Постанова № 38542450, 02.04.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2014 р. Справа № 804/3214/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняМофі І.В. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Самойленко В.І. Бахір Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекуперація свинцю» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0002202201 від 22.08.2013р., -

ВСТАНОВИВ:

28.02.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю ««Рекуперація свинцю» звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0002202201 від 22.08.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 267220 грн. 50 коп. (178149 грн. 00 коп. - основний платіж, 89074 грн. 50 коп. - штрафна (фінансова) санкція).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято на підставі акту перевірки №181/04-66-22-01-11/368141824 від 26.07.2013р. яким встановлено нереальність господарських операцій з придбання у ТОВ «Інкод» у лютому 2013р. хімічної продукції, оскільки до перевірки не надано сертифікати походження хімічної продукції, довіреності уповноважених осіб позивача на прийняття продукції та транспортні документи на перевезення. Однак позивач вважає податкове повідомлення-рішення незаконним, а висновки акту перевірки необґрунтованими посилаючись на те, що сертифікати походження на хімічну продукцію у позивача не запитувались ні листом від 29.04.2013р., ні в ході проведення перевірки. Зазначених сертифікатів у позивача не може бути, так як позивач не імпортував продукцію та, відповідно, не здійснював митне оформлення. Позивач зазначає, що довіреності уповноважених осіб позивача у нього не залишаються після її прийняття, оскільки передаються постачальнику, журнал реєстрації довіреностей надавався ДПІ. Щодо транспортних документів на перевезення сировини, то у позивача відсутній обов'язок вимагати у перевізника товарно-транспортну накладну. За викладеного, обставини нереальності операцій з ТОВ «Інкод», викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та незаконними.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що позивачем до перевірки не були надані сертифікати походження хімічної продукції, довіреності хто саме зі сторони позивача отримував хімічну продукцію, так як відповідно до товарно-транспортних накладних вантажоодержувачем є ТОВ «Інкод»; не надано товарно-транспортні накладні на перевезення товару у зв'язку з чим позивачем порушено ст.ст.14,44, 198 ПК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та завищено суму податкового кредиту за лютий 2013р. на загальну суму 130030,84 грн.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекуперація свинцю» 04.09.2007р. зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників, буд. 50, з 05.09.2007р. перебуває на обліку в ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією статуту позивача, а також даними, наведеними в акті від 26.07.2013р. (а.с. 6,176-180).

26.07.2013р. податковою інспекцією на підставі наказу №58 від 25.07.2013р., згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питання документального підтвердження господарських відносин з платниками податків - ТОВ «Інкод» та повноти відображення в податковому обліку за лютий 2013р. за результатами якої складено акт №181/04-66-22-01-11/368141824 за висновками якого встановлені порушення п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України в результаті чого позивачем завищено суму ПДВ на загальну суму 130030,84 грн. за лютий 2013р. (а.с.5-17).

В подальшому, на підставі вищевказаного акту перевірки, податковою інспекцією 22.08.2013р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р»№0002202201 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 267223,50 грн., в т.ч. за основним платежем - 178149 грн., за штрафними санкціями - 89074,50 грн. (а.с.4).

Позивач оспорює вищевказане податкове повідомлення-рішення, вважає його незаконним з огляду на те, що у акті перевірки від 26.07.2013р. не наведені обставини нереальності операцій з ТОВ «Інкод» на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит,зокрема, не наведено відсутності спеціальної податкової правосуб'єктності ТОВ «Інкод» або відсутності зв'язку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю позивача.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що видами діяльності позивача у перевіряємому періоді є, зокрема, виробництво свинцю,цинку й олова, неспеціалізована оптова торгівля, складське господарство(а.с.6).

У своїй діяльності позивач використовує земельну ділянку загальною площею 2,8489 га згідно договору оренди землі від 31.07.2009р., що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Будівельників, 50 на якій розташовані виробничий комплекс, допоміжні та адміністративні приміщення, склад (а.с. 7).

Судом встановлено, що у період - 2012-2013р.р. позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Інкод».

Так, між ТОВ «Інкод» (замовником) та ТОВ «Рекуперація свинцю» (виконавцем) було укладено договір №08 Р-12 на переробку давальницької сировини від 24.07.2012р. за умовами якого позивач як виконавець брав на себе зобов'язання виконати відповідно до умов договору роботи на переробку давальницької сировини з метою отримання готової продукції, яка зазначена у додатку № 2 за відповідну плату. При цьому, умовами даного договору також було передбачено виготовлення готової продукції з використанням давальницької сировини замовника (ТОВ «Інкод»), яка повинна бути поставлена позивачеві замовником на умовах СРТ м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників,50 (а.с.18-24).

Факт реального здійснення господарської операції за вказаним договором підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією договору на переробку давальницької сировини, копіями виписаних видаткових накладних за якими було прийнято давальницьку сировину від замовника до виконавця, копіями податкових накладних, копіями актів приймання-передачі сировини, приходними ордерами, копіями накладних на переміщення давальницької сировини, а також товарно-транспортними накладними, які свідчать про те, що ТОВ «Інкод» було поставлено давальницьку сировину на адресу позивача, розташовану у м. Дніпропетровську по вул. Будівельників, 50(а.с.27-53,69-169).

Як встановлено в судовому засіданні умовами вищевказаного договору на переробку давальницької сировини було визначено поставку давальницької сировини, а саме: зобов'язання поставити сировину на адресу позивача брав на себе замовник - ТОВ «ІНКОД» та вказаним підприємством було здійснено постачання давальницької сировини на склад позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними (а.с. 145-159,162-167).

В подальшому, 01.01.2013р. між позивачем (покупцем) та ТОВ «Інкод» (продавцем) був укладений договір №03 Р-13 купівлі-продажу за умовами якого продавець продав, а покупець (позивач) купив хімічну продукцію за цінами згідно накладних та відвантажувальних документів (а.с.25-26).

Факт реальності здійснення господарської операції за вказаним договором купівлі-продажу підтверджується копією відповідного договору, копіями видаткових накладних, копіями приходних ордерів, копіями податкових накладних, складених у лютому 2013р.(а.с.132-134).

У ході судового засідання було встановлено, що вказана сировина знаходилася на складі позивача, яка була поставлена на склад позивача за вищезгаданим договором на переробку давальницької сировини №08 Р-12 від 24.07.2012р. та в подальшому вказана сировина була викуплена позивачем за договором купівлі-продажу від 01.01.2013р. і транспортування її за товарно-транспортними накладними було здійснено у період з вересня по грудень 2012р., що підтверджено товарно-транспортними накладними, які були надані як у ході проведення перевірки, так і в судове засідання.

Зазначені вище первинні бухгалтерські документи були досліджені судом у ході судового розгляду справи, відповідають вимогам ст.ст.1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарських операцій за вищенаведеними договорами та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Незважаючи на те, що вищевказані первинні бухгалтерські документи були досліджені у ході перевірки і посадовою особою органу державної податкової служби, у акті від 26.07.2013р. зроблено висновки про те, що у зв'язку з тим, що позивачем до перевірки не надано сертифікати походження хімічної продукції, довіреності, хто саме зі сторони позивача отримував хімічну продукцію, не надані товарно-транспортні накладні на перевезення товару, тому в порушення п.п.14.1.36,п.14.1 ст.14,п.44.1 ст.44, п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України, ч.2 ст.3, ч.1,2,3 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» позивачем завищено суму податкового кредиту за лютий 2013р. на загальну суму 130030,84 грн.. (а.с.11,16).

Однак, такі висновками органу державної податкової служби є помилковими та не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства України, суперечать дослідженим податковою інспекцією первинним бухгалтерським документам, виходячи з наступного.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З аналізу наведених норм видно, що датою виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, при цьому, передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Водночас, судом встановлено факт наявності у позивача податкових накладних, оформлених належним чином, що підтверджено як змістом акту перевірки від 26.07.2013р., так і наявними в матеріалах справи копіями наданих податкових накладних.

