Рішення № 38526224, 05.05.2014, Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/268/14-ц

Провадження № 2/364/107/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2014 року, Володарський районний суд Київської області, в складі:

головуючого судді Моргун Г. Л.,

при секретарі Сіваченко Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Володарка справу

за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2

до Кредитної спілки «Тринадцята зарплатня»,

ОСОБА_4

третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача : ОСОБА_5

про визнання договору купівлі-продажу житлового приміщення (квартири) удаваним, визнання свідоцтва на право власності на житлове приміщення (квартиру) недійсним, визнання іпотечного договору припиненим,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 04 березня 2014 року звернулись до Володарського суду Київської області з названим позовом, мотивуючи його тим, що між кредитною спілкою «Тринадцята зарплатня» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 06/04/08 від 11.04.2008 року про отримання нею кредитних коштів в сумі 500 000 гривень для власних потреб строком на три місяці до 11.07.2008 року та сплати процентів у розмірі 72 відсотка річних. ОСОБА_1 виступив поручителем по вказаному кредитному договору відповідно до договору поруки № 06/04/08-2 від 11.04.2008 року. В забезпечення виконання кредитного договору, був заключний іпотечний договір від 11.04.2008 року на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, за адресою: АДРЕСА_4, що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Оскільки ОСОБА_2 не виконувала умови договору ОСОБА_1 для погашення кредиту, процентів, пені та як поручитель передав власну квартиру ОСОБА_4 загальною площею 284, 0 кв.м, на суму 1 142 600,00 гривень, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу квартири від 03.09.2008 року. Договір - купівлі продажу квартири позивачі вважають удаваним, оскільки на їх думку він був укладений з метою погашення заборгованості, яка виникла перед кредитною спілкою «Тринадцята зарплатня». Позивачі зазначають, що при укладанні договору купівлі-продажу квартири, між ОСОБА_2 та кредитною спілкою було підписано додаток до кредитного договору про його розірвання та було домовлено про вчинення відповідних дій щодо припинення Іпотечного договору від 11.04.2008 року на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, що належить ОСОБА_2.

Позивачі, посилаючись на викладені вище обставини, просять суд :

- визнати удаваним договір купівлі-продажу квартири від 03.09.2008 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 284 кв.м, жила площа 63,7 кв.м., з наслідками передбаченими ст. 235 ЦК України;

- визнати недійсним свідоцтво на право власності за ОСОБА_4 на житлове приміщення, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати іпотечний договір № б/н від 11.04.2008 року укладений між ОСОБА_2 та кредитною спілкою «Тринадцята зарплатня» припиненим;

- судові витрати покласти на відповідачів.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги повністю підтримав, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_7, посилаючись на обставини викладені у позові, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача Кредитної спілки «Тринадцята зарплатня» в судовому засіданні позовних вимог не визнав, вказуючи, що визнання удаваним договору купівлі-продажу квартири від 03.09.2008 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 284 кв.м, жила площа 63,7 кв.м., з наслідками передбаченими ст. 235 ЦК України - не стосується жодним чином кредитної спілки, тому просили вирішити спір на розсуд суду. Така ж позиція представника названого відповідача і щодо визнання недійсним свідоцтва на право власності ОСОБА_4 на житлове приміщення, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В решті позовних вимог представник кредитної спілки просив відмовити, посилаючись на обставини, викладені в письмовому запереченні. Вказав, що не згоден з позицією позивачів та представника позивача щодо оспорюваних обставин по справі.

Відповідач - ОСОБА_4, в судове засідання не з'явилася. Про час та місце розгляду справи була судом належним чином повідомлена у відповідності до вимог ст.74 ЦПК України. Зокрема, викликалася на судове засідання шляхом надіслання поштових повідомлень та через засоби масової інформації - газету «Хрещатик» та «Урядовий кур'єр, про що є відповідні докази ( а.с. 52, 66).

Представник третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_5 в судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в суді шляхом надіслання поштових повідомлень, а також через оголошення в газеті «Хрещатик» та «Урядовий кур'єр», що стверджено матеріалами справи (а.с. 52, 66).

