Рішення № 38528482, 30.04.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.04.2014 Справа № 5006/7/20/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; код ЄДРПОУ 20077720)

до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» (83050, місто Донецьк, вулиця Рози Люксембург, будинок № 23-А; код ЄДРПОУ 03361075)

про стягнення 1 825 768,77 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: Станішевський І.С. (довіреність № 14-69 від 22.03.2013)

від відповідача: Шаров В.В. (довіреність б/н від 06.02.2014)

С У Т Ь С П О Р У :

У лютому 2012 року публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» 846 069,18 гривень інфляційних втрат, 821 140,08 гривень пені, 158 559,51 гривень трьох відсотків річних.

Позовні вимоги з посиланням на статті 526, 611, 625 Цивільного кодексу України, статтю 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 14/105/11 від 31 січня 2011 року в частині розрахунків за природний газ.

На підтвердження своїх вимог позивачем подано у копіях: договір купівлі-продажу природного газу № 14/105/11 від 31 січня 2011 року з додатковими угодами, акти прийняття-передачі природного газу.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 21 лютого 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 20 березня 2012 року (том 1, а.с. 1).

Розгляд справи відкладався та оголошувалась перерва за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), строк вирішення спору продовжувався за клопотанням представника позивача.

Ухвалами господарського суду Донецької області від 18 квітня 2012 року у справі № 5006/7/20/2012 призначено судову економічну експертизу, провадження у справі зупинено (том 2, а.с. 81-82).

Склад суду неодноразово змінювався.

Розпорядженням за підписом голови господарського суду Донецької області від 13 січня 2014 року справу № 5006/7/20/2012 передано на автоматичний розподіл (том 3, а.с. 3)

Розпорядженням за підписом керівника апарату господарського суду Донецької області № 21 від 13 січня 2014 року призначено повторний автоматичний розподіл справи № 5006/7/20/2012, за результатами якого суддею для розгляду вказаної справи визначено Фурсову С.М. (том 3, а.с. 4).

11 лютого 2014 року на адресу господарського суду Донецької області з експертної установи надійшли без виконання матеріали справи № 5006/7/20/2012.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 03 березня 2014 року поновлено провадження у справі № 5006/7/20/2012, призначено розгляд справи (том 3, а.с. 20).

11 березня 2014 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшло клопотання б/н, в якому публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» просить:

- відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 846 069,18 гривень та трьох відсотків річних у розмірі 158 559,51 гривень;

- зменшити розмір пені до 1 000,00 гривень;

- відстрочити виконання рішення суду на 1 (один) рік (том 1, а.с. 22-23).

15 квітня 2014 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшли заперечення б/н, в яких публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки (том 3, а.с. 33-36).

29 квітня 2014 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшли пояснення б/н, в яких публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» наводить додаткові обґрунтування до клопотання про зменшення розміру пені та відстрочки виконання рішення суду (том 3, а.с. 44-46).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву, клопотанні та письмових поясненнях.

Матеріали справи є достатніми для прийняття рішення за заявленими вимогами при зазначених підставах позову.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

31 січня 2011 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (далі по тексту - позивач або постачальник) та відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» (далі по тексту - відповідач або покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 14/105/11 (далі по тексту - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати покупцеві в 2011 році імпортований природний газ (далі - газ), для виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у пункті 2.1 цього Договору (том 1, а.с. 8-11).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України, і згідно статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктами 2.1, 2.1.1, 3.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 30 вересня 2011 року до Договору) передбачено, що постачальник передає покупцеві у 2011 році газ з урахуванням вартості його транспортування магістральними трубопроводами в обсязі до 26 100 тис.куб.м. (двадцять шість мільйонів сто тисяч куб.м.). Постачальник передає покупцеві у 2012 році природний газ у обсязі до 42 557,0 тис.куб.м. (сорок два мільйона п'ятсот п'ятдесят сім тис.куб.м.). Строк поставки газу: з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року включно (том 1, а.с. 15).

Оплата за газ, з урахуванням вартості його транспортування, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 15 числа, наступного за місяцем поставки газу (пункт 5.1 Договору).

Згідно пункту 3.5 Договору приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актами приймання-передачі газу.

Ціна газу та ціна договору узгоджені сторонами у розділі 4 Договору.

