Рішення № 38558947, 28.04.2014, Золочівський районний суд Харківської області

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/622/128/2014

Справа № 622/1518/13-ц р.

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2014 року смт. Золочів

Золочівський районний суд Харківській області у складі:

головуючого судді Юхименко О.М.,

при секретарі Поповій В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Золочівського районного суду Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» і товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» про захист прав споживача та про визнання кредитного договору №856153599 від 22 лютого 2012 року недійсним,-

в с т а н о в и в:

12.11.2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» і товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» про захист прав споживача та про визнання пункту 4.9 кредитного договору № 856153599 від 22 лютого 2012 року недійсним, про визнання недійсним кредитного договору № 856153599 від 22 лютого 2012 року, про визнання недійсним договору страхування життя позичальника ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» № 856153599-С від 22.02.2012 року, про стягнення в з відповідачів моральної шкоди в сумі 10000,00 грн., про зобов'язання Українського бюро кредитних історій вилучити запис про кредитний договір від 22.02.2012 року №856153599, укладений між ОСОБА_1 і товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень», та застосування наслідків недійсності правочинів, мотивуючи свої вимоги тим, що між ОСОБА_1 та відповідачем товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» був укладений 22 лютого 2012 року кредитний договір № 856153599 (а.с.16). Згідно п.п. 4.1. кредитного договору Відповідач 1 надав Позивачеві кредит в сумі 9996,34 гривень для споживчих потреб на строк 36 місяців (п.4.3 договору), та процентною ставкою за користування кредитними коштами, що становить 0,01% річних (п.4.2 договору). Відповідач згідно додатку до кредитного договору (а.с.17) фактично надав позивачеві кредит у розмірі 8800,00 гривень, оскільки плата за надання кредиту у сумі 264,00 гривень і витрати на страхування у сумі 932,34 гривень були включені у тіло кредиту і таким чином розмір кредиту був навмисно завищено на 1196,34 гривень. Позивач свої зобов'язання перед Відповідачем товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» належним чином не виконував, посилавсь на тимчасові фінансові труднощі, чим порушив умови кредитного договору. Пунктом 4.9. кредитного договору передбачено стягнення пені в розмірі 1% від суми прострочення за кожен день прострочення. Сплачується Позичальником за повне або часткове прострочення повернення кредиту та/або внесення плати за кредитом. Згідно абзацу 8 листа Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 09.09.2013 року №04/01/6942 (а.с.31-32) станом на 06.12.2012 року пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів та за простроченими та несплаченими нарахованими процентами становить 8813,62 грн. Позивачем зазначено, що на підставі п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» платою за кредитним договором буде розмір процентної ставки за кредитом який споживач сплачує відповідачу ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» за користування кредитним коштами, та плата за управління кредитом, тобто, розмір пені не повинен перевищувати половину розміру процентної ставки згідно договору. Таким чином, ураховуючи розмір нарахованих відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» процентів за користування кредитом та суму нарахованої пені, вбачається перевищення розміру пені більш як на половину розміру процентної ставки, що свідчить про включення до кредитного договору умови, яка є за своєю правовою природою несправедливою і такою, що не відповідає нормам Закону України «Про захист прав споживачів», що є підставою для визнання п. 4.9. кредитного договору у встановленому законом порядку недійсним. Позивач зазначив, що відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір повинен містити: порядок зміни і припинення дії договору. Так як оспорюваний Договір взагалі не містить порядку зміни Договору, який враховував би інтереси споживача (Позичальника), взагалі не містить умови про порядок припинення Договору, а це є істотними умовами , то Договір в цілому суперечить п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і тому є таким, що неукладений. Позивач стверджує, що відповідно до п. 1 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Частиною 4 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. Частиною 5 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII встановлено, що « Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики: 3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; (пункт 3)».

Частиною 6 статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" прямо встановлено, що « Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними». Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, з підстав, викладених в позовній заяві та у письмових поясненнях і клопотаннях, долучених до матеріалів справи.

Представник відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» в судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі, з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву.

Представник відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» в судове засідання не з'явився, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Вислухавши пояснення уповноважених представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Так, Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року №1023-ХII регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг також відповідно до пункту 2 статті 19 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року №2664-III.

Згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Під кредитними правовідносинами розуміють такі, що виникають з приводу надання (передачі, використання) грошових коштів на умовах повернення.