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача Кредитної спілки «Тринадцята зарплатня», дослідивши письмові докази, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи із наступного.

Із пояснень позивача ОСОБА_1 та представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Кредитної спілки «Тринадцята зарплатня» та із матеріалів справи судом встановлено, що 11 квітня 2008 року між Кредитною спілкою «Тринадцята зарплатня» та позивачкою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір (Лінія) №06/04/08 (далі - Кредитний договір), згідно пункту 1.1 якого Спілка відкрила ОСОБА_2 кредитну лінію у сумі 500 000 (п'ятсот тисяч) гри. 00 коп. на строк 3 (три) місяці до 11 липня 2008 року для власних потреб (а.с.6). Згідно п.1.2. Кредитного договору, за користування кредитом, позичальнику встановлена плата у розмірі 72-х % річних.

ОСОБА_1 виступив поручителем по вказаному кредитному договору відповідно до договору поруки № 06/04/08-2 від 11.04.2008 року (а.с. 62).

Судом встановлено, що в забезпечення виконання кредитного договору, був заключений іпотечний договір від 11.04.2008 року на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, за адресою: АДРЕСА_4, що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (а.с. 10-11).

Спілка повністю виконала зобов'язання за названим вище Кредитним договором, видавши ОСОБА_2 грошові кошти, що не оспорюється позивачами.

Наведені вище обставини визнаються кожною із сторін та є безспірними.

Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що спірні правовідносини сторін ґрунтуються на умовах кредитного договору від 11.04.2008 року та іпотечного договору від 11.04.2008 року.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, про що свідчать підписи сторін цього договору. Кредитний договір укладений в письмовій формі. Сторони кредитного договору на момент його укладення мали необхідний обсяг цивільної правосуб'єктності та мали вільне волевиявлення, яке відповідало їх внутрішній волі.

Наведені вище та встановлені судом обставини вказують, що між сторонами виникли правовідносини, які узгоджуються із законодавством України, зокрема:

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як зазначено у ч.2 цієї статті, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Застосування Закону України «Про захист прав споживачів» можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедуру виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, регулювання яких передбачено положеннями ЦК України та спеціальним законодавством у системі кредитування.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, як зазначено у ч. 1 ст.628 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.2 цієї статті істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилами ч.2 ст.640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчиненої іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Враховуючи, що згідно ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, то за змістом ч.2 ст.1046 ЦК України договір є укладеним з моменту передання грошових коштів.

Суд не погоджується із твердженням представника позивача ОСОБА_2 щодо несправедливості умов кредитного договору, зокрема щодо сплати нею непропорційної великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції (послуг) у разі невиконання нею зобов'язань за договором. Натомість ч. 4 п. 5.2 Іпотечного договору вказує, що ОСОБА_2 ознайомлена з умовами Кредитного договору та не має до них будь-яких заперечень і, погодившись із ними, підписала. На момент укладення договору сторони усвідомлювали значення своїх дій і могли керувати ними. Також суд встановив, що при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; внаслідок цього договору не було порушено прав та законних інтересів інших осіб; договір не був укладений під впливом тяжкої для позивачів обставини.

Таким чином, суд встановив, що під час підписання кредитного договору позивач була ознайомлена з його умовами, висловила свою згоду щодо умов договору та волевиявлення шляхом підписання зазначеного договору, у зв'язку з чим суд вважає посилання позивача на несправедливість та дискримінаційність умов кредитного договору такими, що не заслуговують на увагу.

Окрім наведеного вище слід вказати, що відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Таким чином, твердження позивача ОСОБА_2 про неможливість виконання умов кредитного договору через неймовірно високі відсотки та штрафні санкції, не ґрунтуються на положеннях укладеного сторонами договору та вимогах закону. Зокрема, за умовами договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків погашення кредиту і процентів за користування ним. Так, згідно з п.п. 3.5 та 3.6 кредитного договору сторонами передбачена сплата процентної ставки та пені як виду цивільно-правової відповідальності за інші правопорушення: один із них - при простроченні сплати відсотків за кредитом; інший - за порушення строків платежів за кредитом і процентів за користування ним та виникнення заборгованості.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що у разі дотримання всіх умов кредитного договору штрафні санкції до позичальника не застосовуються, тому твердження у позовній заяві позивача ОСОБА_2 та посилання в судовому засіданні її представника на несправедливе застосування Кредитною спілкою «Тринадцята зарплатня» високих відсотків та штрафних санкцій не можуть бути прийняті судом до уваги.

