Постанова № 38553278, 30.04.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2014 року 810/892/14-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Скіф»

до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Скіф» з позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.09.2013 № 0002562201, № 0002572201 та № 0002582201, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 80943,00 грн. і нараховані грошові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1460376,50 грн. та з податку на додану вартість у розмірі 99556,00 грн.

В основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень покладено висновок податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток за 2012 рік на суму 973584,33 грн. у зв'язку з: заниженням позивачем собівартості реалізованих товарів за 2012 рік; заниженням позивачем доходів за 2012 рік в частині невідображення в податковому обліку безнадійної кредиторської заборгованості по сумам, термін позовної давності яких минув; завищенням позивачем собівартості реалізованих основних засобів за 2012 рік в частині невірного відображення в податковому обліку операції з продажу основного засобу. Також, відповідач дійшов висновку про заниження позивачем податку на додану вартість на суму 145345,93 грн. у зв'язку з: реалізацією підприємством товарів за ціною нижче собівартості; несплатою до бюджету суми податку на додану вартість у складі ціни проданого основного засобу (облицювального станку).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки позивач не здійснював реалізацію товарів за цінами нижче собівартості, а всі операції з продажу товарів товариством відповідали основному принципу поняття «господарська діяльність» - отримання прибутку.

Зазначив, що твердження відповідача про наявність у позивача безнадійної кредиторської заборгованості є хибними, оскільки товариство визнає всі свої зобов'язання перед контрагентами, про що свідчать проведені між ТОВ «ВП «Скіф» та контрагентами акти звірки зобов'язань, має намір їх сплатити, а відтак, такі зобов'язання не є безнадійною заборгованістю в розумінні чинного законодавства.

Окремо зазначив, що твердження відповідача про завищення позивачем собівартості реалізованих основних засобів за 2012 рік в частині невірного відображення в податковому обліку операції з продажу основного засобу (облицювального станку) також є безпідставним, оскільки не ґрунтуються на твердженнях про порушення позивачем норм чинного законодавства, а є лише припущеннями перевіряючої особи. Насправді товариство правильно визначило податкові зобов'язання з податку на прибуток і податок на додану вартість при реалізації зазначеного основного засобу (облицювального станку).

Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях, просив суд у задоволенні позову відмовити.

У судове засідання сторони, повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання, не з'явилися. Водночас, у матеріалах справи містяться клопотання сторін, у яких вони просять розглядати справу за відсутності своїх представників.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких обставин, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за відсутності представників сторін, за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Скіф» є юридичною особою, що зареєстрована Миронівською районною державною адміністрацією 09.11.2006.

Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 14.11.2006 за № 441, перебуває на обліку Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції.

У липні-серпні 2013 року на підставі наказу Миронівської ОДПІ від 08.08.2013 № 45 посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено Акт від 30.08.2013 № 60/22-011/34374620.

Перевіркою встановлено порушення позивачем, у тому числі, пунктів 135.1, 135.2, 135.3, 135.4, 135.5, статті 135, пункту 137.16 статті 137, пункту 138.4 статті 138, пункту 146.13 статті 146 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 973584,33 грн., пункту 188.1 статті 188, пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 145345,93 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях, що: 1) позивачем занижено собівартість реалізованих товарів за 2012 рік на суму 2028657,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 426018,00 грн.; 2) позивачем занижено дохід за 2012 рік на суму 1834832,19 грн. в частині невідображення в податковому обліку безнадійної кредиторської заборгованості по сумам, термін позовної давності яких минув, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 385314,76 грн.; 3) позивачем завищено собівартість реалізованих основних засобів за 2012 рік в частині невірного відображення в податковому обліку операції з продажу основного засобу (облицювального станку), що призвело до заниження податку на прибуток на суму 162251,57 грн.; позивачем занижено податок на додану вартість на суму 145345,93 грн. в частині реалізації товарів за ціною нижче собівартості та не сплати до бюджету суми податку на додану вартість у складі ціни проданого основного засобу (облицювального станку).

За результатами перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.09.2013 № 0002582201, № 0002562201 та № 00025762201, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 80943,00 грн. і нараховані грошові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1460376,50 грн. та з податку на додану вартість у розмірі 99556,00 грн. відповідно.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 14.1.36 Податкового кодексу господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із пунктом 14.1.202 Податкового кодексу продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Відповідно до пункту 14.1.56 Податкового кодексу доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

За приписами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.2. статті 135 Податкового кодексу доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як убачається з Акта перевірки від 30.08.2013 № 60/22-011/34374620, посадові особи відповідача дійшли висновку про заниження позивачем собівартості реалізованих товарів за 2012 рік на суму 2028657,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 426018,00 грн.

