Постанова № 38492906, 24.04.2014, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2014 року Справа № 803/515/14

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

при секретарі судового засідання Новак Л.О.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Мельник О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у Волинській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових сум при звільненні, грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління юстиції у Волинській області (далі - ГУЮ у Волинській області) про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових сум при звільненні, грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача наказом Міністра юстиції України №1866/к від 18.12.2013 року було звільнено з посади заступника начальника ГУЮ у Волинській області 18.12.2013 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.

Позивач зазначає, що у день звільнення не отримав трудову книжку, а також належну йому заробітну плату було нараховано на його картковий рахунок частинами, останню - 31.12.2013 року в сумі 30,00 грн., таким чином в порушення статті 116 Кодексу законів про працю України було затримано розрахунок при звільненні на 13 днів, а тому відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України відповідач повинен сплатити позивачу кошти в сумі 3196,57 грн. за час затримки виплати розрахункових сум за період з 18.12.2013 року по 31.12.2013 року (245,89 грн. середньоденного заробітку х на 13 днів затримки виплати).

Також вказує на те, що в заяві про звільнення з роботи від 13.12.2013 року у зв'язку з виходом на пенсію позивач просив виплатити йому грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, передбачену частиною тринадцятою статті 37 Закону України «Про державну службу». Оскільки допомогу йому виплачено не було, позивач повторно написав відповідну заяву до відповідача, яка була розглянута головним управлінням юстиції, у виплаті допомоги відмовлено не було, проте, і допомогу не було виплачено. Згідно довідки управління посадовий оклад на посаду заступника начальника управління становив 2358,00 грн., отже, грошова допомога при звільненні складає 23850,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на його користь.

На підтвердження своєї правової позиції посилається рішення Конституційного Суду України від 26.11.2013 року №11-рп/2013, яким встановлено, що право на отримання державним службовцем грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів не пов'язане з досягненням пенсійного віку.

З врахуванням того, що грошова допомога позивачу невиплачена, в силу вимог статті 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки виплати розрахунку з 19.12.2013 року по 21.03.2014 року складає 22867,77 грн. (245,89 грн середньоденного заробітку х 93 днів затримки виплати).

Зазначає, що в результаті неправомірних дій посадових осіб Головного управління юстиції у Волинській області, що виразились у порушенні трудового законодавства та його прав, заподіяно йому душевних страждань, приниження репутації та підірвано авторитет як юриста з сорокарічних стажем.

З врахуванням викладеного, ОСОБА_1 просить стягнути з ГУЮ у Волинській області середній заробіток за час затримки виплати розрахункових сум при звільненні в сумі 22867,77 грн. та по день фактичного розрахунку, грошову допомогу в розмірі 10 посадових окладів, передбачену статтею 37 Закону України «Про державну службу», що складає 23580,00 грн., а також моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

Позивач двічі в судових засіданнях 16.04.2014 року та 24.04.2014 року збільшував позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки за час виплати розрахункових сум при звільненні, просить суд стягнути з ГУЮ у Волинській області кошти в сумі 31228,03 грн., оскільки період затримки такого розрахунку станом на 24.04.2014 року становить 127 днів.

ОСОБА_1 у судовому засіданні адміністративний позов з врахуванням збільшених позовних вимог підтримав у повному обсязі просив, суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнала із підстав, викладених у письмових запереченнях №03-8/1657 від 14.04.2014 року, мотивуючи наступним.

Зокрема, зазначає, що стягнення коштів з роботодавця за час затримки розрахункових сум при звільненні можливе за умови, якщо ним порушено строки розрахунку при звільненні, а також якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Пунктом 3 наказу ГУЮ у Волинській області №1236/3 від 18.12.2013 року, виданим на підставі наказу Міністерства юстиції України №1866/к від 18.12.2013 року, яким позивача звільнено з роботи, ОСОБА_1 зобов'язано забезпечити своєчасну якісну і повну передачу документів та матеріальних цінностей в установленому законом порядку. На виконання зазначених наказів в управлінні наказом №291/11 від 18.12.2013 року створено комісію по передачі документації та матеріальних цінностей від позивача та зобов'язано останнього передати керівництву документи та матеріальні цінності в установленому порядку, однак, ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення із даним наказом, перешкоджаючи таким чином роботі управління щодо оформлення його ж звільнення.

Щодо розрахунку з позивачем, відповідно до платіжного доручення №4852 від 20.12.2013 року ГУЮ у Волинській області нарахувало розрахункові кошти за грудень 2013 року в сумі 3518,91 грн. Дане доручення було отримано казначейською службою 20.12.2013 року, а оплата проведена 23.12.2013 року. Щодо оплати 30,00 грн., згідно реєстру авансових звітів №ЗФ-15 від 04.07.2013 року дана сума включена до останнього відповідно до авансового звіту №190 від 26.06.2013 року, одержано казначейською службою 08.07.2013 року. Зазначає, що ГУЮ у Волинській області обслуговується Головним управлінням державної казначейської служби, в тому числі передає відповідні платіжні доручення для зарахування коштів на карткові рахунки своїх працівників, а тому, на думку відповідача, наведені обставини свідчать про відсутність його вини у затримці розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з роботи, яка виникла з причин, що не залежали від роботодавця.

Крім того, вказує на те, що в ГУЮ у Волинській області передбачений поетапний порядок преміювання працівників згідно відповідного Положення, затвердженого наказом №580 від 22.12.2011 року, яким передбачено, що преміювання працівників відбувається за підсумками роботи за місяць, розмір премії заступнику начальника управління визначається з дозволу Міністерства юстиції України, та за поданням начальника відділу фінансового забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності про базовий відсоток преміювання за місяць, яке надається начальникові управління до 25 числа кожного місяця. Отже, ГУЮ у Волинській області не мало правових підстав в день звільнення позивача визначати відсоток преміювання, та відповідно нарахувати йому премію за грудень 2013 року.

Також відповідач зазначає, що обов'язковими умовами для виплати державному службовцеві грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону України «Про державну службу» є наявність стажу державної служби не менше як 10 років, та звільнення з роботи у зв'язку з виходом на пенсію. Однак, позивач звільнений з роботи за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України. Також ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», отже, він скористався правом дострокового виходу на пенсію відповідно до даного Закону, яке не визначає та не пов'язується із правом на отримання грошової допомоги на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу».

Також зазначає, що позивачем не надано доказів, які б доводили факт завдання йому моральних страждань, душевних переживань і приниження репутації, а тому відсутні підстави для стягнення з ГУЮ у Волинській області моральної шкоди на користь позивача.

На підставі викладеного, просить суд в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в Головному управлінні юстиції у Волинській області з 05.02.2008 року на посаді начальника управління, згідно наказу Міністерства юстиції України №630/к від 27.05.2010 року з 01.06.2010 року переведений на посаду заступника начальника цього ж управління.

З матеріалів справи вбачається, що 13.12.2013 року позивач подав заяву Міністру юстиції України, у якій просив звільнити його з посади 18.12.2013 року у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років та виплатити грошову допомогу в розмірі 10 посадових окладів згідно статті 37 Закону України «Про державну службу».

На підставі заяви позивача від 13.12.2013 року наказом Міністрерства юстиції України «Про звільнення ОСОБА_1.» №1866/к від 18.12.2013 року останній 18.12.2013 року звільнений з посади заступника начальника Головного управління юстиції у Волинській області за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України.

Наказом Головного управління юстиції №1236/3 від 18.12.2013 року оголошено зазначений наказ Міністерства юстиції України; зобов'язано начальника відділу фінансового забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 09 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 05.02.2013 року по 18.12.2013 року, та провести повний розрахунок всіх належних йому сум при звільненні, а також зобов'язано начальника відділу організаційного забезпечення, документування, контролю та звернень громадян забезпечити своєчасну якісну і повну передачу документів та матеріальних цінностей від позивача в установленому порядку.