При встановлених судом обставинах, наведені позивачем та представником позивача твердження знайшли своє спростування у судовому засіданні.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 598 ЦК України - зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Пунктами 1.2, 3.4 та 3.5 Кредитного договору визначені: - розмір відсоткової ставки за користування кредитом; - обов'язок сплачувати відсотки та обов'язок повернути основну суму кредиту; - термін погашення простроченої заборгованості, який визначений посиланням на подію, а саме моментом (днем) її повернення, який повинен неминуче настати.

Пунктом 19 Іпотечного договору визначений термін його дії - до виконання ОСОБА_2 основного зобов'язання або настання одного з випадків згідно ст.17 Закону України «Про іпотеку» (тлумачення терміну «Основне зобов'язання» - визначене у п. 2 Іпотечного договору). Таким випадком, у даній ситуації, могло бути лише повне виконання умов кредитного Договору, що дало би підстави вважати припиненим й оспорюваний Іпотечний договір.

Окрім того, згідно ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З твердженням позивачів про те, що вони виконали умови кредитного договору, суд не погоджується і вважає їх такими, що не відповідають дійсності, оскільки грошові кошти від продажу ОСОБА_1, квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 284 кв.м, жила площа 63,7 кв.м. - ОСОБА_4 - до каси або на рахунок Спілки не надходили, що підтверджується відсутністю у позивачів, квитанції(-й) до відповідного прибуткового касового ордеру, який ОСОБА_1 мав би отримати у разі сплати до каси Спілки грошових коштів, або інших платіжних документів (належних доказів). Інших доказів, які б вказували суду на виконання зобов'язань позивачами перед кредитором за кредитним договором від 11.04.2008 року за реєстровим №06/04/08 суду не надано.

Щодо додатку до кредитного договору від 03.09.2008 року (а.с. 8), на який посилається сторона позивача, то слід зазначити, що на вимогу суду позивачі в порушення вимог ст.64 ЦПК України не надали суду оригіналу зазначеного документу, що ставить під сумнів його достовірність та позбавляє суд надати йому правової оцінки.

Суд прийшов до висновку, що домовленість (зобов'язання) сторін про продаж квартири сторонній особі не може вважатися погашенням боргу саме за кредитним договором від 11.04.2008 року за реєстровим №06/04/08. У судовому засіданні встановлено, що грошові кошти під продажу квартири до теперішнього часу до Спілки не надійшли. За таких обставин стороною позивача не було надано письмових доказів, які б вказували на погашення боргу позивачами спілці на виконання умов кредитного договору № 06/04/08 від 11.04.2008 року.

Поряд з наведеним вище суд встановив, що власником квартири (предмету договору купівлі-продажу), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 284 кв.м., жила площа 63,7 кв.м. є ОСОБА_1, а за умовами договору іпотеки дана квартира не є заставним майном, то відповідно суд вважає що відчуження її власником за договором купівлі - продажу такій особі, як ОСОБА_4 - відношення до виконання зобов'язань за іпотечним договором від 11.04.2008 року за реєстровим №15171 - не має. До даного висновку суд прийшов із тих міркувань, що під час укладення іпотечного договору не відбувається відчуження чи купівля приміщення, оскільки іпотека є забезпеченням виконання зобов'язання, що випливає з приписів ст.1 Закону України "Про іпотеку", де зазначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, іпотека не є правочином щодо відчуження нерухомого майна, а є лише видом забезпечення виконання зобов'язання.

До того ж доказів на підтвердження повноважень на вчинення названою особою від імені кредитної спілки «Тринадцята зарплатня» сторонами суду не надано, а на усних поясненнях учасників процесу зі сторони позивача та на припущеннях стверджуватись даний факт не може.

