Рішення № 38490487, 24.04.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" квітня 2014 р.Справа № 916/650/14

За позовом: Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району

Відповідач: Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:

Селянське (фермерське) господарство "КОЛОС"

Про визнання незаконним та скасування розпорядження

Суддя Рога Н.В.

Представники:

Від прокуратури: Чалий М.Г. - згідно довіреності №05/2-358 вих.14 від 03.02.2014р.

Від позивача: МОУ - Добров Ю.І.- довіреність №220/217/д від 06.03.2014р.

Від позивача: КЕЧ району - Добров Ю.І.- довіреність №01 від 08.01.2014р.

Від відповідача: Мюссе І.Г. - довіреність №01/01-17/16 від 09.01.2014р.

Від третьої особи: не з'явився.

Суть спору: Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Селянського (фермерського) господарства (далі - СФГ) "КОЛОС", про визнання недійсним та скасування розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації №451/А-2011 від 12.10.2011р. "Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради СФГ "КОЛОС".

Згідно заяви про уточнення позовних вимог, що надійшла до суду 24.04.2014р., Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району просить суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації №451/А-2011 від 12.10.2011р. "Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради".

Представник прокуратури позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд задовольнити позов.

Позивач - Міністерство оборони України позов прокурора підтримує у повному обсязі.

Позивач - Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району (далі - Білгород-Дністровська КЕЧ району) позов прокурора підтримує у повному обсязі.

Відповідач письмових заперечень щодо позову до суду не надав. У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - СФГ "КОЛОС" про місце та дату судових засідань була повідомлена належним чином, але представник третьої особи в судові засідання не з'являвся, своїх міркувань щодо позову до суду не надала.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст..75 ГПК України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, суд встановив:

12 жовтня 2011р. головою Тарутинської райдержадміністрації було винесено розпорядження №451/А-2011 "Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради", яким надано у короткострокову оренду терміном на 1 рік земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність або у користування і перебувають в запасі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Веселодолинської сільської ради СФГ "КОЛОС" 180,00 га.

На підставі зазначеного розпорядження 09 листопада 2011р. між Тарутинською райдержадміністрацією (Орендодавець) та СФГ "КОЛОС" (Орендар) був укладений Договір короткострокової оренди землі №59.

Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері вважає, що зазначене розпорядження є незаконним та має бути скасоване, посилаючись на те, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570 визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №101/А-2005 від 05.05.2005р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п.1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями", як такі, що не відповідають вимогам закону. Зазначеними розпорядженнями було припинено право користування земельною ділянкою 23253,17 га, яка була надана у користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради , та переведено зазначену земельну ділянку до остаточного вирішення земельних суперечок до земель запасу Веселодолинської сільської ради. При цьому, судом було встановлено, що право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946р.

У подальшому, на підставі аналізу норм законодавства України, суд дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки є землями оборони; власником земельних ділянок, закріплених за суб'єктами, що перебувають у сфері управління Міністерства оборони України, є держава в особі Кабінету Міністрів України . Виходячи з того, що землі оборони знаходяться у Міністерства оборони лише у користуванні, розпорядження ними здійснює лише Кабінет Міністрів України, який має право припиняти право користування земельною ділянкою , що входить до складу земель оборони.

Враховуючи наявність зазначеного рішення суду, скасування розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №101/А-2005 від 05.05.2005р. та п.1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р., Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері вважає, що наявні всі підстави для визнання незаконним та скасування розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №451/А-2011 від 12.10.2011р. "Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради", так як при прийняття цього розпорядження Тарутинська райдержадміністрація самовільно та незаконно розпорядилася землями оборони .

Крім того, прокурор вважає, що Тарутинська райдержадміністрація приймаючи оскаржуване розпорядження діяла з перевищенням наданих їй повноважень, що полягає у незаконному розпорядженні земельними ділянками, наданими свого часу для потреб оборони, у зв'язку з чим порушено право власності держави та право користування Міністерства оборони України на вказані землі.

Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в обґрунтування позову також зазначає, що відповідно до ст.13 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", ст.ст. 9, 14 Закону України "Про збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок , відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

За приписами ст. 77 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визначені землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Позивачі - Міністерство оборони України та Білгород-Дністровська КЕЧ району позов Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері підтримують у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до ст.113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Згідно ст. 13 Земельного кодексу України та ст.ст. 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України" право державної власності на землі оборони реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України. Будь-якого рішення щодо вилучення спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України, Міністерством оборони України не приймалося. Отже, спірна земельна ділянка до цього часу є державною власністю, належить до земель оборони, у зв'язку з чим прийняття Тарутинською райдержадміністрацією розпорядження №451/А-2011 від 12.10.2011р. "Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради", на думку позивачів, є незаконним, порушує інтереси держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської КЕЧ району, що є підставою для визнання цього розпорядження незаконним та його скасування.

Представник позивачів також зазначив, що положеннями ст.77 Земельного кодексу України та ст..1 Закону України "Про використання земель оброни" передбачено, що землями оборони визначаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військових навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України.

Представник відповідача проти позову заперечує, посилаючись на те, що на даний час у Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської КЕЧ району відсутній встановлений чинним законодавством України документ, який би підтверджував їх право землекористування на спірні земельні ділянки. На думку відповідача ,прокурором та позивачами не надано матеріалів щодо визначення загальної площі земельної ділянки колишнього полігону, встановлення його меж в натурі, відсутні будь-які рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування з 1946р. по теперішній час про надання дозволу на право постійного користування спірними земельними ділянками Міністерству оборони СРСР або Міністерству оборони України, його структурним підрозділам, військовим частинам, з яких можливо б було припустити, що землекористувачем був Одеський військовий округ. Крім того, на думку відповідача, Міністерство оборони ніколи не було користувачем спірних земельних ділянок.

За таких обставин, представник відповідача вважає, що приймаючи розпорядження №451/А-2011 від 12.10.2011р. "Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради" не було допущено порушення законодавства та перевищено повноважень.

Розглянув матеріали справи суд доходить до такого висновку:

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такі положення Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно з п.2 ст. 121 Конституції України на Прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом. Зазначене конституційне положення знайшло своє відображення в ст. 5 Закону України "Про прокуратуру", де зазначено, що прокуратура виконує функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.

Ч.1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень ч.3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як зазначено в п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. N 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Відповідно до п. 2 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно ст.13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством , що перебуває під особливою охороною держави.

Пред'являючи позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району. Прокурор мотивував позовну заяву посиланням на те, що Міністерство оборони України є центральним органом влади і військового управління, а Білгород-Дністровська КЕЧ району здійснює облік земель оборони. Враховуючи вищевикладене, на думку суду, прокурор обґрунтовано визначив у позові за вимогами про захист інтересів держави Міністерство оборони України та Білгород-Дністровську КЕЧ району в якості позивачів як орган, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою №2002/063 Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945р. "Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов, Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО" постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі в межах згідно схеми, що додається. При цьому, Ізмаїльський облвиконком було зобовязано після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу під артполігон 20000га землі, встановини межі земельної ділянки що відводиться в натурі .

12 лютого 1946р. Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У прийнято постанову №53/9-ОП "О порядке передачи в натуре земель Одесскому Военному Округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 года за №2002/063".

10 червня 1946р. обласною комісією по передачі земель ОДВО складено Акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га. Згідно цього Акту земельну ділянку в натурі відведено за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів, та відвід меж оформлено відповідними актами. Крім того, у Акті зазначено, що при відводі земельних ділянок в натурі виявилося, що у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) площу артполігону необхідно збільшити, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до Акту.

Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946р. "Об утверждении акта областной комиссии по передаче земель под артилерийский полигон Одесскому Военному Округу" вирішено затвердити акт обласної комісії від 10.06.1946р. про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.

Положення Глави ІІІ Земельного кодексу УРСР 1922р. не містили правових норм про необхідність видачі державних актів та реєстрації прав землекористування. Таким чином, оскільки чинне на той час законодавство не визначало момент , з якого особа набувала прав землекористування у зв'язку із прийняттям рішення про надання земель у користування, на думку суду, право постійного користування земельною ділянкою площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946р.

Такої ж думки дійшов Одеський апеляційний адміністративний суд у постанові від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570.

Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970р., 1990р.) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі , вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970р., так і Земельний кодекс України 1990р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Крім того, прямої вказівки у законі, відповідно до якої всі землекористувачі були зобов'язані оформити право землекористування, яке вони набули на підставі раніше діючого законодавства УРСР, а у випадку нездійснення цього позбавлялися наданого раніше права, чинне законодавство на той час не містило.

Відповідно до п.6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-XII громадяни, підприємства, установи і організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані до введення в дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15.03.1994р. оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі №1-17/2005) у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками), визнано неконституційними положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення та положення пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

При цьому, у мотивувальній частині рішення Конституційний Суд України зазначив, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Згідно ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Так, Міністерство оборони України відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 406/2011, є центральним органом влади і військового управління, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил;

Відповідно до ст. 3 "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 4 вищенаведеного Закону військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняється від сплати усіх видів податків.

За приписами ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне визначення земель оборони міститься у ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони", згідно якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони" визначено вичерпний перелік використання земель оборони.

Згідно ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Отже, держава є власником земель оборони за законом. Такої позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012р. по справі №19/63.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 цього Кодексу визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а ст. 321 Цивільного кодексу України визначено непорушність права власності.

Як встановлено судом, згода Міністерства оборони України на передачу спірних земельних ділянок не надавалась, також Міністерство оборони України не зверталось з клопотанням про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського полігону, яка станом на дату прийняття оспорюваного розпорядження рахувалася як землі оборони.

Згідно ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Таким чином, суд погоджується з доводами Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері та позивачів про те, що Тарутинська райдержадміністрація, приймаючи оскаржуване розпорядження, не мала жодних повноважень на володіння, користування і розпорядження земельними ділянками із земель Тарутинського артполігону, а тому розпорядилася самовільно і незаконно землями оборони всупереч вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду землі", в силу яких орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Підтвердженням того, що Тарутинська райдержадміністрація знала та визнавала, що земельна ділянка Тарутинського артполігону відноситься до земель оборони та є державною власністю є розпорядження Тарутинської райдержадміністрації від 05.05.2005р. №101/А-2005 "Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради" та розпорядження Тарутинської райдержадміністрації від 14.12.2005р. №308/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст..21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд вважає правомірними та такими, що підлягають задоволенню вимоги Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району щодо визнання недійсним розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №451/А-2011 від 12.10.2011р. "Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради".

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №451/А-2011 від 12.10.2011р. "Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради".

3. Стягнути з Тарутинської райдержадміністрації Одеської області Одеська обл., смт.Тарутине, вул..Котовського, 1, код ЄДРПОУ 04056894) на користь Державного бюджету України (р/р 31210206783008, одержувач ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, банк одержувача ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір у сумі 1 218 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29 квітня 2014р.

Суддя Рога Н. В.