Ухвала суду № 38537395, 29.04.2014, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 0308/12369/12 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А.М. Провадження № 22-ц/773/79/14 Категорія: 27 Доповідач: Свистун О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді - Свистун О.В.,

суддів - Грушицького А.І., Федонюк С.Ю.,

при секретарі - Мельничук Т.Ю.,

з участю: представника позивача - Онищука С.В.,

відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 25 листопада 2013 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 25 листопада 2013 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредитну заборгованість в розмірі - 877688,60 грн. згідно кредитного договору № 014/1101/26685 від 15.05.2006 року (в тому числі заборгованість за кредитом - 618008,59 грн., заборгованість за відсотками - 72211,11 грн., пеня за прострочку кредиту та відсотків - 187468,90 грн.).

Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» понесені витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі - 3219,00 грн., по 1609,50 грн. з кожного.

В решті вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Покликається на те, що судом були порушені норми матеріального та процесуального права. Вважає, що в матеріалах справи відсутній оригінал заяви на отримання готівки № 5к/4 від 16.05.2006 року, а ксерокопія заяви на отримання готівки не є офіційним документом, що підтверджено почеркознавчою експертизою. Зазначає, що суд першої інстанції помилково без належних доказів встановив, що саме ОСОБА_2 підписав заяву на отримання готівки. Вказує, що в підтвердження того, що ним не отримувались кошти в банку по даній кредитній угоді свідчить те, що він жодного разу не повертав банку кредитні кошти і відсотки за користування ними.

В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали, покликаючись на доводи, викладені в ній.

Представник позивача Онищук С.В. апеляційну скаргу заперечив, оскільки вважає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_6 подав суду заяву про розгляд справи у його відсутність та просить рішення суду першої інстанції в частині, що стосується його прав та інтересів залишити без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 та поручитель ОСОБА_3 повинні нести солідарну відповідальність перед позивачем за невиконання ОСОБА_2 умов кредитного договору.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Судом правильно встановлено і це підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи, що 15.05.2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком (АППБ) «Аваль»в особі Волинської обласної дирекції (правонастпуником якого являється ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_7, укладений кредитний договір за №014/1101/26685, за яким останньому наданий кредит розміром - 145 000,00 доларів США строком на 36 місяців з 15.05.2006 року по 14.05.2009 рік зі сплатою 14 % річних (а.с.11-13 том№1).

Згідно заяви на видачу готівки №5к/4 від 16.05.2006 року відповідач ОСОБА_2 отримав вищевказану суму кредитних коштів (а.с.22 копія).

01.04.2009 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №014/1101/26685 відповідно до якої у п.п. 1.2 кредитного договору викладено в новій редакції, а саме - збільшено строк кредитування до 60 місяців та збільшено строк повернення кредитних коштів до 14.03.2014 року (а.с.14-17 том №1).

Станом на 21.05.2012 року утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі - 877688,60 грн. (в тому числі заборгованість за кредитом - 618008,59 грн., заборгованість за відсотками - 72211,11 грн., пеня за прострочку кредиту та відсотків - 187468,90 грн.) (а.с. 26-28 том №1).

В забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором укладено окремі договори поруки з ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, відповідно до умов яких останні поручалися перед банком солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання ОСОБА_2 усіх його зобов'язань за кредитним договором №014/1101/26685 від 15.05.2006 року (а.с.23-25).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_5 особисто не підписувала з банком договір поруки (з фізичною особою) від 15.05.2006 року, що підтверджується висновком повторної судово-почеркознавчої експертизи № 2166 від 25.10.2013 року, в даній справі, згідно якого підпис від імені ОСОБА_5 під словом «Поручитель» розділу «Реквізити сторін» в договорі поруки (з фізичною особою) від 15.05.2006 року виконаний не ОСОБА_5 (а.с.108-111 том №2).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_3 погодив збільшення строку повернення ОСОБА_2 кредитних коштів до 14.03.2014 року, що підтверджується його письмовою згодою від 02.04.2009 року, що розміщена на додатковій угоді №1 від 01.04.2009 року до кредитного договору (а.с. 14 зворот том №1).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, а також у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно умов п.п. 5.1, 5.5. кредитного договору позичальник зобов'язується здійснювати погашення кредиту безготівково або готівкою 15-го числа кожного місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, а також достроково здійснити повернення кредиту, відсотків та інших платежів у разі невиконання або неналежного виконання умов кредитного договору.

Відповідно до п. 9.1. кредитного договору за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом, передбачених положеннями цього договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (а.с. 34).

