Постанова № 38551711, 05.05.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" травня 2014 р. Справа№ 910/1520/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Гаркуші В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги публічного акціонерного товариства «Тракт»

на рішення господарського суду міста Києва

від 03.03.2014 року

у справі №910/1520/14 (суддя - Грєхова О.А.)

за позовом приватного підприємства «Автомагістраль», с. Синяк, Вишгородського р-ну, Київської обл.,

до публічного акціонерного товариства «Тракт», м. Київ,

про стягнення 167 469,57 грн.

за участю представників:

від позивача: Корзаченко В.М. - представник (довіреність б/н від 20.12.13р.);

від відповідача: Тур В.А. - представник (довіреність №1/266 від 09.12.2013р.);

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Автомагістраль» (надалі - ПП «Автомагістраль») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Тракт» (надалі - ПАТ «Тракт») про стягнення 167 469,57 грн., з яких: 151 253,11 грн. заборгованості з оплати товару, отриманого за видатковою накладною №РН-0000031 від 30.09.2011 року; 4 371,90 грн. заборгованості з оплати послуг, отриманих згідно Акту здачі-прийняття робіт №ОУ-0000121 від 30.09.2011 року; 10 910,81 грн. три проценти річних та 933,75 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.03.2014 року у справі №910/1520/14 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Тракт» на користь приватного підприємства «Автомагістраль» 151 253,11 грн. боргу, 10 604,29 грн. 3% річних та 933,75 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ПАТ «Тракт» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2014 року в частині стягнення 10 604,29 грн. 3% річних та 933,75 грн. інфляційних втрат як таке, що прийняте з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2014 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено в судове засідання на 05.05.2014 року.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду Київської області без змін.

В судовому засіданні 05.05.2014 року представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення господарського суду Київської області від 03.03.2014 року скасувати в частині стягнення 10 604,29 грн. 3% річних та 933,75 грн. інфляційних втрат.

Представник позивача в судовому засіданні 05.05.2014 року не погодився з доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку з чим просив судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

05.05.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, приватним підприємством «Автомагістраль» було поставлено, а Шляхово-будівельним управлінням №3 відкритого акціонерного товариства «Тракт», правонаступником якого згідно Статуту є публічне акціонерне товариство «Тракт», отримано товар на суму 151 253,11 грн. згідно видаткової накладної №РН-0000031 від 30.09.2011 року (а.с. 12).

Крім того, приватним підприємством «Автомагістраль» було надано, а Шляхово-будівельним управлінням №3 відкритого акціонерного товариства «Тракт» отримано послуги з техніки, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000121 від 30.09.2011 року (а.с. 14) на суму 4 371,90 грн. та нарядом-замовленням за період роботи з 21.08.2011 року по 23.08.2011 року (а.с.13).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що в порушення своїх зобов'язань відповідач за отриманий товар та надані послуги не розрахувався, у зв'язку з чим у ПАТ «Тракт» перед ПП «Автомагістраль» виникла заборгованість у загальному розмірі 155 625,01 грн., а також відповідачу були нараховані три проценти річних та інфляційні втрати, за стягненням яких позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПП «Автомагістраль», місцевий господарський суд, посилаючись на ст. 692 ЦК України, виходив з того, що відповідач своїх зобов'язань щодо оплати отриманого від позивача товару на час розгляду спору не виконав. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення боргу за надані позивачем послуги, суд першої інстанції виходив з того, що строк оплати наданих послуг з техніки не настав.

У зв'язку з частковим задоволенням суми основного боргу, судом було здійснено перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, вимоги щодо яких задоволено частково.

Заперечуючи проти задоволення позову в частині стягнення 10 604,29 грн. 3% річних та 933,75 грн. інфляційних втрат, відповідач в апеляційній скарзі наголошував на тому, що ним не було отримано від позивача рахунок-фактуру №СФ-0000368 від 27.09.2011 року, що є розрахунковим документом та може розглядатися як вимога платежу, а тому висновок суду з посиланням на ст. 692 ЦК України щодо неможливості визначення строку, за яким у відповідача виник обов'язок оплатити отриманий товар, є помилковим. Відтак, апелянт вважає помилковим стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів з даними твердженнями скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Визначаючи правову природу правовідносин, що склалися у сторін, виходячи з аналізу положень статей 181 Господарського кодексу України та статей 205, 626, 638, 639 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції вірно зазначив, що між позивачем та відповідачем були укладені у спрощений спосіб договір поставки, шляхом підписання сторонами видаткової накладної №РН-0000031 від 30.09.2011 року, та договір про надання послуг, шляхом підписання сторонами акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000121 від 30.09.2011 року та наряду-замовлення за період роботи з 21.08.2011 року по 23.08.2011 року.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього.

