Постанова № 38490738, 28.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 квітня 2014 року № 826/2923/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Добрівської Н.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомУправління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста КиєвадоОСОБА_1 простягнення заборгованості по сплаті фінансових санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

05 березня 2014 року УПФУ в Дніпровському районі м. Києва звернулось до суду з позовом про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 заборгованості по сплаті фінансових санкцій на загальну суму 340,00 грн., нарахованих рішеннями №№10, 11 від 12 січня 2012 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності до органів Пенсійного фонду України.

В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав і просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. При цьому представник позивача зазначив про правомірність застосування до спірних правовідносин при нарахуванні відповідачу фінансових санкцій за несвоєчасне подання останнім звітів про суми нарахованої заробітної плати (грошового забезпечення, доходу) застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за 2008 і 2009 роки абзацу 5 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки за органами Пенсійного фонду продовжують зберігатись повноваження по застосуванню на підставі положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» фінансових санкцій за порушення вимог цього Закону.

Відповідач в судове засідання не з'явився, ухвала суду та судові повістки були направлені за адресою відповідача, наявною в матеріалах справи. Проте кореспонденція суду повернулась з відміткою пошти «за закінченням встановленого строку зберігання». Згідно частини 11 статті 35 КАС України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином. Аналогічне положення міститься і в абз.2 частини 3 статті 167 КАС України, відповідно до якого, судове рішення вважається врученим, у тому числі у разі повернення поштового відправлення, яке не вручено адресату з незалежних від суду причин, та у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 24 квітня 2014 року відповідача, визнаного судом належним чином повідомленим про розгляд справи, а також беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд на підставі ч.6 ст.71, ч.ч.4, 6 ст.128 КАС України перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 21 травня 2007 року зареєстрована Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією у встановленому законодавством порядку як фізична особа - підприємець та перебуває на обліку в УПФУ в Дніпровському районі м. Києва як платник внесків, передбачених чинним законодавством України і, відповідно, несе обов'язки з нарахування, обчислення і сплати внесків в установлені строки в повному обсязі.

12 січня 2012 року територіальним органом Пенсійного фонду України були складені акти б/н «Про вчинення правопорушення», якими зафіксовано факт несвоєчасного подання ОСОБА_1 звітів за 2008 і 2009 роки, термін подання яких встановлені до 31.03.2009 року і 31.03.2010 року відповідно, а були здані платником 12 січня 2012 року.

12 січня 2012 року УПФУ в Дніпровському районі м. Києва прийнято рішення за №10 про застосування до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» фінансових санкцій у розмірі 170,00 грн. за несвоєчасне подання звіту (додаток №25) за 2009 рік.

Також, 12 січня 2012 року позивачем на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішенням №11 до ОСОБА_1 застосовано фінансові санкцій у розмірі 170,00 грн. за несвоєчасне подання звіту (додаток №25) за 2008 рік.

У зв'язку з наявною за даними карток особового рахунку платника заборгованістю по сплаті фінансових санкцій Управлінням Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва було надіслано до ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу №Ф-0002 від 04.01.2013р. (повернулась не врученою з відміткою поштового відділення).

З огляду на повідомлені представником позивача обставини та наведені на їх обґрунтування доводи з врахуванням доказів, що містяться в матеріалах справи і норми законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, суд при вирішенні питання щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача виходить з наступного.

Зважаючи на заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості, предметом доказування у даній справі мають бути обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення даної заборгованості у судовому порядку, встановлення факту її сплати у добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту тощо.

Водночас, досліджуючи наявність підстав для стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків з відповідача, суд, з метою реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі вважає за доцільне надати правову оцінку правомірності прийнятих рішень пенсійним органом.

Про необхідність проведення змістовного аналізу всіх обставин у справі Вищий адміністративний суд України наголошував, зокрема, у постанові по адміністративних справах №2а-16577/09/2670, №2а-1114/09 та №2а-16104/09/2670.

