Постанова № 38559704, 28.04.2014, Вознесенський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Петровський районний суд м. Донецька)

Справа № 261/5931/13-а

Провадження № 2-а/261/5/14

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

м. Донецьк 28 квітня 2014 р.

Петровський районний суд м. Донецька в складі: головуючий - суддя Владимирська І.М., при секретарі Шашковій Ю.С., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Бабешко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання дій Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради протиправними, зобов'язання здійснити нарахування та виплату недоотриманої одноразової допомоги при встановленні групи інвалідності, щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної допомоги ветеранам війни до 5 травня. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є інвалідом ІІІ групи як ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС, в зв'язку з чим перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради. Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» йому передбачені одноразова грошова компенсація у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, щорічна допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, установлених на момент виплати, та відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - щорічна грошова допомога до 5 травня у розмірі сім мінімальних пенсій за віком. Відповідачем, у порушення діючого законодавства, були проведені вищевказані виплати у розмірах, менше ніж зазначено. На підставі викладено позивач звернувся з позовом до УПТСЗН Петровської районної у м. Донецьку ради, та просить визнати дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті йому допомоги на оздоровлення за 2011-2013 р.р. в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, установлених на момент виплати, одноразової грошової компенсації у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, та щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірі сім мінімальних пенсій за віком за 2011-2013 р.р. неправомірними, зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити недоотримані суми. Також просить поновити йому строк на звернення до суду із даним позовом у зв»язку з тим, що він з поважних причин його пропустив, так як знаходився на стаціонарному лікування у медичних закладах.

В судове засідання позивач не з»явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, до суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність, на задоволенні позову наполягає.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 просила поновити строк звернення до суду, оскільки він пропущений позивачем з поважних причин, надала суду медичні документи на підтвердження цього, підтримала заявлені позивачем позовні вимоги, пославшись у їх обґрунтування на обставини, викладені в позові, наполягає на задоволенні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, пославшись на письмові заперечення надані до суду, в яких вказують, що прийняті управлінням праці та соціального

захисту населення рішення відповідають діючому законодавству, тому не має підстав для здійснення перерахунку та виплати вищезазначених допомог позивачу згідно його позовних вимог, просять в задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що з дійсним позовом позивач звернувся до Петровського районного суду 04 жовтня 2013 року. У судовому засіданні представник позивача пояснила, що позивач отримував сплачені відповідачем спірні допомоги, починаючи з 2011 року, однак своєчасно не звернувся до суду, так як неодноразово лікувався стаціонарно.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

На підставі ч.1 ст.100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Поважними причинами за чинним законодавством визнаються обставини, які є об*єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається з позовною заявою, та пов*язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду за захистом порушеного права.

Суд вважає, що наведені позивачем причини пропуску ним строку на звернення до суду в проміжок часу такої тривалості, мають об*єктивний та незалежний від нього характер, є поважними, та підтверджується письмовими доказами перебування ним на стаціонарному лікуванні.

Європейський суд з прав людини в своєї Рішеннях Європейського суду прав людини по справі « Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 р. та по справі « Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 р., зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників право доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв*язку з чим, суд в порядку ч.1 ст.102 КАС України, вважає за можливе поновити позивачу пропущений ним з поважних причин строк на звернення до суду із даним позовом.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вивчивши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалідом 3 групи, що підтверджується посвідченнями серії НОМЕР_1 від 21 липня 2011 року; серії НОМЕР_2 від 01.06.2011 року та довідкою МСЕК №443426 від 26.05.2011 року (а.с. 6,7,8).

Позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради.

Згідно листа Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради від 07 вересня 2013 року за № 07-Б-38а-2, позивачу виплачується допомога на оздоровлення, розмір якої встановлено постановою Кабінету Міністрів України №562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка складає 90 грн. 00 коп.; нарахована та сплачена щорічна допомога до 5 травня за 2012 рік-1720 грн., за 2013 рік- 1895 грн.; одноразова компенсація при встановленні групи інвалідності в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 836 від 26.07.1996 року , а саме 189 грн.60 коп. (а.с. 9-10).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Вирішуючи позовні вимоги стосовно одноразової компенсації за встановлення групи інвалідності, суд виходить з наступного:

Згідно до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. № 796-ХІІ позивач мав право на одноразову компенсацію за встановлення 3 групи інвалідності в розмірі тридцяти мінімальних заробітних плат.

Однак, на підставі ст.62 цього Закону, роз'яснення порядку застосування закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання місцевими органами влади та інші.

