Постанова № 38519433, 02.01.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 січня 2014 року Справа № 810/4932/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомфізичної особи - підприємця ОСОБА_1до проБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 09.08.2013 № 216/0004151702/30 та 09.08.2013 № 217/0004141702/29.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення, якими позивачу донараховано податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 255186,56 грн. та з податку на додану вартість у сумі 20172,00 грн., а також застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 73882,64 грн., прийняті відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідають вимогам закону, висновки податкового органу відносно факту вчинення позивачем правопорушення є помилковими, а тому вказані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Письмових заперечень або пояснень на обґрунтування своєї позиції відповідачем суду надано не було.

У судове засідання, призначене на 02.01.2014, позивач та представник відповідача не з`явились, були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.

Матеріали справи містять клопотання представників сторін про розгляд справи за їх відсутності, що відповідно до приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця 22.09.1992, перебуває на податковому обліку в Білоцерківській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області та є платником податку на додану вартість.

Зазначені обставини підтверджуються даними свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_2, довідки податкового органу від 15.08.2006 № 2010 та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № НОМЕР_3, копії яких наявні у матеріалах справи (т. 1 а.с. 13, 16, 17).

У червні - липні 2013 року посадовою особою Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 та статті 77 Податкового кодексу України проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт від 24.07.2013 № 159/17-2/НОМЕР_1/117 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано ряд порушень позивачем вимог податкового законодавства України.

Зокрема, у ході контролюючого заходу посадовою особою податкового органу встановлено, що фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 під час декларування податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за господарською операцією з придбання у ТОВ "ТД ОСА" товарів продовольчої групи не дотримано вимог пункту 138.2 статті 138, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів від провадження господарської діяльності за 2012 рік, на загальну суму 1504283,70 грн.

При перевірці правильності декларування позивачем власних податкових зобов`язань за наведений вище звітний період відповідачем прийнято до уваги відомості, отримані від інших органів державної податкової служби про господарську діяльність ТОВ "ТД ОСА" та про характер господарських взаємовідносин ТОВ "ТД ОСА" з іншим суб`єктом господарювання - ТОВ "Система Лабіринт".

Зокрема, відповідач зважав на викладені в автоматизованій інформаційній системі "Податковий блок" та в актах про неможливість проведення зустрічних звірок висновки посадових осіб податкових органів, в яких наведені вище юридичні особи перебувають на податковому обліку, стосовно:

- анулювання 25.04.2012 реєстрації ТОВ "ТД ОСА" платником податку на додану вартість у зв`язку з визнанням юридичної особи банкрутом за судовим рішенням господарського суду Запорізької області від 25.04.2012 у справі № 5009/1142/12;

- неподання ТОВ "ТД ОСА" у ході контролюючих заходів первинних документів податкового і фінансово - господарського обліку, що підтверджують виконання господарських зобов`язань за жовтень 2011 року - березень 2012 року;

- непричетності ОСОБА_2 (засновника ТОВ "ТД ОСА") та ОСОБА_3 (директора ТОВ "Система Лабіринт" - контрагента ТОВ "ТД ОСА") до господарської діяльності підприємств (вказані обставини встановлені на підставі пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_3).

Враховуючи наведені вище відомості, відповідач дійшов висновку про те, що контрагент позивача - ТОВ "ТД ОСА" використовував у своїй діяльності юридичних осіб з ознаками фіктивності, правочини між ТОВ "Система Лабіринт" та ТОВ "ТД ОСА", а в подальшому між ТОВ "ТД ОСА" та позивачем не спричинили жодних правових наслідків.

За таких обставин, відповідач вважає, що договір, за яким ТОВ "ТД ОСА" зобов`язалось поставити позивачу товарно - матеріальні цінності, фінансово-господарські документи та податкову звітність складено сторонами правочину без фактичного здійснення господарської операції, а лише з метою незаконного одержання податкової вигоди у вигляді формування витрат на користь позивача для заниження суми його оподатковуваного доходу.

Крім того, у ході перевірки податковим органом виявлено, що позивачем під час декларування власних податкових зобов`язань з податку на додану вартість за червень і грудень 2012 року допущено порушення пункту 187.1 статті 187, пункту 198.6 статті 198 та пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, а саме:

- занижено податкове зобов`язання за червень 2012 року внаслідок невключення до цього показника податку на додану вартість у сумі 3270,00 грн., що був перерахований на користь позивача його контрагентом - покупцем ОПО ПАТ "ЕК "Житомиробленерго" у складі оплати придбаних у позивача послуг у цьому звітному періоді;

- завищено податковий кредит за грудень 2012 року внаслідок включення до складу цього показника податку на додану вартість у сумі 16902,02 грн., сплата (нарахування) якого на користь контрагента - постачальника ТОВ "Фоззі-Фуд" на момент проведення перевірки не була підтверджена податковими накладними.

Внаслідок допущення позивачем вказаних правопорушень під час визначення ним об`єкту оподаткування податком на додану вартість та податком на доходи фізичних осіб відповідач дійшов висновку про наявність у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 обов`язку сплатити до бюджету податок на додану вартість у розмірі 20172,00 грн. та податку на доходи фізичних осіб у сумі 255186,56 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.08.2013 № 216/0004151702/30 та 09.08.2013 № 217/0004141702/29, якими відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України донараховано позивачу грошове зобов`язання за платежами: податок на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 318983,20 грн., з яких: 255186,56 грн. - за основним платежем; 63796,64 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на додану вартість у загальному розмірі 30258,00 грн., з яких: 20172,00 грн. - за основним платежем; 10086,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із рішеннями, прийнятими відповідачем, позивач оскаржив їх до суду.

Зокрема, позивач звертає увагу на те, що податковий кредит з податку на додану вартість за грудень 2012 року сформовано ним у відповідності до вимог статей 198 та 201 Податкового кодексу України, усі податкові накладні, у тому числі і податкові накладні, виписані ТОВ "Фоззі-Фуд", були наявні у позивача на момент проведення перевірки.

Водночас, висновки податкового органу стосовно порушення платником податків вимог пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, що полягало у заниженні податкового зобов`язання з податку на додану вартість за червень 2012 року на суму 3270,00 грн., позивачем не спростовувались, будь - яких пояснень з приводу декларування сум податку за операцією з надання послуг на користь ОПО ПАТ "ЕК "Житомиробленерго" не надано.

Стосовно тверджень податкового органу про заниження фізичною особою - підприємця ОСОБА_1 об`єкту оподаткування податком на доходи фізичних осіб за 2012 рік позивач зазначає, що визначення ним сум витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів від провадження господарської діяльності, здійснено у відповідності до вимог податкового законодавства, господарську операцію з ТОВ "ТД ОСА" належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Оскільки висновки податкового органу про відсутність у позивача права на формування витрат за наслідками вчинення господарської операції з ТОВ "ТД ОСА" ґрунтуються на твердженнях про фіктивність господарської операції позивача та його контрагента та про відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, позивачем, з метою спростування таких доводів, подано суду відомості стосовно формування витрат, пов'язаних з господарською діяльністю за звітний період, що підлягав перевірці, первинні фінансово - господарські документи, що підтверджують виконання правочину та зв'язок між фактом придбання позивачем товарно - матеріальних цінностей із його господарською діяльністю.

Досліджуючи інформацію, що викладена в акті перевірки, та документи, подані позивачем, судом встановлено наступне.

У квітні 2011 року позивачем укладено з ТОВ "ТД ОСА" договір купівлі - продажу від 04.04.2011 № 20557, відповідно до умов якого контрагент позивача прийняв на себе зобов`язання поставити позивачу м`ясо, м`ясопродукти та інші товари продуктової групи за асортиментом, кількістю та ціною, визначеними у накладних, а позивач зобов`язався прийняти вказані товарно - матеріальні цінності та оплатити їх вартість.

На виконання умов наведеного вище договору позивачем протягом січня - березня 2012 року отримано від ТОВ "ТД ОСА" товарно - матеріальні цінності продуктової групи на загальну суму 1805140,44 грн., у тому числі ПДВ - 300856,74 грн.