На думку відповідача, позивач здійснював реалізацію готової продукції за цінами нижче собівартості, внаслідок чого товариством занижено валовий дохід та, як наслідок, податок на прибуток.

Такого висновку посадові особи відповідача дійшли на підставі аналізу наданих позивачем до перевірки первинних бухгалтерських документів по операціям з реалізації меблевих виробів та комплектуючих до них, а саме: договорів купівлі-продажу, актів виконаних робіт, накладних на продаж товарів, банківських виписок, рахунків-фактур, оборотно-сальдових відомостей по бухгалтерським рахункам.

Під час судового розгляду представник позивача не заперечував факту продажу деяких товарів за ціною нижче собівартості, проте зазначив, що вказаний факт пояснюється специфікою роботи на ринку меблевих виробів. Пояснив, що такі випадки можуть бути зумовлені рядом причин як то: зниженням попиту, необхідністю оптової реалізації товарів, запровадженням маркетингових програм, розпродажем старих колекцій тощо.

Суд звертає увагу, що за умови отримання підприємством доходу, чинним законодавством не встановлено прямої заборони на реалізацію товарів власного виробництва нижче собівартості їх виробництва.

Водночас, податкові органи не мають визначених законом повноважень для того, щоб втручатись в господарську діяльність платників та вказувати останнім, яким чином підприємствам здійснювати господарську діяльність і формувати власні плани доходів і витрат.

Як стверджував представник позивача та підтверджується матеріалами справи, продаж деяких товарів за цінами нижче собівартості не вплинув на загальну ситуацію по підприємству. Товариство декларувало та продовжує декларувати прибуток, тобто, слідує основному принципу господарської діяльності - отримання прибутку.

З Акта перевірки від 30.08.2013 № 60/22-011/34374620 убачається, що з метою дослідження цін на кухонні корпуси та товари, що реалізує позивач, перевіряючими направлялись запити до відділу статистики у Миронівському районі, головного управління статистики у Київській області, Торгово-промислової палати України та до Держзовінформ, проте, відповідей отримано не було.

Наведене свідчить, що висновок податкового органу про завищення позивачем валового доходу за 2012 рік на суму 2028657,00 грн. є лише суб'єктивною думкою відповідача, не підкріпленою жодними висновками.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що викладені на сторінці 8 Акта перевірки від 30.08.2013 № 60/22-011/34374620 висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток за 2012 рік на суму 426018,00 грн. у зв'язку з заниженням собівартості реалізованих комплектуючих за 2012 рік є безпідставними.

А відтак, податкове повідомлення-рішення відповідача від 11.09.2013 № 0002562201 в частині нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 426018,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 213009,00 грн. прийняте відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.

Щодо твердження податкового органу про заниження позивачем доходів за 2012 рік на суму 1834832,19 грн. у зв'язку з невідображенням у податковому обліку безнадійної кредиторської заборгованості по сумам, термін позовної давності по яких минув, суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу 135.1. доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.5.4 статті 135 Податкового кодексу інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості.

Згідно із пунктом 14.1.11 статті 14 Податкового кодексу безнадійна заборгованість це - заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 Цивільного кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як було встановлено під час проведення перевірки товариства та не заперечувалось представником позивача, у ТОВ «ВП «Скіф» станом на 31.12.2012 існувала заборгованість перед контрагентами зі сплати коштів за поставлені товари у загальному розмірі 1834832,19 грн.

Відповідач вважає, що оскільки позивач станом на 31.12.2012 не розрахувався за отримані товари, то вказана сума заборгованості є безнадійною кредиторською заборгованістю в розумінні Податкового кодексу та повинна була бути включена позивачем до графи «інші доходи» податкової звітності.

Проте, суд частково не погоджується з таким висновком податкового органу з огляду на наступне.

Як убачається з Акту перевірки, у позивача існує заборгованість, зокрема, перед ТОВ «Техобладнання» у розмірі 1482678,47 грн., перед ТОВ «Медіа-Лідер» у розмірі 200280,00 грн., перед Integra capital Ltd у розмірі 60154,92 грн. та перед Skayline Corporation Ltd у розмірі 92718,80 грн.

Щодо заборгованості позивача перед ТОВ «Техобладнання», суд зазначає наступне.

Відповідно до умов укладеного між позивачем та ТОВ «Техобладнання» Договору купівлі продажу від 20.03.2008 № 20/03-08, ТОВ «Техобладнання» поставило позивачу товар (кромку для виготовлення меблів).

