Рішення № 38500224, 30.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25171/13 30.04.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест», м.Трускавець, ЄДРПОУ 30439207

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша західно-українська лізингова компанія», м.Київ, ЄДРПОУ 31362539

до відповідача 2: ОСОБА_1, м.Київ, код НОМЕР_1

до відповідача 3: ОСОБА_2, м.Київ, код НОМЕР_2

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м.Київ в особі Львівської обласної філії, м.Львів, ЄДРПОУ 09325011

про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Панченко Є.В. - по дов.

від відповідача 1: Білоусов О.А. - лікв., ОСОБА_5 - адв.

від відповідача 2: ОСОБА_1 - по пасп.

від відповідача 3: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест», м.Трускавець, звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша західно-українська лізингова компанія», м.Київ про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест» права власності на автомобіль DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_3 та зобов'язання арбітражного керуючого Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша західно-українська лізингова компанія» Білоусова Олексія Анатолійовича виключити із ліквідаційного балансу вказаного товариства автомобіль DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4 та передати його позивачу.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на той факт, що відповідач 1 в порушення умов договору №070116/ФЛ-0157 від 16.01.2007р. фінансового лізингу ухиляється від підписання акту про перехід права власності до позивача, а відтак він є неволодіючим одноособовим законним власником спірного майна.

В процесі розгляду справи 04.04.2014р. та 29.04.2014р. представником позивача було подано заяви про зміну предмету позовних вимог, які на підставі положень ст.63 Господарського процесуального кодексу України повернені позивачу без розгляду.

За таких обставин, судом розглядаються вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест» викладені у позовній заяві.

При цьому, в судовому засіданні 30.04.2014р. позивачем позов про визнання права власності підтриманий до всіх відповідачів.

Відповідач 1 проти позову заперечив з тих підстав, що право власності на предмет лізингу до позивача у встановленому договором №070116/ФЛ-0157 від 16.01.2007 порядку не перейшло. При цьому, відповідач 1 вказав, що позивачем не надано жодних документів, які підтверджують відмову відповідача 1 виконати свої зобов'язання за вказаним правочином в частині передачі транспортного засобу Товариству з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест».

Крім того, в процесі розгляду справи відповідачем 1 заявлено клопотання про припинення провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України в частині позовних вимог до ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Ухвалою від 05.03.2014р. господарського суду м.Києва залучено до участі у справі в якості відповідача 2 ОСОБА_1.

Відповідач 2 проти позовних вимог заперечив з тих підстав, що 07.02.2014р. ОСОБА_1 законно придбала автомобіль DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4 у відповідача 1 на підставі укладеного 07.02.2014р. договору купівлі-продажу. Відтак, на думку відповідача 2, оскільки, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного майна, у позивача відсутні законні підстави для витребування такого транспортного засобу.

Виходячи з наданих 28.03.2014р. Управлінням державної автомобільної інспекції Головного управління в місті Києві Міністерства внутрішніх справ України відомостей, судом було встановлено, що автомобіль DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_3 зареєстрований за ОСОБА_2.

На підставі викладених вище обставин, ухвалою від 28.03.2014р. господарського суду м.Києва залучено до участі у справі в якості відповідача 3 ОСОБА_2.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 3 проти позовних вимог заперечив з тих підстав, що 25.02.2014р. ОСОБА_2 придбав спірний транспортний засіб у відповідача 2 (довідка-рахунок серії ВІА №336803 від 25.02.2014р.). При цьому, відповідач 3 зазначив, що позивачем не було здійснено реєстрацію обтяжень вказаного транспортного засобу, відтак саме ОСОБА_2 на теперішній час є добросовісним набувачем спірного майна, а тому, на думку відповідача 3, у позивача відсутні підстави для його витребування.

ОСОБА_2 в судове засідання 30.04.2014р. не з'явився, проте був належним чином повідомлений у відповідності до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0103028385610.

Ухвалою від 22.01.2014р. господарського суду м.Києва залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» в особі Львівської обласної філії.

