Постанова № 38498426, 25.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

в порядку письмового провадження

м. Київ

25 квітня 2014 року 14:00 № 826/3406/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Насоси Росії"

до

Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про

визнання протиправними дій щодо прийняття податкових повідомлень-рішень та скасування податкових повідомлень рішень від 20.09.2013 року №0004062201, від 06.12.2013 року №0007412201, від 30.12.2013 року №0008552201,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Насоси Росії" (далі також – позивач, ТОВ "Насоси Росії") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі також – відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними дій щодо прийняття податкових повідомлень-рішень від 20.09.2013 року №0004062201, від 06.12.2013 року №0007412201, від 30.12.2013 року №0008552201 та скасування податкових повідомлень рішень від 06.12.2013 року №0007412201, від 30.12.2013 року №0008552201.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2014 року відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи.

В судове засідання 07.04.2014 року прибув представник позивача, відповідачем участь свого представника не забезпечено, заяв клопотань до суду не подано, причин не повідомлено. З урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з не прибуттям відповідача та відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні суд ухвалив продовжити розглядати справу в письмовому провадженні.

Позивач позов підтримує в повному обсязі. Позовні вимоги вмотивовує тим, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 06.09.2013 року № 175/1-22-01/35509231 прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які позивач вважає необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню. Зокрема позивач зазначає, що податкові повідомлення-рішення від 20.09.2013 року №0004062201 та від 06.12.2013 року №0007412201 були прийняті протиправно, оскільки перше з вказаних рішень прийнято за формою “Р”, а не формою “В4”, а друге з них прийнято на підставі нормативно-правового акта, який втратив чинність. Загалом, позивач вважає, що під час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, був порушений порядок їх прийняття, порушено право позивача на розгляд заперечень до акту перевірки за його участю, відповідачем також не було дотримано десятиденного строку на прийняття податкових повідомлень-рішень та порушено порядок скасування й відкликання спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач у судове засідання уповноваженого представника не направив, був своєчасно повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, заперечень на позов не надано.

Дослідивши матеріали справи, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що позивача – Товариство з обмеженою відповідальністю "Насоси Росії" зареєстровано як платника податку на додану вартість з 19.11.2007 року (індивідуальний податковий номер 355092326509), що підтверджується п. 2.5. акту перевірки від 06.09.2013 року № 175/1-22-01/35509231 та сторонами не заперечується.

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Насоси Росії" з питань правильності нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Бент. Лі", за період з 01.05.2012 року по 31.05.2012 року та складено акт перевірки від 06.09.2013 року № 175/1-22-01/35509231.

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення ТОВ "Насоси Росії" п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, пп. «а» п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення податку на додану вартість за травень 2012 року у сумі 2500 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0004062201 форми “Р” від 20.09.2013 року, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3125,00 грн., з яких 2500,00 грн. за основним платежем, та 625,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

На вказане рішення позивачем було подано скаргу до Головного управління Міндоходів у м. Києві (вих. №188 від 30.09.2013 року).

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві №7039/10/26-15-10-04-01 від 28.11.2013 року було скасоване повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.09.2013 року №0004062201 за формою «Р» та зобов'язано ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві за наслідками порушень, встановлених в акті перевірки від 06.09.2013 року №175/1-22-01/35509231 винести податкове повідомлення-рішення за формою «В4» про зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість за травень 2012 року у розмірі 2500,00 грн.

06.12.2013 року відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0007412201, яким позивачу зменшено розмір залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту у розмірі 2500,00 грн.

На вказане рішення позивачем було подано скаргу до Головного управління Міндоходів у м. Києві

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві №8227/10/261510-04 від 30.12.2013 року скаргу позивача залишено без задоволення. Втім, як вбачається з вказаного рішення, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 06.12.2013 року №0007412201, було складене за формою, наведеною у додатку 8 до Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом ДПС України від 22.10.2010 року №985, який станом на момент прийняття податкового повідомлення-рішення втратив чинність згідно з Порядком №1236. Листом ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.12.2013 року №10146/10/22-01 було відкликано оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 06.12.2013 року №0007412201 за формою «В4» щодо визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2500,00 грн. та надіслано податкове повідомлення-рішення від 30.12.2013 року №0008552201 за формою «В4» щодо визначення суми грошового зобов'язання податку на додану вартість на суму 2500,00 грн.

За наслідками подальшого оскарження вищевказаних податкових повідомлень-рішень, скарги позивача залишені без змін рішенням Міністерства доходів і зборів України від 11.02.2014 року №2613/6199-99-10-01-15.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 30.12.2013 року №0008552201, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст.3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається із акту перевірки Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність реальної можливості здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ “Бент. Лі”.

Висновки ґрунтуються на акті ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 10.04.2013 року №290/3-22-20/32767467 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бент. Лі», яким встановлено факт безпідставного формування доходів і витрат, а також, податкового кредиту та з контрагентами-покупцями, серед яких ТОВ «Насоси Росії», у липні 2012 року.

Інших доказів відсутності факту реальності здійснених господарських операцій податковим органом не надано.

Втім, під час перевірки ТОВ “Бент. Лі” податковим органом не перевірявся зміст правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, жодних доказів нікчемності правочинів, вчинених ними, суду не надано. Податковим органом також не досліджувалось питання щодо зв'язку здійснених позивачем витрат на користь ТОВ “Бент. Лі” з його господарською діяльністю.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Аналогічну правову позицію висловлено Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 23.02.2012 №К/9991/40332/11, від 23.04.2012 №К/9991/26905/12.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), “Булвес”АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Також, з аналізу норм Податкового кодексу України, необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв’язку з таким придбанням.

Крім того, п. 4.4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених Наказом Державної податкової адміністрації України № 236 від 22 квітня 2011 року, передбачено, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає відповідних заходів, передбачених актами Державної податкової служби України.

При подальшому залученні суб'єкта господарювання (посадових осіб суб'єкта господарювання) до проведення зустрічної звірки відповідальний підрозділ органу Державної податкової служби забезпечує проведення такої звірки.

Таким чином суд зазначає, що в акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

З огляду на наведене суд критично оцінює висновки, викладені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ “Бент. Лі”.

Також судом враховуються обставини того, що згідно актів №3412-20 від 25.06.2013 року та №3408-20 від 25.06.2013 року, складених ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, ТОВ “Бент. Лі” в період з 01.01.2013 року по 25.06.2013 року не мав заборгованості перед Державним бюджетом України, а навпаки мав позитивне сальдо (переплату з податків).

При з’ясуванні питання, щодо підтвердження використання позивачем у господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ “Бент. Лі”, судом встановлено наступне.

Матеріали справи свідчать, що позивач здійснює діяльність з оптової торгівлі іншими машинами та устаткуванням, згідно виписки з ЄДР №328052 від 18.02.2014 року, копія якої наявна в матеріалах справи.

ТОВ “Бент.Лі” згідно картки рахунку 105 (необоротні активи) за 01.12.2008 року - 31.05.2012 року, мало у власності навантажувач “Балкан-кар-1792”.

Між позивачем та ТОВ “Бент. Лі” було укладено Договір поставки від 28.05.2012 року, відповідно до якого позивачем придбано, а ТОВ “Бент. Лі” відчужено навантажувач “Балкан-кар-1792”, вартістю 15 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 2500 грн.), про що складено також податкову накладну №6 від 28.05.2012 року та видаткову накладну №ЛНА-000002 від 28.05.2012 року.

Як вбачається з виписки з рахунку від 29.05.2012 року системи онлайн-банкінгу “Приват24”, 28.05.2012 року позивач оплатив придбаний товар у повному обсязі.

Придбання вказаного навантажувача позивачем відображено в картці рахунку 10 (необоротні активи) та згідно Акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 28.05.2012 року, навантажувач було прийнято в експлуатацію та використовується у господарській діяльності позивача.

Інших доказів щодо невикористання вищевказаного навантажувача в господарській діяльності позивача відповідачем не надано та в акті перевірки не відображено.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 30.12.2013 року №0008552201 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо скасування податкового повідомлення-рішення 06.12.2013 року №0007412201, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З наведеної норми Кодексу вбачається, що суд вправі захистити порушене право позивача в тому випадку, якщо воно існує на момент звернення з позовом до суду, або якщо існують негативні наслідки такого рішення.

Втім, матеріали справи свідчать, що рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві №7039/10/26-15-10-04-01 від 28.11.2013 року було скасоване повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.09.2013 року №0004062201, а листом ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.12.2013 року №10146/10/22-01 було відкликано оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 06.12.2013 року №0007412201.

Виходячи з наведеного, на момент звернення позивача до суду вказані рішення не створювали будь-яких прав чи обов'язків стосовно позивача, а тому вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 06.12.2013 року №0007412201 задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.

Згідно п. 20.1.19. Податкового кодексу України контролюючі органу мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктом 58.1. Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення. Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Виходячи з наведених норм Податкового кодексу України, винесення податкових повідомлень-рішень за фактом виявлених порушень податкового законодавства під час податкової перевірки є прямими обов'язками податкового органу, передбаченими законом, а тому у суду відсутні правові підстави для визнання таких дій протиправними.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Насоси Росії" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій щодо прийняття податкових повідомлень-рішень та скасування податкових повідомлень рішень від 20.09.2013 року №0004062201, від 06.12.2013 року №0007412201, від 30.12.2013 року №0008552201 – задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.12.2013 року №0008552201, винесене Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.О. Маруліна