Прийняття позивачем вказаного товару у його контрагента здійснювалось у період з 31.01.2012 по 31.03.2012 шляхом підписання видаткових накладних від 31.01.2012 № ОС-0000407, 03.02.2012 № ОС-0000069, 06.02.2012 № ОС-0000094, 08.02.2012 № ОС-0000111, 11.02.2012 № ОС-0000147, 15.02.2012 № ОС-0000186, 17.02.2012 № ОС-0000228, 22.02.2012 № ОС-0000280, 25.02.2012 № ОС-0000307, 27.02.2012 № ОС-0000324, 01.03.2012 № ОС-0000510, 03.03.2012 № ОС-0000044, 05.03.2012 № ОС-0000511, 07.03.2012 № ОС-0000512, 10.03.2012 № ОС-0000080, 12.03.2012 № ОС-0000513, 14.03.2012 № ОС-0000164, 16.03.2012 № ОС-0000198, 19.03.2012 № ОС-0000252, 20.03.2012 № ОС-0000514, 21.03.2012 № ОС-0000257, 23.03.2012 № ОС-0000515, 27.03.2012 № ОС-0000516, 29.03.2012 № ОС-0000517 та 31.03.2012 № ОС-0000518.

Оплату за придбані у ТОВ "ТД ОСА" товарно-матеріальні цінності здійснено позивачем у повному обсязі шляхом внесення коштів до каси підприємства, про що свідчать наявні в матеріалах справи належним чином засвідчені копії квитанцій до прибуткових касових ордерів.

За результатами виконання власних господарських зобов'язань перед позивачем ТОВ "ТД ОСА" виписано податкові накладні від 31.01.2012 № 407, 03.02.2012 № 69, 06.02.2012 № 94, 08.02.2012 № 111, 11.02.2012 № 147, 15.02.2012 № 186, 17.02.2012 № 228, 22.02.2012 № 280, 25.02.2012 № 307, 27.02.2012 № 324, 01.03.2012 № 510, 03.03.2012 № 44, 05.03.2012 № 511, 07.03.2012 № 512, 10.03.2012 № 80, 12.03.2012 № 513, 14.03.2012 № 164, 16.03.2012 № 198, 19.03.2012 № 252, 20.03.2012 № 514, 21.03.2012 № 257, 23.03.2012 № 515, 27.03.2012 № 516, 29.03.2012 № 517 та 31.03.2012 № 518 на загальну суму 1805140,44 грн., у тому числі ПДВ - 300856,74 грн.

Витрати, понесені позивачем на придбання отриманих від ТОВ "ТД ОСА" товарів у загальному розмірі 1504283,70 грн. (сума без ПДВ), включені позивачем до витрат, що безпосередньо пов'язані з отриманням доходів в цілях оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Як зазначає позивач, придбання у ТОВ "ТД ОСА" товарів (м`яса, м`ясопродуктів та інших продуктів харчування) здійснювалось з метою їх подальшого використання як сировини для виготовлення напівфабрикатів, що є основною діяльністю позивача згідно отриманого ним патенту.

В якості доказу транспортування придбаного у ТОВ "ТД ОСА" товару та на підтвердження забезпечення позивачем зберігання та використання цієї сировини в цеху по виробництву заморожених напівфабрикатів позивачем надано суду копії товарно-транспортних накладних, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - ізотермічного автофургона, санітарного паспорту на цей автомобіль, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно (нежитлові, господарські, допоміжні приміщення, овочесховище, склад), експлуатаційного дозволу для потужностей (об`єктів) з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів (цеху по виробництву заморожених напівфабрикатів).

З метою доведеності суду обставин, що свідчать про наявність зв`язку між фактом придбання позивачем цього товару із його господарською діяльністю, позивачем подано суду належним чином засвідчені копії журналів списання товарно - матеріальних цінностей у виробництво, номенклатури готової продукції, що виробляється підприємством позивача, посвідчення про якість на готову (молочну, рубну тощо) продукцію тваринного походження, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», а також докази наявності у позивача відповідних матеріальних активів - обладнання, що використовується у процесі виготовлення напівфабрикатів (фаршемешалки, автоматів пельменних, котлетних, тістораскаточних та формуючих машин, машин мокрої та сухої паніровки, холодильного обладнання, пакувальних установок тощо).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В силу приписів підпункту 9.1.2 пункту 9.1 статті 9 та підпункту 14.1.166 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на доходи фізичних осіб належить до загальнодержавних податків, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу IV цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 розділу IV Податкового кодексу України платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Статтею 164 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 цього Кодексу.