З огляду на наведене, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 12 статті 92 Основного закону України встановлено, що виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

При цьому, Конституція України не передбачає право органів виконавчої влади застосовувати аналогію права або закону при вирішенні будь-яких питань, що належать до їх компетенції, а вимагає діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За період до 01 січня 2011 року відносини, що виникали між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулювалися Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі по тексту - Закон №1058-ІV). Зазначеним Законом визначалися принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до частин 2, 6 статті 20 Закону №1058-ІV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески; страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону є календарний місяць, а для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, - квартал.

Пунктом 4 частини 2 статті 17 Закону №1058-ІV (в редакції статті Закону яка була чинною до 01.01.2011 року) закріплено обов'язок позивача як страхувальника подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими пенсійним фондом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 12 січня 2012 року подано до територіального управління Пенсійного фонду України звіти про суми нарахованої заробітної плати (грошового забезпечення, доходу) застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за 2008 і 2009 роки, тобто з порушенням строків, визначених Законом №1058-ІV.

Згідно з пунктом 5 частини дев'ятої статті 106 Закону №1058-IV за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів ПФУ накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

12 січня 2012 року Управлінням Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до ОСОБА_1 за невчасне подання розрахунку сум страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством рік були застосовані фінансові санкції рішенням №10 на суму 170,00 грн. і рішенням №11 на суму 170,00 грн.

Оцінюючи дані рішення на предмет їх відповідності вимогам законодавства суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність частини 1-9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

При прийнятті в січня 2012 року рішень про застосування до платника внесків штрафних санкцій на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону №1058-IV позивач не врахував, що норма закону, яка регламентує відповідальність за вчинене правопорушення та визначає нарахування фінансових санкцій повинна застосовуватись лише щодо відносин, що виникли у період до 1 січня 2011 року, оскільки згідно з Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вказана норма втратила чинність.

Посилання позивача на норму абзацу 5 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не можуть бути прийняті судом до уваги з огляду на наступне.

Згідно пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованість із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Системно-логічний аналіз змісту пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VI, спростовує доводи відповідача, оскільки вказана норма передбачає вчинення органами Пенсійного фонду стягнення заборгованості із сплати страхових внесків із застосуванням штрафних санкцій і нарахуванням пені за несвоєчасну сплату страхових внесків та/або за неповне і несвоєчасне перерахування сум страхових внесків, а також заборгованість по сплаті штрафних санкцій і пені, що нараховані саме до 1 січня 2011 року. При цьому, дія наведених положень не застосовується до правовідносин, які виникли у зв'язку з іншими порушеннями платником внесків вимог Закону №1058-IV, зокрема, за неподання платником внесків або несвоєчасне подання ним звітності за період до 01.01.2011 року.

За таких обставин, з урахуванням того, що відповідно до ст.86 КАС України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності з урахуванням наведених вище вимог законодавства, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по сплаті фінансових санкцій, що були застосовані до платника внесків з порушенням норм законодавства, яким регулюються спірні правовідносини.

При цьому, суд не визнає доказом на доведення факту правомірності рішень УПФУ в Дніпровському районі м. Києва від 12.01.2012 року за №10 і №11 факт підписання їх платником внесків, та відсутність інформації щодо їх оскарження в адміністративному або судовому порядку, оскільки позивач, як суб'єкт владних повноважень при прийнятті наведених рішень зобов'язаний діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В сулу положень, закріплених в частині 1 статті Код2ексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, з урахуванням встановлених у справі обставин, суд, незважаючи на формальне дотримання позивачем встановленої законодавством процедури, що передує стягненню боргу в судовому порядку, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з ОСОБА_1 боргу зі сплати фінансових санкцій на загальну суму 340,00 грн. з огляду на неправомірність їх застосування до платника внесків.

Враховуючи викладене і керуючись ст.ст.2, 11, 69-71, 94, ч.6 ст.128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті фінансових санкцій на загальну суму 340,00 грн. - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.А. Добрівська