Вирок № 38498085, 30.04.2014, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 338/673/13-к

30 квітня 2014 року Богородчанський районний суд

Івано-Франківської області

в складі : головуючого - судді Шишка О.А.

з участю : секретаря Сіщук Г.Б.

прокурора Свірідова Д.І.

захисника ОСОБА_1

потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника потерпілого ОСОБА_5

обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани справу про обвинувачення ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця селища Делятин Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1, з вищою освітою, не працюючого, одруженого, раніше не судимого, громадянина України,

за ст.ст.190 ч.1, 190 ч.2, 190 ч.3 КК України,

та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця та жителя АДРЕСА_2, не працюючого, розлученого, згідно зі ст.89 КК України раніше не судимого, громадянина України,

за ст.190 ч.2 КК України,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_6 вчинив шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, повторно.

ОСОБА_7 вчинив шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою.

Злочини вчинено за таких обставин.

25.11.2011 ОСОБА_6 дізнався від ОСОБА_2, що той має намір допомогти працевлаштувати ОСОБА_8, яка здобула вищу освіту за спеціальністю правознавство.

ОСОБА_6, не маючи можливості допомогти у працевлаштуванні ОСОБА_8, шляхом обману та зловживання довірою, вирішив заволодіти коштами ОСОБА_2

Реалізовуючи злочинний умисел, ОСОБА_6 28.11.2011 ввів потерпілого в оману, запевнивши що працевлаштує ОСОБА_8 до Івано-Франківського міського суду за умови передачі йому коштів в сумі 400 Євро.

ОСОБА_2, довіряючи ОСОБА_6, 28.11.2011 в м. Івано-Франківську передав йому 400 Євро, що згідно курсу НБУ становило на той час 4227 гривень 82 копійки.

Не маючи наміру та змоги працевлаштувати ОСОБА_8, ОСОБА_6 шахрайським способом заволодів коштами ОСОБА_2 в сумі 4227 гривень 82 копійки, які привласнив та використав для власних потреб, чим спричинив потерпілому майнової шкоди.

Крім того, ОСОБА_6, діючи шляхом обману та зловживаючи довірою ОСОБА_3, під приводом сприяння у наданні йому соціальної допомоги, не маючи можливості допомогти у цьому, вирішив заволодіти коштами ОСОБА_3

Реалізовуючи злочинний умисел, ОСОБА_6 23.05.2012 ввів потерпілого в оману, запевнивши, що той, як приватний підприємець, за умови передачі коштів в сумі 8000 гривень, отримає соціальну допомогу, таким чином викликав у потерпілого впевненість про вигідність передачі йому коштів.

23 травня 2012 року в м. Івано-Франківську ОСОБА_3, довіряючи ОСОБА_6, передав йому 8000 гривень.

Не маючи наміру та змоги виконати взяті на себе зобов'язання по наданню соціальної допомоги, ОСОБА_6 шахрайським способом заволодів коштами ОСОБА_3 в сумі 8000 гривень, які привласнив та використав для власних потреб, чим спричинив потерпілому майнової шкоди.

Також, ОСОБА_6 в квітні 2012 року під приводом сприяння у наданні соціальної допомоги вирішив шахрайським способом заволодіти коштами приватного підприємця ОСОБА_4

Для цього ОСОБА_6 домовився зі своїм знайомим ОСОБА_9, кримінальне провадження щодо якого закрите прокурором у зв'язку з його смертю.

Реалізовуючи злочинний умисел, ОСОБА_6 23.04.2012 повідомив ОСОБА_4, що через ОСОБА_9 може допомогти йому в отриманні соціальної допомоги від Депертаменту соціальної політики Івано-Франківської ОДА на розвиток підприємницької діяльності. ОСОБА_6 ввів ОСОБА_4 в оману, запевнивши, що той, як приватний підприємець, за умови передачі йому коштів, отримає вказану соціальну допомогу.

Будучи впевненим у добросовісності та довіряючи ОСОБА_6, 23.04.2012 в м.Івано-Франківську ОСОБА_4 передав останньому свої кошти у сумі 15000 гривень.

З такою ж метою 28 квітня 2012 року ОСОБА_4 знову передав ОСОБА_6 свої кошти в сумі 4400 гривень.