В силу приписів пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 177.3 цієї статті, для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

До витрат операційної діяльності в силу приписів статті 138 розділу III Податкового кодексу України включаються витрати, визначені пунктами 138.4, 138.6 - 138.9 (витрати, що формують собівартість товарів, робіт і послуг, інші прямі витрати), підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10 (адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, витрати на збут, інші операційні витрати), пунктом 138.11 (суми витрат, не віднесені до складу витрат минулих звітних податкових періодів).

Згідно з приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У свою чергу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Суд звертає увагу на те, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзац 1 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що понесені фізичною особою - підприємцем витрати, пов`язані з його господарською діяльністю, у разі їх відображення у належним чином оформлених первинних (розрахункових, платіжних та інших) документах, можуть бути віднесені до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб для зменшення його чистого оподатковуваного доходу.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт постачання ТОВ "ТД ОСА" на користь позивача товарно-матеріальних цінностей підтверджується документально, господарську операцію належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; складені сторонами правочину первинні документи містять повну інформацію про поставлені товарно - матеріальні цінності, їх кількісне та вартісне вираження; обмеження, визначені статтею 139 Податкового кодексу України, що не дають позивачу права на формування витрат для зменшення його чистого оподатковуваного доходу в цілях оподаткування податком на доходи фізичних осіб, відсутні.

З урахуванням видів діяльності позивача за КВЕД (виробництво м`ясних продуктів, неспеціалізована оптова торгівля), у тому числі його патентованої діяльності (виробництво напівфабрикатів), досліджені судом первинні документи фінансового та податкового обліку позивача у сукупності свідчать про використання ним отриманих від ТОВ "ТД ОСА" товарно - матеріальних цінностей з метою їх подальшої переробки у готову продукцію, яка реалізується позивачем, що підтверджує реальність виконання наведеної вище операції.

У період виконання ТОВ "ТД ОСА" господарського зобов`язання перед позивачем вказаний суб`єкт господарювання був правоздатним та зареєстрованим в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців як юридична особа.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

При цьому, наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно з приписами частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України, особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певні фізичні особи вчинили правочини (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи - ТОВ "ТД ОСА" без його доручення або з перевищенням повноважень, не є підставою для визнання правочинів такими, що фактично не відбулись та не створили жодних юридичних наслідків.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наявність у податкового органу під час перевірки платника податків певної інформації про господарську діяльність його контрагента, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не оформлена рішенням суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не слугує беззаперечним доказом невиконання сторонами правочину власних господарських зобов`язань з поставки товарів (робіт, послуг).

Водночас, з дослідженого у судовому засіданні акта перевірки вбачається, що відповідачем в дійсності факт отримання позивачем від ТОВ "ТД ОСА" товарно - матеріальних цінностей та їх використання у господарській діяльності не перевірявся, безпосередньо аналіз поданих фінансово-господарських документів не здійснювався, а в акті лише відтворено отриману від інших органів державної податкової служби податкову інформацію стосовно господарської діяльності ТОВ "ТД ОСА" та його контрагента ТОВ "Система Лабіринт", що ґрунтується на суб`єктивних думках та припущеннях посадових осіб контролюючого органу.

Суд також зважає на приписи статті 62 Конституції України, відповідно до яких вина особи у вчиненні злочину повинна бути підтверджена обвинувальним вироком суду.

На момент розгляду справи обвинувальний вирок, який би зафіксував вину посадових осіб ТОВ "ТД ОСА" у здійсненні фіктивного підприємництва, відсутній.

Суд також звертає увагу на те, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Так, позивач, в силу покладеного на нього обов`язку сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, визначені податковим законодавством, вступає у відповідні податкові правовідносини з державою та не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а отже не володіє інформацією відносно виконання контрагентом власних податкових зобов'язань перед бюджетом, та, як наслідок, не може зазнавати негативних наслідків у зв`язку з протиправними діяннями інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що твердження податкового органу про відсутність факту постачання ТОВ "ТД ОСА" позивачу товарів були спростовані, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарської операції, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують задекларовану позивачем суму витрат, пов'язаних з отриманням доходів від провадження господарської діяльності за 2012 рік, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 09.08.2013 № 216/0004151702/30 є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення відповідача від 09.08.2013 № 217/0004141702/29, яким позивачу донараховано податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 20172,00 грн. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10086,00 грн., суд враховує наступне.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В силу приписів пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Судом встановлено, що у червні 2012 року фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 надавались готельні послуги на користь ОПО ПАТ "ЕК "Житомиробленерго"

За результатами виконання власних господарських зобов'язань перед наведеною вище юридичною особою позивачем виписано податкову накладну від 26.06.2012 № 3775 на суму 19620,00 грн., у тому числі ПДВ - 3270,00 грн.

