Постанова № 38486857, 24.04.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2014 р. Справа № 804/4056/14

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Юркова Е.О.

при секретарі - Мізері А.В.

за участю: позивач - ОСОБА_1

представник відповідача - Карпова Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області з вимогами - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 29.07.2013 року № 0006621703, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, було визначено суму грошового зобов'язання 7 374 (сім тисяч триста сімдесят чотири) грн. 90 коп.

В обґрунтування позову позивач посилається на безпідставність та необґрунтованість висновків акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 17.07.2013 року № 75/17-3/НОМЕР_2 на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яке винесено без урахування фактичних обставин справи та в порушення приписів податкового законодавства.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала, у позові просила суд відмовити, надала письмові заперечення, що ґрунтуються на висновках, викладених в акті документальної позапланової невиїзної перевірки в яких зазначено, що в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості придбання робіт (послуг) у контрагентів - постачальників позивача та їх подальшої реалізації на адресу контрагентів - покупців, а саме відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Отже, підприємцем відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з суб'єктами господарювання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявності підстав для його задоволення.

Згідно акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 17.07.2013 року № 75/17-3/НОМЕР_2 - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_1 або позивач) зареєстроване 26.05.2010р. Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, номер запису про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР - 22240000000071815, на податковому обліку в Лівобережній МДПІ перебуває з 27.05.2010р. Згідно АІС Облік податків та платежів та ІС «Податковий Блок» податкова адреса суб'єкта підприємницької діяльності: АДРЕСА_1. Дані про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності як платника ПДВ: свідоцтво від 11.06.2010р. № 100287930, видане Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська. Індивідуальний податковий номер платника ПДВ - 2781508731.

Так, на підставі наказу №8 від 04.07.2013р., виданого Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська) ревізор-інспекторами Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська, відповідно до ст. 79 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань фінансово-господарських взаємовідносин з підприємством ПП «Валга» (код ЄДРПОУ НОМЕР_2) за період вересень 2012р., жовтень 2012р., листопад 2012р., грудень 2012р.

Вказаною перевіркою встановлені порушення: п. 198.1, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість за період: вересень 2012 року, жовтень 2012 року, листопад 2012 року, грудень 2012 року на загальну суму 4 916, 60 грн.

За результатами перевірки податковим органом був складений акт перевірки від 17.07.2013 року № 75/17-3/НОМЕР_2 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки - НОМЕР_2) з питань взаємовідносин з підприємством: ПП «Валга» (код ЄДРПОУ НОМЕР_2) вересень 2012р., жовтень 2012р., листопад 2012р., грудень 2012р.».

На підставі вказаного вище акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 29.07.2013 року № 0006621703, яким позивачу, як платнику податків, було визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 7 374 (сім тисяч триста сімдесят чотири) грн. 90 коп., а саме за основним платежем - 4 916,60 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2 458,30 грн.

Як зазначила позивач, про існування акту перевірки та винесеного на підставі нього податкового повідомлення-рішення вона дізналась ознайомившись з матеріалами адміністративної справи № 804/2904/14 за позовом Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська до ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, що перебуває в провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного, провадження по якій зупинено до набрання законної сили рішеннями по справах: № 804/4055/14, № 804/4056/14, № 804/4057/14.

Суд вважає, що висновки зазначені в акті перевірки від 17.07.2013 року № 75/17-3/НОМЕР_2 є безпідставними, та не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Розділом ІІІ Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на прибуток підприємств.

Відповідно до п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Згідно п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряє мого періоду та виникнення спірних правовідносин) - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум коштів до складу витрат та сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Так, 03.09.2012 року між ФОП ОСОБА_1 - далі (Довіритель) з одного боку, та Виконавцем - Приватним підприємством «Валга», що діє на підставі Статуту - та доручення Замовника, з іншого боку далі - (Повірений) було укладено Договір № 03/09.

Згідно п. 1.1 Договору - Повірений, що діє за дорученням і за рахунок засобів Довірителя, який діє за дорученням і за рахунок засобів Замовника, в межах даного Договору, надає послуги по організації перевезень вантажів та інших транспортно-експедиційних послуг в міжнародних і міжміських сполученнях способом надання транспортних засобів (організовує перевезення найманим грузовим автомобільним транспортом), згідно діючого цивільного законодавства України, вимог Міжнародної Конвенції і договорів в області міжнародних перевезень, посилаючись на підписану Сторонами заявку, яка визначає умови виконання кожної Перевозки (послуги).

Відповідно до додаткової угоди №1 від 04.09.2012 року до Договору № 03/09 від 03.09.2012 року п. 2.1 викладено в наступній редакції:

За дорученням Довірителя і згідно його заявок Повірений надає слідуючі послуги:

- оформлення у вантажоотримувача товарно-транспортних документів з

відповідною відміткою в отримані вантажу (печатка, в разі відсутності печатки у вантажоотримувача - підпис уповноваженої особи);

- відносно забезпечення оформлення документів, згідно митних, карантинних і

санітарних умов, страхування вантажу;

- забезпечення оформлення документів, згідно митних, карантинних і санітарни

умов, страхування вантажів при наявності таких, як обов'язкових умов, в заявці та по згоді з вантажовідправником.

