Постанова № 38490486, 30.04.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2014 року Справа № 904/168/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Антонік С.Г. (доповідач)

суддів: Чимбар Л.О., Чоха Л.В.

при секретарі судового засідання: Ревковій Г.О

за участю представників сторін:

від позивача: Галкін М.Г., представник, дов. № б/н від 21.07.2013р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСКО РЕСУРСИ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2014 р. у справі № 904/168/14

за позовом Дніпропетровського воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувальний) загіну Державної служби України з надзвичайних ситуацій (Дніпропетровський ВГРЗ), м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСКО РЕСУРСИ", м.Дніпропетровськ

про стягнення 92832 грн. 28 коп.

ВСТАНОВИВ:

На підставі розпорядження голови суду від 27.03.2014р. ухвалою апеляційного господарського суду від 31.03.2014р. розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСКО РЕСУРСИ" прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючий суддя (доповідач) Антонік С.Г., судді Чоха Л.В., Чус О.В.

Розпорядженням голови суду від 23.04.2014р. апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Антонік С.Г., суддів Чимбар Л.О., Чоха Л.В. Ухвалою від 30.04.2014р. даною колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСКО РЕСУРСИ" прийнято до свого провадження.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2014р. ( суддя Кармазина Л.П.) позовні вимоги задоволені повністю.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСКО РЕСУРСИ" на користь Дніпропетровського воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій суму основного боргу у розмірі 78000 грн. 00 коп., пеню у розмірі 4972 грн. 93 коп., інфляційне збільшення у розмірі 184 грн. 38 коп., 3% річних у розмірі 1454 грн. 72 коп. та судовий збір у розмірі 1827 грн. 00 коп.

Рішення суду мотивоване підтвердженням факту заборгованості відповідача за договором на постійне і обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування №25-3/7юр від 01.01.2006 року.

Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права просить скасувати рішення від 04.03.2014р.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що суд першої інстанції прийняв рішення по справі без участі представника Відповідача, чим грубо порушив ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, а також позбавив його права на захист прав та інтересів, оскільки відповідач не був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення засідання. Дана обставина, відповідно до ст.104 ГПК України, є підставою для скасування рішення.

Відповідач своїм правом на участь в судовому засіданні не скористався. Про дату і час розгляду справи повідомлений належним чином.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав. Представник позивача в судовому засіданні вказав, що заборгованість відповідача підтверджена матеріалами справи та не заперечуються відповідачем. Судом повно та об'єктивно досліджені матеріали справи та прийнято законне рішення. Просить залишити його в силі, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм чинного законодавства при винесенні рішення суду, встановила наступне.

01.01.2006 року між Дніпропетровським воєнізованим гірничорятувальним (аварійно-рятувальний) загіном Державної служби України з надзвичайних ситуацій (виконавець) та ТОВ «Проско Ресурси» (замовник) укладено договір на постійне і обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування №25-3/7 юр.

Згідно розділу першого, предметом Договору є організація і виконання за викликом замовника підрозділами Дніпропетровського ВГРЗ невідкладних заходів в умовах надзвичайних ситуацій (НС) з метою рятування людей, надання допомоги потерпілим, захисту матеріальних цінностей, локалізації та ліквідації наслідків НС, виконання інших робіт, що потребують застосування спеціального аварійно-рятувального оснащення і відповідної кваліфікації особового складу виконавця на об'єктах замовника та профілактичного нагляду і контролю за станом техногенної безпеки на об'єктах замовника, а також виконання попереджувальних робіт згідно вимог нормативних документів.

Згідно п.п. 4.1, 4.2., 4.6 Договору, в редакції додаткової угоди №2 від 01.01.2011 року, вартістю постійного і обов'язкового аварійно-рятувального обслуговування є фінансування Дніпропетровського ВГРЗ згідно з калькуляціями, що додаються до цього договору і становить з 01.01.2011 року по 31.06.2011 р. щомісячно 7 000 грн. 00 коп., з 01.07.2011 року щомісячно 8 000,00 грн.; перерахування коштів проводиться щомісячно в розмірі 1/12 річної суми в термін до 10 числа місяця, що слідує за звітним, згідно наданим виконавцем рахункам; оплата аварійно-рятувальних робіт здійснюється по фактичним витратам на їх виконання додатково до фінансування загону за постійне та обов'язкове обслуговування (п.4.1.), на підставі виданих підтверджувальних документів після їх оформлення та узгодження між замовником і виконавцем.

Розділом 6 Договору сторони погодили, що договір вступає в дію з моменту підпису договору обома сторонами. Аварійно-рятувальне обслуговування припиняється при підтвердженому у встановленому порядку факту відсутності потенційної техногенної небезпеки об'єкту замовника.

На виконання умов договору, позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, в період з січня 2013 року по грудень 2013р. надав відповідачу послуги з постійного і обов'язкового аварійно-рятувального обслуговування на загальну суму 96 000 грн.