Відповідно до ст.63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього закону здійснюється за рахунок державного бюджету.

Відповідно до ст.95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Відповідно до ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України а також, забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту населення, а відповідно до ст.117 Конституції України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України є обов'язковими для виконання.

Згідно п.5 ч.1 ст.4 Бюджетного Кодексу України до нормативно-правових актів, які регулюють бюджетні відносини в Україні належать нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, які прийняті на підставі та на виконання Бюджетного кодексу та інших законів України.

Ст.2 Закону України «Про встановлення розміру заробітної плати», які приймались Верховною Радою України на відповідні роки, зазначено, що до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінету Міністрів України здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України.

Виходячи з існуючих фінансових можливостей, держава гарантує виплату зазначеної допомоги в розмірі, встановленому в Постанові Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 р. "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Виплати, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", які базуються на розмірі мінімальної заробітної плати виплачуються в розмірах, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 р.

В зазначеній постанові розмір одноразової компенсації за встановлення 3 групи інвалідності складає 189 грн. 60 коп.

Згідно із статтею 86 Бюджетного Кодексу України видатки на державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюються в установленому порядку за рахунок наявних надходжень до загального фонду державного бюджету в межах обсягів призначень, передбачених в Державному бюджеті України на відповідні бюджетні програми.

Враховуючи наведене, застосовуються розміри компенсаційних виплат за встановлення групи інвалідності особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 836.

Міністерство праці та соціальної політики України відповідно до законів України про Державний бюджет є головним розпорядником коштів для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Головне управління від Міністерства праці отримує бюджетні призначення, доводить до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює контроль за повнотою надходжень та витрачанням бюджетних коштів.

Бюджетні асигнування надходили на рахунок управління, з урахуванням розмірів компенсацій, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 836.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України від 22.11.2011 № 4282-VІ «Про Державний бюджет України на 2012 рік» передбачене застосування в 2012 році норм і положень, зокрема, статті 48 Закону № 796-ХІІ у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 №4 «Про судову практику вирішення адміністративними судами спорів, що виникають у зв'язку із застосуванням статей 39, 48, 50, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» судам необхідно звертати увагу на те, що у разі наявності колізій між нормами законів, що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той із них, який прийнято пізніше. Крім того, судам варто враховувати Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, яким дано тлумачення, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України під час вирішення справ про соціальний захист підлягають застосуванню тоді, коли вони видані у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Оскільки Закон України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» прийнято пізніше за Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" , саме положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відтак, протиправність в діях відповідача при виплаті позивачу спірної компенсації відсутня. Таким чином, фінансування витрат, пов'язаних з виплатою вищевказаної допомоги, здійснюється із розрахунку розміру сум, визначених в Постанові Кабінету Міністрів України № 836.

Згідно цих встановлених розмірів позивачу було нарахована допомога за встановлення 3 групи інвалідності 30 січня 2012 року в розмірі 189 грн. 60 коп., яка була виплачена.

Проаналізував встановлені обставини та приведені норми закону, які врегульовують спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що вимоги позивача здійснити перерахунок та виплату одноразової компенсації за встановлення групи інвалідності відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не ґрунтуються на вимогах законодавства, тому відсутні підстави для їх задоволення. Тобто, одноразова компенсація позивачу, який став інвалідом 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, нарахована та виплачена відповідачем відповідно до діючого законодавства, оскільки відповідач діяв в межах своїх повноважень, виходячи з кошторису на виплати, передбачені бюджетом України, тобто діяв в межах законів і нормативних актів, які існували у 2012 року на час спірних правовідносин.

Вирішуючи позовні вимоги щодо зобов»язань по нарахуванню та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік , суд виходить з наступного:

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року, в редакції Закону України № 2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин, визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Частиною 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 6 червня 1996 року N 230/96-ВР передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам 3 групи - чотирьох мінімальних заробітних плат.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 та затвердженого нею Порядку про покладення на управління праці та соціального захисту населення додаткових завдань щодо ведення персоніфікованого обліку, нарахування та сплати передбачених законодавчими актами пільгових виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статті 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 року № 279-VI постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 була опублікована 14 листопада 2003 року в Офіційному віснику України N 44.

Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що інвалідам 3 групи виплата щорічної допомоги на оздоровлення повинна здійснюватися в розмірі 90 грн.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року визначено, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Судом встановлено, що постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 та № 562 від 12 липня 2005 року були прийняті всупереч вимог статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому посилання відповідача на ці постанови судом не приймаються та оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Суд зазначає, що на час виникнення права у позивача отримання щорічної допомоги на оздоровлення як інваліду 3 групи за 2011 року, виникло саме у цей період та було врегульовано законодавчими актами, які діяли на цей час.

Підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI текст статті 48 був викладений в новій редакції: "Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 у справі N 1-28/2008 щодо предмету та змісту закону про Державний бюджет України на 2008 рік були визнанні такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України". У вказаному рішенні Конституційного суду України було зазначено, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 22 травня 2008 року. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з

правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними.

Суд зазначає, що нарахування та виплата за період 2011 року повинна була здійснюватися у розмірі, встановленому статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 4 мінімальних заробітних плат станом на день виплати.

На час виплати щорічної допомоги на оздоровлення (січень 2012 року), розмір мінімальної заробітної плати складав 1073 грн., з урахуванням чого, розмір не доплаченої допомоги складає 3674 грн. (1073*4-90 грн.).

Статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Проаналізувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині зобов»язань по нарахуванню та виплаті за період 2011 року щорічної допомоги на оздоровлення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги щодо зобов»язань по нарахуванню та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення за 2012 рік та за 2013 рік , суд виходить з наступного:

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, передбачена щорічна допомога на оздоровлення в тому числі інвалідам 3 групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

При виплаті щорічної допомоги на оздоровлення, відповідач керувався Постановою Кабінету міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У 2012 та 2013 роках норми і положення ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 та 2013 роки згідно із Законом України від 22.12.2011 року № 4282-УІ та Законом України від 06.12.2012 року № 5515-УІ відповідно.

Так, пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України від 22.11.2011 № 4282-VІ «Про Державний бюджет України на 2012 рік» передбачене застосування в 2012 році норм і положень, зокрема, статті 48 Закону № 796-ХІІ у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Відповідно до п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік», у 2013 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

Отже, при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення відповідач керувався Постановою Кабінету Міністрів України №562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановлений розмір допомоги на оздоровлення, а саме - 90,00 гривень для інвалідів ЧАЕС 3 групи. Зазначена постанова КМУ станом на час нарахування допомоги є діючою та не скасована в установленому законом порядку. Крім того, п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012, п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» не визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Аналізуючи встановлені обставини та приведені норми закону, які врегульовують спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що вимоги позивача здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2012 та 2013 рік відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не ґрунтуються на вимогах законодавства, оскільки з урахуванням вищенаведених

правових норм виплата щорічної допомоги на оздоровлення здійснюється в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України.

Суд вважає, що Управлінням праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради правомірно здійснено нарахування допомоги на оздоровлення як постраждалому внаслідок аварії на ЧАЕС І категорії, інваліду ІІІ групи відповідно до Закону України від 22.11.2011 № 4282-VІ «Про Державний бюджет України на 2012 рік», Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012 року № 5515-УІ та постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562.

Вирішуючи позовні вимоги відносно зобов»язань по нарахуванню та виплаті щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2011 рік, суд встановив наступне:

Згідно зі ст. 6 Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач має статус особи, яка належить до інвалідів війни 3 групи.

Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено щорічно до 5 травня виплачувати ветеранам війни разову грошову допомогу у кратному співвідношенні до розміру мінімальної пенсії за віком. Для осіб, які належать до інвалідів війни 3 групи, у розмірі сім мінімальних пенсій за віком.

Статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Застосування мінімального розміру пенсії за віком для визначення надбавок, підвищення до пенсій та розмірів допомоги, встановлених іншими законами, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено.

Згідно ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

З метою реалізації положень Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 18.02.2004р. № 177, якою встановлено щороку до 10 квітня виділяти кошти Міністерству праці та соціальної політики для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , у розмірах, встановлених законом про державний бюджет на відповідний рік.

Окремими статтями законів України про Державний бюджет України встановлюються розміри разової грошової допомоги для категорій осіб, яким у відповідному бюджетному році передбачена грошова допомога до Дня Перемоги.

Згідно п. 6 ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» разова грошова допомога не виплачується у разі набуття громадянином статусу згідно із ст.6,7,9,10, 11 цього Закону після 5 травня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Судом на підставі наданих документів встановлено, що 3 група інвалідності (захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС) позивачу була встановлена 26.05.2011р., відповідний статус «Інвалід війни» встановлено 21.07.2011р.