Як убачається з матеріалів справи, поставка товару відбулась 20.03.2008 та 01.11.2008 на загальну суму 1582678,47 грн.

17 листопада 2008 року позивачем здійснено часткову оплату за отриманий товар у розмірі 100000,00 грн.

У подальшому жодних проплат з боку позивача по вказаному договору не було.

Таким чином станом на 31.12.2012 (кінцева дата періоду, що підлягав перевірці податковим органом) у позивача перед ТОВ «Техобладнання» існує заборгованість у розмірі 1481678,47 грн.

На думку податкового органу, саме від дати останньої проплати (тобто з 17.11.2008) слід рахувати строк позовної давності щодо вказаної заборгованості, а відтак, станом на 31.12.2012 зазначена сума є безнадійною кредиторською заборгованістю в розумінні Податкового кодексу та повинна була бути включена позивачем до графи «інші доходи» податкової звітності.

Водночас, на думку суду, вказаний висновок податкового органу є помилковим з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 8.1 вищезазначеного Договору сторони домовились, що Договір діє до 31.12.2008.

При цьому, пунктом 8.2 визначено, що дія Договору може бути пролонгована за письмовою домовленістю сторін.

Як убачається з матеріалів справи, 15.08.2012 між позивачем та ТОВ «Техобладнання» укладено Додаткову угоду № 1 до Договору від 20.03.2008 № 20/03-08, відповідно до умов якої строк дії договору спливає 31.12.2014.

Крім того, в матеріалах справи наявні акти звірки взаєморозрахунків між ТОВ «ВП «Скіф» та ТОВ «Техобладнання», зокрема, станом на 31.12.2012, у яких позивач визнає наявність у нього кредиторської заборгованості перед ТОВ «Техобладнання» у розмірі 1481678,47 грн.

Наведене свідчить, що позивач не заперечує наявності у нього заборгованості перед ТОВ «Техобладнання» та має намір її сплатити. ТОВ «Техобладнання», у свою чергу, підписанням додаткової угоди підтвердило відсутність у товариства претензій до позивача щодо невиконання ним умов Договору від 20.03.2008 № 20/03-08.

Під час судового розгляду позивач вказував, що зазначена Додаткова угода не була надана позивачем під час проведення перевірки, а тому не може бути належним доказом.

Проте, суд зазначає, що факт ненадання позивачем зазначеної додаткової угоди під час проведення перевірки, не скасовує її дію, а відтак, по даному договору у разі несплати позивачем власних зобов'язань термін позовної давності розпочне свій перебіг лише 01.01.2015.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 у справі № 2а-12806/12/2670.

Наведене свідчить, що висновок податкового органу про заниження позивачем оподатковуваного доходу внаслідок не віднесення до такого доходу безнадійної кредиторської заборгованості по взаємовідносинам з ТОВ «Техобладнання» у розмірі 1481678,47 грн. є необґрунтованим.

Щодо заборгованості позивача перед Skayline Corporation Ltd, суд зазначає наступне.

25 березня 2008 року між позивачем та Skayline Corporation Ltd було укладено Контракт № 318 на поставку товарів (кромка для меблевих виробів), відповідно до умов якого Skayline Corporation Ltd постановлено позивачу товарів на загальну суму 92718,80 грн.

Товар був поставлений позивачу 24.09.2008, що не заперечувалось сторонами.

Проплати за вказаний товар позивачем здійснено не було.

А відтак, аналогічно до вищенаведеного, податковий орган дійшов висновку, що станом на 31.12.2012 зазначена сума є безнадійною кредиторською заборгованістю в розумінні Податкового кодексу та повинна була бути включена позивачем до графи «інші доходи» податкової звітності.

Проте, в матеріалах справи міститься Додаткова угода від 13.07.2012 № 1 до Контракту від 25.03.2008 № 318, відповідно до умов якої строк дії укладеного між позивачем та Skayline Corporation Ltd контракту спливає 31.12.2014, а відтак, термін позовної давності по даному договору навіть не почав свій перебіг.

Крім того, в матеріалах справи наявні акти звірки взаєморозрахунків між ТОВ «ВП «Скіф» та Skayline Corporation Ltd зокрема, станом на 31.12.2012, у яких позивач визнає наявність у нього кредиторської заборгованості перед Skayline Corporation Ltd у розмірі 92718,80 грн.

Наведене свідчить, що позивач не заперечує наявності у нього заборгованості перед Skayline Corporation Ltd та має намір її сплатити. Skayline Corporation Ltd, у свою чергу, підписанням додаткової угоди підтвердило відсутність у товариства претензій до позивача щодо невиконання ним умов Контракту від 25.03.2008 № 318.

Як вже зазначалось вище, той факт, що зазначена додаткова угода не була надана позивачем під час проведення перевірки, не скасовує її дію, а відтак, по даному договору аналогічно до попереднього у разі несплати позивачем власних зобов'язань термін позовної давності розпочне свій перебіг лише 01.01.2015.

Наведене свідчить, що висновок податкового органу про заниження позивачем оподатковуваного доходу внаслідок не віднесення до такого доходу безнадійної кредиторської заборгованості по взаємовідносинам з Skayline Corporation Ltd у розмірі 92718,80 грн. є необґрунтованим.

Щодо заборгованості позивача перед ТОВ «Медіа-Лідер» та перед Integra capital Ltd, суд зазначає наступне.

Відповідно до умов Договорів купівлі-продажу від 03.09.2007 Б/н та від 23.01.2008 № 12/2008 позивачем придбано у ТОВ «Медіа-Лідер» та у Integra capital Ltd основні засоби (виробничі станки).

Товар був отриманий позивачем, що не заперечувалось сторонами, проте повної оплати за отримані станки товариством не здійснено.

Як пояснив під час судового розгляду представник позивача по договору з ТОВ «Медіа-Лідер» позивачем здійснено лише часткову проплату 02.11.2007. На момент проведення перевірки заборгованість перед контрагентом становила 200280,00 грн.

По договору з Integra capital Ltd проплата взагалі не відбувалась, станом на момент проведення перевірки заборгованість перед контрагентом становила 60154,92 грн.

Актів звірки взаєморозрахунків між ТОВ «ВП «Скіф» та ТОВ «Медіа-Лідер», Integra capital Ltd не проводилось. Додаткових угод щодо продовження дії договорів не укладалось.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно визначено заборгованість позивача перед ТОВ «Медіа-Лідер» та Integra capital Ltd як безнадійну кредиторську та, відповідно, правомірно донараховано позивачу податок на прибуток з вказаних сум.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача від 11.09.2013 № 0002562201 в частині нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 495935,00 грн. (по взаємовідносинам з ТОВ «Техобладнання» та Skayline Corporation Ltd) є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, податкове повідомлення-рішення відповідача від 11.09.2013 № 0002562201 в частині нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 82037,00 грн. (по взаємовідносинах з ТОВ «Медіа-Лідер» та Integra capital Ltd) є правомірним та скасуванню не підлягає.

Щодо твердження податкового органу про завищення позивачем собівартості реалізованих основних засобів за 2012 на загальну суму 772626,54 грн. у зв'язку з невірним відображенням операції з вибуття та реалізації основного засобу, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на суму 162251,57 грн., суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, у липні 2012 року позивачем продано «Скіф Мс» кромко-облицювальний станок, який обліковувався на підприємстві як основний засіб з балансовою вартістю 688750,00 грн.

Станом на день продажу сума амортизації станку склала 269367,00 грн., а залишкова вартість, відповідно, 419383,00 грн.

Основний засіб продано позивачем за ціною 206903,25 грн., що підтверджується податковою накладною від 13.07.2012 № 195897.

Як убачається з Акта перевірки (а.с.21), посадові особи відповідача дійшли висновку, що позивачем було двічі віднесено до витрат суму балансової вартості реалізованого основного засобу (облицювального станку).

На думку перевіряючих, у декларації позивача з податку на прибуток за 2012 рік підприємством до графи «інші витрати» до підпункту «собівартість реалізованих виробничих активів» помилково віднесено балансову вартість проданого станку у розмірі 688750,00 грн.

Водночас, під час судового розгляду представником позивача надано Довідки-розшифровки до податкової декларації з податку на прибуток ТОВ «ВП Скіф» за 2012 рік, з яких убачається, що до графи «собівартість реалізованих виробничих активів» підприємством віднесено зовсім інші витрати (реалізація корпусів, кромок, фасадів та стільниць).

Суму коштів від реалізації основного засобу позивачем віднесено до графи «інші витрати» один раз у відповідності до чинного законодавства.

Наведене спростовує висновок податкового органу про «подвійне» списання позивачем реалізованого основного засобу.

Крім того, на думку посадових осіб податкового органу, під час списання реалізованого основного засобу (станку) позивачем завищено витрати на збут на суму самостійно донарахованого при продажі станка ПДВ у розмірі 83876,54 грн. (а.с.21).

При цьому ані в акті перевірки, ані під час судового розгляду відповідачем не вказано, які саме норми Закону порушив позивач при віднесенні до витрат суму самостійно донарахованого при продажі станка ПДВ у розмірі 83876,54 грн.

