Ухвала суду № 38515312, 29.04.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-2952/2011

Провадження № 22-ц/779/812/2014

Категорія 34

Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю: представника апелянта ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє вимог відносно предмету спору на стороні позивача, Моторно (транспортне) страхове бюро України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 03 лютого 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2010 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до відповідачів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, мотивуючи позовні вимоги тим, що 17.09.2008 року близько 17.00 год. в м. Івано-Франківську, по вул. Чорновола його представник ОСОБА_6, який на підставі нотаріально завіреної довіреності керував транспортним засобом марки «MERCEDES BENZ», державний номерний знак НОМЕР_3, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Відповідач ОСОБА_4, керуючи за усним дозволом відповідача ОСОБА_5 автомобілем марки «Тайота Кемрі», д.н.з. НОМЕР_4, порушив вимогу пункту 14.2 Правил дорожнього руху України та допустив зіткнення з автомобілем позивача. Внаслідок таких неправомірних дій відповідача автомобіль позивача було суттєво пошкоджено та нанесено йому значну матеріальну та моральну шкоду. Постановою суду ОСОБА_4 визнанно винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку, складеного суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_7 від 24.08.2008 року, вартість відновлювального ремонту його автомобіля, без врахування фізичного зносу складових частин, що підлягають заміні, складає 56386 грн. 87 коп. без ПДВ (вартість запчастин та витрати на ремонт). В добровільному порядку відшкодувати завдану матеріальну шкоду відповідачі відмовляються, постійні звернення до них ігнорують. В лютому 2009 року він був змушений, через свою довірену особу, самостійно проводити ремонт автомобіля, вартість якого становить 9520 гривень, про що свідчить квитанція-рахунок. Для проведення ремонтних робіт по заміні пошкоджених запасних частин було придбано необхідних деталей на загальну суму 44800 грн., що підтверджується товарним чеком. Позивач вважає, що відповідачі завдали йому і моральну шкоду. Посилаючись на наведене, на підставі ст.ст.1166, 1167, 1187, 1190 ЦК України, з врахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив стягнути на свою користь з відповідачів в солідарному порядку такі відшкодування: - різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою відшкодування суми матеріальних збитків у розмірі 34320 грн.; - відшкодування моральної шкоди в розмірі 25000 грн.; - вартість послуг по експертній оцінці автомобіля в сумі 450 грн.; - розмір інфляційних втрат у сумі 10602,55 грн.; - три проценти річних від простроченої суми в розмірі 3174,60 грн.; - вартість послуг адвоката в сумі 600 грн.; а всього - 74147,15 грн. та судові витрати в розмірі 396 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03 лютого 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

На дане рішення представник позивача - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи внаслідок неправильного дослідження доказів та їх оцінки.

Зокрема, представник апелянта зазначає, що судом не дано оцінки тому факту, що згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку від 24.09.2008 року вартість відновлювального ремонту автомобіля без врахування зносу складає 56386 грн. 87 коп., а тому судом не встановлено реальну суму нанесених збитків. При цьому судом залишено поза увагою вимоги пунктів 4, 6, 14, 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при рішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" та вимоги ст.1119 ЦК України, згідно якої розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Представник апелянта стверджує, що ненадавши належної правової оцінки відсутності у ОСОБА_4 довіреності на право керування транспортним засобом та тимчасового реєстраційного талону, суд дійшов до помилкового висновку, що відповідальність за нанесені матеріальні та моральні збитки повинен нести не власник джерела підвищеної небезпеки солідарно з водієм, а тільки водій.

На думку представника апелянта, посилання суду у своєму рішенні на «Методику товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» та на звіт про визначення вартості матеріального збитку при вирішенні питання доцільності проведення відновлювального ремонту транспортного засобу є помилковим, оскільки в процесі судового розгляду відповідачами не ставилось питання про визнання транспортного засобу фізично знищеним та про проведення судової експертизи. При цьому представник апелянта посилається на п.15 вищевказаної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Крім того представник апелянта посилається на п.7.32 згаданої Методики, яким передбачено, що підставою для збільшення (зменшення) вартості дорожнього транспортного засобу унаслідок зміни його технічного стану є відповідне документальне підтвердження факту його відновлювального ремонту, заміни складників або інструментальне дослідження фахівцем, яке проводиться з метою встановлення факту відновлювальних втручань. Представник апелянта стверджує, що документи, які підтверджують вартість замінених запчастин та ремонтних робіт, були надані суду.

Також представник апелянта вказує, що при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди судом не взято до уваги вимоги пунктів 3, 5, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

За наведених підстав представник апелянта просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

В судовому засіданні представник апелянта - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала з наведених у них мотивів та просила її задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не прибули, хоча належно повідомлені про розгляд справи, ними подано заяву про відкладення розгляду справи, проте не надано доказів неможливості прибуття в судове засідання, тому колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи без участі відповідачів.

Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Судом встановлено, що 14.09.2008 року о 17 год. 00 хв. у м. Івано-Франківську по вул. Чорновола сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки «Мерседес Бенц», реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить позивачу ОСОБА_3 та яким керував водій ОСОБА_6, та автомобіля марки «Тойота Кемрі», реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить відповідачу ОСОБА_5 та яким керував водій-відповідач ОСОБА_4, внаслідок чого автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень. ДТП сталася з вини ОСОБА_4, за що останнього постановою Івано-Франківського міського суду від 18.09.2008 року притягнуто до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу (т.1 а.с.17, 18, 209).

Згідно Звіту про визначення вартості матеріального збитку від 24 вересня 2008 року, складеного ПП ОСОБА_7, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу марки «Мерседес Бенц», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП станом на 24 вересня 2008 року складає 21307 грн. 49 коп. (т.1 а.с.20-34).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 19.06.2013 року в справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) до ОСОБА_4 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, було задоволено позовні вимоги МТСБУ та стягнуто з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача кошти в розмірі понесених витрат в сумі 21307 грн. 49 коп. (т.1 а.с.209).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що матеріальні збитки позивачу було заподіяно відповідачем ОСОБА_4, який керував транспортним засобом в момент ДТП і повинен відповідати за даним позовом, що випливає із положення ст.1187 ЦК України, у зв'язку з чим відсутні підстави для солідарного стягнення шкоди з відповідачів. Однак, зважаючи на те, що вартість матеріального збитку, завданого позивачу відповідачем ОСОБА_4 внаслідок ДТП в розмірі 21307 грн. 49 коп., було виплачено МТСБУ, що свідчить про повне відшкодування матеріальних збитків, то вимоги про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням задоволенню не підлягають, оскільки є безпідставними. Також суд відмовив у стягненні інфляційних втрат та трьох процентів річних на тій підставі, що такі вимоги є похідними. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд виходив із недоведеності позивачем даних вимог.

З такими висновками суду погоджується і колегія суддів.

Так, звернувшись із позовом, ОСОБА_3 посилався на те, що згідно Звіту про визначення вартості матеріального збитку від 24 вересня 2008 року вартість відновлювального ремонту його автомобіля марки «Мерседес Бенц» без врахування фізичного зносу складових частин, що підлягають заміні, складає 56386 грн. 87 коп., що, на думку позивача, і є фактичним розміром шкоди, а частину завданих збитків в розмірі 21307 грн. 49 коп., що відповідає вартості матеріального збитку, визначеного звітом, позивачу було відшкодовано МТСБУ. Тому позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, що складає відповідно до уточнень, поданих представником позивача, 32320 грн., а також 25000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 10602,55 грн. інфляційних збитків, три проценти річних від простроченої суми, що за підрахунками позивача становить 3174,60 грн., та понесені витрати, пов'язані з розглядом справи, а всього - 74147,15 грн.

Проте у пункті 1 ч.2 ст.22 ЦК України дано визначення поняття збитків - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч.2 ст.1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею ж 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як встановлено вище згідно Звіту вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу марки «Мерседес Бенц», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП, станом на 24 вересня 2008 року складає 21307 грн. 49 коп. Саме ця сума і є реальними збитками, які підлягають відшкодуванню. Вартість же відновлювального ремонту без врахування фізичного зносу у даному Звіті є проміжною величиною і самостійного значення не має.

Вартість матеріального збитку, завданого позивачу, була визначена 24 вересня 2008 року.

Вказаний звіт позивачем не оспорювався, навпаки, позивач був згідний з цим звітом і ним обґрунтовував свої позовні вимоги.

Згідно листа МТСБУ від 19.11.2008 року №14969 та вже згаданого рішення суду від 19.06.2013 року (т.1, а.с.67, 209) потерпілому ОСОБА_6 було здійснено регламентну виплату в розмірі 21307 грн. 49 коп. на відшкодування шкоди, завданої в результаті пошкодження транспортного засобу марки «Мерседес Бенц», реєстраційний номер НОМЕР_1. Отже станом на 19.11.2008 року шкоду було відшкодовано.

Позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом 15.01.2010 року, тобто після спливу 1 року і 4 місяців з моменту ДТП та визначення матеріального збитку. На обґрунтування своїх вимог долучив рахунок від 15.02.2009 року, виданий ПП ОСОБА_8 замовнику ОСОБА_9 (т.1, а.с.12), згідно якого ремонт автомобіля марки «Мерседес Бенц», реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 9520 грн. та товарний чек від 10.02.2009 року на суму 44800 грн. (т.1, а.с.14).

Відповідно до абзаців 4, 5 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року №6 "Про практику розгляду судами справ про відшкодування шкоди", якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). У тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджене, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів.

Однак, позивач не звертався до суду із підстав, зазначених у наведених роз'ясненнях Верховного Суду України та й не довів наявності таких підстав.

Суд вірно вважав, що відсутні підстави для стягнення шкоди в солідарному порядку з відповідачів ОСОБА_5, як власника автомобіля, та ОСОБА_4, як водія, який управляв автомобілем на підставі довіреності від 24.06.2008 року (т.1, а.с.107). Такий висновок випливає із положення ст.ст.1187, 1188 ЦК України.

Судом правильно при вирішенні даного спору застосовано положення Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 року за №142/5/2092.

Також суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, керуючись ч.1 ст.1167 ЦК України та пунктами 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". Суд вірно встановив, що позивачем не наведено підстав та не надано підтвердження, які саме йому заподіяно моральні страждання, а також те, з чого позивач виходив при розрахунку моральної шкоди.

Правильно суд відмовив і в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідачів інфляційних збитків та трьох відсотків річних, так як такі вимоги є похідними до основних позовних вимог, які є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Отже суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі представник апелянта посилається на те, що судом не дано оцінки тому факту, що згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку від 24.09.2008 року вартість відновлювального ремонту автомобіля без врахування зносу складає 56386,87 грн., а тому судом не встановлено реальну суму нанесених збитків. При цьому судом залишено поза увагою вимоги пунктів 4, 6, 14, 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при рішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" та вимоги ст.1119 ЦК України, згідно якої розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Такі доводи є безпідставними, оскільки судом першої інстанції вірно встановлено, що вартість матеріального збитку, визначеного у звіті в розмірі 21307 грн. 49 коп. і є фактичним розміром шкоди, що підлягав відшкодуванню і був виплачений МТСБУ.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки були предметом розгляду і таким доводам судом дана належна оцінка.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявленого позову та доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 03 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: О.Ю. Беркій

О.В. Пнівчук