У ході контролюючого заходу податковим органом виявлено, що оплату за придбані послуги здійснено ОПО ПАТ "ЕК "Житомиробленерго" на користь позивача 26.06.2012, проте до складу податкових зобов`язань за червень 2012 року податок на додану вартість у сумі 3270,00 грн., що був перерахований контрагентом позивача у складі ціни проданих ним послуг, позивачем не включено.

Зазначені обставини позивачем спростовані не були.

Враховуючи положення пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України та зважаючи на те, що жодних обставин, які свідчать про те, що вказана господарська операція не є об`єктом оподаткування або звільнена від оподаткування податком на додану вартість, позивачем не наведено, висновки відповідача стосовно заниження позивачем податкового зобов`язання з цього податку за червень 2012 року на суму 3270,00 грн. суд вважає цілком обґрунтованими.

В силу приписів 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з приписами пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті, платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Судом встановлено, що у ході перевірки податковим органом на підставі даних поданих позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року та реєстру отриманих податкових накладних встановлено, що до складу податкового кредиту за грудень 2012 року позивачем включено суми податку на додану вартість у розмірі 16902,02 грн., що були сплачені ним на користь ТОВ "Фоззі-Фуд" за виписаними цим контрагентом податковими накладними від 09.11.2012 № 7000751 та 09.11.2012 № 7000766.

Водночас, вказані вище податкові накладні у ході контролюючого заходу з метою їх перевірки пред`явлені позивачем не були.

Зважаючи на відсутність цих податкових документів відповідачем зроблено висновок про завищення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 податкового кредиту на суму 16902,02 грн.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, покладений на суб`єкта владних повноважень статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України тягар доказування правомірності свого рішення не звільняє позивача від обов`язку доказування своїх тверджень чи заперечень.

На момент прийняття судом рішення у даній справі, доводи відповідача стосовно відсутності у позивача у ході контролюючого заходу податкових накладних від 09.11.2012 № 7000751 та 09.11.2012 № 7000766, виписаних ТОВ "Фоззі-Фуд", фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 не спростовані, будь - яких належних та допустимих доказів пред`явлення цих документів під час перевірки не надано.

Крім того, обставин, що свідчать про подання позивачем цих документів до прийняття відповідачем рішення, у тому числі на стадії подання заперечень до акта перевірки, не наведено.

Відтак, донарахування податковим органом податкового зобов`язання з податку на додану вартість за грудень 2012 року у сумі 16902,00 грн. здійснено цілком правомірно.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України передбачено, що у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, на платника податків накладається штраф в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання.

Повторне протягом 1095 днів визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, відповідач, донараховуючи позивачу за результатами перевірки податкове зобов`язання з податку на додану вартість за червень і грудень 2012 року у загальному розмірі 20172,00 грн., застосував до нього штрафні (фінансові) санкції у сумі 10086,00 грн., тобто у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання.

Водночас, будь - яких належних та допустимих доказів того, що податкове зобов`язання з цього податку визначалось податковим органом повторно, що надає податковому органу право на збільшення штрафу з 25 % до 50 % представником відповідача суду надано не було, належним чином засвідчених копій податкових повідомлень - рішень, винесених у межах 1095-денного строку на підставі підпунктів 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та узгоджених в порядку статей 56, 57 цього Кодексу, не подано.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 09.08.2013 № 217/0004141702/29 в частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 5043,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на викладене, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 2128 грн. 37 коп., підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Податкове повідомлення - рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 09.08.2013 № 216/0004151702/30, - визнати протиправним та скасувати.

3. Податкове повідомлення - рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 09.08.2013 № 217/0004141702/29 в частині застосування до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 штрафних (фінансових) санкцій у сумі 5043 (п`ять тисяч сорок три) грн. 00 коп., - визнати протиправним та скасувати.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2128 (дві тисячі сто двадцять вісім) грн. 37 коп.

5. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.