Судом також встановлено, що з метою забезпечення виконання вказаних наказів, наказом ГУЮ у Волинській області №291/11 від 18.12.2013 року створено комісію по передачі документації та матеріальних цінностей від ОСОБА_1, згідно з пунктом 2 якого позивача зобов'язано передати начальнику управління ДВС документи та матеріальні цінності в установленому законом порядку. Однак, ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення із даним наказом, що стверджується наявною в матеріалах справи копією Акту від 19.12.2013 року, з якого також вбачається, що позивач подав до відділу кадрової роботи та державної служби незаповнений обхідний лист, останнім також не подано декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за період з 01.01.2013 року по 18.12.2013 року.

Як вбачається із довідки Головного управління юстиції у Волинській області №10-8/1605 від 09.04.2014 року при звільненні ОСОБА_1 нараховано: компенсацію за 9 календарних днів відпустки в сумі 2178,54 грн.; відповідно до табелю обліку робочого часу за 13 робочих днів грудня - посадовий оклад в сумі 1393,36 грн., ранг - 59,09 грн., надбавка за вислугу років - 435,74 грн., індексація - 4,64 грн.; відповідно до наказу №1228/3 від 17.12.2013 року - премію за листопад 2013 року в сумі 1886,40 грн., відповідно до наказу №1263/3 від 25.12.2013 року нараховано премію за грудень 2013 року в сумі 696,68 грн. Всього нараховано за місяць 6654,45 грн., та утримано податку з доходів фізичних осіб в сумі 893,57 грн. та 405,92 грн. єдиного соціального внеску.

З матеріалів справи, зокрема, з виписки з карткового банківського рахунку позивача №4149624121202692 слідує, що 23.12.2013 року на банківський рахунок позивача було зараховано 3518,91 грн. заробітної плати, 26.12.2013 року - 556,05 грн., 31.12.2013 року - 30,00 грн.

Судом також встановлено, що 20.12.2013 року позивач звернувся до начальника Головного управління юстиції у Волинській області із заявою, у якій просив виплатити середній заробіток за час затримки виплати розрахункових сум при звільненні, а також грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, а в разі відмови - видати довідку про посадовий оклад і середньоденний заробіток перед звільненням.

На дану заяву відповідачем листом №14416/07-16/07 від 14.01.2014 року надано довідку про посадовий оклад та середньоденну заробітну плату, однак, грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів виплачена не була.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Трудові правовідносини в Україні врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), правовідносини, пов'язані з прийняттям, проходженням та звільненням з державної служби - Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №2723-ХІІ (далі - Закон №2723-ХІІ).

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом статті 116 даного Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Проте, як було встановлено в ході судового розгляду даної справи, належні ОСОБА_1 виплати при звільненні було зараховано його картковий рахунок частинами: останню з яких - 31.12.2013 року в сумі 30,00 грн.

Зокрема, позивачу нараховано розрахункові кошти при звільненні в сумі 3518,91 грн. відповідно до платіжного доручення №4852 від 20.12.2013 року, яке було отримано органом казначейської служби 20.12.2013 року, а оплачено 23.12.2013 року.

Разом з тим, відповідно до наказу ГУЮ у Волинській області №1263/3 від 25.12.2013 року «Про преміювання керівного складу Головного управління юстиції у Волинській області» за грудень 2013 року позивачу було встановлено та виплачено премію в розмірі 50 відсотків від посадового окладу за фактично відпрацьований час, що становить 556,05 грн. Дана сума включена в загальну суму преміювання працівників Головного управління юстиції у Волинській області та отримана Державною казначейською службою України 25.12.2013 року, про що свідчить відповідна відмітка в реєстрі бюджетних фінансових зобов'язань бюджетних коштів №25 від 25.12.2013 року.

Заперечуючи проти задоволення адміністративного позову, відповідач у письмових запереченнях та його представник у судовому засіданні зазначили, що ОСОБА_1 перешкоджав роботі управління щодо оформлення його звільнення, відмовляючись від ознайомлення із наказом №291/11 від 18.12.2013 року, надавши у кадрову службу незаповнений обхідний лист, та не подавши декларацію про доходи та зобов'язання фінансового характеру, а також посилались на ту обставину, що зарахування коштів на банківські рахунки працівників управління здійснюється Головним управлінням державної казначейської служби, а тому, у спірному випадку, відсутня вина відповідача у затримці розрахунку з позивачем при звільненні його з роботи, разом з тим зазначали, що преміювання позивача відповідно до Положення про порядок преміювання працівників Головного управління юстиції у Волинській області та підпорядкованих йому установ, затвердженого наказом Головного управління юстиції №580 від 22.12.2011 року можливе після надання відповідного дозволу Міністерства юстиції України та не раніше 25 числа кожного місяця після внесення подання про базовий відсоток преміювання.