Додатковими угодами сторонами вносились відповідні зміни до пункту 4.1 статті 4 Договору в частині ціни природного газу (том 1, а.с. 12-14, 16-17).

Так, відповідно до актів приймання-передачі природного газу за Договором, підписаних уповноваженими особами сторін та скріплених печатками підприємств, позивач передав, а відповідач прийняв природній газ: у січні 2011 року на загальну суму 16 270 294,39 гривень; у лютому 2011 року на загальну суму 14 264 527,20 гривень; у березні 2011 року на загальну суму 11 062 286,40 гривень; у квітні 2011 року на загальну суму 5 545 351,46 гривень; у червні 2011 року на загальну суму 3 998 104,69 гривень; у липні 2011 року на загальну суму 4 010 794,20 гривень; у жовтні 2011 року на загальну суму 10 705 586,83 гривень; у листопаді 2011 року на загальну суму 14 041 343,04 гривень; у грудні 2011 року на загальну суму 18 106 140,27 гривень (том 1, а.с. 18-29).

Отже, послуги з постачання газу підтверджуються підписаними сторонами двосторонніми актами приймання-передачі газу за період січень-квітень, червень-липень, жовтень-грудень 2011 року, в яких зазначаються фактичні обсяги спожитого газу.

Не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати постачальнику два примірника акту приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу. Акти є підставою для остаточних розрахунків (пункт 3.6 Договору).

Матеріали справи не містять доказів на спростування факту споживання відповідачем зазначеної кількості природного газу та/або доказів його своєчасної оплати у спірний період.

Згідно з пунктом 9.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 30 вересня 2011 року до Договору), цей договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін та поширює свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01 січня 2011 року і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2012 року включно, а в частині проведення розрахунків за газ та послуги з його транспортування - до їх повного здійснення.

Оцінивши договір, з якого виникли права та обов'язки сторін, господарський суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин підлягає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту 1 статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередньої оплати), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк на встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загально-господарського інтересу.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Господарським судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме передав відповідачу природний газ, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними актами приймання-передачі, а відповідач порушив умови Договору та не здійснив своєчасну оплату вартості отриманого природного газу, допустивши порушення строків розрахунків, що й зумовило позивача звернутися до господарського суду з цим позовом.

Оскільки відповідачем не надано належних доказів здійснення своєчасної оплати поставленого природного газу за Договором, господарський суд приходить до висновку, що відповідачем порушено вищевказані строки проведення розрахунків, а тому у відповідача в періодах, за які здійснено нарахування пені, інфляційних втрат та відсотків річних була наявна заборгованість перед позивачем.

Щодо позовних вимоги про стягнення відсотків річних, заявлених до стягнення у розмірі 158 559,51 гривень, господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З наданого позивачем розрахунку трьох відсотків річних вбачається, що позивач нараховував вказані суми на заборгованість за січень 2011 року, починаючи з 15 лютого 2011 року, за лютий 2011 року, починаючи з 15 березня 2011 року, за березень 2011 року, починаючи з 15 квітня 2011 року, за квітень 2011 року, починаючи з 15 травня 2011 року, за червень 2011 року, починаючи з 14 липня 2011 року, за липень 2011 року, починаючи з 15 серпня 2011 року, за жовтень 2011 року, починаючи з 15 листопада 2011 року, за листопад 2011 року, починаючи 15 грудня 2011 року, за грудень 2011, починаючи з 15 січня 2012 року.

Зі змісту пункт 5.1 Договору вбачається, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 15 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Системний аналіз змісту Договору свідчить, що сторони домовились, що після підписання акту приймання-передачі покупець (відповідач) зобов'язаний остаточно розрахуватися з постачальником (позивачем) за фактично переданий газ до 15 числа включно, наступного за місяцем поставки газу, незалежно від того, чи є останній розрахунковий день вихідним або святковим. Оскільки, будь-яких застережень з цього приводу Договір не містить, відповідач повинен був розрахуватися за природний газ не пізніше 15 числа відповідного місця або в іншому випадку передбачити негативні для нього наслідки за невиконання договірних зобов'язань, внаслідок яких виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 627 ЦК України).

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст пункту 5.1 Договору, господарський суд дійшов висновку, що моментом виникнення заборгованості є 16 число кожного календарного місяця, за яким обчислено відсотки, а не 15 число місяця, як помилково визначив позивач.

У зв'язку з викладеним, нарахування трьох відсотків річних необхідно здійснювати на прострочену заборгованість у спірний період, починаючи з 16 числа відповідного місяця.

За здійсненим господарським судом перерахунком, з урахуванням настання у відповідача строку платежу, сума трьох відсотків річних становить 150 419,96 гривень.

Щодо розрахунку інфляційних нарахувань, заявлених позивачем до стягнення у розмірі 846 069,18 гривень, господарський суд враховує наступне.

Згідно з пунктом 6 Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої Наказом Державного комітету статистки України від 27 липня 2007 року № 265 індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Тобто, врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання, а в інших випадках врахування індексу інфляції при обрахуванні заборгованості здійснюється при її наявності та згоди на це боржника.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в наступній частині:

- 60 239,61 гривень за показником індексу інфляції за березень 2011 року по акту приймання-передачі природного газу від 31 січня 2011 року відносно заборгованості у розмірі 4 302 828,93 гривень;

- 77 661,11 гривень за показником індексу інфляції за квітень 2011 року по акту приймання-передачі природного газу від 25 лютого 2011 року відносно заборгованості у розмірі 5 973 931,35 гривень;

- 27 687,16 гривень за показником індексу інфляції за травень 2011 року по акту приймання-передачі природного газу від 25 лютого 2011 року відносно заборгованості у розмірі 3 460 894,97 гривень;

- 88 498,29 гривень за показником індексу інфляції за травень 2011 року по акту приймання-передачі природного газу від 31 березня 2011 року відносно заборгованості у розмірі 11 062 286,40 гривень.

Застосування індексації здійснено господарським судом стосовно суми заборгованості, яка існувала більше одного місяця.

При цьому, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат:

- по акту приймання-передачі природного газу від 29 квітня 2011 року, оскільки заборгованість повністю погашена 30 травня 2011 року;

- по актам приймання-передачі природного газу від 29 червня 2011 року та 30 червня 2011 року, оскільки заборгованість повністю погашена 22 липня 2011 року;

- по актам приймання-передачі природного газу від 29 липня 2011 року та 31 липня 2011 року, оскільки заборгованість повністю погашена 01 вересня 2011 року;

- по актам приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2011 року, оскільки заборгованість повністю погашена 29 листопада 2011 року;

- по акту приймання-передачі природного газу від 30 листопада 2011 року, оскільки заборгованість повністю погашена 27 грудня 2011 року;

- по акту приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2011 року, оскільки заборгованість повністю погашена 27 січня 2012 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у наведеній частині, господарський суд виходить з того, що позивачем розрахунок обчислювався за період менший календарного місяця, тому до цих платежів не може бути застосована індексація.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30 серпня 2012 року у справі № 15/021-12, від 13 грудня 2012 року у справі № 5002-13/561-2012, від 20 лютого 2013 року у справі № 16/5025/1011/12, від 10 липня 2013 року у справі № 5002-33/4081-2012.

За таких обставин, позовні вимоги в частині інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 254 086,17 гривень.

Щодо позовних вимоги про стягнення пені, заявленої до стягнення у розмірі 821 140,08 гривень, господарський суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Сторонами у пункті 6.2 Договору узгоджено, що за несвоєчасну оплату газу у строки, зазначені в пункті 5.1 цього Договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць.

З наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що позивач нараховував вказані суми на заборгованість за січень 2011 року, починаючи з 15 лютого 2011 року, за лютий 2011 року, починаючи з 15 березня 2011 року, за березень 2011 року, починаючи з 15 квітня 2011 року, за квітень 2011 року, починаючи з 15 травня 2011 року, за червень 2011 року, починаючи з 14 липня 2011 року, за липень 2011 року, починаючи з 15 серпня 2011 року, за жовтень 2011 року, починаючи з 15 листопада 2011 року, за листопад 2011 року, починаючи 15 грудня 2011 року, за грудень 2011, починаючи з 15 січня 2012 року.

У зв'язку з встановленими господарським судом вище по тексу рішення обставинами, нарахування пені необхідно здійснювати на прострочену заборгованість у спірний період, починаючи з 16 числа відповідного місяця.

