Рішення № 38529520, 23.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4777/14 23.04.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ДОКА УКРАЇНА Т.О.В."

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой"

про стягнення 157 239,28 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Гринюк О.М. (за довіреністю від 17.03.2014);

від відповідача: не з'явилися.

В судовому засіданні 23 квітня 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

21.03.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява вих.№215 від 18.03.2014 Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ДОКА УКРАЇНА Т.О.В." до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" про стягнення 157 239,28 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 23.04.2014.

В судове засідання, призначене на 23.04.2014, з'явився представник позивача, надав документи на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 24.03.2014, усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

За приписами ст. 65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

У відповідності до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою відповідача, що зазначена у позовній заяві, та повністю кореспондується з відомостями, вказаними у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 08.04.2014.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

При цьому, судом враховано, що у відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Належне повідомлення відповідача про дату та час судового засідання підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №0214006426972, наявним в матеріалах справи. З вказаного повідомлення вбачається, що ухвалу про порушення провадження у справі вручено уповноваженому представнику відповідача Чернову 27.03.2014.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.08.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дока Україна Т.О.В.» (далі за текстом - ТОВ з іноземними інвестиціями «ДОКА Україна Т.О.В.») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Солстрой» (далі за текстом - ТОВ «Солстрой) було укладено Договір оренди майна №9.56 (далі за текстом - Договір).

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору та Специфікацій елементів опалубки, позивачем було відвантажено майно відповідачу.

Позивач посилається на те, що загальна сума нарахованої орендної плати за користування майном по Договору, відповідно до Актів наданих послуг по оренді майна та рахунків за період оренди з 07.09.2009 по 31.12.2012 складає суму в розмірі 783 604,10 грн. Проте, відповідачем не було належним чином виконано зобов'язання щодо сплати орендних платежів за Договором, а саме, ТОВ «Солстрой» сплачено лише 577 884,17 грн.

З урахуванням часткової оплати відповідачем орендних платежів та з урахуванням зменшення розміру заборгованості по Актам коригування послуг по оренді №№10, 13, 15 від 07.08.2013, сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 157 239,28 грн. Вказана заборгованість відповідачем на час звернення до суду з позовом не сплачена.

З огляду на вищезазначене позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі у сумі 157 239,28 грн., що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов Договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2014 суд зобов'язував відповідача надати письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини. Однак, всупереч вимог суду, відповідач відзив до суду не надав та не надіслав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Як вже зазначалось, 17.08.2009 між ТОВ з іноземними інвестиціями «ДОКА Україна Т.О.В.» (орендодавець) та ТОВ «Солстрой» (орендар) було укладено Договір №9.56 оренди майна (оперативна оренда), відповідно до п.1.1. якого, орендодавець приймає на себе зобов'язання надати орендарю у тимчасове користування та за плату будівельну опалубку, асортимент, ціна та кількість якої визначені в Специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору, а орендар зобов'язується прийняти зазначене майно та своєчасно здійснювати оплату орендних платежів.

Пунктом 1 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 5 вказаної статті передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Так, згідно з п.3.1. Договору сторони прийшли згоди про те, що плата за тимчасове користування майном (орендна плата) розраховується за фактичний строк користування майном, але не менше тридцяти календарних днів та становить, згідно Додатку 1 до Договору, суму у розмірі 10 023,66 грн., у тому числі ПДВ: 1 670,61 грн. на місяць.

У відповідності до п.3.6. Договору орендна плата щомісяця перераховується орендарем на поточний рахунок орендодавця з урахуванням фактичної кількості майна, що перебуває в орендному користуванні орендаря, до 20-го числа кожного місяця наступного за поточним місяцем орендних правовідносин, при цьому орендар зобов'язується сплатити орендодавцю шляхом передоплати орендну плату за один місяць орендних правовідносин протягом трьох банківських днів з моменту підписання цього Договору, а в подальшому - з моменту підписання специфікацій, виходячи з об'єму майна, що передається в орендне користування, відповідно до кожної специфікації окремо.

Пунктом 4.6. Договору сторони прийшли згоди про те, що документом, що засвідчує факт та обсяг передачі майна орендарю є відповідна накладна, що підписується представниками обох сторін, та вручається орендодавцем орендарю в момент фактичного відвантаження майна у повному обсязі або в окремій його частині.

В підтвердження належного виконання позивачем своїх обов'язків за Договором в матеріалах справи наявні накладні на переміщення, відповідні довіреності, Акти наданих послуг по оренді майна, рахунки на оплату згідно Договору та Акти коригування послуг по оренді.

Відповідно до п.7.1 Договору орендар прийняв не себе обов'язки, зокрема своєчасно здійснювати перерахування орендної плати за тимчасове користування майном.

Згідно з п.7.4. Договору орендодавець має право, зокрема, вимагати від орендаря своєчасного перерахування суми орендної плати.

У відповідності до п.8.1. Договору, сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань.

Дослідивши повно та всебічно матеріали справи, судом встановлено, що орендодавцем належним чином виконано умови Договору. Однак, відповідач, в порушення умов договору та норм чинного законодавства України не виконував взяті на себе зобов'язання належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 157 239,28 грн.

В матеріалах справи наявні копії банківських виписок в підтвердження часткового виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором.

Станом на час розгляду справи доказів погашення існуючої заборгованості до суду не представлено.

В матеріалах справи наявний Акт звірки взаєморозрахунків станом за період: січень 2012 - лютий 2014 за Договором №9.56 від 17.08.2009, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем складає 157 239,28 грн. Вказаний Акт скріплений підписами та печатками сторін.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в розмірі 157 239,28 грн., що вникла внаслідок невиконання відповідачем умов Договору, підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем належними доказами доведено прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором оренди та наявну заборгованість, а відповідачем не надано обґрунтованих доказів, які б свідчили про відсутність вказаного боргу.

Враховуючи все вищевикладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що доказів сплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи до суду не представлено, а також враховуючи наявність в матеріалах справи Акту звірки взаєморозрахунків, скріпленого підписами та печатками сторін, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме: сума основного боргу по орендній платі у розмірі 157 239,28 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 3 144,78 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ДОКА УКРАЇНА Т.О.В." задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" (02140, м. Київ, вул. Б. Гмирі, 1, ідентифікаційний код 30210582, п/р 26008010015880 в ВАТ «Укрексімбанк», м. Київ, МФО 322313) або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ДОКА УКРАЇНА Т.О.В." (04210, м. Київ, пр.-т Героїв Сталінграда, 20-а, код ЄДРПОУ 30530955, п/р 2600200242393 в КРД АТ «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ, МФО 322904) або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: заборгованість по орендній платі в розмірі 157 239,28 грн. (сто п'ятдесят сім тисяч двісті тридцять дев'ять гривень 28 копійок) та витрати по сплаті судового збору у сумі 3 144,78 грн. (три тисячі сто сорок чотири гривні 78 копійок). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 28.04.2014.

Суддя Ю.В. Цюкало