П. 2.2 - Повірений виступає від імені Довірителя і може укладати договори з третіми особами для виконання зобов'язань по Даному Договору.

П. 2.3 - Дійсні умови по виконанню кожного замовлення Довірителя обумовлюються в Заявці (по факсу, електронній пошті).

Факт здійснення господарської операції згідно зазначеного Договору підтверджується наступними первинними документами:

- податковими накладними: №769 від 05.09.2012 року, №768 від 05.09.2012 року,

№770 від 06.09.2012 року, №771 від 07.09.2012 року, №772 від 17.09.2012 року, №1068 від 16.10.2012 року, №1069 від 24.10.2012 року, №721 від 01.11.2012 року, №722 від 22.11.2012 року, №2159 від 29.12.2012 року;

- актами здачі-приймання виконаних робіт (послуг): №5931 від 05.09.2012р., №5930

від 05.09.2012р., №5932 від 06.09.2012р., №5933 від 07.09.2012р., №5934 від 17.09.2012р., №6860 від 16.10.2012р., №6861 від 24.10.2012р., №7417 від 01.11.2012р., №7417 від 22.11.2012р., №8215 від 29.12.2012р.;

- рахунок-фактурами: №5931 від 05.09.2012р., №5930 від 05.09.2012р., №5932 від

06.09.2012р., №5933 від 07.09.2012р., №5934 від 17.09.2012р., №6860 від 16.10.2012р., №6861 від 24.10.2012р., №7416 від 01.11.2012р., №7417 від 22.11.2012р., №8215 від 29.12.2012р.

Також, факт здійснення господарської операції згідно Договору № 03/09 підтверджується:

- Договором № 15/12-2010 від 15.12.2010р. та додатком до нього № 1 від

01.10.2011р. укладеним між ФОП ОСОБА_1 (Експедитор) та ТОВ «Фрут Мастер Фудс» (Відправник) про надання експедиторських послуг при перевезенні вантажу;

- Договором № 10 від 14.05.2012р. укладеним між ФОП ОСОБА_1

(Виконавець) та ТОВ «Юромир» (Замовник) про надання послуг по організації перевезення вантажу автомобільним транспортом;

- Договором № 15/10-12 від 15.10.2012р. укладеним між ФОП ОСОБА_1

(Виконавець) та ПП «Іскер-Днепр» (Замовник) про надання послуг по організації перевезення вантажу автомобільним транспортом;

- Договорами-заявками на надання транспортних послуг: № 05/09-1 від 05.09.2012р.,

№ 04/09-1 від 04.09.2012р., № 06/09-2 від 06.09.2012р., № 16/09-1 від 16.09.2012р;

- Заявками на транспортування вантажу: № 2912 від 29.12.2012р., № 2910 від

29.10.2012р., № 1609 від 16.09.2012р., № 0609 від 06.09.2012р., № 0509-1 від 05.09.2012р., № 0409 від 04.09.2012р., № 0509 від 05.09.2012р., № 0609 від 06.09.2012р., заявка № 01/11-2;

- товарно-транспортними накладними: від 07.09.2012р. б/н; від 05.09.2012р. за № 00758; від 05.09.2012р. за № 0034; від 05.09.2012р. б/н; від 07.09.2012р. б/н; від 01.11.2012р. № 487464; від 09.12.2012р. № 487468.

Відповідно до ст.ст. 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповід альність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

В акті відповідача від 17.07.2013 року № 75/17-3/НОМЕР_2 зазначено, що товарно-транспортні накладні, які надані до перевірки, не відповідають дійсності з огляду на те, що: у товарно-транспортних накладних не зазначено номер подорожнього листа до якого вона видана; у графі «автопідприємство» зазначено найменування ФОП ОСОБА_1, коли згідно актів виконаних робіт перевезення здійснювало ПП «Валга»; у графі «автотранспорт» зазначено назву та номер автотранспорту, але згідно матеріалів перевірки ПП «Валга» та інформації Лівобережної ОДПІ, вказаний автотранспорт за ФОП ОСОБА_1 та ПП «Валга» не значиться; у товарно-транспортних накладних у графі - ПІБ водія зазначено Прізвища водіїв, коли ФОП ОСОБА_1 та ПП «Валга» не використовують працю найманих осіб.

Суд вважає, що наведені доводи відповідача не можуть бути підставною вважати про відсутність об'єктів оподаткування та неможливості реального здійснення платником податків операцій з ПП «Валга» з огляду на те, що не зазначення в ТТН номерів подорожнього листа до якого вона видана може свідчити лише про порушенням порядку заповнення ТТН.

