Рішення № 38495769, 22.04.2014, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1186/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Бершадська О. В.

Доповідач Карпенко О. Л.

РІШЕННЯ

іменем України

22.04.2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого - Карпенка О.Л.,

суддів - Гайсюка О.В., Черниш Т.В.,

за участю секретаря - Савченко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні майном за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 6 березня 2014 року, -

ВСТАНОВИЛА:

31.10.2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є власником земельної ділянки зі службовими побудовами, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення міськвиконкому від 31.01.1996 року № 62. На даний час в одному зі службових приміщень, флігелі, з 2003 року проживають без реєстрації відповідачі. Тривалий час він просить їх звільнити його приміщення, однак останні займають його незаконно, він не може розпоряджатись своїм приміщенням, відвідувати його. У зв'язку з цим просив усунути перешкоди в користуванні нежитловим приміщенням шляхом виселення з нього відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та передати ключі від звільнених приміщень.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин справи, ставить питання про скасування рішення і просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що він, як власник зазначеного приміщення, має право вимагати усунення будь-якого порушення його прав, в тому числі шляхом виселення зважаючи на те, що відповідачі не заперечують факт їх проживання у його будівлі. Посилання відповідачів на договір купівлі-продажу вважає безпідставними та такими, що не підтверджуються доказами.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити її в повному обсязі.

Представник відповідачів ОСОБА_7 заперечила проти апеляційної скарги та вважає рішенням суду законним та обґрунтованим.

Позивач, відповідачі та представник третьої особи Управління Державної міграційної служби в Кіровоградській області, які були належним чином повідомленими про час та місце слухання справи, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що ухвалене у справі судове рішення не відповідає вищезгаданим вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено і матеріалами справи підтверджується, що згідно п. 18 рішення виконкому Кіровоградської міської ради від 31 січня 1996 року № 62 вирішено питання оформлення на праві особистої приватної власності за ОСОБА_2 самовільно побудовану літню кухню літ «Бббі», яка тимчасово використовується, як житло, та дозволено йому будівництво житлового будинку на самовільно зайнятій земельній ділянці площею 1000 м. кв. по АДРЕСА_1, а також вирішено передати йому у приватну власність вказану земельну ділянку.

З будівельного паспорту на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1, вбачається, що на ній зведено погріб-Дд, вбиральня-Г, літня кухня-Ббб , сарай-В, фундамент під жилий будинок-А ( а.с. 11).

На підставі вищевказаного рішення виконкому Кіровоградської міської ради КП «Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» зареєстровано право власності позивача по справі на земельну ділянку з службовими побудовами за адресою: АДРЕСА_1, (а.с. 8).

ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,10 га призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджено копією Державного акту на право приватної власності на землю серія КР № 00005625 виданого 25.05.1996 року (а.с. 74).

Згідно довідки голови квартального комітету № 32 Кіровського району м. Кіровограда №36 від 20.06.2012 року, за адресою АДРЕСА_1 проживають без реєстрації із 2003 року по теперішній час, постійно: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ( а.с.7).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту самовільного зайняття відповідачами спірного нежитлового приміщення та здійснення перешкоди в користуванні та розпорядженні цим приміщенням. Також суд вважав, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту свого права, так як виселення можливе лише із житлового приміщення.

З такими висновками суду погодитися неможливо.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, яке він реалізує на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майно має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно діючої у період з 15.04.1991 року по 20.06.2007 року норми ст. 13 Закону України «Про власність» об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Позивачем було здійснено самовільне будівництва літньої кухні літ. «Бббі» на земельній ділянці по АДРЕСА_1 до 31.01.1996 року, тобто до прийняття виконкомом Кіровоградської міської ради про оформлення за позивачем права власності на здійснене ним будівництво.

Правові наслідки самовільного будівництва господарських і побутових будівель і споруд регулювалися діючою на час здійснення такого будівництва ст. 105 ЦК УРСР.

Проте, у зв'язку з прийняттям виконкомом Кіровоградської міської ради вищевказаного рішення від 31.01.1996 року № 62, здійснене позивачем будівництво не може вважатися самочинним.

На підставі цього рішення виконкому міської ради та відповідно до діючих на той час Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майно, що знаходяться у власності юридичних і фізичних осіб, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 р. N 56, КП «Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» зареєстровано право власності позивача по справі на службову будівлю за адресою: АДРЕСА_1.

Отже позивач набув право власності на вказане майно і як його має право на захист належного йому майнового права від будь-яких порушень.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідачі не довели належними, допустимими та достовірними доказами той факт, що вони набули права власності на службову будівлю літньої кухні за адресою: АДРЕСА_1, а отже обґрунтовано відхилив заперечення представника відповідачів на позов, суть яких зводиться до того, що відповідачі придбали у позивача це майно за усним договором купівлі-продажу.

Та обставина, що відповідачі фактично проживають у цій будівлі підтверджено довідкою квартального комітету (а.с. 7). Крім того, цю обставину визнавала у судовому засіданні і представник відповідачів.

Однак відповідачі не надали доказів правомірності користування ними належним позивачу майном.

Це безумовно свідчить про неправомірне обмеження з боку відповідачів у реалізації позивачем його правомочності користування своїм майном, а тому, відповідно до ст.ст. 15, 16, 391 ЦК України, ст. 1 ЦПК України, його порушене право підлягає захисту.

Згідно ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Способи захисту цивільних прав передбачені ч. 2 ст. 16 ЦК України, зокрема, відповідно до п. 3 цієї норми, цивільне право може бути захищене шляхом припинення дії, яка порушує право.

Суд першої інстанції не врахував, що позивач пред'явив вимогу про усунення перешкод в користуванні належним йому майном на підставі ст. 391 ЦК України, а не на підставі норм житлового законодавства.

Те, що позивач просив усунути створені йому перешкоди шляхом виселення відповідачів з належної йому службової будівлі, не свідчить про неправильно обраний ним спосіб захисту порушеного права, а вказує на невдале формулювання способу виконання імовірного рішення суду.

Фактично ж він вимагав від відповідачів припинити користування та звільнити зайняте ними приміщення і передати йому ключі від нього.

Такий спосіб захисту прав позивача відповідає змісту ст.ст. 16, 391 ЦК України.

За таких умов та відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України, суд першої інстанції мав уточнити позовні вимоги, а не відмовляти у позові з цих підстав.

Оскільки суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і процесуального права, які привели до неправильного вирішення справи, відповідно до ст. 309 ЦПК України, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

ВИРІШИЛА:

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 6 березня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні майном задовольнити.

Усунути ОСОБА_2 перешкоди в користуванні належним йому майном, службовою побудовою, яка розташована на належній йому земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом її звільнення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з передачею ОСОБА_2 ключів від вхідних дверей звільненого приміщення.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: