Рішення № 38525332, 25.04.2014, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

25.04.2014

№ 336/669/14-ц

провадження № 2/336/862/2014

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2014 р. м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Дмитрюк О.В.,

при секретарі Петрові С.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод» про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який уточнював в процесі розгляду справи.

В позовній заяві зазначив, що 08.04.2011 р. він був прийнятий на роботу до ВГПВ «Автотранспорт» водієм автотранспортних засобів за строковим трудовим договором.

01.07.2011 р. він був прийнятий на роботу на постійній основі.

25.05.2013 р. звільнився за власним бажанням, згідно ст.38 КЗпП України.

При звільненні йому не була сплачена компенсація за невикористану відпустку за період з 08.04.2011 р. по 25.05.2013 р. в сумі 3709,44 грн.

Невиплатою компенсації за невикористану відпустку йому було спричинено моральну шкоду, яка оцінюється в 2500 грн. та полягає в тому, що заробітна плата була єдиним джерелом існування його сім»ї. Дружина на той час не працювала, перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

За позовом, посилаючись на ст.83, 237-1 КЗпП України, ст.ст.21, 24 Закону України «Про відпустки», ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку в сумі 3709,44 грн. та моральну шкоду в розмірі 2500 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених в письмових запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, суд дійшов висновку, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З копії трудової книжки (а.с.5,6) встановлено, що 25.05.2013 р. ОСОБА_1 було звільнено з посади водія автотранспортних засобів з відокремленого госпрозрахункового відділення ПАТ «Запорізький автомобілебудівний завод» за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.

При звільненні позивачу не була сплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки. Зазначені обставини не заперечувались відповідачем.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

За ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Розрахунок компенсації за невикористані відпустки провадиться враховуючи кількість відпрацьованого часу.

За позовом ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача 3709,44 грн. у якості компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 08.04.2011 р. по 25.05.2013 р.

Ч.2 ст.10 ЦПК України визначає, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В обґрунтування заявлених вимог в частині стягнення 3709,44 грн. позивач та його представник, в процесі розгляду справи, розрахунку не надали. Тому при визначенні суми, що підлягає стягненню, суд виходив з листа територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області від 22.04.2014 р. (а.с.53-54), з якого встановлено, що при звільненні позивачу було нараховано компенсацію за невикористані 27 днів щорічної відпустки у сумі - 1387,80 грн., які виплачені як розрахункові суми при звільненні не були, а були утримані в рахунок відшкодування за нецільове використання палива.

Враховуючи, що при перевірці компетентним органом була встановлена сума компенсації, то за відсутності інших належних та допустимих доказів в обґрунтування вимог щодо розміру компенсації, суд стягує на користь позивача 1387,80 грн. у якості компенсації за невикористані ним дні щорічної відпустки.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди суд виходить з наступного.

Згідно із ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Однак на підтвердження зазначених у позовній заяві обставин щодо понесених моральних страждань, позивачем не доведено та не додано жодного доказу.

Таким чином, аналізуючи надані докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Доводи представника відповідача про утримання грошових коштів, нарахованих як компенсація за невикористані дні відпустки, в рахунок відшкодування за нецільове використання палива при звільненні позивача, суд не приймає до уваги при винесенні рішення, оскільки вони суперечать вимогам ст.ст.128, 129 КЗпП України.

Наявність порушень норм трудового законодавства з боку відповідача при розрахунку з позивачем також підтверджена вищевказаним листом Територіальної Державної інспекції з питань праці у Запорізької області (а.с.53-54).

Конституційний Суд України у рішенні № 1-5/2012 від 22 лютого 2012 року зазначив, що положення ч. 1 ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Встановивши, що між сторонами виник спір про розмір належних до виплати сум, що позивачу не була виплачена при звільненні компенсація за невикористану відпустку, тим самим відповідачем було порушено норми трудового законодавста, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не пропущено строк звернення до суду з такими вимогами без поважних причин, на час вирішення спору повний розрахунок з позивачем не проведений, а відтак строк звернення до суду ним не пропущено.

Відповідно до ч. 3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в дохід держави.

Керуючись ст..ст. 3, 10, 11, 57, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод» про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1387,80 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод» в доход держави судові витрати в сумі 243,60 грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя протягом десяти днів після проголошення рішення суду апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.В.Дмитрюк