Проаналізувавши вищенаведене, суд приходить до висновку, що у відповідності з вимогами п. 6 ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відсутні підстави для нарахування і виплатити позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2011 рік, тому в цій частині позовні вимоги позивача є такими, що задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги відносно зобов»язань по нарахуванню та виплаті щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2012 рік, суд встановив наступне:

Згідно довідки Управління праці і соціального захисту населення Петровської районної в м.Донецьку ради ОСОБА_3 виплачено разову грошову допомогу до 5 травня у 2012 році -

1720,00 грн.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до ст. 13 цього Закону щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Частиною 1 ст. 2 Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.

Абзацом 1 статті 17 цього Закону встановлено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" установлено, що у 2012 році норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 45, ст. 425 із наступними змінами) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 було встановлено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України під час вирішення справ про соціальний захист підлягають застосуванню тоді, коли вони видані у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Згідно абзацу 1 статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

У спірних правовідносинах відповідач є органом владних повноважень, на якого чинним законодавством покладений обов'язок по здійсненню виплат, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в тому числі разової грошової допомоги.

Згідно з частиною першою статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Отже, розмір виплати разової грошової допомоги до 5 травня, як однієї з державних соціальних гарантій, встановлено Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» від 28.12.2011 року.

Вказаною Постановою КМ України установлено, що виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється інвалідам III групи у розмірі 1720 гривень (абзац четвертий підпункту 1 пункту 5).

На час здійснення виплати діяли вищезазначені положення постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що відповідач виконав покладені на нього обов'язки відповідно до приписів вищезазначеної постанови в межах бюджетних видатків, а тому будь-якої протиправності дій або бездіяльності не допустив, тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача в цій частині.

Вирішуючи позовні вимоги стосовно зобов»язання здійснити нарахування та виплату допомоги щорічної допомоги до 5 травня за 2013 рік, суд виходить з наступного:

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі по тексту - Закон № 3551), зі

змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин, до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію Закону України № 3551-ХІІ, здійснюється за рахунок коштів державного та міського бюджетів, а виплата разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 вказаного Закону відповідно до ст. 17-1 цього закону здійснюють органи праці та соціального захисту населення. На відповідача покладений обов'язок здійснення виплати разової грошової допомоги саме в розмірах, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Спору про право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня між сторонами немає, спір виник тільки про розмір вказаних виплат.

Позивач в позові послався на те, що виплати повинні бути здійснені в розмірах, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

З цього приводу суд зазначає наступне.

За частиною 3 статті 113, пункти 2, 3, 10 статті 116, частина 1 статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності, керується Конституцією та законами України, здійснює визначені Конституцією та законами України повноваження, видає постанови і розпорядження в межах своєї компетенції, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

У рішенні від 2 березня 1999 року № 2-рп/99 Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України згідно з пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», забезпечує проведення державної соціальної політики, соціальний захист громадян та вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення.

За частиною 1 статті 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Згідно з частиною 2 статті 95 Конституції України, будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно Законом про Держаний бюджет України.

Частиною 2 статті 4 Бюджетного кодексу України передбачено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.

Частинами 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Відповідно до пункту 5 статті 51 цього ж кодексу розпорядники бюджетних коштів, беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань.

Пунктом 4 прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік» встановлено, що у 2013 році норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 45, ст. 425 із наступними змінами), застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 149 у 2013 році виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" інвалідам 3 групи здійснюється в розмірі 1895 грн. Відповідно до довідки УПСЗН Петровської районної у м.Донецьку ради саме 1895,00 грн. отримав позивач.

Отже неправомірність дій відповідача судом не встановлена, тому немає підстав для задоволення вимог позивача в цій частині.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України "Про Державний бюджет України на 2012 рік", Законом України «Про державний бюджет України на 2013 рік» , Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. ст. 159-163 КАС України , суд

П о с т а н о в и в :

Позов ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради по нарахуванню та виплаті ОСОБА_3, інваліду 3 групи внаслідок захворювання, пов»язанного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік у розмірі, меншому ніж передбачено ст. 48 Закону України « Про статус та соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов»язати Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради нарахувати та виплатити ОСОБА_3 за рахунок коштів державного бюджету щорічну допомогу на оздоровлення за 2011 рік у розмірі, передбаченому ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із розрахунку 4 мінімальних заробітних плат станом на день виплати, з урахуванням фактично проведеної виплати.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

На постанову може бути подана апеляційна скарга в Донецький апеляційний адміністративний суд через Петровський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня оголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя І.М.Владимирська