Рішення № 38530966, 30.04.2014, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2014 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Перепелюк Л. М.

суддів: Одинака О.О., Перепелюк І.Б.

секретар Тодоряк Г.Д.

з участю ОСОБА_1, представників Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Дідика С.Н. та Ікима А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 грудня 2013 року та на додаткові рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2014 року та від 17 лютого 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про визнання дій неправомірними, -

встановила:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про визнання дій неправомірними,

Посилався на те, що в 2004 році він працював на підприємстві «Агроспецпостачсервіс» охоронцем. 21.11.2004 року по місцю його роботи, де він працював в нічну зміну, на нього було вчинено напад, внаслідок чого йому було завдано тілесні ушкодження. Зокрема, йому розбили голову, переламали рук, потрощили пальці, розбили сухожилля на кистях рук та вибили верхній зуб.

Зазначав, що його з роботи на машині швидкої медичної допомоги доставили до клінічної міської лікарні, надавши йому першу медичну допомогу та відкрили лікарняний лист непрацездатності № 901097, в якому зазначено причину непрацездатності як нещасний випадок на виробництві.

№22-ц/794/559/14 Головуючий у 1 інстанції Стоцька Л.А.

Категорія 57 Доповідач Перепелюк Л.М.

Після завершення лікування він звернувся до відповідача з заявою від 01.02.2005 року про надання йому можливості ознайомитись із правилами страхування з наданням їх копій. Крім того, просив надати йому можливість ознайомитися з відмовним матеріалом, наявним у Фонді, на підставі якого порушується його право на отримання допомоги від нещасного випадку на виробництві.

Однак, страховик вказав на те, що він не має права на ознайомлення з правилами страхування, а може звернутися за допомогою до спеціаліста Фонду.

Просив визнати незаконною бездіяльність Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та визнати його право на отримання допомоги від Фонду за фактом настання страхового випадку. Також просив зобов'язати Фонд припинити дії, які порушують його право по факту настання страхового випадку; відновити його становище по обов'язку оформлення документів відповідачем; визначити, які виплати та в якій сумі зобов'язаний був здійснити страхувальник; визначити, яку суму, встановлену законом, зобов'язаний сплатити позивачу страховик за п'ять років невиконання своїх обов'язків; визначити моральну шкоду в розмірі 20000 гривень та зобов'язати Фонд сплатити її.

15.10.2013 року ОСОБА_1 позовні вимоги уточнив та просив визнати бездіяльність Фонду протиправною до повноважень, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», Закону України «Про охорону праці» з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано відповідачу, саме для цієї мети. Визначити моральну шкоду в розмірі 20000 гривень та зобов'язати Фонд сплатити йому.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 грудня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про визнання дій неправомірними відмовлено.

Додатковим рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про визнання дій неправомірними відмовлено повністю.

Додатковим рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 17 лютого 2014 року в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про визначення моральної шкоди в розмірі 20000 гривень та зобов'язання відповідача їх сплатити відмовлено повністю.

На дані рішення ОСОБА_1 подав апеляційні скарги, в яких просить скасувати рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 грудня 2013 року, додаткові рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2014 року та від 17 лютого 2014 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Апелянт вважає, що оскаржувані рішення суду постановлені з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення та додаткових рішень, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги на рішення суду та додаткове рішення від17 лютого 2014 року підлягає відхиленню, а апеляційна скарга на додаткове рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2014 року підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення від 16.12.2013 року, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про визнання дій неправомірними та про визначення моральної шкоди в розмірі 20000 гривень та зобов'язання відповідача їх сплатити.

Зазначений висновок суду ґрунтується на нормах матеріального права та на підставі поданих сторонами доказів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 07.03.1996 р. бу прийнятий на роботу до ВАТ «Чернівецький агроспецпостачсервіс» контролером охорони та був у визначеному законом порядку застрахований. Трудовий договір між ОСОБА_1 та ВАТ «Чернівецький агроспецпостачсервіс» було розірвано 10.05.2005 року.

Як вбачається з копії екстреного повідомлення Головного лікаря ОКЛ про звернення потерпілого з посиланням на нещасний випадок на виробництві від 22.11.2004 року, адресованого відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, ОСОБА_1 22.11.2004 року поступив до обласної клінічної лікарні з попереднім діагнозом закритий перелом щелепи (а.с.63 Том 2).

22.11.2004 року директором ВАТ «Чернівецький Агроспецпостачсервіс» було видано наказ №63-ОД, яким для розслідування причин, місця та визначення часу нещасного випадку, що стався 21.11.2004 року з працівником підприємства ОСОБА_1, було створено спеціальну робочу комісію (а.с.62 Том 2).

За результатами проведеного розслідування 23.11.2004 року комісією було складено акт №1 про нещасний випадок невиробничого характеру, який стався з ОСОБА_1 21.11.2004 року ( а.с.61). Згідно висновку комісії зміст порушення та винних осіб встановити неможливо, так як нещасний випадок стався за межами підприємства.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про охорону праці», роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого за його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Згідно ч.І та ч.2 п.38 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ №1112 від 25.08.2004 року, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, посадова особа органу Держнаглядохоронпраці має право у разі відмови роботодавця скласти або затвердити акт форми Н-5, акт форми Н-1 чи незгоди потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, із змістом акта форми Н-5, акта форми Н-1, надходження скарги або незгоди з висновками розслідування про обставини та причини нещасного випадку чи приховання нещасного випадку видавати обов'язкові для виконання роботодавцем або робочим органом виконавчої дирекції Фонду приписи за формою Н-9, згідно з додатком 8, щодо необхідності проведення розслідування (повторного розслідування) нещасного випадку, затвердження чи перегляду затвердженого акта форми Н-5, акта форми Н-1, визнання чи невизнання нещасного випадку, пов'язаним з виробництвом і складення акта форми Н-1.

Відповідно до ст. 14 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі Основи законодавства), страхові Фонди є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами. Цільові страхові фонди, якщо інше не передбачено законами України, не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов'язані з цією діяльністю.

Згідно ст. 4 Основ законодавства страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, залежно від страхового випадку є видом загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відносини, що виникають відповідно до зазначеного виду загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремим законом, прийнятим відповідно до Основ законодавства, а саме Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІУ.

Страховим випадком за нормами ст. 13 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105- ХІУ, із змінами і доповненнями, є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Згідно ст. 14 вищезазначеного Закону, нещасний випадок - обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади.

Відповідно до п. 14 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112 (далі - Порядок розслідування), зазначено, що визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками в період перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці, пов'язаному з виконанням роботи, починаючи з моменту прибуття працівника на підприємство до його відбуття, який повинен фіксуватися відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або виконання завдань роботодавця в неробочий час.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІУ, факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці».

Відповідно до п. 13 Порядку розслідування комісія з розслідування зобов'язана протягом трьох діб визначити, чи пов'язаний цей випадок з виробництвом та скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5, а також акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом, або за формою НПВ, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що не пов'язаний з виробництвом.

Як вбачається із матеріалів справи 22 листопада 2004 року директором ВАТ «Чернівецький агроспецпостачсервіс» Мельницьким М.Ф. було видано наказ про проведення розслідування нещасного випадку, який стався із ОСОБА_1 та створення для цього комісії по проведенню розслідування.

23 листопада 2004 року за наслідками проведеного розслідування комісія прийшла до висновку, що нещасний випадок не пов'язаний з виробництвом, результатом чого було складено Акт про нещасний випадок невиробничого характеру. При цьому, в даному акті комісія зазначила, що обставини нещасного випадку невідомі та у своїх висновках зазначила, що зміст порушення та винних осіб встановити неможливо, так як нещасний випадок стався за межами підприємства. Даний акт на сьогодні є чинний та ніким до цього часу не оспорений.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» визначено перелік документів для розгляду справ про страхові виплати Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Одним із основних документів є акт розслідування нещасного випадку (за формою Н-5).

При цьому слід зазначити, що ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду у м. Чернівці акт розслідування нещасного випадку (за формою Н-5) не надавався.

Згідно ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105-ХГУ, із змінами і доповненнями, страховими виплатами є гротові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Положеннями п.п. 1.1 п. 1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27.04.2007 року № 24, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 червня 2007 року за № 715/13982, зазначається, що дія цього Порядку поширюється на потерпілих та осіб, які мають на це право, а також на осіб, право яких на отримання відшкодування шкоди було встановлено раніше згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам унаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.

Нормами п.п. 1.2 п.1 вищезазначеного Порядку передбачається, що у разі настання страхового випадку робочі органи Фонду зобов'язані своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду. При цьому, за відсутності необхідного переліку документів для розгляду справ про страхові виплати, здійснити виплати згідно норм Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІУ та Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27.04.2007 року № 24, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 червня 2007 року за № 715/13982, буде порушенням цих чинних нормативних актів, якими в своїй діяльності, при здійсненні посадових повноважень, керується начальник відділення виконавчої дирекції Фонду у м. Чернівці.

Таким чином, позивачем не надано доказів неправомірності дій чи бездіяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Більше того, із заявами та скаргами до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України щодо нещасного випадку після його настання позивач ОСОБА_1 не звертався, чого не заперечував він у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Що ж стосується відшкодування моральної шкоди, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні даної позовної вимоги, так як позивачем не було доведено існування у нього права на отримання страхових виплат від Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та не доведено підстав для покладення обов'язку відшкодувати моральну шкоду.

Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини

Ч.1, п.1 ч.2, абз.1 ч.3 ст. 22 ЦК України передбачають, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодуванняЗбитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Як передбачає ч.1, п.2 ч.2, ч.3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27 березня 1992 р., розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Позивач ОСОБА_1 не довів жодної із наведених обставин, які необхідні для стягнення моральної шкоди.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо порушенням судом норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів вважає, що вони є необґрунтованими, висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути прийняті до уваги.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного та процесуального законодавства апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ч.1 ст. 10, ч.1 ст. 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Усупереч вимогам ст.ст. 60, 131 ЦПК України, позивач не надав суду належні та допустимі докази на спростування висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції від 16 грудня 2013 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Згідно п.1ч.1 ст.220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Оскільки суд першої інстанції у мотивувальній частині зазначав підстави відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, сторонами щодо цієї позовної вимоги надавались докази та давались пояснення, проте рішення не було ухвалено, суд першої інстанції обґрунтовано, відповідно до норм матеріального та процесуального права ухвалив додаткове рішення від 17 лютого 2014 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про стягнення моральної шкоди.

Тому, апеляційна скарга ОСОБА_1 на згадане додаткове рішення є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Що ж стосується додаткового рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2014 року, то воно повторює ухвалене ним рішення від 16 грудня 2013 року, а тому підлягає скасуванню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 на зазначене додаткове рішення - задоволенню.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 грудня 2013 року та додаткове рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 17 лютого 2014 року відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2014 року задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 грудня 2013 року та додаткове рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 17 лютого 2014 року залишити без змін.

Додаткове рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2014 року скасувати.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту вступу його в законну силу.

Головуючий:

Судді: