Постанова № 38528447, 18.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 квітня 2014 року 11:50 № 826/3397/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі судового засідання Пасічнюк С.В.,

за участю сторін:

представника позивача - Марцин І.В., Галака О.В.,

представника відповідача - Козак В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер С» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Альтер С» (далі - позивач, ТОВ «Альтер С») до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.10.2013 року № 0008742201 про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 308 827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що правильно визначив податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, а висновки податкового органу вважає безпідставними, оскільки укладені договори мали реальний характер - товар поставлено контрагентом у повному обсязі й оплачено позивачем, ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що результати перевірки відповідають фактичним обставинам справи, а оскаржене податкове повідомлення-рішення винесене у відповідності з вимогами чинного податкового законодавства, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ТОВ «Альтер С» зареєстроване в Оболонській районній в м. Києві державній адміністрації від 07.02.2006 року за № 1069 102 0000 006523. Код суб'єкта господарювання ЄДРПОУ - 34045180.

ТОВ «Альтер С» взято на податковий облік від 10.02.2006 року № 7666, станом на момент проведення перевірки позивач перебуває на обліку у ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, позивач зареєстрований за № 36782835 від 23.02.2006 року, індивідуальний податковий номер - 340451826540.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем згідно ст. 20, п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Альтер С» по взаємовідносинах з ТОВ «Корса Груп» (код ЄДРПОУ 38316824) за період з 01.06.2013 року по 30.06.2013 року, за результатами якої складено акт від 01.10.2013 року № 540/26-54-22-01-10/34045180 (далі - акт від 01.10.2013 року).

Згідно з висновками, викладеними в акті від 01.10.2013 року податковим органом встановлено порушення позивачем вимог: п.п. 185.1 ст.185, п.п. 188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на суму 1 539 218 грн., в тому числі, за червень 2013 року на суму ПДВ - 1 539 218,00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем вищевказаних норм Податкового кодексу України обґрунтовані тим, що господарські операції позивача з контрагентом мають ознаки безтоварності та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті від 01.10.2013 року, позивач 15.10.2013 року направив на адресу відповідача заперечення.

За наслідками розгляду даних заперечень відповідач залишив висновки акта без змін, про що повідомив позивача листом від 22.10.2013 року № 10801/10/26-54-22-01.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті від 01.10.2013 року, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 23.10.2013 року № 0008742201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2 308 827,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1 539 218, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -769 609,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач в порядку, передбаченому ст. 56 Податкового кодексу України, оскаржив його до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 25.12.2013 року №8025/10/26-15-10-04 та рішенням Міністерства доходів і зборів України від 03.03.2014 року №4012/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду повторної скарги, податкове повідомлення - рішення № 0008742201 від 23.10.2013 року залишене без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Позивач, вважаючи, що податкове повідомлення - рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства, звернувся до суду з вимогою про визнання його протиправним та скасування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як встановлено судом, підставою для визначення податковим органом податкових зобов'язань у спірному податковому повідомленні-рішенні стало те, що позивачем відображено в бухгалтерському обліку операції, які мають безтоварний характер, відсутність об'єкта оподаткування по операціях придбання товарів (послуг), зокрема, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачених по господарських операціях з ТОВ «Корса Груп» (код ЄДРПОУ 38316824) за червень 2013 року.

З акту від 01.10.2013 року вбачається, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.06.2013 року по 30.06.2013 року встановлено його завищення всього на суму 1 539 218,00 грн.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України від 02.12.2010 pоку №2755-VT та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з:

- постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

- постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

- ввезення товарів на митну територію України;

- вивезення товарів за межі митної території України;

- постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п.201.6. ст.201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Однак, сама по собі податкова накладна не утворює підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків валових витрат при обчисленні податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість, належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно установчих документів основними видами діяльності позивача є оптова торгівля продуктами харчування (зокрема, харчовими оліями), оптова торгівля парфумними та косметичними товарами, неспеціалізована оптова торгівля тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період, за який проводилась перевірка, мав договірні відносини з ТОВ «Корса Груп» (код ЄДРПОУ 38316824). Зокрема, позивачем укладено договір купівлі-продажу від 18.06.2013 року № 1806201301, відповідно до умов якого ТОВ «Корса Групп» (Продавець) зобов'язувався передати у власність позивачу (Покупець) товар (олію соняшникову нерафіновану, українського походження, врожаю 2012 року), а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити цей товар на умовах, передбачених договором.

Згідно з умовами договору поставка товару здійснювалася на умовах DDP (Миколаївська область, с. Галіциново, вул. Набережна, буд. 27, ТОВ «МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина»). Відповідно до Правил ІНКОТЕРМС, термін DDP означає обов'язок продавця здійснити поставку покупцю товару без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення.

Позивач під час судового розгляду стверджував, що ТОВ «Корса Груп» здійснило йому поставку олії соняшникової безпосередньо до портового комплексу з перевалки паливних харчових вантажів. Загальна кількість поставленого товару склала понад 965 тон, а його вартість - 9 501 414,12 грн.

На підтвердження факту поставки вказаного товару позивач надав суду копії видаткових накладних, рахунки-фактури, товарно-транспортних накладних, податкових накладних.

В оплату за придбаний товар на підставі договору купівлі-продажу від 18.06.2013 року позивач перерахував на рахунок ТОВ «Корса Груп» кошти у загальній сумі 9 235 306,08 грн, у тому числі ПДВ - 1 539 217,68 грн., факт перерахування коштів підтверджується дослідженими у судовому засіданні і наявними в матеріалах справи виписками по банківському рахунку позивача.

На підтвердження права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаною господарською операцією позивач отримав від ТОВ «Корса Груп» податкові накладні на загальну суму 9 235 306,08 грн., у тому числі ПДВ - 1 539 217,68 грн.

Вказані суми податку на додану вартість на підставі вказаних податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту, відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних, що відповідає даним податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2013 року.

Позивач також пояснив суду, що ним укладено договір на перевезення вантажів від 01.06.2013 року № 010613, укладеного між ТОВ «Корса Груп» та ТОВ «Світком-Торг», згідно умов якого ТОВ «Світком-Торг» зобов'язувалось надати ТОВ «Корса Груп» послуги з перевезення товару (олії соняшникової) з м. Харкова до м. Миколаєва згідно з актом від 30.06.2013 року про надання послуг.

Також, позивач зазначив, що ним укладено договір з ТОВ МП «Термніал-Укрхарчозбутсировина» № 06/2013-АS від 18.06.2013 року, відповідно до якого ТОВ МП «Термніал-Укрхарчозбутсировина» зобов'язувався здійснити митне оформлення товару (олії соняшникової) за зовнішньоекономічним контрактом, укладеним ТОВ «Альтер С».

Контракт від 18.06.2013 року № 1806/01, укладений між ТОВ «Альтер С» та Компанією Oleos Trading Limited, згідно з умовами якого ТОВ «Альтер С» поставило Компанії Oleos Trading Limited придбаний товар на умовах СРТ - ТОВ МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина» згідно з Правилами ІНКОТЕРМС передбачає обов'язок продавця здійснити поставку товару до названого місця призначення (в даному випадку - до терміналу, належного ТОВ МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина»).

Однак, суд не приймає до уваги зазначене як доказ реальності господарської операції щодо поставки олії соняшникової між позивачем і ТОВ «Корса Груп».

Як вбачається з акту, податковим органом встановлено що товар, придбаний у ТОВ «Корса Груп» не зберігався на складах, орендованих ТОВ «Альтер - С» у ДП «Спринтер-К», про що свідчить відсутність актів прийому-передачі товару, товарно-транспортних накладних, а також карток складського обліку, які підтверджували б перевезення та отримання товару на орендоване складське приміщення.

Крім того, з наданих документів не можливо встановити виробника товару та граничний термін його придатності (використання).

Згідно товарно-транспортних накладних встановлено, що вантажоодержувачем є МП «Термінал-УХЗС» (м. Миколаїв), автотранспортним підприємством, що здійснювало транспортування товару - ТОВ «Свитком-торг» (код ЄДРПОУ 38650855).

З матеріалів справи вбачається, що відсутні документи щодо передачі товару як вантажоодержувачу (МП «Термінал-УХЗС»), так і перевізнику (ТОВ «Свитком- торг»), а саме актів прийому-передачі товару та накладних. Крім того, не надано документів щодо зберігання товару, доставленого у м. Миколаїв в перевіряємий період до моменту його відвантаження на експорт (в липні 2013 року).

Також, в товарно-транспортних накладних не зазначено повної адреси пункту навантаження та повної адреси пункту розвантаження товару.

Згідно товарно-транспортних накладних встановлено, що товар, отриманий від ТОВ «Корса Груп» поставлявся для подальшої реалізації на експорт по Контракту №1806/01 від 18.06.2013 року, укладеному між ТОВ «Альтер С» та нерезидентом Компанією Oleos Trading Limited (Великобританія).

З наведених обставин вбачається, що договори, укладені з постачальником ТОВ «Корса Груп» та з покупцем-нерезидентом компанією Oleos Trading Limited підписані в один день - 18.06.2013 року, що свідчить про неможливість реального здійснення вказаних операцій.

Під час судового розгляду позивач не зміг надати належних пояснень та представити жодних документів, які підтверджували б у який спосіб та у якій кількості здійснювалось транспортування олії соняшникової нерафінованої від ТОВ «Корса Груп» до позивача, яким чином здійснювалось приймання цього товару ТОВ «Корса Груп» по якості та кількості, яким чином здійснювалось оприбуткування олії на склад позивача, яким чином здійснювалось зберігання такої кількості рідини до моменту передавання, наявність у позивача відповідних облікових пристроїв, терміналів або інших технологічних комплексів, придатних для приймання, обліку та зберігання такої кількості рідини, які були б розташовані у Миколаївській області, або укладення відповідних договорів з іншими спеціалізованими підприємствами тощо.

