Рішення № 38542893, 24.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1090/14

24.04.14

За позовом Державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «БМП Планета-Міст»

Про стягнення 156 816,00 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: не з’явився

Від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим» (далі – позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «БМП Планета-Міст»

(далі – відповідач) про стягнення 156 816,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконано рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.13. у справі № 910/1558/13 та не демонтовано обладнання і не звільнено площі на території РТС-РРС-«Сарич», що зумовило нарахування неустойки та звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.14. порушено провадження у справі № 910/1090/14 та призначено її до розгляду на 20.02.14.

Судове засідання 20.02.13. не відбулось по технічним причинам, в зв’язку з чим ухвалою суду розгляд справи було призначено на 13.03.14.

12.03.14. від позивача через відділ діловодства суду надійшло клопотання у вигляді телеграми про розгляд справи без участі його повноважного представника за наявними матеріалами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.14., в зв’язку з неявкою в судове засідання представників сторін, невиконанням відповідачем вимог ухвал суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 27.03.14.

14.03.14. та 25.03.14. від позивача через відділ діловодства суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі його повноважного представника за наявними матеріалами.

В зв’язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/1090/14 призначено до розгляду на 24.04.14.

Розглянувши в судовому засіданні 24.04.14. викладене в письмових поясненнях клопотання позивача про виклик в судове засідання для дачі пояснень службових осіб відповідача, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 30 ГПК України, в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів. Зазначені особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.

Вищий господарський суд України в п. 12 інформаційного листа від 14.08.07. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” на запитання, чи можливий виклик господарським судом для участі в судовому процесі з метою надання пояснень осіб, яких прямо не зазначено в статті 30 ГПК (зокрема нотаріуса, адвоката, громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності тощо), якщо вони були учасниками спірних правовідносин, але рішення з господарського спору не зачіпає їх прав та інтересів, відповів наступне. У частині першій статті 30 ГПК йдеться про можливість участі в судовому процесі лише посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, тобто осіб, зв'язаних з відповідними підприємствами (установами, організаціями, органами), які не беруть участі в судовому процесі, трудовими правовідносинами на основі трудового договору (контракту).

Тобто, у вказаній статті мова йде про посадових осіб і працівників згаданих суб'єктів, які не беруть участь у справі як сторони або треті особи. Посадові ж особи та працівники сторін і третіх осіб дають суду пояснення як представники, виходячи з процесуального статусу сторін та третіх осіб та їх зацікавленості у результаті розгляду справи.

Проте, Товариства з обмеженою відповідальністю «БМП Планета-Міст» є учасником судового процесу в даній справі.

Представник позивача в судове засідання 24.04.14. не з’явився.

Представник відповідача в судове засідання 24.04.14. повторно не з’явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи – учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем, повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду) наявні в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це – складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/1090/14.

В судовому засіданні 24.04.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

03.01.12. між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг з розміщення обладнання для відповідача № 100/15/12 (надалі – Договір).

Пунктом 1.1 Договору визначено, що його предметом є надання позивачем для відповідача послуг по розміщенню та забезпеченню умов, необхідних для роботи контейнерів та спеціальної техніки відповідача на території РТС-РРС “Сарич”.

Згідно із п. 3.1 Договору сторони погодили, що договірна ціна за послуги складає 78 408,00 грн., в тому числі ПДВ – 13 068,00 грн. У випадку зміни кон'юктури ринку, збільшення індексу інфляції, збільшення рівня мінімальної заробітної плати та інших факторів, впливаючих на договірну ціну, позивач має право в односторонньому порядку змінити договірну ціну. Зміна договірної ціни оформляється додатковою угодою до договору.

Відповідно до п. 7.1 Договору строк його дії встановлений з 01.01.12. по 31.12.12. Дія договору на наступний рік продовжується додатковою угодою.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. (п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”).

Оскільки, на момент розгляду даної справи набрало законної сили та діє рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.13. у справі № 910/1558/13, то встановлені ним факти мають обов’язкову силу для вирішення даної справи.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.13. у справі № 910/1558/13 було зобов’язано Товариство з обмеженою відповідальністю “БМП Планета-Міст” демонтувати обладнання та звільнити надані йому за Договором площі на території РТС-РРС “Сарич”.

Далі, вказаним рішенням встановлено, що за своєю правовою природою Договір № 100/15/12 від 03.01.12. є договором найму (оренди), а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.

Крім того, зазначеним рішенням встановлено, що оскільки додаткова угода щодо продовження строку дії Договору № 100/15/12 від 03.01.2012 р. між сторонами не укладалась, то Договір припинив свою дію 31.12.12. і відповідач зобов’язаний звільнити площі, які займав на підставі даного Договору.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Разом з тим, в порушення приписів чинного законодавства України після припинення дії Договору надані для використання площі відповідачем станом на день розгляду даної справи не звільнено. Вказане підтверджується актом від 08.01.14. Протилежного відповідачем не доведено.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не виконано рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.13. у справі № 910/1558/13 та не звільнено надані йому у користування позивачем за Договором площі, що зумовило нарахування позивачем неустойки в період з січня по грудень 2013 року в розмірі 156 816,00 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з’ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані прокуратурою докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов‘язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов‘язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов‘язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов‘язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема є сплата неустойки. (п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов‘язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов‘язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Як встановлено судом, відповідачем порушено обов’язок щодо повернення позивачу майна після закінчення строку дії Договору.

