Ухвала суду № 38474211, 29.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18785/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

29 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Старової Н.Е.

Чаку Є.В.

При секретарі: Бібко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баубізнес" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2014 року адміністративний позов ТОВ «"Баубізнес" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про зобов'язання вчинити дії - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу від 30 травня 2013 року, згідно пп..78.1.1 п.78.1 статті 78, п.79.1 статті 79 Податкового кодексу України відповідачем проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Баубізнес» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Метрос» за червень-листопад 2012 року.

За результатами даної перевірки 18 червня 2013 року податковим органом було складено акт №1/1/22-80-33442411.

В ході перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п. 198.3, 198.6 статті 198, п. 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 ПК України в результаті чого встановлено заниження ПДВ за період червень - листопад 2012 року в сумі 37 813 грн., в тому числі червень 2012 року - 4 777 грн., липень 2012 року - 12 671 грн., серпень 2012 року - 2 512 грн., вересень 2012 року - 10 494 грн., жовтень 2012 року - 2 399 грн., листопада 2012 року - 4 960 грн.; п. 138.2 статті 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток в 2012 році на суму 41 366 грн., а саме 3 квартал 2012 року - 27 232 грн., 4 квартал 2012 року - 14 134 грн.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення № 0000912201, яким за порушення п. 198.3, 198.6 статті 198, п. 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 47 266 грн., в тому числі основний платіж - 37 813 грн. та штрафні санкції - 9 453 грн. та № 0000922201, яким за порушення п. 138.2 статті 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 51 708 грн., в тому числі основний платіж - 41 366 грн. та штрафні санкції - 10 342 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Баубізнес» та ТОВ «Метрос» існували господарські відносини, а саме укладено Договір про надання рекламних послуг по розробці і виготовленню Видань та рекламної продукції позивача, верстці та підготовки до верстки рекламних макетів, виготовлення фотографій та ілюстрацій до каталогів.

На виконання зазначеного договору, ТОВ «Метрос» виписані податкові накладні: № 174 від 31 липня 2012 року, №1240 від 27 червня 2012 року, №1309 від 07 листопада 2012 року, №1308 від 07 листопада 2012 року, №1307 від 31 жовтня 2012 року, №1306 від 23 жовтня 2012 року, №1305 від 17 жовтня 2012 року, №1304 від 28 вересня 2012 року, №1303 від 24 вересня 2012 року, №1302 від 18 вересня 2012 року, №1319 від 07 вересня 2012 року, №1320 від 07 вересня 2012 року, №1321 від 28 серпня 2012 року, №1322 від 31 серпня 2012 року, №1323 від 17 липня 2012 року, №1324 від 17 липня 2012 року, №1325 від 30 липня 2012 року, №1326 від 30 липня 2012 року, №1317 від 27 червня 2012 року, №1316 від 24 вересня 2012 року, №1318 від 28 серпня 2012 року, №1318 від 23 липня 2012 року, №1318 від 17 липня 2012 року, №1318 від 12 листопада 2012 року на суму 196 983,35 грн. та ПДВ 39 396,67 грн. Крім того, позивачем були надані акти виконаних робіт.

Суми податку на додану вартість, сплачені позивачем по взаємовідносинах з зазначеним контрагентом, були включені ним до сум податкового кредиту за відповідні звітні періоди.

Крім того, всі отримані від Виконавця послуги були замовлені позивачем з метою використання у своїй господарській діяльності, а саме для здійснення видавничої діяльності - видання журналів і періодичних видань.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Відповідно до п. 185.1 статті 185 ПК України - об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 та п. 198.3 статті 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Баубізнес» зареєстроване Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 12 травня 2005 року, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи перебуває на податковому обліку в державній податковій інспекції у Голосіївському районі міста Києва.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до ч. 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

Дослідивши вказані вище первинні документи, колегія суддів приходить до висновку про їх відповідність вимогам зазначеним вище вимогам законодавства та про підтвердження факту реальності господарських операцій позивача, які є підставою виникнення права на податковий кредит.

Окрім цього, судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагент мали спеціальну податкову правосуб'єктність.

Отже позивачем правомірно було сформовано податковий кредит, оскільки наведена вище первинна документація чітко відображає операції які були здійсненні між позивачем та його контрагентами.

В акті перевірки №1/1/22-80-33442411 від 18 червня 2013 року відповідач посилається на те, що від ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС отримано акт від 01 березня 2013 року №214/22-6/31238263 про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Метрос» з питань дотримання вимог податкового законодавства за червень - листопад 2012 року щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 січня 2012 року по 31 січня 2013 року, яким встановлено, що стан платника - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей. За податковою адресою підприємство не знаходиться. Здійснено виїзд на адресу директора та засновника ТОВ «Метрос» ОСОБА_3 та встановлено, що останній за вказаною адресою не проживає. Свідоцтво платника ПДВ скасовано 13 листопада 2012 року.

Однак, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Так само як і на платника податків не покладається обов'язок перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» - якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість.

Таким чином, включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, відображених у отриманих від третьої особи податкових накладних, було здійснено ним на підставі вчиненого правочину, реальність якого доведено в судовому засіданні та у відповідності до вимог діючого законодавства, а суми ПДВ підтверджуються належним чином оформленими податковими накладними.

Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства.

А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.

А тому правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже, при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Старова Н.Е.