Отже, ОСОБА_6, домовившись з ОСОБА_9, не маючи наміру та змоги виконати взяті на себе зобов'язання по наданню соціальної допомоги, шахрайським способом заволоділи коштами ОСОБА_4 на загальну суму 19400 гривень, які привласнили.

ОСОБА_7 тривалий час був знайомий з ОСОБА_9 та перебував з ним у дружніх відносинах. На початку травня 2012 року ОСОБА_9, маючи умисел на шахрайське заволодіння коштами ОСОБА_4, двічі просив ОСОБА_7 піти в офіс до приватного підприємця ОСОБА_4 та отримати гроші. Протягом травня 2012 року ОСОБА_7, будучи обізнаним про злочинні наміри ОСОБА_9, двічі ходив в офіс до ОСОБА_4, що на АДРЕСА_3, де останній йому передав один раз 2800 грн. та другий раз 5000 грн. Отримані у ОСОБА_4 гроші ОСОБА_7 передав ОСОБА_9, за що отримав винагороду двічі по 200 грн.

В судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованих злочинів щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_6 визнав повністю, підтвердивши викладені в обвинуваченні обставини щодо цих потерпілих, однак від надання детальних пояснень по цих епізодах відмовився.

Крім того, ОСОБА_6 в межах пред'явленого обвинувачення у вчиненні шахрайства щодо потерпілого ОСОБА_4 свою вину визнав частково, а в межах доведеного обвинувачення по цьому епізоду визнав повністю. Суду пояснив, що весною 2012 року він зустрічався зі своїм знайомим ОСОБА_9, в розмові з яким той повідомив, що може посприяти в отриманні соціальної допомоги для приватних підприємців. В квітні 2012 року в м.Івано-Франківську, біля кафе «Дім кави», він зустрів свого знайомого ОСОБА_4, якого знав приблизно з 2005 року й з того часу вони інколи спілкувалися. ОСОБА_4 повідомив, що займається підприємницькою діяльністю, однак у зв'язку з кризою останнім часом у нього є проблеми з бізнесом. Тоді він розповів про розмову з ОСОБА_9 і ОСОБА_4, зацікавившись таким питанням, попросив познайомити його з ОСОБА_9 Через деякий час він познайомив ОСОБА_4 та ОСОБА_9 й вони обговорювали питання можливого отримання соціальної допомоги.

Приблизно в кінці квітня 2012 року до нього зателефонував ОСОБА_9 та сказав, що ОСОБА_4 погодився отримати соціальну допомогу й для цього він (ОСОБА_4) повинен передати йому (ОСОБА_9) 15000 грн. Оскільки ОСОБА_4 не був добрим знайомим ОСОБА_9, то гроші він хотів передавати через нього.

23.04.2012 року він пішов у офіс ОСОБА_4, який знаходиться на АДРЕСА_3, де останній передав йому 15000 грн, про що він написав розписку. Відразу ж він зустрівся з ОСОБА_9 та передав йому отримані в ОСОБА_4 гроші.

Через деякий час до нього знову зателефонував ОСОБА_9 та сказав, що для вирішення питання потрібно отримати у ОСОБА_4 550 доларів США, що на той час становило 4400 грн., про що вони вже попередньо домовилися.

Він знову зустрівся з ОСОБА_4, який передав йому ці гроші, які він того ж дня передав ОСОБА_9

Через певний час він зустрівся з ОСОБА_4, який сказав, що справа з отриманням допомоги рухається повільно, і запропонував написати розписку на отримані кошти. Він «заднім числом» написав розписку, датувавши її 28.04.2012 року.

31.05.2012 року ОСОБА_9 помер, про що дізнався ОСОБА_4 й запропонував зустрітися. Під час зустрічі ОСОБА_4 повідомив, що саме він (ОСОБА_6) познайомив його з ОСОБА_9, а тому й повинен віддавати передані тому гроші. В цей час до них під'їхали два автомобілі, з яких вийшло четверо чоловіків та які також наполягали на поверненні грошей ОСОБА_4 Як вихід із ситуації, що склалася, ОСОБА_4 запропонував написати розписку про позику у нього грошей у сумі 50000 доларів США. Не маючи наміру в той час загострювати конфлікт, він написав розписку про позику у ОСОБА_4 50000 доларів США, хоча такі гроші він ніколи не зичив.