Проте, такі твердження судом до уваги не приймаються, оскільки законодавець не ставить обов'язок провести виплату розрахункових сум при звільненні в залежність від дій працівника, пов'язаних із його звільненням з роботи, в тому числі і у випадку невиконання вимог щодо передачі матеріальних цінностей в установленому законом порядку. Єдиною підставою, яка виключає відповідальність роботодавця від сплати працівникові середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових сум при звільненні, є відсутність його вини у затримці виплати.

Однак, як було встановлено в ході розгляду даної справи, належні ОСОБА_1 виплати при звільненні не були нараховані відповідачем та не були передані органу казначейської служби для зарахування коштів на картковий банківський рахунок позивача у день його звільнення - 18.12.2013 року, управлінням в ході судового розгляду даної справи не наведено та не доведено існування причин, які не залежали від нього, і перешкоджали проведенню нарахувань відповідно до законодавства та в установлений трудовим законодавством строк.

Крім того, існування поетапного порядку нарахування та виплати премій працівникам згідно внутрішнього наказу управління, не може бути перешкодою у виплаті всіх належних працівнику розрахункових сум у день його звільнення, обов'язок здійснити яку встановлено Кодексом законів про працю України.

Таким чином, в порушення вимог статтей 47, 116 Кодексу законів про працю України відповідачем з його вини було затримано виплату розрахунку при звільненні позивача на 13 днів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки виплати розрахункових сум при звільненні з 18.12.2013 року по день фактичного розрахунку 31.12.2013 року підлягає до задоволення.

Проте, на думку суду, в задоволенні адміністративного суду в частині стягнення грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів слід відмовити з огляду на наступне.

Пенсійне забезпечення і виплату грошової допомоги державним службовцям врегульовано статтею 37 Закону №2723-ХІІ.

За змістом частин першої та другої даної статті на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. До досягнення віку, встановленого першим реченням частини першої цієї статті, право на пенсію за віком мають державні службовці - чоловіки ІНФОРМАЦІЯ_1 і старші після досягнення ними такого віку: зокрема, 61 рік 6 місяців - які народилися з 01.01.1955 року по 31.12.1955 року.

Згідно з частиною тринадцятою 13 статті 37 Закону №2723-ХІІ державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

З огляду на зазначені вище норми, необхідною умовою для отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів на підставі частини тринадцятої статті 37 Закону №2723-ХІІ є наявність стажу державної служби не менше як 10 років, звільнення з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, тобто наявність у особи права на вихід на пенсію державного службовця на момент звільнення з роботи. При чому, вихід на пенсію державні службовці здійснюють при досягненні ними граничного віку перебування на державній службі, що, в свою чергу, є припиненням державної служби відповідно до пункту 3 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу».

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2, а отже, набуває права виходу на пенсію за віком як державний службовець у віці 61 рік 6 місяців.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, позивач був звільнений з посади заступника начальника Головного управління юстиції у Волинській області у віці 58 років та на підставі статті 38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПФУ в м. Луцьку як одержувач пенсії за вислугу років з 05.08.2010 року відповідно до Закону України «Про прокуратуру», що підтверджується листом Управління Пенсійного фонду України м. Луцька №2167/02-46 від 14.03.2014 року, 23.01.2013 року йому видано Пенсійне посвідчення серії ААЗ №208646, з якого також вбачається, що позивач отримує пенсію за вислугу років.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1, перебуваючи на державній службі, скористався своїм правом виходу на пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру», однак, продовжував працювати. На підставі поданої заяви про звільнення з роботи за власним бажанням позивач фактично розірвав трудові відносини з відповідачем на загальних підставах, а не у відповідності до вимог Закону України «Про державну службу», зокрема, у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі (пункт 3 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу»). Також, як встановлено в ході судового розгляду даної справи, пенсія державного службовця позивачу після звільнення не призначалась.

Крім того, право виходу на пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» не визначає та не пов'язується із правом на отримання грошової допомоги на підставі статті 37 Закону №2723-ХІІ.

Судом не приймаються до уваги посилання позивача на підтвердження своєї правової позиції на Рішення Конституційнго Суду України від 26.11.2013 року №1-рп/2013, з огляду на наступне.

Даним Рішенням Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення положенню частини тринадцятої статті 37 Закону №2723-ХІІ в системному зв'язку з положеннями пункту 2 частини першої, частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України, статті 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», тобто, достроковий вихід не раніше ніж за півтора року до вставновленого законодавством строку на пенсію та розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я та неможливістю переведення, за його згодою, на іншу роботу. Зокрема, Рішенням встановлено, що державний службовець у разі дострокового (не раніше, ніж за півтора року до встановленого законодавством строку) виходу на пенсію державного службовця на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я та неможливістю переведення, за його згодою, на іншу роботу, за наявності стажу державної служби не менше 10 років і страхового стажу, як і інші державні службовці, які виходять на пенсію з посад державних службовців після досягнення віку, зазначеного в частині першій статті 37 Закону №2723-ХІІ, має право на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Однак, позивач ОСОБА_1 звільнився за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України, раніше, ніж за півтора року до встановленого законодавством строку виходу на пенсію державного службовця, та скористався правом виходу на пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Отже, враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 на момент звільнення з роботи вже була призначена пенсія, останній фактично не звільнявся у зв'язку з виходом на пенсію, а за власним бажанням, крім того, на момент свого звільнення не досяг граничного віку перебування на державній службі, та не був звільнений з посади у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я та неможливістю переведення, за його згодою, на іншу роботу в строк не раніше, ніж за півтора року до встановленого законодавством строку виходу на пенсію державного службовця, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для одержання позивачем грошової допомоги, передбаченої частиною тринадцятою статті 37 Закону №2723-ХІІ, з огляду на що, у задоволенні адміністративного позову в цій частині слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення з ГУЮ у Волинській області 5000,00 грн. моральної шкоди слід зазначити наступне.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною частиною статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушення права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків, через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В ході судового розгляду даної справи позивачем не доведено та не надано доказів, які б доводили факт завдання йому моральних страждань, душевних переживань та приниження його репутації та авторитету як юриста з сорокарічним досвідом роботи внаслідок затримки виплати належної йому заробітної плати та інших передбачених законодавством виплат при звільненні його з публічної служби, наявності причинного зв'язку між шкодою і діями відповідача.

Отже, у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 5000,00 грн. слід відмовити за необґрунтованістю.

Таким чином, оскільки в ході судового розгляду даної справи встановлено, що позивач не мав права на отримання грошової допомоги, передбаченої частиною тринадцятою статті 37 Закону №2723-ХІІ, період затримки виплати належних позивачу сум при звільненні з вини відповідача фактично становить 13 днів - з 18.12.2013 року по 31.12.2013 року, середньоденна заробітна плата позивача відповідно до довідки ГУЮ у Волинській області №10-16/129 від 14.01.2014 року становить 245,89 грн., позивачем не обґрунтовано позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, тому суд приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки виплати з 18.12.2013 року по день фактичного розрахунку 31.12.2013 року в сумі 3196,57 грн. (13х245,89 грн.).

Керуючись статтями 11, 17, 158, частиною третьою статті 160, статтями 162, 163, 186 КАС України, на підставі Кодексу законів про працю України, Закону України «Про державну службу» , суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління юстиції у Волинській області (43001, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Володимирська, будинок 1, код ЄДРПОУ 34827061) на користь ОСОБА_1 (43010, АДРЕСА_1) середній заробіток за час затримки виплати розрахункових сум при звільненні в сумі 3196 (три тисячі сто дев'яносто шість) гривень 57 копійок за період затримки виплати з 18.12.2013 року по день фактичного розрахунку 31.12.2013 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 29 квітня 2014 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий О.А.Лозовський