Постанова № 38545804, 13.02.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 р. Справа № 804/1226/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бондар М.В.,

при секретарі Щербак А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський завод «Дніпровентилятор» до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський завод «Дніпровентилятор» (далі - ТОВ «ДЗ «Дніпровентилятор», позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0002021530 від 07.06.2013 року, винесене ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі, яким ТОВ «ДЗ «Дніпровентилятор» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем на суму 10214 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 5107 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0002011530 від 07.06.2013 року, винесене ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі, яким ТОВ «ДЗ «Дніпровентилятор» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств за основним платежем на суму 10725 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 5363 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами перевірки ТОВ «ДЗ «Дніпровентилятор» відповідачем було складено акт перевірки № 1133/222/31596032 від 14.05.2013 року, згідно висновку якого було встановлено порушення Податкового кодексу України (далі - ПК України). На підставі акту перевірки відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 07.06.2013 року № 0002021530 та № 0002011530, з якими позивач не погоджується, вважає їх такими, що підлягають скасуванню. Позивач вважає, що висновки, викладені в акті перевірки зроблені без дослідження документів первинного бухгалтерського та податкового обліку підприємства, а факти, викладені в зазначеному акті не можуть бути належними доказами наявності порушень вимог статей 203, 215, 228 ЦК України відносно того, що укладені угоди з контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та є підставою для невизнання таких угод недійсними. Акт перевірки не містить інформації щодо господарських правовідносин підприємства, а отже ці факти не були предметом розгляду при проведенні перевірки. Підтверджуючими документами придбання товарно-матеріальних цінностей є договори, довіреності, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення. Правочини, укладені з контрагентом ТОВ «Ривс» не визнані судом недійсними. При наданні документів на письмові запити податкового органу позивачем було надано підтвердження виконання в повному обсязі обов'язку із сплати всіх належних платежів та зборів за перевіряємий період. Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином розпискою суду від 05.02.2014 року. Згідно до ч. 8 ст.35 КАС України відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи. На підставі ч.4 ст. 128 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача. Представником відповідача надані суду письмові заперечення проти адміністративного позову, в яких відповідач зазначає, що перевіркою встановлена відсутність у контрагента позивача - ТОВ «Ривс» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань у жовтні 2012 року та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків. Тобто, такі угоди носять фіктивний характер. Враховуючи викладене, у позивача відсутнє право на формування витрат та податкового кредиту по операціях з придбання робіт у ТОВ «Ривс». Інформація та документи щодо транспортування товарів, здійснення вантажно-розвантажувальних робіт підприємством не надано. Таким чином, висновки, викладені в акті перевірки є обґрунтованими, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними.

Дослідивши письмові докази по справі та проаналізувавши чинне законодавство, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ТОВ «ДЗ «Дніпровентилятор» зареєстровано 12.07.2001 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, перебуває на обліку платників податків у ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі, зареєстровано платником ПДВ.

ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ДЗ «Дніпровентилятор» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Ривс» за період з 01.10.2012 року по 31.10.2012 року. За наслідком перевірки відповідачем 14.05.2013 року складено акт № 1133/222/31596032, в якому встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій при придбанні робіт у ТОВ «Ривс» у жовтні 2012 року, у зв'язку з чим встановлено порушення:

- абз. «а» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, абз. «а» п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 10214 грн., у т.ч. по декларації за жовтень 2012 року на суму 10214 грн.;

- п.п.14.1.27 ст. 138, ст. 140, ст. 142, ст. 143, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІV квартал 2012 року на суму 10725 грн.

07.06.2013 року ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі на підставі акту №1133/222/31596032 від 14.05.2013 року винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0002021530, яким згідно з п.п.54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем - податок на додану вартість: за основним платежем в сумі 10 214,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 5107,00 грн.;

- № 0002011530, яким згідно з п.п.54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем - податок на прибуток: за основним платежем в сумі 10 725,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 5363,00 грн.

Позивачем оскаржені прийняті податкові повідомлення-рішення до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та до Міністерства доходів і зборів України. Рішеннями Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 06.09.2013 року № 2288/10/04-36-10-04-09 та Міністерства доходів і зборів України від 13.11.2013 року № 15174/6/99-99-10-01-15 залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скарги позивача - без задоволення.

З установчих документів позивача вбачається, що ТОВ «ДЗ «Дніпровентилятор» здійснює діяльність з оптової торгівлі іншими машинами й устаткуванням, неспеціалізованої оптової торгівлі, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, виробництво промислового холодильного та вентиляційного устаткування.

Судом встановлено, що 24.09.2012 року між ТОВ «ДЗ «Дніпровентилятор» (замовник) та ТОВ «Ривс» (виконавець) було укладено договір виготовлення продукції з матеріалу замовника № 149, згідно п. 1.1 якого предметом договору є виготовлення комплектуючих вузлів до вентилятора ВЦ 6-28 № 8; вентилятору ST-7,5, димососу ДН-13, циклону ЦН-15-600-1УП з матеріалів, наданих замовником, а також виготовлення робочих колес ДН 12,5, робочого колеса ST-7,5, з матеріалів, наданих замовником. Загальна сума договору у п. 2.1 складає 61 285,67 грн., в т.ч. ПДВ 10214,28 грн.

Підтвердженням факту виконання договору виготовлення продукції № 149 від 24.09.2012 року свідчать досліджені в судовому засіданні копії актів приймання-здачі матеріалів, актів погодження норм витрат матеріалів, кошторисів, товарно-транспортних накладних про поставку матеріалів та сировини, журналу-ордеру, платіжних доручень, рахунків-фактур, податкових накладних, виписаних на кожен вид виконаних робіт.

Висновок про нікчемність укладеної угоди з ТОВ «Ривс» зроблено відповідачем на підставі акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська № 7211/224/34914473 від 21.12.2012 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ривс»…».

Відповідно до частин 1 та 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як зазначено в ч.2 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частин 1 та 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

На підставі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного Суду України в постанові „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009, зокрема, визначив перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Необхідними умовами для висновку про нікчемність угоди згідно до ст.207 ГК України та ст.228 ЦК України є доведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а також наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в ст. 67 Конституції України та ст. 16 ПК України.

Отже, суб'єктний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними належними засобами доказування.

З огляду на встановлені обставини у справі та наведені норми законодавства, угода, яка укладена між ТОВ ДЗ «Дніпровентилятор» (замовник) та ТОВ «Ривс» (виконавець) оформлена належним чином; спірний правочин не визнаний судом недійсним і його недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності правочину; правочин виконаний сторонами в повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено невиконання робіт ТОВ «Ривс» за договором виготовлення продукції № 149 від 27.09.2012 року, не доведено, що вчинений правочин є нікчемним, порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська № 7211/224/34914473 від 21.12.2012 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ривс»…», оскільки він не спростовує дійсність укладеного між ТОВ ДЗ «Дніпровентилятор» та ТОВ «Ривс» правочину щодо виконання робіт та не може вважатись судом безспірним доказом порушення податкового законодавства з боку позивача.

Крім того, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2013 року по справі № 804/1873/13-а визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська щодо проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Ривс», за результатами якої був складений акт від 21.12.2012 року № 7211/224/34914473. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2013 року залишено без змін.

Таким чином, на час розгляду цієї справи є така, що набрала законної сили постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2013 року по справі №804/1873/13-а, якою визнанні протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська щодо проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Ривс», за результатами якої був складений акт від 21.12.2012 року № 7211/224/34914473, з огляду на що, посилання представника відповідача на зазначений акт не є належним засобом доказування.

Згідно п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно абз."а" п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання та виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнень права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податково накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

ПК України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) постачальникам.

Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту. Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 р., від 31.01.2011 р.

Зазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі „БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Статтею 1 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (далі Закон №996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч.2 ст.3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством; фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як зазначено в ч.1 ст.9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідачем не спростовано факт належного оформлення первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано витрати та податковий кредит з ПДВ по господарським операціям з ТОВ «Ривс»: на час виписки податкових накладних ТОВ «Ривс» було зареєстровано платником ПДВ і виписані податкові накладні мають всі необхідні реквізити, інші досліджені первинні документи підтверджують факт здійснення господарської операції.

Таким чином, за наслідком розгляду справи не знайшло підтвердження заниження сум податку на додану вартість та податку на прибуток ТОВ «ДЗ «Дніпровентилятор» по операціях з виконання робіт ТОВ «Ривс», що виключає правомірність визначення позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 07.06.2013 року № 0002011530 та № 0002021530 грошових зобов'язань та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

З огляду на зазначене, документально підтверджені позивачем судові витрати - судовий збір, сплачений згідно платіжного доручення № 4873 від 23.12.2013 року в сумі 172,05 грн., підлягає стягненню з Державного бюжету України на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 07.06.2013 року № 0002011530 та №0002021530.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський завод «Дніпровентилятор» судовий збір у розмірі 172 (сто сімдесят дві) гривні 05 копійок.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Постанова в повному обсязі виготовлена 18 лютого 2014 року.

Суддя М.В. Бондар