Визнає себе винуватим по цьому епізоду повністю, відшкодував у повній мірі заподіяну матеріальну шкоду у сумі 19400 грн. та частково моральну шкоду у сумі 2600 грн. Просить суворо його не карати.

В судовому засіданні ОСОБА_7 свою вину в межах пред'явленого обвинувачення у вчиненні шахрайства щодо потерпілого ОСОБА_4 не визнав, а в межах доведеного обвинувачення по цьому епізоду визнав повністю. Суду пояснив, що протягом тривалого часу він був знайомий з ОСОБА_9 Приблизно на початку травня 2012 року він зустрівся з ОСОБА_9, який попросив його піти в офіс до підприємця ОСОБА_4, який знаходиться на АДРЕСА_3, отримати в нього гроші та передати йому. Як ОСОБА_9 представляв його ОСОБА_4 йому не відомо. Він пішов в офіс ОСОБА_4, де останній передав йому в конверті якісь гроші, які він не перераховував. Відразу він відніс конверт ОСОБА_9, за що останній дав йому 200 грн.

Приблизно через тиждень ОСОБА_9 знову попросив піти в офіс до ОСОБА_4 Він знову пішов в офіс до ОСОБА_4, де останній йому передав 5000 грн., які він в свою чергу передав ОСОБА_9, за що отримав від нього 200 грн.

Крім повного визнання ОСОБА_6 своєї вини у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.190 ч.1, 190 ч.2 КК України, його вина повністю доводиться дослідженими та перевіреними в судовому засіданні доказами.

По епізоду заволодіння грошима ОСОБА_2:

- показаннями потерпілого ОСОБА_2 про те, що в 2011-2012 роках він проживав у цивільному шлюбі з ОСОБА_8 В листопаді 2011 року ОСОБА_8 здобула вищу юридичну освіту, однак не могла знайти роботу за спеціальністю. На той час він працював таксистом й одного разу підвозив клієнта, як в подальшому дізнався ОСОБА_6, який під час розмови сказав, що може допомогти влаштувати його співжительку на роботу в Івано-Франківський міський суд. Вони обмінялися телефонами й 28 листопада 2011 року ОСОБА_6 зателефонував та повідомив, що є робота секретаря суду в Івано-Франківському міському суді. Для того, щоб пройти конкурс на дану посаду потрібно до 13 години передати йому 500 доларів США, а також копії паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_8 Про цю розмову він розповів ОСОБА_8, після чого вони вдвох поїхали до неї додому в селище Ланчин Надвірнянського району, де ОСОБА_8 передала йому 400 Євро. Повернувшись в м. Івано-Франківськ ОСОБА_8 пішла по справах, а він зустрівся із ОСОБА_6 на вул. Матейка та у салоні свого автомобіля передав йому 400 Євро, копії паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_8 ОСОБА_6 запевнив, що робота для ОСОБА_8 в суді забезпечена і їй тільки потрібно буде формально прийти на співбесіду 01.12.2011 на 09 годину. Він домовився зустрітись із ОСОБА_6 01.12.2011 о 08 годині, щоб він підготував її до співбесіди і показав куди саме - в який кабінет потрібно буде зайти. Однак, того дня співбесіда не відбулася, як не відбулася й у інші дні, про які ОСОБА_6 повідомляв додатково. В подальшому ОСОБА_6 перестав відповідати на дзвінки. Пізніше ОСОБА_6 вийшов на зв'язок й повідомив, що його підвів якийсь чоловік й казав, що поверне гроші, однак так і не повернув. Зрозумівши, що ОСОБА_6 його обманув, 16.01.2012 року він написав заяву в міліцію про вчинення шахрайства. Приблизно в 20 числах січня 2012 він додзвонився до ОСОБА_6, який сказав, щоб він під'їхав до його брата на вул. Франка до поліклініки і той поверне йому гроші. Він прийшов на вул. Франка до поліклініки, де невідомий чоловік віком 35-40 років передав 1500 гривень. Після цього ОСОБА_6 знову не брав трубки та решту грошей не повернув. Має до ОСОБА_6 претензії матеріального та морального характеру, цивільний позов просить задовольнити повністю, ОСОБА_6 призначити справедливе покарання;

- протокол-заявою ОСОБА_2 про вчинення щодо нього шахрайських дій ОСОБА_6 (т.3 а.с.159).

По епізоду заволодіння грошима ОСОБА_3:

- показаннями потерпілого ОСОБА_3 про те, що з 2008 року він займався підприємницькою діяльністю й з травня 2012 року у нього в оренді було кафе-бар «Прованс», яке знаходилося на вул. Довга, 42 «А» в м. Івано-Франківську. Приблизно 20-22 травня 2012 року у соціальній мережі «Однокласники» він познайомився з ОСОБА_6, який запропонував йому, як приватному підприємцю, разову соціально допомогу. Наступного дня вони зустрілися й ОСОБА_6 розповів, що він працює в облдержадміністрації і що у нього є можливість допомогти йому надати соціальну допомогу близько 200000 гривень. Зі слів ОСОБА_6 він зрозумів, що гарантовано отримає соціальну допомогу до 05 червня 2012 року, однак обов'язковою умовою надання допомоги було те, що він одразу мав передати йому 8000 гривень. Після цього вони розійшлись й зустрілися близько 16 години в кафе «Зоряне Небо» на вул. Вовчинецька, де він передав ОСОБА_6 8000 гривень, копію паспорта, копію ідентифікаційного коду, копію свідоцтва про зайняття підприємницькою діяльністю, а той написав розписку про позику у нього цих грошей. Наступного дня до нього зателефонував ОСОБА_6 та сказав, що на «Біржу праці» необхідно заплатити 2000 гривень. Тоді він запідозрив, що ОСОБА_6 таким шляхом хоче виманити у нього гроші та сказав йому припинити це та повернути 8000 гривень, однак ОСОБА_6 запевнив його, що все буде нормально. Він чекав до 05 червня 2012 року, однак гроші на його рахунок не поступили. Він зателефонував до ОСОБА_6, який повідомив, що у нього щось не вийшло, що його хтось підвів і обіцяв повернути йому кошти наступного дня, однак знову гроші так і не повернув. Зрозумівши, що ОСОБА_6, обманюючи його, під приводом надання йому як приватному підприємцю разової соціальної допомоги заволодів його коштами в сумі 8000 гривень, він звернувся із заявою в міліцію. Приблизно з середини липня 2012 року ОСОБА_6 не відповідав на його дзвінки. В жовтні 2012 року він пішов додому до матері ОСОБА_6, яка проживає в АДРЕСА_4, розповів про ситуацію, дав розписку, після чого мати ОСОБА_6 віддала йому 8000 грн. На даний час претензій до ОСОБА_6 не має, з приводу призначення покарання покладається на розсуд суду;

- заявою ОСОБА_3 про вчинення щодо нього шахрайських дій ОСОБА_6 (т.3 а.с. 134);

- копією розписки про отримання ОСОБА_6 8000 грн. у ОСОБА_3 (т.3 а.с.136).

По епізоду заволодіння грошима ОСОБА_4:

- показаннями потерпілого ОСОБА_4 про те, що приблизно з 2006 року він займається підприємницькою діяльністю, має власний офіс в АДРЕСА_3. З ОСОБА_6 він познайомився приблизно в 2004-2005 році. В квітні 2012 року до нього зателефонував ОСОБА_6, вони мали зустріч, під час якої останній повідомив про можливість отримати соціальну допомогу на розвиток бізнесу. Також приблизно у цей час ОСОБА_6 знайомив його з чоловіком на ім'я ОСОБА_9, який виявився ОСОБА_9 Він двічі передавав ОСОБА_6 кошти як винагороду для отримання соціальної допомоги, зокрема 15000 грн. та 4400 грн., про що ОСОБА_6 писав йому розписки. В ході досудового розслідування та судового розгляду ОСОБА_6 повернув йому 22000 грн. На даний час має претензії матеріального та морального характеру до ОСОБА_6, цивільний позов просить задовольнити повністю, а обвинуваченому призначити суворе покарання;

- заявою потерпілого ОСОБА_4 про вчення щодо нього шахрайських дій (т.2 а.с.4-5);

- розпискою ОСОБА_6 від 23.04.2012 року, якою підтверджується факт отримання ним 15000 грн. у ОСОБА_4 (т.1 а.с.78);

- розпискою від 28.04.2012 року, якою підтверджується факт отримання ним 4400 грн. у ОСОБА_4 (т.1 а.с.76);

- протоколом від 01.03.2013 року огляду мобільного телефону потерпілого ОСОБА_4 та письмових розписок від 23.04.2014 та 28.04.2012 року, яким зафіксовано телефонні з'єднання ОСОБА_6 та ОСОБА_4, а також підтверджується факт отримання ОСОБА_6 у ОСОБА_4 коштів у сумі 15000 грн. та 4400 грн.;

- листами Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради та Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 15.02.2013 року, якими вказано, що ОСОБА_4 за наданням соціальної допомоги не звертався та на обліку як одержувач соціальних допомог не перебував (т.2 а.с.44, 46);

- протоколом тимчасового вилучення майна - інформації про дзвінки абонентів НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, самою інформацією про зв'язки цих абонентів та аналізом з'єднань цих абонентів, якими підтверджується наявність телефонних з'єднань, тобто спілкування, між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 в квітні 2012 року (т.2 а.с.153-246, т.3 а.с.1-111).

Крім повного визнання ОСОБА_7 своєї вини у вчиненні злочину, передбаченого ст.190 ч.1 КК України, його вина також доводиться сукупністю досліджених у справі доказів, зокрема :

- показаннями потерпілого ОСОБА_5 про те, що він двічі передавав ОСОБА_7 гроші, перший раз 2800 грн. та другий раз 5000 грн.

- заявою потерпілого ОСОБА_4 про вчення щодо нього шахрайських дій (т.2 а.с.4-5).

Суд не бере до уваги показання потерпілого ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_6 шахрайським способом заволодів його коштами на загальну суму 206800 грн., оскільки вони не підтверджується об'єктивними доказами. Так в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 заволодів коштами ОСОБА_4 23.04.2014 року на суму 15000 грн. та 28.04.2012 року на суму 4400 грн., про що є письмові розписки. Суд не приймає до уваги як доказ у цьому кримінальному провадженні розписку від 23.04.2012 року, написану власноручно ОСОБА_6 про отримання 50000 доларів США у ОСОБА_4, оскільки в судовому засіданні сам потерпілий ОСОБА_4 вказав, що такі кошти ОСОБА_6 він не передавав, а ця розписка написана ним з метою забезпечення можливості повернення своїх попередньо переданих грошей у сумі 206800 грн.

Також, факти отримання ОСОБА_6 у ОСОБА_4 через ОСОБА_7 07.06.2012 року 2800 грн. та 08.06.2012 року 5000 грн., належними та допустимими доказами не підтверджується, оскільки дослідженими в суді доказами встановлено, що дані суми коштів ОСОБА_7 отримував у ОСОБА_4 домовившись з ОСОБА_9 Так, орган досудового слідства обґрунтовує вину ОСОБА_6 по цьому епізоду, зокрема, показаннями ОСОБА_7 Разом з тим, відповідно до вимог частини 4 статті 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них. За таких обставин, суд приймає до уваги надані в судовому засіданні показання ОСОБА_7 про те, що гроші у ОСОБА_4 він отримував за вказівкою ОСОБА_9 та передавав їх останньому. Доказів того, що гроші він отримував за вказівкою ОСОБА_6 в ході судового розгляду не здобуто.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_6, спрямовані на шахрайське заволодіння коштами ОСОБА_4 на суму 206800 грн., кваліфіковано за ст.190 ч.3 КК України. Однак, враховуючи те, що в ході судового розгляду доведено вину у заволодінні ОСОБА_6 коштами ОСОБА_4 тільки на суму 19400 грн. та не здобуто доказів заволодіння його коштами на суму 187400 грн., то дії ОСОБА_6 по цьому епізоду підлягають кваліфікації не за ч.3 ст.190 КК України, а за ч.2 ст.190 КК України.

Крім того, дії ОСОБА_6 по епізоду заволодіння грошима ОСОБА_4 органом досудового розслідування також кваліфіковано як шахрайство, вчинене групою осіб. Разом з тим, така кваліфікуюча ознака, як вчинення злочину групою осіб, не передбачена диспозицією ч.2 ст.190 КК України, а передбачено вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб.

Відповідно до вимог ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд справи проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Виходячи з вимог ч.3 цієї ж статті, з метою ухвалення справедливого рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

В ході судового розгляду прокурором не заявлено клопотань про зміну чи висунення додаткового обвинувачення. Враховуючи наведене, суд вважає, що з обвинувачення ОСОБА_6 по епізоду шахрайства щодо ОСОБА_4 слід виключити таку кваліфікуючу ознаку як вчинення цього злочину групою осіб.

Дії ОСОБА_7 щодо заволодіння грошима ОСОБА_4 органом досудового розслідування також кваліфіковано як шахрайство, вчинене групою осіб, що не передбачено диспозицією ч.2 ст.190 КК України. Тому, з вищенаведених мотивів, дії ОСОБА_7 слід кваліфікувати не за ч.2 ст.190 КК України, а за ч.1 ст.190 КК України.

Беручи до уваги сукупність досліджених та перевірених у ході судового розгляду доказів суд вважає вину ОСОБА_6 доведеною, а тому його дії кваліфікує за ч.1 ст.190 КК України та ч.2 ст.190 КК України як шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, вчинене повторно.

Доведеною вважає суд вину й обвинуваченого ОСОБА_7, а його дії кваліфікує за ч.1 ст.190 КК України як шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою.

При призначенні покарання обвинуваченим суд, відповідно до вимог ст.65 КК України, враховує тяжкість вчинених злочинів, особи обвинувачених, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання обох обвинувачених, судом не встановлено.

Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітню дитину, повністю відшкодував заподіяну матеріальну шкоду потерпілим ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також частково ОСОБА_2

Суд також враховує, що обвинувачений ОСОБА_7 не має судимості, посередньо характеризується за місцем проживання.

Зважаючи на викладене, враховуючи тяжкість злочинів, особу обвинуваченого ОСОБА_6, обставини справи, суд приходить до висновку, що йому слід призначити покарання у виді обмеження волі із звільненням від відбування покарання на підставі ст.75 КК України.

Враховуючи тяжкість злочину, особу обвинуваченого ОСОБА_7, обставини справи, суд приходить до висновку, що йому слід призначити покарання у виді штрафу.

При вирішенні цивільних позовів потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_4 суд враховує часткове відшкодування ОСОБА_6 матеріальної шкоди ОСОБА_2 та повне відшкодування в межах доведеної вини матеріальної шкоди ОСОБА_4 Отже, на користь ОСОБА_2 слід стягнути з ОСОБА_6 2727,82 грн. матеріальної шкоди, а у задоволенні позову ОСОБА_4 у цій частині слід відмовити.

Вирішуючи цивільний позов в частині моральної шкоди, суд враховує глибину моральних страждань потерпілих, погіршення стану здоров'я внаслідок вчиненого злочину, зміни звичного способу життя, незручності, та, виходячи з принципу розумності і справедливості, суд вважає, що цивільний позов обох потерпілих слід задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 1500 грн., а на користь ОСОБА_4 4000 грн. моральної шкоди.

Заставу у розмірі 22940 грн., внесену ОСОБА_13, відповідно до вимог ч.11 ст.182 КПК України - повернути заставодавцю у зв'язку із припиненням дії цього запобіжного заходу.

Керуючись ст.ст.370, 374 КПК України, суд,

з а с у д и в:

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ст.190 ч.1 КК України та ст.190 ч.2 КК України та призначити покарання :

- за ст.190 ч.1 КК України - 1 рік обмеження волі;

- за ст.190 ч.2 КК України - 2 роки обмеження волі.

На підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_6 визначити у виді 2 років обмеження волі.

На підставі ст.75 КК України від відбування покарання ОСОБА_6 звільнити з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік.

Згідно з вимогами ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_6 не виїзджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст.190 ч.1 КК України та призначити покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Цивільний позов ОСОБА_2 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 2727,82 грн. матеріальної шкоди та 1500 грн. моральної шкоди. У задоволенні решти позову ОСОБА_2 - відмовити.

Цивільний позов ОСОБА_4 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 4000 грн. моральної шкоди. У задоволенні решти позову ОСОБА_4 - відмовити.

Заставу у розмірі 22940 грн. повернути заставодавцю ОСОБА_13.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений сторонами та іншими учасниками кримінального провадження до апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Головуючий О. А. Шишко