За здійсненим господарським судом перерахунком, з урахуванням настання у відповідача строку платежу, сума пені становить 777 592,91 гривень.

В судовому засіданні розглянуто клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Відповідач просить зменшити розмір пені до 1 000,00 гривень, посилаючись на об'єктивну оцінку обставин справи, незначність прострочення у виконанні зобов'язання та відсутність заборгованості на момент звернення до господарського суду з даним позовом.

Представник позивача заперечив проти зменшення суми пені.

Відповідно до вимог пункту 3 статті 83 ГПК України господарський суд має право у виняткових випадках зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання.

У пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для покупця та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків продавцем.

Пунктом 1 статті 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Правовий аналіз вказаних статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

На думку суду, розмір пені повинен забезпечувати дисциплінуючу, а не каральну функцію.

Вимагаючи зменшення розміру неустойки, відповідач посилається на статтю 233 ГК України, статтю 551 ЦК України та надає копію звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2013 рік, з якого вбачається наявність збитків за фінансовими результатами роботи підприємства.

Матеріалами справи підтверджено, що публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» перебуває у тяжкому фінансовому стані, що підтверджуються звітом про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2013 року, діє у жорстких рамках затверджених тарифів на закупівлю та постачання природного газу споживачам.

Враховуюче повне погашення відповідачем заборгованості за договором та приймаючи до уваги, що позивачем не надано суду доказів наявності збитків та інших наслідків порушення зобов'язання відповідача, з урахуванням принципів справедливості, добросовісності, розумності та інтересів сторін, господарський суд дійшов до висновку, що даний випадок є винятковим, тому вважає за можливе зменшити розмір пені на 80 % (622 074,33 гривень) та стягнути з відповідача 155 518,58 гривень пені.

При зменшенні розміру пені, господарським судом дотриманий баланс інтересів сторін.

Що стосується вимоги позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та рахунки відповідача в межах заявлених вимог (пункт 3 прохальної частини позовної заяви), господарський зазначає наступне.

Відповідно до статті 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з частиною першою статті 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» роз'яснено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване, підтверджене доказами припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач свою заяву про забезпечення позову не обґрунтував, не надав доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

За таких обставин господарський суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову та не визнає за необхідне накладати арешт на майно та грошові кошти відповідача, які знаходяться на його рахунках банківської установи, оскільки припущення заявника, не підтверджується жодними належними та допустимими доказами.

Відмова в забезпеченні позову не спричинить неможливість захисту прав позивача та не ускладнить відновлення його прав без вжиття таких заходів.

Щодо клопотання про відстрочку виконання рішення на 1 (один) рік, господарський суд зазначає.

Пунктом 6 статті 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

У пункті 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» роз'яснено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

Вищезазначені норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. Проте, нормами чинного законодавства, зокрема ГПК України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання.

Розглянувши клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення, заслухавши пояснення представників сторін, врахувавши матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини боржника у виникненні спору, дослідивши наявні докази, господарський суд дійшов висновку, що відстрочка присуджених цим рішенням сум строком на 6 (шість) місяців, забезпечить виконання рішення господарського суду Донецької області від 30 квітня 2014 року у справі № 5006/7/20/2012, і у майбутньому надасть можливість заявнику акумулювати необхідну грошову суму на виконання рішення без створення ризику визнання його банкрутом, внаслідок чого заява публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» підлягає задоволенню частково.

Господарський суд приймає до уваги і ту обставину, що при застосуванні статті 83 ГПК України щодо відстрочки виконання рішення від 30 квітня 2014 року у справі № 5006/7/20/2012, виконання вказаного рішення є більш вірогідним, тому є підстави вважати, що відповідач здійснить заходи по його належному та своєчасному виконанню.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Розмір стягуваної пені зменшити до 155 518,58 гривень.

Стягнути з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» (83050, місто Донецьк, вулиця Рози Люксембург, будинок № 23-А; код ЄДРПОУ 03361075, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; код ЄДРПОУ 20077720, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 155 518,58 гривень пені, 254 086,17 гривень інфляційних втрат, 150 419,96 гривень трьох відсотків річних, 23 643,71 гривень судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Відстрочити виконання рішення на 6 (шість) місяців.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення господарського суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05 травня 2014 року.

Суддя С.М. Фурсова