Факт отримання послуг підтверджується актами виконання умов договору №25-3/7юр від 01.01.06р. та додаткової угоди №2 від 01.01.2011р., підписаними сторонами та скріпленими печатками підприємств позивача та відповідача, що містяться в матеріалах справи ( а.с. 31-41,49):

- Акт за січень 2013 року від 21.01.2013 року на суму 8000 грн. 00 коп.

- Акт за лютий 2013 року від 20.02.2013 року на суму 8000 грн. 00 коп.

- Акт за березень 2013 року від 20.03.2013 року на суму 8000 грн. 00 коп.

- Акт за квітень 2013 року від 19.04.2013 року на суму 8000 грн. 00 коп.

- Акт за травень 2013 року від 21.05.2013 року на суму 8000 грн. 00 коп.

- Акт за червень 2013 року від 20.06.2013 року на суму 8000 грн. 00 коп.

- Акт за липень 2013 року від 19.07.2013 року на суму 8000 грн. 00 коп.

- Акт за серпень 2013 року від 20.08.2013 року на суму 8000 грн. 00 коп.

- Акт за вересень 2013 року від 20.09.2013 року на суму 8000 грн. 00 коп.

- Акт за жовтень 2013 року від 21.10.2013 року на суму 8000 грн. 00 коп.

- Акт за листопад 2013 року від 20.11.2013 року на суму 8000 грн. 00 коп.

- Акт за грудень 2013 року від 16.12.2013 року на суму 8000 грн. 00 коп.

Позивач виставив відповідачу рахунки на оплату наданих позивачем послуг, копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідач зобов'язання за договором виконав частково, сплативши 13.12.2013р. 1 000 грн. Після порушення справи відповідачем сплачено 7 000 грн. 21.01.2014р. та 10 000 грн. 22.01.2014р.

Таким чином заборгованість відповідача на час прийняття рішення судом складала 78 000 грн., яку позивач просив стягнути в заяві про уточнення позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України (ст..ст.525, 526 ЦК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Оскільки відповідач в порушення умов договору та закону не здійснив оплату наданих послуг, то господарський суд правильно стягнув 78 000 грн. заборгованості.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просив стягнути інфляційні втрати нараховані на щомісячну суму боргу за період з 11.10.2013р. по 28.01.2014р., з 11.11.2013р. по 28.01.2014р., з 11.12.2013р. по 28.01.2014р. на загальну суму 184,38 грн. та 3% річних за період з 11.02.2013р. по 28.01.2014р. у розмірі 1 454 грн.72 коп.

Розрахунок 3% річних позивачем здійснено правильно, а інфляційні втрати розраховані в меншому обсязі. Однак оскільки стягнення меншого розміру інфляційних є правом позивача і не порушує права відповідача, то господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, стягнувши 184,38 грн. інфляційних втрат та 1 454,72 грн. 3% річних.

Згідно ч.1 ст.216, ч.1, 2 ст.218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.5.2. договору, при несвоєчасних розрахунках замовником по цьому договору, що негативно позначається на стані боєздатності виконавця, замовник виплачує пеню у розмірі 0,5% за кожний день затримки платежу.

Позивачем, з урахуванням подвійної облікової ставки, діючої в період нарахування, здійснено розрахунок пені на суму щомісячної заборгованості в межах шестимісячного строку за період з 11.02.2013р. по 28.01.2014р. у розмірі 4 972, 93грн.

Розрахунок пені позивачем здійснено правильно тому позовні вимоги в частині пені задоволені судом правильно.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв'язку з вищенаведеним та наступним.

Ухвалою суду від 13.01.2014р. порушено провадження по справі і розгляд призначено на 28.01.14р. Згідно штемпелю на обороті аркушу ухвали дана ухвала направлена сторонам 13.01.2014р.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач отримав ухвалу суду 03.02.2014р.

Ухвалою від 28.01.2014р. господарський суд відклав розгляд справи на 18.02.2014р. у зв'язку з неявкою відповідача. 30.01.2014р. ухвала направлена на адресу сторін. Відповідачем ухвала отримана 19.02.2014р. (а.с.63).

На підставі розпорядження голови суду ухвалою від 18.02.2014р. справу прийнято до провадження суддею Красота О.І. та призначено до розгляду на 04.03.2014р. На адресу сторін ухвала направлена 19.02.2014р.

Дана ухвала отримана відповідачем 04.03.2014р.(а.с.72).

Таким чином, ухвали суду з зазначенням дня, часу і міста розгляду справи отримувалися відповідачем несвоєчасно, через 15 - 20 днів після відправлення. Оскільки відповідач знаходиться у м.Дніпропетровську то отримання кореспонденції з таким запізненням суд пов'язує з суб'єктивними обставинами з боку відповідача.

При цьому повідомлення про вручення поверталися до суду після винесення ухвал про відкладення розгляду справи та після прийняття рішення по справі.

Відповідно до ч.3 п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, оскільки господарським судом не порушено норм матеріального та процесуального права, рішення суду відповідає встановленим обставинам по справі то підстави для скасування рішення відсутні. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСКО РЕСУРСИ" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2014 р. у справі № 904/168/14 залишити без змін.

Головуючий: ___ С.Г. Антонік

Судді: ___ Л.О.Чимбар

___ Л.В.Чоха