Третя особа в судові засідання не з'явилась, пояснень по суті спору та витребуваних документів не представила. Одночасно, враховуючи наявність у матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» в особі Львівської обласної філії, суд дійшов висновку про належне повідомлення третьої особи про час та місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку відповідача 3 та третьої особи, господарський суд зазначає, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач 3 та третя особа в судове засідання 30.04.20134р. не з'явились і не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого згідно зі ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст.806 Цивільного кодексу України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Як встановлено судом, 16.01.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест» (лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перша західно-українська лізингова компанія» (лізингодавець) укладено договір №070116/ФЛ-0157 фінансового лізингу, предметом якого є надання лізингодавцем в тимчасове платне користування лізингоодержувачу предмета лізингу, найменування, кількість, рік випуску, вартість якого вказана у специфікації в додатку №2 до договору для підприємницьких цілей на визначений строк, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Специфікацією до зазначеного правочину сторони визначили предмет лізингу - DAEWOO LANOS, вартістю з ПДВ - 56 843 грн.

Відповідно до п.2.1 договору №070116/ФЛ-0157 від 16.01.2007р. фінансового лізингу строк, на який майно передається у фінансовий лізинг, становить 24 місяці з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Пунктом 3.2 вказаного договору визначено, що вартість майна разом з ПДВ складає 56 843 грн.

Як вбачається з матеріалі справи, позивач свої зобов'язання зі сплати лізингових платежів виконав у повному обсязі (платіжні доручення №1367 від 26.01.2007р. на суму 11 368 грн., №1405 від 15.02.2007р. на суму 2 789,57 грн., №1588 від 16.06.2007р. на суму 2 715,05 грн., №1644 від 16.07.2007р. на суму 2 472,84 грн., №758 від 14.05.2007р. на суму 2 733,69 грн., №619 від 16.04.2007р. на суму 2 752,34 грн., №558 від 16.03.2007р. на суму 2 770,93 грн., №2834 від 16.12.2008р. на суму 2379,68 грн., №2590 від 26.11.2008р. на суму 4974,40 грн., №2544 від 21.11.2008р. на суму 2398,32 грн., №2380 від 27.10.2008р. на суму 4 974,40 грн., №2312 від 15.10.2008р. на суму 2 640,53 грн., №2158 від 16.09.2008р. на суму 2528,72 грн., №1832 від 24.07.2008р. на суму 4974,40 грн., №1770 від 17.07.2008р. на суму 2528,72 грн., №1462 від 17.06.2008р. на суму 2528,72 грн., №1292 від 19.05.2008р. на суму 2528,72 грн., №1111 від 16.04.2008р. на суму 2528,72 грн., №935 від 18.02.2008р. на суму 2500 грн., №564 від 19.11.2007р. на суму 2621,88 грн., №300 від 12.09.2007р. на суму 2659,11 грн., №775 від 14.01.2008р. на суму 2584,65 грн., №697 від 17.12.2007р. на суму 2603,24 грн., №3143 від 19.01.2009р. на суму 2355,38 грн., №205 від 23.08.2007р. на суму 2677,76 грн., №1214 від 14.03.2008р. на суму 2547,36 грн., №652 від 16.10.2007р. на суму 2640,53 грн.

Факт сплати лізингових платежів Товариством з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест» також підтверджується наявним у матеріалах справи актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2007р. до 17.05.2010р., підписаним повноважними представниками сторін.

Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до змісту ст.ст.11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

За приписом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в ст.16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Способи захисту права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту даної правової норми право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто, у позивача є право власності на певне майно і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

Згідно з ч.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Тобто, із положень ч.1 ст.1 Закону вбачається, що лізингоодержувач має наступні права на предмет лізингу - право володіння та користування.

Набути у власність предмет лізингу, а отже, крім вказаних правомочностей, отримати право розпоряджатись предметом лізингу лізингоодержувач має право у визначеному чинним законодавством порядку.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про фінансовий лізинг», якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Згідно з п.1.2 договору №070116/ФЛ-0157 від 16.01.2007р. фінансового лізингу протягом усього строку дії даного договору майно є власністю лізингодавця.

У п.17.2 вказаного договору визначено, що одночасно зі сплатою останнього лізингового платежу, при обов'язковій умові сплати лізингоодержувачем усієї заборгованості за даним договором, штрафних санкцій та можливих збитків (що підтверджується підписанням сторонами акту звірки взаєморозрахунків) і тільки за попередньою письмовою згодою банку (за умовою, що лізингодавець порушив умови п.17.1 даного договору), право власності на майно переходить від лізингодавця до лізиноодержувача. Достроковий перехід права власності від лізингодавця на майно є можливим лише в разі виконання всіх своїх зобов'язань за цим договором та з письмової згоди лізингодавця та банку. Про достроковий перехід права власності на майно сторони укладають додаткову угоду до цього договору.

Згідно з п.17.1 договору №070116/ФЛ-0157 від 16.01.2007р. фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується здійснити в повному об'ємі усі свої зобов'язання перед банком до моменту підписання лізингодавцем та лізингоодержувачем акту відповідно до п.17.3 даного договору та надати лізингоодержувачу належні докази того, що майно не знаходиться в заставі банку.

Як було погоджено сторонами, перехід/достроковий перехід права власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоотримувача оформлюється актом, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється їх печатками (п.17.3 договору №070116/ФЛ-0157 від 16.01.2007р. фінансового лізингу).

За таких обставин, сторонами у договорі фінансового лізингу були визначені наступні умови набуття права власності на транспортний засіб:

- сплата лізингоодержувачем лізингових платежів, штрафних санкцій та можливих збитків;

- волевиявлення банку на перехід права власності від лізингодавця до лізингоодержувача;

- оформлення переходу права власності на транспортний засіб підписаним уповноваженими представниками сторін актом, що скріплюється печатками учасників договору.

Як встановлено судом вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест» належним чином виконало прийняті на себе за договором зобов'язання в частині сплати лізингових платежів, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями та актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2007р. до 17.05.2010р. підписаним повноважними представниками сторін

Стосовно наявності попередньої письмової згоди банку на перехід права власності на автомобіль від відповідача 1 до позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У п.1.5 договору №070116/ФЛ-0157 від 16.01.2007р. фінансового лізингу зазначено, що сторони дійшли згоди, що предмет лізингу буде переданий у заставу ЛОФ АКБ «Укрсоцбанк» в забезпечення виконання лізингодавцем своїх зобов'язань перед банком. Будь-яких інших посилань на наявність обтяження спірного транспортного засобу заставою в укладеному між сторонами договорі не має.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно ст.ст.33-34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами за визначенням ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, враховуючи приписи господарського процесуального законодавства, належним доказом наявності обтяження транспортного засобу є оригінал або належним чином засвідчена копія договору застави.

Ухвалою від 22.01.2014р. господарського суду міста Києва було залучено Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» в особі Львівської обласної філії до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 та зобов'язано вказаного учасника судового процесу надати договір застави майна, який є предметом договору №070116/ФЛ-0157 від 16.01.2007 фінансового лізингу. Аналогічні вимоги відносно надання документів також покладено на відповідача 1.

Проте, третя особа та відповідач 1 витребуваних судом документів не надали, письмових клопотань про витребування доказів в порядку ст.38 Господарського процесуального кодексу України не заявили.

Таким чином, відповідачем 1 та третьою особою належними та допустимими доказами не доведено перебування автомобілю DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_3 в заставі у Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Львівської обласної філії, що за висновками суду, нівелює необхідність отримання згоди вказаної банківської установи на перехід права власності від відповідача 1 до позивача. Одночасно, доказів виникнення права застави на інших підставах (за рішенням суду чи законом) учасниками судового процесу до матеріалів справи не представлено.

Відтак, пояснення відповідача 1 про те, що договором №070116/ФЛ-0157 від 16.01.2007р. фінансового лізингу, окрім сплати всіх лізингових платежів, штрафних санкцій, була ще визначена така істотна умова переходу права власності, як попередня письмова згода банку (заставодержателя), судом до уваги не приймаються, оскільки ані матеріалами справи, ані за поясненнями представників сторін не можливо встановити умови договору про заставу.

Стосовно оформлення уповноваженими представниками сторін акту про перехід права власності на транспортний засіб до позивача суд зазначає, що в процесі розгляду справи судом було встановлено, що акт приймання-передачі в порядку п.17.3 договору №070116/ФЛ-0157 від 16.01.2007р. фінансового лізингу уповноваженими представниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша західно-українська лізингова компанія» підписано не було.

Одночасно, матеріали справи також не містять будь-яких письмових заяв або звернень Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест» до відповідача 1 з метою підписання вказаного акту до звернення до суду з розглядуваним позовом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що право власності позивача на автомобіль DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_3 з боку відповідача 1 на момент звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест» до суду з розглядуваним позовом порушено або оспорено не було, що у відповідності до приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16, 392 Цивільного кодексу України виключає правомірність позовних вимог про визнання права власності.

Одночасно, як встановлено судом, предмет лізингу, а саме автомобіль DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_3 за договором від 07.02.2014р. купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_1 (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перша західно-українська лізингова компанія» в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Білоусова Олексія Анатолійовича (продавець) було передано у власність відповідачу 2, за що остання відповідно до п.2.1 вказаного договору зобов'язана була сплатити ціну його продажу і виконати визначені цим договором умови.

Наразі, за даними Управління державної автомобільної інспекції Головного управління в м.Києві (лист №10/5130 вх від 25.03.2014р.) вбачається, що автомобіль DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_3, на теперішній час зареєстрований за іншою особою, а саме - ОСОБА_2 (відповідачем 3).

З огляду на той факт, що автомобіль DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_3, на даний час є власністю ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша західно-українська лізингова компанія» не є особою, яка претендує на спірний транспортний засіб, а отже не може виступати особою, що оспорює або не визнає право власності позивача.

За таких обставин, позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша західно-українська лізингова компанія» про визнання права власності на автомобіль DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_3 задоволенню не підлягає.

Провадження по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності на транспортний засіб з номерним знаком НОМЕР_3 підлягає припиненню з урахуванням наступного.

В силу ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним судом України та судами загальної юрисдикції.

Відповідно до ст.125 Конституції України система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Згідно із ст.22 Закону України «Про судоустрій і статус судів» місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. За змістом ч.3 цієї норми місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Статтею 21 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

У відповідності до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, у справах, що виникають з корпоративних відносин та спорах щодо приватизації майна.

Таким чином, процесуальне законодавство передбачає, що сторонами по справі, що підлягає розгляду господарським судом, може бути лише підприємство, установа, організація, які мають статус юридичної особи, або фізична особа, що набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності (за винятком спорів, перелічених вище).

Відповідно п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Пунктом 2 Постанови №10 від 24.10.20.12р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» визначено, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

У відповідності до п.п.4.2.5 п.4.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, якщо при розгляді справи буде встановлено, що позов подано позивачем або до відповідача, який не має статусу юридичної особи або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності і не є учасником корпоративних відносин.

Враховуючи, що суб'єктний склад учасників даного спору в частині вимог до відповідача 2 та відповідача 3 не відповідає приписам ст.ст.1, 21 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виступають як фізичні особи (доказів наявності у вказаних осіб статусу суб'єкта підприємницької діяльності матеріали справи не містять), виходячи з того, що спір у даній справі не є корпоративним, провадження у справі в частині вимог до вказаних осіб про визнання права власності підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша західно-українська лізингова компанія» про зобов'язання арбітражного керуючого Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша західно-українська лізингова компанія» Білоусова Олексія Анатолійовича виключити із ліквідаційного балансу вказаного товариства автомобіль DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4 та передати його позивачу, не підлягають задоволенню як похідні.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що станом на дату розгляду справи у суді ліквідаційний баланс Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша західно-українська лізингова компанія» господарським судом м.Києва не затверджений.

За таких обставин, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша західно-українська лізингова компанія» про визнання права власності на автомобіль та зобов'язання вчинити певні дії підлягає залишенню без задоволення, а провадження по справі в частині позовної вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - припиненню.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест», м.Трускавець до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша західно-українська лізингова компанія», м.Київ про визнання права власності на автомобіль DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_3 та зобов'язання арбітражного керуючого Білоусова Олексія Анатолійовича виключити з ліквідаційного балансу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша західно-українська лізингова компанія» автомобіль DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_3 та передати його Товариству з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест».

Провадження у справі в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест», м.Трускавець до ОСОБА_1, м.Київ та ОСОБА_2, м.Київ припинити.

У судовому засіданні 30.04.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 30.04.2014р.

Суддя М.О. Любченко