Ухвала суду № 38499682, 24.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2014 р. м. Київ К/800/55943/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Загороднього А.Ф.,

суддів Білуги С.В.,

Заїки М.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління юстиції у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління юстиції у Вінницькій області, Головного управління праці та соціального захисту населення Вінницької обласної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій, -

встановила:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління юстиції у Вінницькій області, Головного управління праці та соціального захисту населення Вінницької обласної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду 29 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2013 року, позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано дії Головного управління юстиції у Вінницькій області неправомірними та зобов'язано відповідача провести розрахунок та виплату щомісячної доплати до заробітної плати ОСОБА_2 за роботу на території зони посиленого радіологічного контролю згідно частин 1 та 2 статті 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 16 липня 2010 року до припинення права та такі виплати з урахуванням проведених виплат.

У касаційній скарзі, Головне управління юстиції у Вінницькій області, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225-229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами було встановлено, що ОСОБА_2, відповідно до посвідчення 4 категорії серії НОМЕР_1, є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи, зареєстрований та постійно проживає в АДРЕСА_1, що віднесене до населеного пункту, яке розташоване у зоні посиленого радіологічного контролю. Позивач працює в смт. Чечельник - начальником відділу державної виконавчої служби Чечельницького районного управління юстиції.

Відповідно статті 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Згідно частини 3 статті 37 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зазначена допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими державними адміністраціями або виконавчими органами рад за місцем проживання.

Отже, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством гарантовано позивачу право на отримання доплати у розмірах, встановлених статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з організації, де працює позивач.

Разом із тим, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» дія статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи »на 2008 рік була зупинена.

Розмір доплати громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення, що встановлений Кабінетом Міністрів України на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», був істотно меншим, ніж передбачений Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року зазначені положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» були визнані неконституційними та відновлено з 22 травня 2008 року право постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи осіб на отримання додаткової пенсії та доплати до пенсії в розмірах, визначених статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Оскільки, виплати, передбачені статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» проводилися відповідачем в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то суди першої та апеляційної інстанцій, з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами, обґрунтовано визнали, що при визначенні розміру згаданої виплати застосуванню підлягає саме стаття 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка істотно звужує обсяг установлених законом прав позивача.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку щодо неправомірності дій відповідача по виплаті доплати позивачу в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу Головного управління юстиції у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління юстиції у Вінницькій області, Головного управління праці та соціального захисту населення Вінницької обласної державної адміністрації визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді С.В. Білуга

М.М. Заїка