Рішення № 38513103, 29.04.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа №22-ц/778/2040/14Головуючий у 1-й інстанції Федченко І.М. Суддя-доповідач Гончар М.С.РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Савченко О.В.

суддів Стрелець Л.Г., Гончар М.С.

при секретарі Мосіній О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "РОДОВІД БАНК" на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "РОДОВІД БАНК" (надалі - Банк), ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним кредитного договору та визнання недійсним договору іпотеки

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Банку, ОСОБА_3, якій у подальшому уточнила та в якому просила:

- визнати недійсним кредитний договір № 34.2/СЖ-002.07.2 від 26.01.2007 року, укладений між ПАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_3;

- визнати недійсним договір іпотеки від 26.01.2007 року, укладений між ПАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_3, посвідчений ПН ЗМНО ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 190, із змінами та доповненнями, внесеними додатковим договором № 1 від 01.02.10, посвідченим ПН ЗМНО ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 71;

- у зв'язку з визнанням недійсними кредитного та іпотечного договорів припинити запис про іпотеку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме, майно, та зняти заборону відчуження на речові права відносно квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- стягнути на її користь судові витрати з ПАТ «РОДОВІД БАНК».

В обґрунтування свого позову позивач зазначала наступне. Вона з 21.04.1989 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_3, про що свідчить свідоцтво про шлюб, видане 21.04.1989 року за № 406 Ленінським відділом РАЦС м. Запоріжжя.

В березні 2013 року позивачці стало відомо, що 26.01.2007 року між її чоловіком - ОСОБА_3 та ПАТ «РОДОВІД БАНК» було укладено кредитний договір № 34.2/СЖ-002.07.2, та з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором між ОСОБА_3 та ПАТ «РОДОВІД БАНК» також було укладено договір іпотеки, посвідчений ПН ЗМНО ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 190, із змінами та доповненнями, внесеними додатковим договором № 1 від 01.02.2010 року, посвідченим ПН ЗМНО ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 71.

Предметом договору іпотеки стала квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначена квартира була придбана на ім'я ОСОБА_3 на спільні кошти подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час перебування їх в зареєстрованому шлюбі.

Письмової згоди на укладення вищезазначеного кредитного договору та договору іпотеки між ОСОБА_3 та ПАТ «РОДОВІД БАНК» позивачка не давала.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2014 року визнано недійсним кредитний договір № 34.2/СЖ-002.07.2 від 26.01.2007 року, укладений між ПАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_3

Визнано недійсним договір іпотеки від 26.01.2007 року, укладений між ПАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_3, посвідчений ПН ЗМНО ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 190, із змінами та доповненнями, внесеними додатковим договором № 1 від 01.02.10, посвідченим ПН ЗМНО ОСОБА_4, зареєстрованим в реєстрі за № 71.

Припинено запис про іпотеку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та знято заборону відчуження на речові права відносно квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ПАТ «РОДОВІД БАНК» на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 114,70 грн.

Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції, Банк у своїй апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Банку підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що задовольняючи позов ОСОБА_2 у цій справі у повному обсязі, суд першої інстанції керувався ст. 65 СК України, ст. ст. 31 ч. 1 п. 1, 203 ч. 1, 215 ч. 1 ЦК України та виходив з того, що до матеріалів справи жодною із сторін не надано письмового підтвердження того, що позивач ОСОБА_2 надавала свою згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_3 зазначених вище кредитного та іпотечного договорів із Банком, про які позивачці стало відоме лише після винесення рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя 01.03.2013 року (а.с. 17).

Проте, з такими висновками суду першої інстанції можна погодитись лише частково.

Так, рішення суду першої інстанції має відповідати вимогам законності та обґрунтованості, бути ухвалено з додержань положень ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Згідно п.2 ч.1 ст.307 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його скасувати і ухвалити нове рішення по суті.

Відповідно до ст. 309 ч. 1 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду вбачає недоведеність позовних вимог ОСОБА_2 у цій справі в частині щодо визнання кредитного договору, укладеного між ОСОБА_3 та Банком, недійсним.

Оскільки, при ухваленні судом першої інстанції рішення суду у цій частині має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; висновки суду першої інстанції у цій частині не відповідають обставинам справи; мають місце порушення та неправильне застосування норм матеріального права; внаслідок чого, в цій частині, суд першої інстанції неправильно вирішив спір.

Так, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуємого у цій частині рішення дійшов помилкового висновку про те, що була потрібна згода позивача ОСОБА_2, як дружини, в силу вимог ст. 65 СК України на укладення кредитного договору № 34.2/СЖ-002.07.2 від 26.01.2007 року між її чоловіком - ОСОБА_3 та Банком (копія а.с.8-9).

Оскільки, ст. 65 СК України визначає право подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Звідси, положення ст. 65 СК України регулюють відносини, які стосуються саме розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту (позики).

Кредитний договір не є угодою щодо розпорядження позичальником майном, набутим під час шлюбу на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, відповідач ОСОБА_3, беручі у кредит грошові кошти у Банку не здійснював розпорядження майном, набутим ним на праві спільної сумісної власності з позивачем ОСОБА_2, а тому положення ст. 65 СК України до спірних правовідносин не застосовуються, правові підстави для визнання недійним вищезазначеного кредитного договору у цій справі відсутні.

Разом з тим, рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору іпотеки від 26.01.2007 року, укладеного між Банком та ОСОБА_3, посвідченого ПН ЗМНО ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі за №190, із змінами та доповненнями, внесеними додатковим договором № 1 від 01.02.10, посвідченим ПН ЗМНО ОСОБА_4, зареєстрованим в реєстрі за № 71; припинення запису про іпотеку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зняття заборони відчуження на речові права відносно квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та стягнення з Банку на користь ОСОБА_2 судових витрат у вигляді судового збору у сумі 114,70 грн., є законним та обґрунтованим.

Так, згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, 26.01.2007 року відповідач ОСОБА_3 уклав договір іпотеки із Банком в порядку забезпечення виконання ним, як позичальником, зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором №34.2/СЖ-002.07.2 від 26.01.2007 року, укладеним із цим же Банком.

Предметом даного договору іпотеки згідно із п. 1.1 останнього стала квартира АДРЕСА_1 (а.с.12-15).

Однак, зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя - позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 в силу вимог ст. 60 СК України. Так як остання, хоча й була оформлена на ім'я чоловіка ОСОБА_3, але була придбана у період шлюбу ОСОБА_2 із ОСОБА_3 за спільні кошти на підставі договору купівлі - продажу від 20.06.2002 року (копія а.с.6).

При цьому, судом першої інстанції було правильно встановлено, що шлюб був укладений сторонами - ОСОБА_3 у цій справі ще 21.04.1989 року (свідоцтво про укладення шлюбу, копія а.с.5) та не був розірваний, як на час укладання вищезазначеного договору іпотеки, так й на час розгляду цієї справи судом першої інстанції (повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 24.12.2013 року, а.с.69-70).

При вищевикладених обставинах, вищезазначений договір іпотеки є договором одного із подружжя - чоловіка ОСОБА_3 щодо розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - відповідача ОСОБА_3 та позивача ОСОБА_2

Частиною 3 ст. 65 СК України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно із ст. 65 СК України дружина має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такового, що укладений другим із подружжя без її згоди.

Таким чином, суд першої інстанції правильно врахував та звернув увагу на те, що квартира, яка перебуває у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_2, може бути передана в іпотеку лише за згодою усіх співвласників, а підставою для визнання недійсним правочину щодо розпорядження таким майном, зокрема, є відсутність у співвласника, який вчинив цей правочин згоди іншого співвласника на його укладення.

Встановивши, що відповідач ОСОБА_3 при передачі спірної квартири в іпотеку взагалі приховав той факт, що він перебуває у шлюбі, що частина цієї квартири набута ним під час перебування у шлюбі з позивачем ОСОБА_2, а тому є його спільною сумісною власністю з ОСОБА_2 з підстав, передбачених ч. 1 ст. 60 СК України (паспорт без відмітки про шлюб, копія а.с.29-30), заява нотаріусу копія а.с.31, анкета клієнта Банку, копія а.с.32); позивач ОСОБА_2 згоди, у тому числі нотаріально посвідченої, на передачу її частки в спірній квартирі в іпотеку не надавала, докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав (ст. 65 СК України, 203 ч. 1, 205 ч. 1 ЦПК України) для визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки.

Визнання недійсним договору іпотеки за рішенням суду є підставою для припинення запису про іпотеку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зняття заборони відчуження на речові права відносно квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та стягнення з Банку на користь ОСОБА_2 судового збору 114,70 грн.

Щодо доводів апелянта про застосування судом спливу строку позовної давності при вирішенні цієї справи за клопотанням Банку (а.с.91-92), то суд першої інстанції правильно вважав за необхідне відмовити Банку у задоволенні останнього, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що позивач ОСОБА_2 не пропустила останнього, так як їй стало відомо про те, що її чоловік взяв кредит та передав майно в іпотеку тільки після винесення рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя 01.03.2013 року.

Докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та апелянтом суду апеляційної інстанції не надані.

Банк будь-якого зустрічного позову у цій справі не заявляв, відповідно, останній судом першої інстанції не вирішувався.

Підстави для застосування правових наслідків недійсності кредитного договору судом апеляційної інстанції згідно доводів апелянта при вищевикладених обставинах відсутні.

Постановлення окремої ухвали в силу вимог ст. 211 ЦПК України є правом суду.

Судом не вбачається підстав для постановлення окремої ухвали у цій справі згідно вимог апелянта.

Крім того, у судовому засіданні судом апеляційної інстанції було встановлено, що Банк вже самостійно звернувся до правоохоронних органів з відповідною заявою з приводу поведінки відповідача ОСОБА_3 при укладенні вищезазначених договорів із Банком.

За таких обставин, колегія судів апеляційного суду вважає за необхідне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2014 року у цій справі слід скасувати в частині визнання недійсним кредитного договору №34.2/СЖ-002.07.2 від 26.01.2007 року, укладеного між ПАТ "РОДОВІД БАНК" та ОСОБА_3, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог ОСОБА_2 відмовити; в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Крім того в силу вимог ст. 88 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь Банку слід стягнути понесені останнім судові витрати у вигляді судового збору 121,80 грн. (а.с.130) при зверненні до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 307 - 309, 316 - 317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "РОДОВІД БАНК" задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2014 року у цій справі скасувати в частині визнання недійсним кредитного договору № 34.2/СЖ-002.07.2 від 26.01.2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "РОДОВІД БАНК" та ОСОБА_3 та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог ОСОБА_2 відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "РОДОВІД БАНК" (ЄДРПОУ 14349442) 121,80 грн. (сто двадцять одна гривня вісімдесят копійок) судові витрати сплачені банком при зверненні до суду апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяСавченко О.В.Стрелець Л.Г.Гончар М.С.