Рішення № 38505292, 26.03.2014, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/17457/2012

Провадження № 2/344/991/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2014 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі головуючого - судді: Барашкова В.В.

за участю секретаря: Струк Л.М

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Житловий альянс" про стягнення коштів ,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Житловий альянс" про стягнення коштів.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 вимоги позову підтримав, просив задоальнити його у повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти позову, вважає його безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення. Просив відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази у їх сукупності та встановивши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до переконання про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1

Судом встановлено, що 26 січня 2006 року між ТОВ «Житловий Альянс» та ОСОБА_1 було укладено договір № 003437 та підписані додатки № 1 та № 2 від 26 січня 2006 року (а.с. 4-7). Предметом договору від 26 січня 2006 року № 003437 є послуги, спрямовані на придбання товару, які ТОВ «Житловий Альянс» надає ОСОБА_1 Також умовами зазначеного договору передбачено, що ТОВ «Житловий Альянс» зобов'язаний був здійснити оплату товару на користь позивача або надати відповідну суму в позику для придбання товару самим учасником системи. З матеріалів справи вбачається, що позивач приступив до виконання взятих на себе зобов'язань, зокрема, сплатив реєстраційний платіж та сім повних платежів (а.с. 10-13).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень, закріплених у ч. 1 п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, ЗУ «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

При цьому в зазначеному Законі нормативне визначення поняття «пірамідальної схеми» не надано, однак визначені ознаки, які відносять діяльність суб'єкта підприємництва до «пірамідальної схеми».

Аналіз п. 7 ч. 3 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» дає підстави для висновку, що поняття «пірамідальна схема» у розумінні цієї норми має такі обов'язкові ознаки: а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару. Таким чином, для кваліфікації «пірамідальної схеми» необхідна наявність усіх зазначених ознак. Відсутність вищевказаних ознак виключає можливість визнання схеми як «пірамідальної», тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України.

Так, пірамідальній схемі властива сплата за можливість одержання окремим учасником компенсації, яка повинна надаватися за рахунок залучення цим учасником схеми інших споживачів.

У той самий час предметом Договору сторін, укладеної в рамках функціонування системи придбання товару у групах «Альянс», є надання учаснику програми адміністративних послуг, у тому числі фінансового характеру, з метою придбання ним об'єкта нерухомості.

Відповідно до ст. 6 Договору ТОВ «Житловий Альянс» гарантує надання кожному учаснику права на купівлю товару, зазначеного в Додатку № 1 до цього Договору за умови виконання учасником системи усіх зобов'язань за цим Договором.

Статтею 2 Договору передбачено, що ТОВ «Житловий Альянс» зобов'язується надати послуги, спрямовані на придбання товару, зазначеному в Додатку № 1 до даного Договору. При цьому відповідно до ст. 1 додатку № 2 до Договору поняття «право на купівлю товару» означає дозвіл, який надає учаснику системи фірма в результаті проведення розподілу фонду групи на умовах передбачених даним договором. Водночас на підставі цього дозволу ТОВ «Житловий Альянс» проводить оплату товару та організовує його передачу у власність учасника системи.

Передбачені Договором умови дозволяють учаснику сплачувати ціну товару невеликими щомісячними внесками, які названі в Договорі «Чисті платежі».

Відповідно до статті 1 Визначення термінів додатку № 2 до Договору «Чистий платіж - це частина Ціни товару, розмір якого визначається шляхом ділення Ціни товару на кількість платежів, зазначених у Графіку платежів».

Статтею 5 додатку № 2 до Договору встановлено, що для отримання товару учасник системи повинен: 1) вказати продавця товару, який має намір його продати та надати фірмі детальну інформацію про товар і правовстановлюючі документи на нього; 2) надати фірмі заяву про відрахування суми запропонованих в декларації чистих платежів від ціни товару зазначеної в додатку № 1; 3) надати фірмі гарантії повної оплати платежів, передбачених Договором та його додатками. Таким чином, в Договорі передбачено, що споживач кожного місяця сплачує частину ціни товару.

Споживач, який виконав усі умови угоди, має повне право вимагати від ТОВ «Житловий Альянс» виконання свого зобов'язання, а саме: оплатити продавцю вартість товару та передати товар споживачу, незалежно від того, чи сплачують кошти інші споживачі.

Отже, за системою придбання товарів у групах «Альянс» кожний з учасників, який належним чином виконує зобов'язання за Договором, отримує товар через механізм, передбачений в Договорі, оскільки система функціонує таким чином, що кількість учасників групи, яким надається право на отримання товару, відповідає кількості товарів, які можна придбати за рахунок Фонду групи, створеного за рахунок щомісячних внесків учасників групи (ст. 4.1 додатку № 2 до Договору).