Як вбачається з матеріалів справи, надана в підтвердження позовних вимог видаткова накладна №РН-0000031 від 30.09.2011 року (а.с. 12) оформлена відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в ній реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, видаткова накладна №РН-0000031 від 30.09.2011 року є самостійною підставою виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунок за отриманий товар, а тому неотримання відповідачем рахунку-фактури №СФ-0000368 від 27.09.2011 року не впливає на строк виконання ним свого зобов'язання щодо оплати товару.

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що на час розгляду справи відповідачем доказів повної оплати вартості отриманого товару суду не надано, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 151 253,11 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Водночас, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правомірно відмовлено у задоволенні вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за надані послуги техніки згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000121 від 30.09.2011 року на суму 4371,90 грн. та наряду-замовлення від 21.08.2011 по 23.08.2011 року, з огляду на наступне.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, з правовідносин які склалися між сторонами з надання послуг техніки (в тому числі зі змісту акту здачі-приймання робіт (надання послуг), а також вимог законодавства неможливо визначити строк, за яким у відповідача виник обов'язок оплати наданих послуг.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з ч. 2, 3, 4 п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою. Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України.

Оскільки позивачем не було надано суду ані самої вимоги, ані доказів звернення з нею до відповідача про сплату за надані послуги, ані доказів надіслання рахунку-фактури №СФ-0000363 від 30.09.2011 року, посилання на який міститься в Акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000121 від 30.09.2011 року, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що строк оплати за надані послуги не настав, право позивача не є порушеним, а відтак, вимога позивача про стягнення 4 371,90 грн. боргу за надані послуги задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, крім основного боргу просив стягнути з відповідача 10 910,81 грн. 3% річних та 933,75 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.10.2011 року протягом 853 днів (по 30.01.2014 року) на суму боргу в розмірі 155 625,01 грн. (вартість поставленого товару + вартість послуг).

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання зі здійснення оплати за поставлений товар, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про правомірність заявлених вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих на суму боргу з оплати поставленого товару на суму 151 253,11 грн.

При цьому, враховуючи відсутність прострочення відповідачем зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг на суму 4 371,90 грн., інфляційні втрати та 3% річних на вказану суму задоволенню не підлягають.

Місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок, перевірений апеляційним судом, дійшов вірного висновку щодо задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 10 604,29 грн., відповідно до розрахунку суду.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, колегія суддів встановила, що їх розмір, з урахуванням суми боргу за поставлений товар в розмірі 151 253,11 грн., становить 1 202,37 грн.

Разом з тим, враховуючи приписи п. 2 ст. 83 ГПК, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що вимога в частині стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню відповідно до заявленої позивачем суми у розмірі 933,75 грн.

Відповідно до ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд належним чином дослідивши обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПП «Автомагістраль» у сумі 162 791,15 грн., з яких 151 253,11 грн. боргу, 933,75 грн. інфляційних втрат та 10 604,29 грн. 3% річних.

Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2014 року у справі №910/1520/14 відповідає фактичним обставинам справи та прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ПАТ «Тракт» - без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

При цьому, колегія суддів зазначає, що правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011 року (із змінами та доповненнями).

Відповідно до ст. 4 названого Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Враховуючи оспорювану суму, за подання апеляційної скарги відповідач повинен був сплатити судовий збір у сумі 913,50 грн. Натомість з доданого до апеляційної скарги платіжного доручення №88 від 18.03.2014 року вбачається, що відповідачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, а саме, у сумі 1 627,91 грн. Тобто, в даному випадку розмір надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги становить 714,41 грн.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, з Державного бюджету України на користь відповідача підлягає поверненню сума надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 714,41 грн.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Тракт» на рішення господарського міста Києва від 03.03.2014 року у справі №910/1520/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2014 року у справі №910/1520/14 залишити без змін.

3. Повернути публічному акціонерному товариству «Тракт» (03057, м. Київ, провулок Польовий, буд. 6, код ЄДРПОУ 03450318) з Державного бюджету України 714 (сімсот чотирнадцять) грн. 41 коп. надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги згідно платіжного доручення №88 від 18.03.2014 року.

4. Матеріали справи №910/1520/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

І.М. Скрипка