Частина 2 ст. 785 Цивільного кодексу України визначає, що якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин (право на яку виникає в орендодавця у разі несвоєчасного повернення орендованого майна орендарем) та підлягає стягненню за весь час прострочення зобов'язання щодо повернення речі (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.04.11. у справі № 30/191 та п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна»).

Оскільки, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, останній не демонтував обладнання та не звільнив надані йому за Договором площі на території РТС-РРС “Сарич”, то позовні вимоги про стягнення неустойки в розмірі 156 816,00 грн. за період з січня по грудень 2013 року є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Разом з тим, суд відзначає, що ухвалами Господарського суду міста Києва від 29.01.14., 20.02.14., 13.03.14., 27.03.14. (вказані ухвали було отримано відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення) було зобовязано Товариство з обмеженою відповідальністю «БМП Планета-Міст» надати суду: власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та не має рішення цих органів з такого спору; на підтвердження його статусу юридичної особи і повного найменування оригінал і належним чином засвідчені копії статуту (положення), витягу від Державного реєстратора про включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на день розгляду справи; довідку з обслуговуючого банку про найменування відкритих рахунків; письмовий відзив на позов з наданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини та нормативно-правове обґрунтування своїх заперечень; забезпечити надіслання позивачу копії відзиву у порядку, передбаченому ст. 59 Господарського процесуального кодексу України; контррозрахунок ціни позову, докази погашення заборгованості.

Вказаними ухвалами сторони попереджались, що за ухилення від вчинення дій, покладених на них господарським судом, можуть бути застосовані санкції, встановлені приписами п. 5 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та було попереджено відповідача про те, що у випадку неподання відзиву на позовну заяву, документів витребуваних ухвалою суду, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, як вбачається з ухвали від 13.03.14., суд звернув увагу відповідача на те, що вимоги ухвал є обов’язковими для виконання сторонами, а невиконання вимог ухвал тягне за собою відповідальність, встановлену чинним законодавством України.

Проте, в судові засідання 13.03.14. та 24.04.14. представник відповідача без повідомлення причин не з’явився та не надав суду відповідних документів.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України особи зобов’язані з’явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані ними відомості та обставини справи, подати на вимогу суду пояснення в письмовій формі.

У відповідності до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12. № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з’ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Явка представника позивача в судові засіданні та подання ним доказів необхідні для безпосереднього сповіщення останнім про знані їм відомості та докази у справі, з’ясування наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги в їх сукупності, вирішення інших питань, без оцінки яких неможливий всебічний, повний і об’єктивний розгляд справи по суті.

Згідно із ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Таким чином, має місце зловживання відповідачем процесуальними правами, яке полягає в нез'явленні представника відповідача в судові засідання 13.03.14. та 24.04.14. без поважних причин та невиконання вимог ухвал суду без зазначення причин невиконання (в частині подачі витребуваних доказів).

Поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від позивача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами статті 43 ГПК.

Зазначені обставини унеможливлюють вирішення спору у визначені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки.

Частиною 2 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України визначено, що невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з п. 5 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

В п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/140 від 15.03.10. “Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві” вказано, що неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.

Відповідні дії або бездіяльність з урахуванням конкретних обставин справи може тягти за собою, зокрема, такі наслідки:

- покладення на особу, що припустилася зловживання, державного мита незалежно від результатів вирішення спору (частина друга статті 49 ГПК);

- стягнення штрафу з винної сторони в доход Державного бюджету України (пункт 5 статті 83 ГПК);

- винесення у встановленому порядку окремих ухвал (статті 90 ГПК).

За таких обставин, враховуючи фактичні обставини справи та суть допущених відповідачем зловживань, суд вважає, що належними, адекватними та співрозмірними заходом реагування на неявку відповідача в судові засідання для дачі пояснень та на невиконання відповідачем вимог ухвал суду (ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом вказаними ухвалами) є застосування до нього передбаченого п. 5 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України заходу у вигляді стягнення в доход Державного бюджету України штрафу у розмірі 1 700,00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БМП Планета-Міст» (01023, м. Київ, вул. Шота Руставелі, б. 31Б; ідентифікаційний код 33167472) на користь Державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим» (95015, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, Центральний Район, вул. Батуріна, б. 13; ідентифікаційний код 01190126) 156 816 (сто п’ятдесят шість тисяч вісімсот шістнадцять) 00 коп. – неустойки, 3 136 (три тисячі сто тридцять шість) грн. 32 коп. – витрат по сплаті судового збору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БМП Планета-Міст» (01023, м. Київ, вул. Шота Руставелі, б. 31Б; ідентифікаційний код 33167472) в доход Державного бюджету України штраф у розмірі 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.04.14.

Суддя Т.М. Ващенко