Крім того, на підтвердження факту реальності поставок олії соняшникової з боку інших контрагентів на користь ТОВ «Корса Груп» позивач представив суду копії товарно-транспортних накладних, з яких убачається, що здавання та приймання олії соняшникової здійснювалось за участі підприємств, які володіють морськими перевантажувальними терміналами з перевалки рослинних масел.

Разом з цим, судом для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи з метою з'ясування фінансово-господарської діяльності викликались в якості свідків для надання пояснень директора ТОВ «Корса Групп» ОСОБА_4 та директора ТОВ «Світком-Торг» ОСОБА_5

Однак, вказані особи до суду не прибули, що в сукупності з зазначеними вище письмовими доказами, наданими відповідачем, доводить факт неможливості реального виконання угод такими контрагентами позивача.

Окрім цього, суд зазначає, що наявність у позивача документів, які відповідно до Податкового кодексу України є необхідними для формування податкового кредиту з податку на додану вартість (податкові накладні) виданих вказаними вище його контрагентами не є безумовною підставою для віднесення їх сум до податкового кредиту, оскільки відомості зазначені в них не підтверджені як під час перевірки податковим органом, так і під час розгляду вказаної адміністративної справи та є такими, що не можливо ідентифікувати для використання в межах господарської діяльності позивача.

Отже, з урахуванням наданих відповідачем доказів та встановлених фактів, суд вважає, що належним чином оформлені (підписані невідомими особами) документи не можуть бути підставою для декларування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданих послуг.

Окрім цього, за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких задекларовано податковий кредит за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні не підтверджують право позивача на їх формування.

Вказана позиція, зокрема, підтверджується постановою Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421а11.

Таким чином, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу, видаткові та податкові накладні, якими оформлено взаємовідносини між позивачем і ТОВ «Корса Груп» з приводу поставки олії, мають ознаки фіктивності, вказані господарські операції не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені правочином та відображують події, які в дійсності не відбувались.

З приводу особи контрагента - ТОВ «Корса Груп» судом встановлено наступне.

З акта перевірки позивача від 01.10.2013 року вбачається, що відповідачем отримано акт від ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 23.08.2013 року № 684/26-58-22-02-18/38316824 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Корса Груп»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.10.2012 року по 31.07.2013 року.

Згідно вказаного акту від 23.08.2013 року № 684/26-58-22-02-18/38316824, встановлено що службовою запискою від 21.08.2013 року від оперативного управління ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повідомлено про проведені заходи щодо встановлення місцезнаходження підприємства, крім того податковий орган має аналітичну інформацію, згідно з якою ТОВ «Корса Груп» є транзитними підприємством, що задіяне у схемах незаконної мінімізації податкових зобов'язань та ухилення від сплати податків, в нього відсутні офісні та складські приміщення, виробничі потужності, транспортні засоби, трудові ресурси та інші організаційно господарські можливості, необхідні для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу олії соняшникової у великих обсягах.

Посилання позивача на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 року в адміністративній справі № 826/14472/13-а судом не береться до уваги, оскільки зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що судами встановлено порушення відповідачем законодавчо встановленого порядку та способу проведення зустрічної звірки, дії податкового органу вчинені без дотримання встановленої податковим законодавством процедури, що й стало підставою для визнання протиправними дій податкового органу по проведенню звірки.

В той час, з вказаних судових рішень не вбачається дослідження податковим органом первинної документацій щодо підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами.

Суд зазначає, що положеннями Кодексу адміністративного судочинства України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Так, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 72 КАС України, яке варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Водночас, передбачене частиною 1 статті 72 КАС України, звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною 1 статті 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України.

Вказана правова позиція підтверджується Вищим адміністративним судом України у листі від 14.11.2012 року № 2379/12/13-12.

В даній справі суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що ТОВ «Корса Груп» ніякого товару позивачу фактично не поставляло, а представлені позивачем первинні фінансово-господарські документи не відображують реального стану речей і відтворюють обставини, які в дійсності не відбувались, а обставини, що встановлені в іншому судовому рішенні є інакшими, ніж установлені під час розгляду даної адміністративної справи.

За результатом системного аналізу викладеного та обставин справи, судом встановлено, що господарська діяльність контрагентів позивача має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а укладені такими контрагентами угоди не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а видані ними первинні документи не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій, які як наслідок, прямо впливають на оподаткування податком на додану вартість, відтак суд вважає правомірними висновки податкового органу про донарахування позивачем по податку на додану вартість та правомірним прийняття податкового повідомлення-рішення № 0008742201 від 23.10.2013 року.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

З урахуванням викладеного, системно проаналізувавши положення чинного законодавства України та надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер С» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний 25.04.2014 року.

Суддя В.П. Шулежко