Зазначення у графі ТТН «автопідприємство» найменування ФОП ОСОБА_1, коли згідно актів виконаних робіт перевезення здійснювало ПП «Валга»; зазначення прізвища водіїв, коли ФОП ОСОБА_1 та ПП «Валга» не використовують працю найманих осіб; зазначення у графі «автотранспорт» назву та номер автотранспорту, коли згідно матеріалів перевірки ПП «Валга» та інформації Лівобережної ОДПІ, вказаний автотранспорт за ФОП ОСОБА_1 та ПП «Валга» не значиться - спростовується наданими до матеріалів справи:

- Договором № 15/12-2010 від 15.12.2010р. та додатком до нього № 1 від 01.10.2011р.

укладеним між ФОП ОСОБА_1 (Експедитор) та ТОВ «Фрут Мастер Фудс» (Відправник) про надання експедиторських послуг при перевезенні вантажу;

- Договором № 10 від 14.05.2012р. укладеним між ФОП ОСОБА_1 (Виконавець)

та ТОВ «Юромир» (Замовник) про надання послуг по організації перевезення вантажу автомобільним транспортом;

- Договором № 15/10-12 від 15.10.2012р. укладеним між ФОП ОСОБА_1

(Виконавець) та ПП «Іскер-Днепр» (Замовник) про надання послуг по організації перевезення вантажу автомобільним транспортом;

- Договорами-заявками на надання транспортних послуг: № 05/09-1 від 05.09.2012р.,

№ 04/09-1 від 04.09.2012р., № 06/09-2 від 06.09.2012р., № 16/09-1 від 16.09.2012р;

- Заявками на транспортування вантажу: № 2912 від 29.12.2012р., № 2910 від

29.10.2012р., № 1609 від 16.09.2012р., № 0609 від 06.09.2012р., № 0509-1 від 05.09.2012р., № 0409 від 04.09.2012р., № 0509 від 05.09.2012р., № 0609 від 06.09.2012р., заявка № 01/11-2.

В своєму акті відповідач також посилаючись на акт ДПІ у м. Полтаві № 417/22.5-10/30285569 від 08.04.2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Валга» код ЄДРПОУ 30285569 з питань правомірності проведення господарських відносин із платниками податків за період: за лютий 2010 року - лютий 2013р.».

Щодо використання податковим органом вищевказаного акту перевірки суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до роз'яснення Вищою арбітражного суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000р. N 02-5/35 акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Зазначене вище підтверджено також п. 3 листа Вищого господарського суду від 24.07.2001 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів», в якому також зазначено, що «акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин».

У зв'язку з цим, зазначений вище акт перевірки, на підставі якого відповідачем було зроблено висновок про порушення позивачем норм діючою законодавства не можна застосовувати до ФОП ОСОБА_1, оскільки він (Акт перевірки) не має обов'язкового характеру для даного суб'єкту господарювання.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011р. - «не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюі яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Крім того, позивачем було зазначено, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2013 року адміністративний позов Приватного підприємства «Валга» до Державної податкової інспекції у м. Полтава Полтавської області Державної податкової служби про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії було задоволено частково. Зокрема, було визнано неправомірними дії ДПІ у м. Полтава Полтавської області Державної податкової служби щодо формування в акті № 417/22.5-10/30285569 від 08.04.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Валга» з питань правомірності проведених господарських відносин із платниками податків за період: лютий 2010 року - лютий 2013 року висновків: «Проведеною звіркою ПП «Валга» неможливо підтвердити реальність проведених господарських відносин із платниками податків за лютий 2010 року - лютий 2013 року. Проведеною звіркою ПП «Валга» документально не підтверджено господарські відносини із покупцями та постачальниками за лютий 2010 року - лютий 2013 року».

До матеріалів справи позивачем надано Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року по справі 816/2225/13-а на апеляційну скаргу ПП «Валга» на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2013 року, яку було задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби щодо внесення інформації про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання «Валга» з питань правомірності проведених господарських відносин із платниками податків за період: за лютий 2010 року - лютий 2013 року в електронній базі даних «Автоматизовану систему співставлення Інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України «Податковий блок» на підставі акту №417/22.5-10/30285569 від 08.04.2013р. та зобов'язано Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби відновити в електронній базі даних «Автоматизовану систему співставлення Інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України «Податковий блок» показники податкової звітності ПП «Валга», що зазначені останнім в податкових деклараціях з ПДВ за лютий 2010 року - лютий 2013 року.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства -контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа, що підтверджується Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наявним в матеріалах справи.

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагент був зареєстрований у встановленому законом порядку.

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях ФОП ОСОБА_1 відсутні порушення: п. 198.1, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість за період: вересень 2012 року, жовтень 2012 року, листопад 2012 року, грудень 2012 року на загальну суму 4 916, 60 грн.

В судовому засіданні був повністю доведений позивачем факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку контрагенту, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищезазначеній податковій накладній.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З урахуванням вищезазначеного суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0006621703 від 29.07.2013р. прийняте Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 70-71, 86, 94, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0006621703 від 29.07.2013р., яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 було визначено суму грошового зобов'язання в загальному розмірі 7 374 грн. 90 коп., а саме (за основним платежем - 4916 грн., 60 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2458 грн. 30 коп.).

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та в строки, встановленні статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 29 квітня 2014 року

Суддя Е.О. Юрков