Порядок віднесення певних сум коштів до витрат на збут врегульовано статтею 138 Податкового кодексу.

Так, відповідно до пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу до складу інших витрат включаються, зокрема, витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

У свою чергу, згідно із пунктом 138.10.3 статті 138 Податкового кодексу, до витрат на збут відносяться витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Як убачається з матеріалів справи, за результатами продажу основного засобу (станку) за ціною 206903,25 грн. (без ПДВ, оскільки товар продавали за кордон) позивачем у відповідності до положень статті 189 Податкового кодексу самостійно донараховано та сплачено до бюджету суму податку на додану вартість у розмірі 83876,54 грн.

Тобто, позивачем в результаті продажу товару понесено витрати, прямо пов'язані зі збутом такого товару.

Суд зазначає, що чинним законодавством визначено вичерпний перелік витрат, які не включаться до складу витрат підприємств.

Такий перелік визначений статтею 139 Податкового кодексу та не містить заборони відносити до витрат суму ПДВ самостійно нарахованого і сплаченого суб'єктом господарювання внаслідок продажу товару нерезиденту за нульовою ставкою ПДВ.

За таких обставин, враховуючи досліджені судом документи бухгалтерської звітності позивача (податкова декларація з податку на прибуток та розшифровки до неї), та той факт, що відповідачем не надано суду жодних доводів на підтвердження своїх тверджень, суд дійшов висновку, що висновки відповідача про завищенням позивачем собівартості реалізованих основних засобів за 2012 рік на суму 772626,54 грн. (688750,00 + 83876,54) є помилковими, а відтак, податкове повідомлення-рішення відповідача від 11.09.2013 № 0002562201 в частині нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 162251,57 грн. та штрафної санкції у розмірі 81125,84 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо висновку податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість в частині реалізації товарів за ціною нижче собівартості, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Як убачається з Акту перевірки від 30.08.2013 № 60/22-011/34374620, висновок про порушення позивачем положень статті 188 Податкового кодексу ґрунтується твердженні податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток за 2012 рік у зв'язку з реалізацією товарів за ціною нижче собівартості.

Так, на думку податкового органу, у зв'язку з реалізацією товарів за цінами нижче собівартості, позивачем не сплачено до бюджету податок на додану вартість у складі ціни таких товарів у розмірі 102850,08 грн.

Водночас, оскільки суд дійшов висновку про безпідставність твердження відповідача про заниження позивачем податку на прибуток за 2012 рік у зв'язку з реалізацією товарів за ціною нижче собівартості, то і висновок про порушення позивачем положень статті 188 Податкового кодексу є безпідставними.

Щодо висновку податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість в частині не сплати до бюджету суми податку на додану вартість у складі ціни проданого основного засобу (облицювального станку), суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Як вже зазначено вище, у липні 2012 року позивачем продано ТОВ «Скіф Мс» кромко-облицювальний станок, який обліковувався на підприємстві як основний засіб з балансовою вартістю 688750,00 грн.

Станом на день продажу сума амортизації станку склала 269367,00 грн., а залишкова вартість, відповідно, 419383,00 грн.

Основний засіб продано позивачем за ціною 206903,25 грн., що підтверджується податковою накладною від 13.07.2012 № 195897.

Як убачається з Акту перевірки від 30.08.2013 № 60/22-011/34374620, посадові особи податкового органу стверджують, що позивачем після реалізації зазначеного основного засобу не донараховано та не сплачено податок на додану вартість у розмірі 42495,85 грн.

У той же час, відповідач самостійно, на сторінці 19 акту зазначає, що позивачем віднесено до витрат суму самостійно донарахованого податку на додану вартість у розмірі 83876,54 грн.

Саме сума коштів у розмірі 83876,54 грн. у відповідності до вимог статті 189 Податкового кодексу підлягала сплаті до бюджету після реалізації позивачем основного засобу (20% від залишкової вартості станку на момент продажу).

Наведене свідчить про помилковість висновків податкового органу щодо не нарахування позивачем та не сплати до бюджету податку на додану вартість після продажу основного засобу (станку).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 11.09.2013 № 0002582201 та № 00025762201, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 80943,00 грн. і нараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 99556,00 грн., прийняті відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, та той факт, що відповідачем не надано доказів, які спростовували б доводи позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір таким чином, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись вимогами статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області від 11.09.2013 № 0002572201 та № 0002582201.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області від 11.09.2013 № 0002562201 в частині нарахування товариству з обмеженою відповідальністю «ВП «Скіф» грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 918893,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 459446,50 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Скіф» сплачений судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.