Сторонами кредитного договору є кредитодавець - банк або інша кредитна організація, яка надає кошти, а також позичальник - особа, якій надаються кошти.

Предметом договору кредитування є сума грошових коштів (речей, визначених родовими ознаками), яка передається позичальникові на умовах повернення та сплати процентів.

Кредитний договір укладається в письмовій формі, недодержання якої призводить до недійсності договору. Він є оплатним, консенсуальним, двостороннім.

Кредитний договір є різновидом договору позички, тому до правовідносин, що виникають на його основі, застосовуються ті ж правила, що діють для договорів позички.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 22 лютого 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 856153599, за п. 4.1 якого відповідач 1 надав позивачеві кредит у сумі 9996,34 гривень для споживчих потреб, терміном на 36 місяців (п.4.3. договору) з процентною ставкою 0,01% річних. (п. 4.2 договору) і платою за управління кредитом у розмірі 3,90% щомісячно (п.4.8 договору).(а.с.16)

Відповідно до п.5 кредитного договору і додатку до кредитного договору боржник зобов'язався здійснювати повернення кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом графіку платежів, зазначеному у додатку до кредитного договору у граничні строки, визначені у стовбці 1 додатку до кредитного договору.

Пунктом 4.9. кредитного договору передбачено, що за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за не своєчасну повну чи часткову сплату процентів, позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі 1 процентів за кожен день прострочення, що обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів і плати за управління кредитом. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами до моменту фактичного погашення заборгованості.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України)

Кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів на суму кредиту у розмірах і в порядку, що встановлені договором. Якщо договір не містить умови про розмір процентів, він визначається обліковою ставкою банківського процента (ставкою рефінансування), встановленою Національним банком України. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення суми кредиту.

Позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцеві відповідну суму коштів у строк та в порядку, встановленому договором. Якщо позичальник не виконав цього зобов'язання, він повинен сплатити пеню (у вигляді процентів) від дня, коли настав строк виконання, до дня повернення коштів кредитодавцеві, незалежно від сплати процентів за умовами договору.

Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 559 - 601, 604 - 609 Цивільного кодексу України.

Як убачається з матеріалів справи та наданих позивачем доказів ОСОБА_1 порушено умови кредитного договору № 856153599 від 22.02.2012 року в частині своєчасного повернення кредиту, процентів за користування кредитом, у зв'язку з чим, за даними Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку станом на 06.12.2012 року сума заборгованості ОСОБА_1 перед відповідачем товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» складала 22153,66 грн., зокрема: сума простроченої заборгованості за кредитом становила -9996,34 грн.; сума заборгованості по платі за управління кредитом -3343,63 грн., а також сума пені відповідно до п. 4.9 кредитного договору, нарахована відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» за несвоєчасне повернення кредитних коштів, за простроченими та несплаченими нарахованими процентами становить - 8813,62 грн. За цими ж даними сума здійснених проплат по 19.08.2013 становить 8564,00 грн. З наданих суду ОСОБА_1 платіжних доручень (а.с.18-28) позивачем сплачено первисному кредитору 9064,00 грн.

Згідно зі статтями 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. (ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України)

В статті 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, одним з предметів спору за позовом є визнання недійсним пункту 4.9. кредитного договору № 856153599 від 22.02.2012 року, укладеного між ОСОБА_1 і товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень», з підстав невідповідності умов даного пункту договору положенням п.3 ч.5 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів», який є несправедливим, зокрема, умови Договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції (послуг) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, вказуючи на їх несправедливість, та наслідком яких є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача ОСОБА_1, як споживача фінансових послуг фінансової компанії, в межах спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Згідно пункту 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Відповідно до частини 1-3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнане недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: такі положення також підлягають зміні; договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Аналізуючи долучений до матеріалів справи кредитний договір № 856153599 від 22.02.2012 року, надавши оцінку наявним в справі доказам, приймаючи до уваги пояснення та заперечення сторін, керуючись положенням законодавства України, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для визнання недійсним пункту 4.9 кредитного договору № 856153599 від 22.02.2012 року, яким встановлено неустойку у вигляді пені в розмірі 1% за кожен день прострочення виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором, - оскільки судом встановлено факт невідповідності даного положення кредитного договору вимогам діючого цивільного законодавства, даний пункт кредитного договору є таким, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, визначеним законом принципам врегулювання договірних відносин, та містить вимоги, що суперечить інтересам позивача, як споживача послуг небанківській фінансової установи. Ураховуючи визначення понять, що становлять загальні засади цивільного законодавства України, а саме понять справедливості, добросовісності та розумності, - що практично виражається у встановленні нормами закону рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства та кожної особи в умовах виникнення договірних відносин, - судом встановлено факт несправедливості умови пункту 4.9. спірного кредитного договору щодо сплати позивачем як споживачем послуг 1% пені за кожен день прострочення виконання зобов'язань за споживчим кредитуванням, що становить 360% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів в рік, оскільки дана умова договору встановлює вимогу щодо сплати позивачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов'язань за спірним договором, що відповідно до положень статей 11, 18 Закону України „Про захист прав споживачів" - є несправедливим та суперечить принципам розумності, справедливості та добросовісності в межах договірних зобов'язань, наслідком чого наявний істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача ОСОБА_1, як споживача послуг небанківської фінансової установи щодо споживчого кредитування, в розрізі даного спору. Тому, діючи в межах заявлених позовних вимог, встановивши факт несправедливості умов пункту 4.9 спірного кредитного договору, яким забезпечено виконання зобов'язань позивача ОСОБА_1, як такого, що суперечить інтересам споживача, загальним засадам цивільного законодавства та фундаментальним основам договірних правовідносин, за наслідком чого наявні підстави для визнання такого положення договору недійсним, - суд, відповідно, дійшов висновку про недійсність пункту 4.9 кредитного договору № 856153599 від 22.02.2012 року з моменту його укладення, тому суд визнає недійсним пункт 4.9. кредитного договору № 856153599, укладеного 22 лютого 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» і ОСОБА_1 з моменту його укладення, тобто з 22 лютого 2012 року.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, крім договорів, цивільні права та обов'язки виникають також з актів цивільного законодавства.

Відповідно до положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Слід підкреслити, що договір споживчого кредиту - це правочин, який надає споживачу особливі засоби правового захисту, які не притаманні для інших правочинів.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Тобто, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.

Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як визначено в статті 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини третьої ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 12 постанови від 28.04.78 N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, ч.1 ст.203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як зазначено в п.7 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК України.

Як роз'яснив Пленум Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.п.14,15, 16 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18- 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

Відповідно до вимог ч.1 ст. 638 та ч.1 ст. 640 ЦК України ЦК України, договір є укладеним, якщо у належній формі сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.202 ЦПК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з вимогами ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочини поділяються за ступенем недійсності на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).

Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом, тобто коли є правова норма, яка безпосередньо визначає недійсність договору без дотримання її вимог, а оспорюваним є той правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але який у разі, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, може бути судом визнаний недійсним.

За змістом п. 8 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» необхідною умовою кредитного договору є порядок зміни та припинення дії договору, тобто це є істотною умовою, щодо якої сторони повинні дійти згоди в належній формі.

Дана норма викладена також у листі Верховного Суду України від 7 жовтня 2010 року «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин».

Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України).

Отже, у разі недосягнення сторонами кредитного договору згоди у письмовій формі щодо порядку зміни та припинення дії договору умова кредитного договору, що передбачає такий порядок, є нікчемною (ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 236 ЦК України). Вказівка закону на нікчемність договору є імперативною (ч. 2 ст. 215 ЦК України) і такий договір (чи його істотна умова) є недійсним з моменту його укладення (ст. 204, ч. 1 ст. 236 ЦК України) незалежно від того, чи виконали сторони його умови.

Так як оспорюваний Договір взагалі не містить порядку зміни Договору,який враховував би інтереси споживача (Позичальника), взагалі не міститьумови про порядок припинення Договору, а це є істотними умовами (ст. 638 ЦКУ), то Договір в цілому суперечить п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Суд не приймає до уваги твердження відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» про те, що порядок зміни і припинення дії договору передбачене у правилах надання фінансових послуг, оскільки ці правила це внутрішний документ відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» без наявності якого фіну станова не має права почати діяльність на ринку фінансових послуг відповідно до п.2 ч.3 ст. 7 Закону України від 12 липня 2001 р. № 2664-11I «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Тому суд визнає кредитний договір № 856153599, укладений 22 лютого 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» і ОСОБА_1 нікчемним з моменту його підписання, тобто з 22 лютого 2012 року.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги і за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України). Частиною 1 ст.516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, що визначено ч.1 ст.517 ЦК України.

Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги (ст. 519 Цивільного кодексу України).

Відступлення права вимоги до позивача первісним кредитором - новому,передбачено оспорюваною угодою за умови виконання новим кредиторомфінансових зобов'язань первісного.

Згідно приписів глави 47 ЦК України боржник повинен був повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні письмово. Але відповідачами не надано суду належних доказів про повідомлення боржника про заміну кредитора і тому позивач законно продовжував сплачувати борг первісному кредитору, про що свідчать платіжні доручення, надані позивачем.

Під «нечесною підприємницькою практикою» , відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», розуміється будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів"встановлює, що перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману,не є вичерпним.

Частиною 4 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що агресивною вважається підприємницька практика,яка

фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного

впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або

поведінку споживача стосовно придбання продукції.

Частиною 5 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII встановлено, що « Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики: 3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; (пункт 3)».

Частиною 6 статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" прямо встановлено, що « Правочини, здійснені з використанням нечесної

підприємницької практики, є недійсними».

Разом з тим рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011по справі № 1-26/2011, яке є обов'язковим для застосування на всій території України, підтверджено, що саме споживач має право звертатися до суду як під час укладення кредитного договору, так і під час виконання договору.( Ухвала ВССУ від 27.02.2013 року).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2013 року підтверджено, що агресивна підприємницька практика забороняється і веде до визнання правочину недійсним.

На підтвердження того, що працівники товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» вели агресивні форми підприємницької діяльності, які передбачені як агресивні пунктом 3 частини 5 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», позивачем надані належні докази.

Протягом 2013 року працівники товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» постійно телефонували позивачеві без його згоди в будь який час з вимогою погасити борг и погрозами про арешт мого майна, заборони виїзду за кордон, передачи справи до суду и т.д. Крім того, позивач постійно отримував СМС повідомлення від працівників товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» різного смислу, у тому числі и з погрозами, що також є доказом порушення працівниками товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» пункту 3 частини 5 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів». СМС повідомлення надані суду у якості доказів.

Позивач отримав листи від ТОВ «КУА «Прімоколект-Капітал», зміст яких підтверджує нечесну підприємницьку діяльність цього товариства.

ОСОБА_1 був вимушений звернутися до Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві про неправомірні дії з боку представників ТОВ «КУА «Прімоколект-Капітал» і за його заявою почато досудове розслідування.

Згідно з п. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" правочини,здійснені з використанням нечесної підприємницької практики є недійсними.Це підтверджено ухвалою ВССУ від 20 лютого 2013 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» передало нікчемний правочин товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал». Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» у своєї діяльності щодо виконання цього правочину здійснювало нечесну підприємницьку діяльність, а тому суд визнає правочин між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал», здійснений з використанням нечесної підприємницької практики недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За загальним правилом, встановленим ст. 216 ЦК України, наслідком укладення правочину, що не відповідає вимогам закону і визнається недійсним, є двостороння реституція.

Двостороння реституція полягає у тому, що кожна сторона недійсного правочину має повернути іншій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Проте, суд з власної ініціативи, керуючись власним переконанням і матеріалами справи, має право визначати, які саме наслідки недійсності нікчемного правочину будуть застосовуватися у кожному окремому випадку. При цьому пропозиції або бажання сторін не мають правового значення.

Судом встановлено, що позивач повернув відповідачу кредит у сумі 9064,00 гривень. Страховий платіж, включений у тіло кредиту і зроблений відповідачем приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «ТАС» у сумі 932,34 гривень, підлягає поверненню приватним акціонерним товариством «Страховая компанія «ТАС» товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансовая компанія «Центр фінансових рішень».

Відповідно до ч.1 ст..998 ЦК України та абзацу 1 ст.29 Закону України від 7 березня 1996 року №85/96-ВР «Про страхування» договір страхування життя позичальника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» №856153599-С від 22.02.2012 року у зв'язку з нікчемною кредитного договору судом вважається нікчемним з моменту його укладання. Згідно пункту 8 кредитного договору Відповідач товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» ТОВ «ФК «ЦФР» має право передати відомості про Позивача до бюро кредитних історій відповідно до чинного законодавства України і в разі припинення кредитного договору повинен згідно підпункту е) пункту 2) статті 7 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» від 23 червня 2005 року N 2704-IV, або за рішенням суду виключити запис. В зв'язку з нікчемністю кредитного договору № 856153599, укладеному 22 лютого 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» і ОСОБА_1, на підставі пункту 1) частини 1 статті 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» від 23 червня 2005 року № 2704-IV суд приходить до висновку, що Українське бюро кредитних історій повинно виключити з кредитної історії ОСОБА_1, ідентифікацій код НОМЕР_1, запис про кредитний договір № 856153599, укладений 22 лютого 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» і ОСОБА_1.

У відповідності до вимог ст.1167 ЦК України моральна шкода , завдана громадянину неправомірними діями , відшкодовуються особою , яка заподіяла шкоду .

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України " Про відшкодування моральної ( немайнової шкоди ) від 31.03.1995 року № 4 із наступною змінами " під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ , заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб . Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати , зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав , у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя , порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ .

Відповідно до п.5 Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В судовому засіданні достовірно встановлено , що позивач по справі відчув негативні емоції , моральні переживання та дискомфорт , внаслідок неналежного виконання відповідачем товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» своїх зобов'язань. Він вимушено втрачати особистий та робочий час для вирішення питань , пов'язаних із захистом своїх прав , що порушило його звичний спосіб життя .

Постійні телефонні дзвінки в будь який час і смс-повідомлення з погрозами і протиправною поведінкою в адресу позивача і адресу його сім'ї, постійні листи з погрозами, докази яких наведені в позовної заяві, а також постійні дзвінки на роботу його співпрацівникам з вимогою передати про термінове погашення заборгованості свідчать про приниження честі та гідності позивача як фізичної особи, а також ділової репутації. В результаті чого позивач опинився у лікарні.

Таким чином, згідно ст. 23 ЦК і пункту 2 ст. 22 Закону "Про захист прав споживачів " споживач має право вимагати відшкодування завданої йому моральної шкоди.

З урахуванням викладеного , суд вважає , що внаслідок вказаних неправомірних дій відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» , позивачу було заподіяно моральну шкоду , яка має бути відшкодована відповідачем ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» по справі в розмірі 1000 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 3, 6, 23,203, 215, 216,217, 525, 526, 530, 553, 554, 559, 611, 625, 629, 998, 1054, 1167 Цивільного кодексу України, ст. ст. 11, 18,19,23 Закону України «Про захист прав споживачів», Постановою Пленуму Верховного Суду України " Про відшкодування моральної ( немайнової шкоди ) від 31.03.1995 року № 4 із наступною змінами ", Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5, ст.ст. 10, 31, 58, 60, 88, 208-210, 212-215, 218,224-225,294 Цивільного процесуального кодексу України, ст..29 Закону України від 7 березня 1996 року №85/96-ВР «Про страхування», ст.. 7 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» від 23 червня 2005 року № 2704-1У, Законом України від 12 липня 2001 р. № 2664-11I «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» суд, -

Вирішив:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 4.9. кредитного договору № 856153599, укладеного 22 лютого 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» і ОСОБА_1 з дати його укладення - з 22 лютого 2012 року.

Визнати нікчемним кредитний договір № 856153599, укладений 22 лютого 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» і ОСОБА_1 дати його укладення - з 22 лютого 2012 року.

Визнати правочин між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал», недійсним з дати його передачі первісним кредитором товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» - з 06 грудня 2012 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект- Капітал», код за ЄДРПОУ 36676934, адреса 03067, м.Київ, бульвар Ивана Лепсе, 4, поточний рахунок 265071579 в ПАТ "Райффайзен банк Аваль», МФО 380805, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, 1000,00 (одна тисяча) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Визнати недійсним договір страхування життя позичальника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» №856153599-С від 22.02.2012 року між ОСОБА_1 і приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ТАС» з моменту його укладання - з 22 лютого 2012 року.

Зобов'язати Українське бюро кредитних історій, код ЄДРПОУ 33546706, адреса 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д вилучити запис про кредитний договір від 22.02.2012 року №856153599, укладений між ОСОБА_1 і товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень».

Застосувати наслідки недійсності правочину. Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «ТАС» , код ЄДРПОУ повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансовая компанія «Центр фінансових рішень», код ЄДРПОУ 35725063, адреса 03150, м. Київ, вул. Червоноармійська,72, страховий платіж у сумі 932,34 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Золочівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а особами, що брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, - з дня отримання копії рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя- О.М.Юхименко