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що діяльність ТОВ «Житловий Альянс» за Договором сторін не є функціонуванням «пірамідальної схеми», і ен суперечить змісту п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з відсутністю головних ознак «пірамідальної схеми» - безтоварність та сплати компенсації одним учасником за рахунок інших, оскільки за схемою придбання товарів у групах придбавають товар усі учасники за рахунок об'єднання внесків кожного з них. Різниця між споживачами - учасниками схеми є тільки в часі одержання товару кожним із них, за умови виконання своїх зобов'язань.

Крім того, для віднесення схеми до пірамідальної необхідно врахувати й інші норми чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, оскільки діяльність ТОВ «Житловий Альянс» з адміністрування фінансових коштів підпадає під поняття «фінансова послуга».

Відповідно до ч. 5 ст. 1 ЗУ «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг» під поняттям «фінансова послуга» розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Статтею 2 цього Закону в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору, передбачалося, що ліцензування банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування діяльності в галузі телебачення і радіомовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, у сфері телекомунікацій, будівництві здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Пунктом 1 ст. 1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (який був чинний на час укладання договору № 003437 від 26 січня 2006 року) визначено поняття фінансової установи. Зокрема, це є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Тобто, зазначеною статтею закріплено основні вимоги для віднесення юридичної особи до такої що надає фінансові послуги, а сам ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» регулює відносини лише за участю учасників ринків фінансових послуг.

Згідно зі ст. 4 Закону фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ грошей; 9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами; 11) факторинг; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст. 1 цього Закону.

Враховуючи вище зазначене, на момент укладення сторонами оспорюваного договору надання послуг із адміністрування придбання товарів у групах законодавством не було віднесено до переліку видів фінансових послуг.

ЗУ від 02 червня 2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» (введено в дію з 09 січня 2012 року) внесено зміни до ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг» та доповнено п. 111, відповідно до якого до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. На підставі цього Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах . Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах. З аналізу Ліцензійних умов слід зробити висновок про те, що діяльність таких груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та/або послуг. Згідно з п. 1.2 ч. 1 Ліцензійних умов адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

ТОВ «Житловий Альянс» також зазначало, що на момент виникнення спірних правовідносин не було чинних ліцензійних умов для надання послуг із адміністрування придбаннях товарів у групах, у зв'язку з чим склалася ситуація, за якої діяльність із адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах була унеможливленою, оскільки Закон вимагає ліцензування такої діяльності, але механізм її видачі відсутній.

Відповідно до додатку № 2 до Договору система «Альянс» - це система придбання товарів, що базується на створенні груп покупців (учасників системи), метою якої є придбання учасником системи товару в порядку та на умовах передбачених цим Договором. Кожен укладений договір включається в групу, кожній сформованій групі надається порядковий номер, кожному учаснику системи - порядковий номер його в групі. Після формування групи учасників залучення інших учасників не відбувається. Право на отримання товару здійснюється в порядку, передбаченому Договором , і відповідно до платежів, здійснених самим учасником, а не відповідно до платежів, здійснених іншими учасниками групи. Отже, отримання кожним споживачем товару здійснюється виключно відповідно до платежів, здійснених ним самим, і незалежно від платежів інших клієнтів відповідача.

З наведеного вбачається, що законодавець розрізняє ознаки, що застосовуються до поняття «пірамідальна схема» та «придбання товарів у групах». Якщо перше є порушенням законодавства, то друге, за умови отримання відповідного дозволу та дотримання всіх встановлених вимог, є легітимною підприємницькою діяльністю.

Такий висновок ґрунтується на головній ознаці відсутності «пірамідальної схеми» згідно з п. 7 ч. 3 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» - це товарність схеми, тобто передбачення надання споживачу товару в обмін на внесені ним кошти. Отже, якщо укладений сторонами правочин передбачає одержання споживачем (позивачем) необхідного йому товару, визначає умови (схему фінансування тощо), за яких такий товар може бути одержаний (у тому числі закріплює відповідні права та обов'язки сторін), то до такого правочину не може бути застосовано визначення «пірамідальної схеми».

З огляду на наведене, суд приходить до переконання про безпідставність вимог ОСОБА_1 Та відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст. 3, 215 ЦК України, ст. 19 ЗУ "Про захист прав споживачів", ст. 1, 4 ЗУ «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг» ст. ст. 88, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних ОСОБА_1 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя : В.В.Барашков