Постанова № 38522104, 28.04.2014, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2014 р. Справа № 805/3663/14

Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Скріпніка А.І.,

суддів: Бабаш Г.П., Крилової М.М.

при секретарі судового засідання Куркіні В.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 - особисто;

представника позивача - ОСОБА_2 - згідно довіреності;

представника відповідача 1,2 - Какоркіної З.М. - згідно довіреностей;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до: 1 - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області; 2 - Міністерства внутрішніх справ України; 3 - Виконавчого комітету Артемівської міської ради Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

24 березня 2014 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом, в якому просив суд зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області звернутись до виконавчого комітету Артемівської міської ради Донецької області із клопотанням про виключення однокімнатної квартири АДРЕСА_1, з числа службових, з наданням її для проживання позивачеві та зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України погодити клопотання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області до виконавчого комітету Артемівської міської ради Донецької області про виключення однокімнатної квартири АДРЕСА_1, з числа службових, з наданням її для постійного проживання позивачеві.

Судом встановлено наступне.

З 01.10.1990 року по 09.11.2010 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача (а.с. 5).

21 грудня 2009 року позивачеві було надано для проживання службову однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, у якій позивач проживає по теперішній час, що підтверджується ордером на житлове приміщення від 21.12.2009 року за № 000243, виданим виконкомом Артемівської міської ради Донецької області, та записом у паспорті громадянина України (а.с. 4, 6).

26.03.2013 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, у якій просив відповідача 1, застосувавши вимоги абз.2 п.4.2. Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України № 1039 від 10.09.2004 року, надати йому для постійного проживання службову квартиру АДРЕСА_1 із подальшим виключенням такого жилого приміщення з числа службових (а.с. 7).

08.04.2013 року Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області було повідомлено позивача про те, що клопотання з цього приводу направлено до Міністерства внутрішніх справ України (а.с. 8).

Таким чином, оскільки остаточної відповіді про вирішення вищезазначеного питання по суті позивач так і не отримав, останній звернувся до суду із вищевказаним позовом.

Позивач та його представник у судовому засіданні наполягали на задоволенні позовних вимог в повному обсязі, проти чого заперечував представник відповідача 1,2.

Представник третьої особи через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи без участі його представника.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно до приписів ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 121 Житлового кодексу України, порядок надання службових жилих приміщень установлюється цим Кодексом та іншими актами. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації.

Статтею 123 Житлового Кодексу України визначено, що порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється цим Кодексом та іншими актами.

У системі органів внутрішніх справ порядок надання службових житлових приміщень та користування ними регламентовано Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, затвердженим Наказом МВС України 10.09.2004 N 1039.

Дане Положення розроблене відповідно до Житлового кодексу УРСР, Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР та Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.88 N 37, і визначає порядок надання службових жилих приміщень особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України в будинках державного і громадського житлового фонду та користування ними.

Згідно п. 1.4 Положення визначено, що жиле приміщення включається до числа службових за рішенням органу місцевого самоврядування за місцем знаходження приміщення на підставі клопотання відповідного органу внутрішніх справ України за наявності на це дозволу МВС України.

Пунктом 1.7 Положення передбачено, що жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Таким чином, суд звертає увагу на той факт, що сам за собою факт проживання в службових жилих приміщеннях громадян - колишніх працівників, які звільнені зі служби, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових здійснюється на підставі клопотання відповідного органу внутрішніх справ України, погодженого з МВС України, рішенням органу місцевого самоврядування.

Суд також зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту в частині зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області звернутись до виконавчого комітету Артемівської міської ради Донецької області із клопотанням про виключення однокімнатної квартири АДРЕСА_1 з числа службових, з наданням її для проживання позивачеві, а Міністерства внутрішніх справ України, відповідно, - погодити таке клопотання, не відповідає об'єкту порушеного права, оскільки вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції.

Крім того, ані статті 106 та 162 КАС України, ані Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, затвердженого Наказом МВС України 10.09.2004 N 1039, не передбачають захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у засіб вирішення спірного питання саме судовим рішенням, тобто замість органу, до компетенції якого воно належить, без дотримання процедури, яка передує прийняттю рішення.

Суд зазначає, що аналогічної правової позиції дотримується й Вищий адміністративний суд України (ухвала від 05.02.2014 року у справі № К/800/33629/13).

Суд не бере до уваги доводи позивача та його представника у судовому засіданні стосовно того, що позивача найближчим часом разом із родиною буде виселено із службової однокімнатної квартири АДРЕСА_1, та звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 4.2 Положення, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у пункті 4.1 цього Положення, не може бути виселено:

- інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби; сім'ї військовослужбовців; інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ України, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків;

- працівників, які прослужили в органах внутрішніх справ України не менш як 10 років;

- працівників, які звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано службове жиле приміщення, але продовжують проходити службу в органі, який надав це жиле приміщення;

- працівників, звільнених зі служби в органі внутрішніх справ України, яким було надано службове жиле приміщення, у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату;

- пенсіонерів, членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; інвалідів I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб;

- одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Особам, указаним у цьому пункті, замість надання іншого жилого приміщення може бути запропоновано службове жиле приміщення, в якому вони проживають, для постійного проживання з подальшим виключенням такого жилого приміщення з числа службових.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 23, 94, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Донецький окружний адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до: 1 - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області; 2 - Міністерства внутрішніх справ України; 3 - Виконавчого комітету Артемівської міської ради Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено 28 квітня 2014 року у присутності представників сторін.

Повний текст постанови буде виготовлений протягом п'яти днів згідно ч. 3 ст. 160 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Скріпнік А.І.

Судді Бабаш Г.П. Крилова М.М.