Таким чином, отримання позивачем податкової накладної є підставою для включення її до податкового кредиту з податку на додану вартість протягом звітного періоду згідно до вимог ст.198 ПК України.

З огляду на викладені норми, посилання податкового органу у акті перевірки від 26.07.2013р. про те, що позивачем не надано сертифікатів походження хімічної продукції, довіреностей на отримання товару від позивача, товарно-транспортних накладних на перевезення товару є безпідставними, оскільки відповідно до приписів ст.198 ПК України право на нарахування податкового кредиту виникає з дати отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Окрім того, відсутність вказаних документів не є безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість за умови надання покупцю продавцем належним чином оформленої податкової накладної у відповідності до вимог ст.198 ПК України.

При цьому, слід зазначити, що норми ст. 198 ПК України не містять заборони на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі відсутності товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання товару, сертифікатів походження хімічної продукції за умови наявності інших оформлених у встановленому законодавством порядку первинних бухгалтерських документів, визначених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Зокрема, первинними бухгалтерськими документами щодо отримання товарів є видаткова накладна, податкова накладна, акти приймання-здачі товарів, які підтверджують факти передачі товарів та які були надані позивачем до перевірки про що свідчить також і зміст акту перевірки від 26.07.2013р., а також були надані і суду у ході судового розгляду справи, досліджені судом та наявні в матеріалах справи.

Також, слід зазначити, що згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363 товарно-транспортна накладна є лише документом, що підтверджує фізичне переміщення товарно-матеріальних цінностей у просторі під час його транспортування.

В той же час, товарно-транспортна накладна не є обов'язковим та єдиним документом, який може підтверджувати реальність господарської операції за договором поставки, купівлі-продажу та не є обов'язковим первинним документом бухгалтерського обліку з урахуванням того, що жодними нормами чинного законодавства не передбачено обов'язковість складання товарно-транспортної накладної саме за договорами купівлі-продажу.

При цьому, і норми ст.ст.198, 201 Податкового кодексу України не ставлять в залежність право платника податків на формування податкового кредиту та витрат від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної на поставлений товар чи наявності у вказаних ТТН певних недоліків у її оформленні за наявності інших первинних документів, а тому відсутність документів, що підтверджують транспортування товару не може бути безумовною підставою для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ та віднесення вказаних сум до податкового кредиту підприємства у відповідному періоді.

Також, не є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують реальність здійснення господарської операції сертифікати походження хімічної продукції, оскільки дані документи не є обов'язковими для формування платником податку податкових зобов'язань з ПДВ та відсутність цих документів згідно до вимог ПК України не позбавляє позивача права на формування податкового кредиту з ПДВ за наявності належно оформленої податкової накладної, виданої продавцем товару покупцю та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленому податковим законодавством порядку.

Не можуть бути підставами для позбавлення формування податкового кредиту платника податку і недоліки у оформленні товарно-транспортної накладної, оскільки зазначений документ не є тим первинним бухгалтерським документом, який позбавляє права на формування податкового кредиту у відповідності до вимог ст.198 ПК України.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено належними і допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваного рішення з підстав не надання до перевірки сертифікатів походження хімічної продукції, довіреностей на отримання товару від позивача, товарно-транспортних накладних, оскільки жодними нормами чинного законодавства України не передбачено позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту у разі відсутності доказів транспортування товару за договором купівлі-продажу та документів, що підтверджують походження товару за умови надання інших документів, зокрема, за наявності видаткових накладних та податкових накладних, що підтверджують отримання товару.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки від 26.07.2013р. обставини, що слугували прийняттю оспорюваного рішення є неправомірними, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі вищевказаних висновків підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Виходячи з норм ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи, що позивачем при поданні позову за платіжним дорученням № 89 від 24.02.2014р. сплачено судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.(а.с.54), то зазначені судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекуперація свинцю» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0002202201 від 22.08.2013р. - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0002202201 від 22.08.2013р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекуперація свинцю» (49055, м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників, 50, код ЄДРПОУ 35395039) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 487 грн. 20 коп. ( чотириста вісімдесят сім грн. 20 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 07.04.2014р.

Суддя С.О. Конєва