Ухвала суду № 38534156, 23.04.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

23 квітня 2014 р.м.ОдесаСправа № 1570/4926/2012

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Федусика А.Г.,

при секретарі Василенко І.Ю.,

за участю представника позивача Шляпіної Л.М., представників відповідача Кошельника М.В. та Кочина І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Зумер» до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області (правонаступник Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби) про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Зумер» (далі ТОВ «Зумер») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби (далі ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області ДПС) про скасування податкового повідомлення-рішення від 10 квітня 2012 року № 0000692301.

В обґрунтування позову зазначалось, що з 22 по 26 березня 2012 року посадовою особою ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області ДПС проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Зумер» з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за листопад-грудень 2011 року, щодо відображення взаємовідносин з ТОВ «Інвесттехнагляд» за листопад-грудень 2011 року. За результатами перевірки складено акт від 27 березня 2012 року за № 243/22-100/22509916, в якому зазначено про порушення позивачем п. 1 ст. 203, п. 1 ст. 215, статей 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України та пункту 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 89528 грн. 21 коп.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10 квітня 2012 року № 0000692301, яким ТОВ «Зумер» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 89528 грн. 21 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 22382 грн. 06 коп.. На думку позивача, висновки акта перевірки щодо порушення ТОВ «Зумер» вимог податкового законодавства не є обґрунтованими, а тому прийняте на підставі акта перевірки податкове повідомлення-рішення відповідача підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року позовні вимоги ТОВ «Зумер» задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області ДПС від 10 квітня 2012 року № 0000692301.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, начальник ДПІ в Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права. Так, судом не прийнято до уваги вимоги п. 123.1 ст. 123, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. ст. 2, 3 та 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24 травня 1995 року № 88, щодо необхідності належного підтвердження позивачем фактичного здійснення господарських операцій з контрагентом під час визначення податкового кредиту. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представників відповідача в підтримку апеляційної скарги, а також представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 22 по 26 березня 2012 року посадовою особою ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області ДПС проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Зумер» з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за листопад-грудень 2011 року, щодо відображення взаємовідносин з ТОВ «Інвесттехнагляд» за листопад-грудень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 27 березня 2012 року за № 243/22-100/22509916, в якому зазначено про порушення позивачем п. 1 ст. 203, п. 1 ст. 215, статей 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України та пункту 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 89528 грн. 21 коп..

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10 квітня 2012 року № 0000692301, яким ТОВ «Зумер» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 89528 грн. 21 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 22382 грн. 06 коп..

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Зумер», суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з включенням до нього податку на додану вартість на загальну суму 89528 грн. 21 коп., сплаченого у складі вартості робіт (послуг), отриманих від ТОВ «Інвесттехнагляд».

Так, відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 названого Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за листопад та грудень 2011 року позивач формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентом ТОВ «Інвесттехнагляд».

При цьому позивачем протягом перевіреного податковим органом періоду укладено з ТОВ «Інвесттехнагляд» договори:

- субпідряду від 01 листопада 2011 року № 01/11-С, за яким ТОВ «Зумер» (Генпідрядник) доручає, а ТОВ «Інвесттехнагляд» (Субпідрядник) приймає на себе виконання робіт по прокладанню мережі самопливної каналізації, мережі зовнішньої каналізації К-1, К-2, винесення з-під території забудови (т 1 а. с. 31-32);

- субпідряду від 01 грудня 2011 року № 01/12-2С, за яким ТОВ «Зумер» (Генпідрядник) доручає, а ТОВ «Інвесттехнагляд» (Субпідрядник) приймає на себе виконання робіт по реконструкції автозаправної станції за адресою: Одеська область, Біляївський район, Усатівська с/р, а/д Київ-Одеса 462 км+325 м (т. 1 а. с. 25-26);

- субпідряду від 01 грудня 2011 року № 01/12-3С, за яким ТОВ «Зумер» (Генпідрядник) доручає, а ТОВ «Інвесттехнагляд» (Субпідрядник) приймає на себе виконання робіт по встановленню додаткового технологічного обладнання (автомобільний газозаправний пункт) на АЗС WOG а/д Київ-Одеса км 459 (праворуч) (т. 1 а. с. 29-30);

- оренди техніки від 01 грудня 2011 року № 011211, відповідно до якого ТОВ «Інвесттехнагляд» (Орендодавець) здає, а ТОВ «Зумер» (Орендар) приймає в термінове платне використання автотракторну техніку, а саме кран на автомобільному ходу, вантажопідйомністю 10 т (т. 1 а. с. 27-28);

- субпідряду від 02 грудня 2011 року № 02/12-С, за яким ТОВ «Зумер» (Генпідрядник) доручає, а ТОВ «Інвесттехнагляд» (Субпідрядник) приймає на себе виконання робіт по реконструкції водогону діаметром 500 мм на смт. Південний на ділянці смт. Чорноморське (т. 1 а. с. 23-24);

- субпідряду від 05 грудня 2011 року № 05/12-2С, за яким ТОВ «Зумер» (Генпідрядник) доручає, а ТОВ «Інвесттехнагляд» (Субпідрядник) приймає на себе виконання робіт по реконструкції кабельної каналізації та телефонної мережі за адресою: вул. К. Лібкнехта, с. Чорноморка (т. 1 а. с. 21-22).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.2 Порядку визначено, що податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Як встановлено матеріалами справи, всі розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та складеними в порядку, передбаченому наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379 (т. 1 а. с. 33-38).

Податкові накладні складено особою, яка на момент їх оформлення була зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентом.

Реальність виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем договорами підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, які були досліджені судом першої інстанції та яким надано оцінку в судовому рішенні.

За таких обставин суми податку на додану вартість за виписаними ТОВ «Інвесттехнагляд» податковими накладними за вказаними вище угодами були правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту за листопад та грудень 2011 року.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що на час здійснення спірних господарських операцій виконавець робіт (ТОВ «Інвесттехнагляд») був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин покупець (позивач) не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання в акті перевірки на фіктивність укладених позивачем з ТОВ «Інвесттехнагляд» правочинів з огляду на наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу, встановлені статтею 203 названого Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На підставі частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. При цьому можливе невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Оскільки визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем є необґрунтованим, то і застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 Податкового кодексу України, є неправомірним.

Враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 28 квітня 2014 року.

Головуючий:

Судді: