Ухвала суду № 38531735, 14.04.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/11288/13-ц 14.04.2014 14.04.2014 14.04.2014

Провадження №22-ц/784/1086/14

Провадження № 22ц/784/1086/14

Категорія 52 Головуючий у 1-ї інстанції: Кокорєв В.В.

Доповідач в апеляційній інстанції: Буренкова К.О.

УХВАЛА

Іменем України

14 квітня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Кутової Т.З.,

суддів: Крамаренко Т.В., Буренкової К.О.,

при секретарі судового засідання: Богатирьовій В.А.,

за участю: представників відповідача - Гутирі М.М. та Родіної Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

Підприємства комунальної власності області «Фармація»

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 лютого 2014 року за позовом ОСОБА_4 до Підприємства комунальної власності області «Фармація» (далі - ПКВО "Фармація") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ПКВО "Фармація" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позивачка зазначала, що з 29 квітня 2013 року вона була прийнята на посаду провідного фахівця по роботі з персоналом по філіях ПКВО "Фармація".

Наказом директора ПКВО "Фармація" № 470 від 18 вересня 2013 року з 19 листопада 2013 року підлягала скороченню посада провідного фахівця по роботі з персоналом по філіях. 18 вересня 2013 року вона ознайомлена із вказаним наказом.

Наказом директора ПКВО "Фармація" № 1083-К від 02 грудня 2013 року її звільнено з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Проте в порушення вимог ч.3 ст. 49-2 КЗпП України при звільненні їй не була запропонована робота на посаді архіваріуса, яка була вакантною.

ОСОБА_4 також вказувала, що внаслідок порушення відповідачем її трудових прав їй спричинена моральна шкода, компенсацію якої вона оцінила у 2000 грн.

Посилаючись на наведене, позивачка просила суд поновити її з 02 грудня 2013 року на посаді провідного фахівця по роботі з персоналом по філіях ПКВО "Фармація", стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2013 року по день поновлення на роботі та 2000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 лютого 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Постановлено:

поновити ОСОБА_4 на посаді провідного фахівця по роботі з персоналом по філіях ПКВО "Фармація";

стягнути з ПКВО "Фармація" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2013 року по день винесення рішення в сумі 6 991 грн. 85 коп. та 500 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ПКВО "Фармація" на користь держави 243 грн. судового збору.

Додатковим рішенням цього ж суду від 06 березня 2014 року постановлено допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 по роботі.

В апеляційній скарзі ПКВО "Фармація", посилаючись на помилковість висновків суду щодо порушення трудових прав позивачки при звільненні, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_4 відмовити.

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити із наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 перебувала у трудових відносинах з ПКВО "Фармація", де з 29 квітня 2013 року займала посаду провідного фахівця по роботі з персоналом по філіях підприємства.

Наказом директора ПКВО "Фармація" №470 від 18 вересня 2013 року посада провідного фахівця по роботі з персоналом по філіях підлягала скороченню з 19 листопада 2013 року.

Наказом директора ПКВО "Фармація" № 975-К від 30 жовтня 2013 року ОСОБА_4 звільнено з займаної посади з 19 листопада 2013 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з п. 2 цієї статті звільнення з підстав, зазначених в п. 1, 2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Із матеріалів справи вбачається, що на час скорочення посади, яку займала позивачка, у відповідача була вакантна посада архіваріуса, яка на підставі наказу №1013-К від 11 листопада 2013 року заміщена іншою особою.

Проте в порушення положень ч.3 ст. 49 КЗпП України позивачці не було запропоновано переведення на вказану вакантну посаду архіваріуса, тоді як вона з урахуванням її кваліфікації могла претендувати на цю посаду.

Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_4 з роботи по ініціативі відповідача проведено з порушенням положень п.2 ст. 40 КЗпП України, що згідно ч.1 ст. 235 КЗпП України є підставою для поновлення її на роботі.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України суд вірно стягнув на користь позивачки із відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, розмір якого і порядок нарахування останнім не оспорювався.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Тому, встановивши факт порушення ПКВО "Фармація" трудових прав позивачки, що призвело до спричинення їй душевних страждань та переживань у зв'язку із втратою роботи та необхідністю додаткових зусиль для організації свого життя, матеріального стану сім'ї суд із врахуванням обставин даної справи прийшов до правильного висновку про часткове задоволення її вимог про стягнення моральної шкоди та стягнення на її користь 500 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не відповідала кваліфікаційним вимогам, визначеним для заміщення посади архіваріуса, оскільки немає вищої освіти, безпідставні, оскільки згідно наказу Міністерства праці та соціальної політики України №336 від 29 грудня 2004 року «Про затвердження Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників кваліфікаційними вимогами для заміщення цієї посади є: повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта або підготовка безпосередньо на виробництві; без вимог до стажу роботи.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням вимог процесуального і матеріального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ПКВО "Фармація" відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча Судді