Згідно п. 6.5. кредитного договору банк має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, у випадку невиконання позичальником умов цього договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту (а.с. 33).

Відповідно до ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідач ОСОБА_2 та поручитель ОСОБА_3 повинні нести солідарну відповідальність перед позивачем за невиконання ОСОБА_2 умов кредитного договору.

Позивачем надсилалися відповідачам письмові вимоги про повернення боргу, які залишилися без задоволення (а.с.30, 32 том №1).

В суді першої інстанції та апеляційному суді під час розгляду справи відповідач ОСОБА_2, зазначив, що підписував кредитний договір, однак не отримував у банку спірних кредитних коштів, так як не підписував заяви на видачу готівки №5к/4 від 16.05.2006 року.

Із матеріалів справи вбачається, що в матеріалах справи наявна лише копія заяви на видачу готівки (а.с.22). Із пояснень представника позивача слідує, що оригінал заяви на видачу готівки №5к/4 від 16.05.2006 року зберігається у підшивках касових документів і був знищений банком у зв'язку із закінченням відведеного п'ятирічного терміну зберігання касових документів відповідно до Інструкції про ведення касових операцій банків (філій, відділень) з клієнтами (а.с. 189-199 том №1). Копію заяви на видачу готівки було долучено до кредитної справи і зберігається разом із іншими документами по видачі кредиту до повного повернення кредиту.

Судом встановлено, що відповідно до постанови правління Національного банку України від 08 грудня 2004 року № 1646/10245 касові документи зберігаються протягом п'яти років. Згідно актів № 9 від січня 2011 року, № 9 від 27 січня 2012 року, № 10 від 05 березня 2013 року - касові документи були знищені (а.с. 190-199 т.1; 227-256 т.2).

Крім того, з висновків повторної судової експертизи №2166 від 23.10.2013 року, №2167 від 25.10.2013 року вбачається, що ознак, які б свідчили про наявність (відсутність) монтажу, в тому числі підпису від імені ОСОБА_2 в копії заяви на видачу готівки №5к/4 від 16.05.2006 року не має, а питання належності підпису на вказаній заяві про видачу готівки не вирішувалося експертами через відсутність оригіналу цього документа (а.с.103-111 том №2).

Отже, судом встановлено, що в копії заяви на видачу готівки № 5к/4 від 16.05.2006 року ознак, які б свідчили про наявність (відсутність) монтажу не має. Доказів, які б вказували, що підпис на копії заяви на видачу готівки належить іншій особі, а не ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_2 не надав. Крім того, позивач не заявляв провести експертизу щодо належності йому підпису на копії заяви на видачу готівки.

Колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача ОСОБА_2 про не отримання коштів спростовується і додатковою угодою № 1 від 01 квітня 2009 року, укладеної між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 про зміну дати остаточного погашення кредиту на 14 березня 2014 року (а.с. 203). Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 06 лютого 2014 року за клопотанням відповідача ОСОБА_2 в даній справі була призначена судова почеркознавча експертиза, на вирішення якої поставлено питання ким, ОСОБА_2 чи іншою особою вчинено підпис в рядку «підпис» додаткової угоди № 1 від 01 квітня 2009 року, укладеної між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2? Однак, ухвалою апеляційного суду Волинської області від 07 квітня 2014 року відновлено провадження в даній справі у зв'язку з несплатою відповідачем ОСОБА_2 витрат, пов'язаних з проведенням даної експертизи та його відмовою про проведення оплати.

Таким чином, додаткова угода була підписана відповідачем ОСОБА_2, а отже йому було відомо про даний кредитний договір та про отримані кошти, які необхідно повертати кредитору.

За правилами ст. 60 ч. 1 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи відповідача ОСОБА_2, що він не отримував коштів, не знайшли свого підтвердження у судових засіданнях. Сам факт розпорядження коштами для суду немає значення, оскільки це воля самого позичальника.

Отже, надані відповідачем ОСОБА_2 докази не спростовують доводів позивача.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За таких обставин справи, які підтверджуються належними і допустимими доказами та відповідно до зазначених норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про те, що кредитор (Банк) мав право вимагати дострокового виконання зобов'язання за кредитним договором як від боржника, так і від поручителя, оскільки боржник порушив умови кредитного договору, що виразилося в неналежному виконанні договірних зобов'язань, а саме - в простроченні платежів згідно умов договору, та неповерненні кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість.

Отже, виходячи із визначених ст. 303 ЦПК України меж розгляду справи апеляційним судом, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 31, 317, 319, 218 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 25 листопада 2013 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: