Рішення № 38541403, 28.04.2014, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/1325/14

Провадження № 2/750/797/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2014 року м.Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

головуючого- судді Лямзіної Н.Ю.,

при секретарі Будаш М.В.

за участю позивача, відповідача, представника третьої особи -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про зміну формулювання причин звільнення, дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

встановив:

06.02.2014 року позивач звернулася до Деснянського районного суду м.Чернігова з позовною вимогою до відповідача про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Свої позовні вимоги мотивувала тим, що між нею та відповідачем ФОП «ОСОБА_2» було укладено трудовий договір № 25031902051 від 07.08.2013 року. 19.11.2013 року позивач подала заяву про звільнення її за власним бажанням у зв'язку з порушенням умов трудового договору та законодавства про працю, а саме ст. 115 КЗпП України щодо виплати заробітної плати - затримки її виплати. Проте 23.01.2014 року її було звільнено на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, за прогул без поважних причин. Вважає звільнення з цих підстав незаконним, оскільки заява про звільнення за власним бажанням була залишена поза увагою, а формулювання причин звільнення може перешкодити новому працевлаштуванню. Просить суд змінити формулювання причин звільнення та дату звільнення

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні не визнав позовні вимоги. Не заперечує факт перебування позивача в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2, але заперечує проти зміни формулювання причини звільнення та стягнення розрахункових коштів при звільненні.

Представник третьої особи поклався на розсуд суду.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 43 Конституції України, ст. 21 КЗпП України обовязок по виплаті заробітної плати є однією з істотних умов трудового договору.

В силу ст. 115 КЗпП України, з аробітна плата повинна виплачуватися працівникам регулярно у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 між ними було укладено трудовий договір № 25031902051 від 07.08.2013 року. 19.11.2013 року позивач подала заяву про звільнення її за власним бажанням у зв'язку з порушенням умов трудового договору та законодавства про працю, а саме ст.115 КЗпП України щодо виплати заробітної плати - затримки її виплати.

Посилання відповідача на те, що позивач не була присутня 19.11.2013 року на робочому місці не знайшло підтвердження під час судового засідання. Відповідач в судовому засіданні зазначив, що позивач з ранку розмовляла з ним про звільнення і вони узгодили це питання і домовилися про те що вони наступного дня ідуть розривати трудовий договір. Але як встановлено в судовому засіданні в Чернігівському міському центрі зайнятості виник конфлікт стосовно підписання відомостей про виплату заробітної плати.

Показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які в сукупності узгоджені між собою, що позивач перебувала в різний час на робочому місці та по роботі виходила до дитячого садочку.

Показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8,ОСОБА_9, ОСОБА_10, не підтверджує відсутність позивача тому, що згідно свідчень даних свідків вони позивача після обіду не бачили, але позивач це не заперечує тому, що вона відходила до дитячого садку.

Суд, критично ставиться до показань свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, і вважає сумнівними, оскільки вони є зацікавлені особи.

Свідок ОСОБА_11 є найманим працівником, а свідок ОСОБА_12 був в день складання акту про відсутність на робочому місці 19.11.2013 року був запрошений для працевлаштування на посаду позивача.

Дані особи і склали акт про відсутність на робочому місці 19.11.2013 року суд не може взяти їх до уваги і вважає їх сумнівними, оскільки вони були складені зацікавленими особами.

Згідно рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15.04.2014 року встановлено, що заробітна плата за серпень, вересень, жовтень 2013 року внесена в повному обсязі за кожен місяць, однак її виплата документально не підтверджена, підпис ОСОБА_1 про отримання відсутній.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тобто підлягає стягненню з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нараховану та невиплачену заробітну плату в розмірі 3358 грн. 59 коп. за серпень, вересень, жовтень 2013 року.

Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» не проведення розрахунку з працівником у день звільнення, або якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.

Судом встановлено, що всі суми, які належали позивачу при звільненні були йому остаточно не виплачені. Дана обставина підтверджується відповіддю Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області (а.с.31-32), в якій зазначено, що згідно відомості на виплату заробітної плати № 00000005 за листопад 2013 року позивачу нараховано до виплати за листопад 2013 року 1401 грн.86 коп. без нарахування компенсації за невикористану щорічну відпустку. Крім того для перевірки Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області надана інша відомість за тим самим номером згідно якої позивачу при звільненні нарахована до видачі заробітна плата за листопад 2013 року та компенсація за невикористану відпустку в загальній сумі 910 грн. 87 коп. та оплата лікарняного листа з 02.10.2013 року по 09.10.2013 року в сумі 328 грн. 56 коп. як пояснив відповідач розрахункова відомість перероблялась, оскільки зняття трудового договору відбувалося 23.01.2014 року, тому розрахунок відомості проводився за іншими показниками.

Відповідно до ч.4 п.3 Розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час поперечної щорічної відпустку, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

В порушення ч.4 п.3 Розділу ІІІ вищезазначеного порядку при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 не було включено допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум,, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником.

Відповідач не надав довідки про розмір середньої заробітної плати позивача. А тому суд виходить з розрахунку наданого позивачем розміру середньоденної заробітної плати в розмірі 52 грн. 92 коп. та кількість робочих днів вимушеного прогулу 109 днів. На підставі викладеного з відповідача підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 5768 грн.28 коп.

Згідно ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причин звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, що розглядає спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю закону. Якщо неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, суд одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником законодавства про працю працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку, що звільнення позивача відбулось з порушенням, не відповідно до намірів сторін і позивачем доведено факт його звільнення з порушення відповідачем трудового законодавства.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України при розгляді спору про визнання формулювання звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган який розглядає трудовий спір, зобовязаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільненні у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю ( пункт) закону.

Зобов`язати ФОП ОСОБА_2 змінити формулювання причини звільнення в трудовій книжці ОСОБА_1, вказавши причиною звільнення «за власним бажанням у відповідності до ч.3 ст. 38 КЗпП України» з 19 листопада 2013 року.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача також підлягають стягненню судові витрати, що складаються з судового збору розміром 243 грн.60 коп. гривень.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212, 213 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про зміну формулювання причин звільнення, дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Зобов`язати ФОП ОСОБА_2 змінити формулювання причини звільнення в трудовій книжці ОСОБА_1, вказавши причиною звільнення «за власним бажанням у відповідності до ч.3 ст. 38 КЗпП України» з 19 листопада 2013 року.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нараховану та невиплачену заробітну плату в розмірі 3358 грн.59 коп.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 5768 грн.28 коп.

Рішення в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу допустити до негайного виконання в межах місячного заробітку.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 500 гривень моральної шкоди.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 243 грн.60 коп.

В решті вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Н.Ю. Лямзіна