Рішення № 38539003, 30.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21573/13 30.04.14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Іванівський спеціалізований кар'єр»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «НБ-Україна»

про стягнення 48 526, 83 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Катрич П.С.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Іванівський спеціалізований кар'єр» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НБ-Україна» про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 48 025, 53 грн. -та 501, 30 грн. - 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/21573/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 23.12.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Склад суду у даній справі змінювався.

Розпорядженням В.о. Голови Господарського суду міста Києва від 30.04.2014 р. справу № 910/21573/13 передано судді Пригуновій А.Б. для подальшого розгляду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялась відповідачам на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адреси та повернуті до Господарського суду міста Києва за закінченням терміну зберігання.

При цьому в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 28.04.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено судом, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 133 025, 53 грн., що підтверджується видатковими накладними № 876 від 10.10.2012 р., № 885 від 15.10.2012 р., № 890 від 15.10.2012 р. та № 897 від 16.10.2012 р., засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи.

Також судом встановлено, що відповідачем перераховано на користь позивача грошові кошти у розмірі 85 000, 00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку Публічного акціонерного товариства «Іванівський спеціалізований кар'єр».

У червні 2013 року позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «НБ-Україна» з вимогою № 846/юр від 12.06.2013 р. про перерахування заборгованості у розмірі 48 025, 53 грн.

Вищевказана вимога отримана представником Товариства з обмеженою відповідальністю «НБ-Україна» 19.06.2013 р., про що свідчить підпис останнього на повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відомостей щодо надання відповідачем відповіді на вказану вимогу або сплати заборгованості сторонами суду не надано.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем порушено зобов'язання щодо оплати поставленого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 48 025, 53 грн., яку позивач просить стягнути в судовому поряду.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що внаслідок здійснення поставки позивачем товару за вищепереліченими видатковими накладними, між сторонами виникли зобов'язальні відносини, врегульовані норами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом зобов'язання, що випливає із правовідносин сторін, суд вважає, що фактично між сторонами укладений правочин у спрощений спосіб, передбачений ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України шляхом вчинення фактичних дій, що за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Приймаючи до уваги, що строк виконання відповідачем грошових зобов'язань не встановлений, відповідач зобов'язаний був оплатити поставлений товар у семиденний строк з моменту отримання вимоги № 846/юр від 12.06.2013 р., що передбачено ст.530 Цивільного кодексу України.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Як встановлено судом, у процесі провадження у справі відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти у розмірі 5 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 64 від 13.11.2013 р.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Припинення існування предмета спору, за змістом наведеної статті, свідчить про відсутність між сторонами неврегульованих питань.

Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

За таких обставин, враховуючи, що після порушення провадження у даній справі відповідач перерахував на користь Публічного акціонерного товариства «Іванівський спеціалізований кар'єр» грошові кошти у розмірі 5 000, 00 грн., що є предметом розгляду спору у даній справі, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі № 910/21573/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Іванівський спеціалізований кар'єр» до Товариства з обмеженою відповідальністю «НБ-Україна» в частині стягнення 5 000, 00 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач правом надання відзиву на позов не скористався, доказів оплати вартості поставленого товару не надав, обґрунтованих причин неможливості виконання грошових зобов'язань не навів.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оскільки наявними у справі документами підтверджується поставка позивачем товару, враховуючи, що відповідачем заявлені до нього вимоги не спростовано та не надано суду доказів належного виконання ним зобов'язань перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Публічного акціонерного товариства «Іванівський спеціалізований кар'єр» про стягнення заборгованості у сумі 43 025, 53 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 501, 30 - 3 % річних від простроченої суми.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тож, приймаючи до уваги, що відповідачем допущено прострочення оплати вартості отриманого від позивача товару, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про застосування грошових санкцій та притягнення відповідача до відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Згідно розрахунку позивача розмір 3 % річних від простроченої суми за період з 27.06.2013 р. (дата виникнення заборгованості) до 31.10.2013 р. (дата визначена позивачем самостійно) становить 501, 30 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3 % річних, судом встановлено, що вищевказані розрахунки здійснені арифметично вірно та не перевищують розрахунок суду, а тому вищезазначені вимоги підлягають задоволенню судом.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі 910/21573/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Іванівський спеціалізований кар'єр» до Товариства з обмеженою відповідальністю «НБ-Україна» в частині стягнення 5 000, 00 грн.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НБ-Україна» (03148, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 3, код ЄДРПОУ 35416451), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Публічного акціонерного товариства «Іванівський спеціалізований кар'єр» (Вінницька обл. Калинівський район, с. Іванів, вул. Заводська, 1, код ЄДРПОУ 05471750) заборгованість у сумі 43 025, 53 (сорок три тисячі двадцять п'ять грн. 53 коп.) грн., 510, 30 (п'ятсот десять грн. 30 коп.) грн. - 3 % річних та 1 720, 50 (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.05.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.