Наведені позивачами факти та дослідженні судом письмові докази не стверджують погашення боргу позичальником та поручителем Кредитній спілці, та відповідно, не може вважатися припиненим Іпотечний договір від 11.04.2008 року за реєстровим №15171, якщо позичальником не виконані зобов'язання за Кредитним договором.

За змістом ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим позивачі вважають, що договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 03.09.2008 року є удаваним, вказуючи, що він був укладений з метою погашення заборгованості, яка виникла перед кредитною спілкою «Тринадцята зарплатня», а, саме: по кредитному договору та виконання зобов'язань по іпотечному договору №б/н від 11.04.2008 року, предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, загальною площею - 97, 8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, - що належить ОСОБА_2.

При розгляді даної позовної вимоги, суд не погоджується з твердженням позивачів про те, що ОСОБА_1 не ознайомлювався з договором купівлі-продажу та не читав договору купівлі-продажу спірної квартири, оскільки вважав, що цей договір підписав на підставі додатку до кредитного договору № 06/04/08 від 11.04.2008 року, та вважав, що таким чином виконаються кредитні зобов'язання ОСОБА_2.

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06 листопада 2009 року за удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Тобто, виходячи з вищенаведеного, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином (наприклад, договір купівлі-продажу квартири, що приховує договір застави в забезпечення повернення позики, або укладений з метою уникнути звернення стягнення на заставлене майно в судовому порядку). При цьому позивач має вказати, який правочин приховує укладений правочин. Натомість позивачі у своєму позові не зазначають, який правочин сторони мали на меті приховати укладаючи 03 вересня 2008 року договір купівлі-продажу квартири, який був належним чином нотаріально посвідчений, зареєстрований у встановленому порядку і є дійсним. Твердження позивача ОСОБА_1 про те, що сторони укладаючи даний договір мали на меті погашення заборгованості за кредитним договором та виконання зобов'язань по іпотечному договорі, що позивач не ознайомлювався з умовами договору купівлі-продажу квартири, що вказаний договір є удаваним - спростовуються умовами договору купівлі-продажу підписаного позивачем ОСОБА_1. Зокрема, у п. 17 зазначено, що сторони підтверджують, що договір не носить характеру фіктивної та удаваної угоди. Одночасно, п.22 вище вказаного договору купівлі-продажу сторонам роз'ясненні правові наслідки, передбачені ст.ст. 203, 215, 216, 229-377 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 192, 212 Кримінального Кодексу України, ст. ст.9, 11 Закону України «Про систему оподаткування», ст. 4 Закону України «Про власність».

Окрім того, до посилання ОСОБА_1, що він підписав договір не читаючи, суд відноситься критично, оскільки він не вказав, що саме перешкоджало йому це зробити. За таких обставин судом не встановлено, що він мав певні перешкоди у цьому.

Оскільки у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження твердження позивача ОСОБА_1 щодо удаваності та прихованості правочину, тому до даних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 235 ЦК України, які містять правові наслідки удаваного правочину. За таких умов, позивачами не доведено ті обставини, на які вони посилається як на підставу своїх вимог, а тому у суда відсутні підстави для визнання недійсним свідоцтва на право власності ОСОБА_4 на житлове приміщення (квартиру).

Враховуючи вище викладене суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири від 03.09.2008 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 284 кв.м, жила площа 63,7 кв.м., удаваним, визнання свідоцтва на право власності ОСОБА_4 на житлове приміщення (квартиру), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 недійсним та визнання іпотечного договору № б/н від 11.04.2008 року укладеного між ОСОБА_2 та кредитною спілкою «Тринадцята зарплатня» припиненим є безпідставними і не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 203, 216, 235, 509, 526, 599, 627, 628, 630, 635, 638, 640, 654, 655, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 208, 209, 212 - 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Кредитної спілки «Тринадцята зарплатня», ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу житлового приміщення (квартири) удаваним, визнання свідоцтва на право власності на житлове приміщення (квартиру) недійсним, визнання іпотечного договору припиненим - відмовити за безпідставністю вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть надати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Г. Л. Моргун