Рішення № 38505453, 29.04.2014, Вовчанський районний суд Харківської області

Справа № 617/2244/13-ц

Провадження № 2/617/54/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2014 року Вовчанський районний суд Харківської області

у складі головуючого судді Король Т.В.

при секретарі Павлюковій С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визная такої,що втратила право користування житловим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення в житлове приміщення,

В с т а н о в и в:

В позовній заяві позивач посилається на те,що 13 березня 2013 р. рішенням Вовчанського районного суду Харківської області було розірвано шлюб між ним та відповідачкою та до теперішнього часу остання проживаює у житловому будинку в АДРЕСА_1,який він отримав згідно свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_3

Проживаючи у вказаному будинку,вказує в позовній заяві ОСОБА_1, відповідачка створює перешкоди в користуванні будинку та веденні господарства,знаходячись в ньому без достатніх правових підстав і не бажає звільнити на його вимогу та просить суд про примусове відселення ОСОБА_2

В ході судового розгляду справи,позивач уточнює свої позовні вимоги,та посилаючись на ч.2 ст.107 ЖКУ РСР просить суд визнати ОСОБА_2 такою,що втратила право користування житловим приміщенням в зв'язку з вибуттям з вказаного житлового приміщення на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала та пояснила,що з у 1991 р. вона зареєструвала шлюб з позивачем та з цього часу як член сім'ї проживала в будинку,який належить останньому на праві особистої власності та знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

У 2010 році вона захворіла,перенесла хірургічну операцію,після чого відношення до неї з боку позивача погіршилось,він звернувся до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу та рішенням Вовчанського районного суду від 14.03.2013 р. шлюб між ними було розірвано.За період з 2010 по 2013 р. позивач чинив всілякі перешкоди для її проживання у вказаному будинку,а саме: не пускає її у будинок,неодноразово спричиняв їй тілесні ушкодження,в зв язку з чим,вона вимушена з листопада 2013 р. проживати по сусідам та знайомим, оскільки другого житла вона не має.Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом про вселення її в житловий будинок по АДРЕСА_1.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 у судовому засіданні зустрічний позов ОСОБА_2 не визнав та просив суд відмовити їй в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи,оцінивши належність,допустимість,достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності,враховуючи принцип диспозитивності та змагальності,суд прийшов до переконання у тому,що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання її такою,що втратила право користування житловим будинком не підлягає задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення підлягає задоволенню з наступних підстав:

Статтями 10,60 ЦПК України передбачено,що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,крім випадків,встановлених статтею 61 ЦПК України.Докази подаються сторонами,та іншими особами,які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.58 ЦПК України,належними є докази,які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обгрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.Суд не бере до розгляду докази,які не стосуються предмета доказування.

Стаття 64 ЦПК України письмовими доказами називає будь-які документи,акти,довідки,листування службового або особистого характеру або витяги з них,що містять відомості про обставини,які мають значення для справи.

Судом встановлено,та не оспорюється сторонами,що житловий будинок,розташований в АДРЕСА_1 належить на праві особистої власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину по закону після смерті його батька.

У судовому засіданні представник позивача,посилаючись на 2 ст.107 ЖК України вказує,що у разі вибуття наймача або членів його сім ї /в даному випадку відповідачка є колишнім членом сім ї власника житлового будинку/ на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті - право користування житиловим приміщенням/ вважається розірваним /в даному випадку - право користування житловим приміщенням втраченим/ з дня вибуття та просить суд визнати її такою,що втратила право користування вказаним приміщенням.

Суд вважає,що вказана вимога статті не може бути застосована до данних правовідносин,оскільки ОСОБА_1 є власником житлового будинку,а не наймачем.

При розгляді спорів,пов'язаних з користуванням жилими приміщеннями в будинках,належних громадянам на праві приватної власності /про виселення,право користування тощо/,слід виходити з норм глави 6 розділуШ ЖК України про користування жилими приміщеннями в будинках приватного житлового фонду.

Конституція України у ст.47 проголошує,що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом,його недоторканість,а також недопущення примусового позбавлення житла,не інакше,як на підставі закону і за рішенням суду.

За змістом ст.156 ЖК України, до членів сім'ї власника будинку належать особи,зазначені в ч.2 ст.64 цього кодексу,зокрема другий з подружжя. Члени сім'ї власника будинку,які проживають разом з ним у будинку,що йому належить,користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку,якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє членів сім'ї власника права користування займаним приміщенням.

Судом встановлено,що відповідачка ОСОБА_2 вселилась у спірний будинок як член сім'ї його власника при цьому іншої угоди про порядок користування цим приміщенням між сторонами не укладалось.

Відповідно до ст.150 ЖК України громадяни,які мають у приватній власності будинок користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати,дарувати,заповідати,здавати в оренду,обмінювати,укладати інші не заборонені законом угоди.

Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів осіб.Виходячи з загальних положень права власності,власнику належить права володіння,користування та розпорядження своїм майном.Захист права власності регулюється нормами Цивільного кодексу України.

Зміст ст.405 ЦК України передбачає,що члени сім'ї власника житла,які проживають разом з ним,мають право користування цим житлом.Право користування житлом втрачає член сім'ї власника у разі відсутності без поважних причин понад один рік. Цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами,які хоча і правомірно вселилися у спірне житло власника,але на час розгляду справи не є членом його сім'ї. Тому в данному випадку власник повинен звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні правом власності, а не про визнання особи такою,що втратила право користування житлом.

Реалізація встановлених конституційних гарантій,поряд з іншими,відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальному житловому фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців /ст.71 ЖК УРСР/, членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року /ст.405 ЦК України. Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин,дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими,що втратили права користування ним /ст.72 ЖК УРСР,ст.405 ЦК України/.

Правова позиція Європейського суду з прав людини,відповідно до п.1 ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод,яка гарантує кожній особі окрім інших прав,право на повагу до її житла.Воно охоплює насамперед право займати житло,не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Судом встановлено,що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 22 листопада 1994 р. по цей час,куди була вселена як член сім'ї власника будинку.

Рішенням Вовчанського районного суду від 13 березня 2013 р. шлюб між сторонами було розірвано.

У судовому засіданні ОСОБА_2 пояснила,що з листопада 2013 р. вона була вимушена проживати у знайомих,оскільки ОСОБА_1 неодноразово виганяв її з вказаного дому,вчиняв сварки,бив її,змушуючи покинути займане нею житлове приміщення.незважаючи на неодроразові звернення до Старичанської сільської ради та до органів внутрішніх справ,щодо вирішення питання про протиправні дії відносно неї,позивач по первісному позову продовжував перешкоджати їй користуватися житловим приміщенням.

На підтвердження вищевикладеного,ОСОБА_2 надала до суду письмові докази: заяви,з якими вона зверталась до Вовчанського РВ ГУМВС України від 11.12. та 30.12.2013 р.,а також її звернення до Старичанського сільського голови Вовчанського району Харківської області від 10.12.2013 р.

Враховуючи вищевикладене,суд приходить до висновку про те,що ОСОБА_2 з поважних підстав була вимушена залишити місце проживання в буд.АДРЕСА_1,де вона зареєстрована з 22 листопада 1994 р.

На підставі викладеного,керуючись ст.47 Конституції України,- ст.150,156 ЖК України, ст.16,405 ЦК України, ст.10,58,60,64,212,213,218 ЦПК України,суд -

В и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання такою,що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення - задовольнити.

ОСОБА_2 вселити в житловий будинок,розташований по АДРЕСА_1.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційний суд Харківської області через суд першої інстанції,який ухвалив рішення,протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: