Ухвала суду № 38469522, 09.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/46101/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелбудальянс»

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2011

у справі № 2а-2479/10/0870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелбудальянс»

до Заступника начальника Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Павлюк Т.О.,

Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області

про визнання дій посадової особи державного органу незаконними та протиправними,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мелбудальянс» (надалі - позивач, ТОВ «Мелбудальянс») звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Заступника начальника Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Павлюк Т.О. (надалі - відповідач 1) та Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області (надалі - відповідач 2, Мелітопольська ОДПІ Запорізької області), у якому просило суд визнати дії заступника начальника Мелітопольської ОДПІ Павлюк Т.О. із внесення змін до акта про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Мелбудальянс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.09.2009 незаконними.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.06.2010 адміністративний позов задоволено частково: визнано дії відповідача 2 із внесенням змін до акта про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Мелбудальянс» з питань вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.07.2008 по 30.09.2009 протиправними. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2011 скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Письмових заперечень відповідача на касаційну скаргу позивача до суду не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.09.2009, за результатами якої 15.01.2010 складено акт № 21/23/34028118. 25.01.2010 (надалі акт).

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, відповідач не мав права вносити доповнення до акта перевірки, викладати акт перевірки в іншій редакції. А відтак, суд дійшов висновку, що внесення доповнень до акта перевірки свідчить про наявність зміненого акта перевірки, внаслідок чого позивач був позбавлений права надати щодо нього свої зауваження та підписати такий змінений акт.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовна вимога у вигляді визнання неправомірними (протиправними) дій посадових осіб або конкретного податкового органу при складанні акта перевірки або внесення змін до такого акта, є неналежно обраним способом правового захисту позивача, оскільки вирішення такого спору не захищає саме по собі права чи інтереси платника податку.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності до вимог Закону України «Про державну податкову службу в Україні», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, та з метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів, наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327 затверджено Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (надалі Порядок).

Згідно з абз. 1, п. 4.4 вказаного Порядку, оформлення перевірок, у разі незгоди посадових осіб із висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті перевірки, суб'єкт господарювання має право протягом трьох робочих днів з дня, наступного за днем отримання примірника акта перевірки подати до органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки. Органи державної податкової служби розглядають заперечення протягом трьох робочих днів з дня, наступного за днем їх надходження та про результати розгляду письмово повідомляють суб'єкта господарювання (абз. 3 п. 4.4 Порядку).

За результатами розгляду заперечень складається висновок довільної форми, у якому зазначаються наведені в акті перевірки факти та дані, відносно яких надано заперечення суб'єктом господарювання, короткий зміст заперечень, наводиться обґрунтування позиції органу державної податкової служби стосовно кожного питання, порушеного в запереченнях, та підводиться підсумок щодо обґрунтованості заперечень (абз. 5 п. 4.4 Порядку).

Висновок підписується посадовими особами органу державної податкової служби, що проводили перевірку, їх безпосередніми керівниками, а також іншими посадовими особами органу державної податкової служби, які були залучені до розгляду заперечень, та затверджується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби, працівники якого проводили перевірку. У разі потреби заперечення можуть бути винесені на розгляд постійних комісій, передбачених пунктом 4.1 цього розділу (абз. 6 п. 4.4 Порядку).

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що всупереч приписів Порядку, орган державної податкової служби вніс доповнення до Акта перевірки, виклав Акт перевірки у іншій редакції, про що повідомив позивача листом від 28.01.2010 за № 24-17/10/23-210. Внесення доповнень до Акта перевірки та викладення Акта перевірки в іншій редакції, по своїй суті свідчить про факт складення іншого Акта перевірки, у зв'язку з чим, позивач, у такому випадку, був позбавлений права підписати змінений Акт із зауваженнями та надати їх у встановленому порядку.

Також, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, пунктом 3.3. Порядку передбачено, що матеріали перевірок інших суб'єктів господарювання щодо правових відносин з платником податків (акти, довідки, пояснювальні записки, розрахунки та інші документи), завірені копії документів, що підтверджують наявність фактів порушень податкового, валютного та іншого законодавства (у разі їх вилучення), пояснювальні записки посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень, реєстри, в яких наводиться інформація про проведені перевірки, надіслані запити на їх проведення до інших органів державної податкової служби та отримані відповіді не надаються суб'єкту господарювання, а використовуються при розгляді матеріалів перевірки керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби для прийняття податкового повідомлення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) та вжиття відповідних заходів.

Тобто, вказана норма Порядку також не надає права органу державної податкової служби вносити доповнення до акта перевірки та викладати акт перевірки у іншій редакції.

За таких обставин, внесення змін до акта перевірки Мелітопольською ОДПІ дійсно вчинено поза межами наданих податковому органу повноважень.

Разом з цим, судом апеляційної інстанції правильно взято до уваги, що позивачем невірно обраний правовий спосіб захисту порушеного права, на що судом першої інстанції не було звернено уваги.

Пункт 1 частини першої ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлює, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

При цьому названа норма визначає рішення як нормативний правовий акт чи правовий акт індивідуальної дії.

Правовий акт - акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Критерієм розмежування понять нормативного правового акта і ненормативного (індивідуального) правового акта є сфера його дії за суб'єктивним складом, оскільки правові акти індивідуальної дії, на відміну від нормативних, поширюють свою дію на конкретно визначеного суб'єкта.

Характерною ознакою правового акту є наявність в ньому змісту управління особою, здійснення щодо нього влади, шляхом встановлення його прав і обов'язків.

Із аналізу змісту зазначених понять суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція законодавця як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта, а відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги. Тобто, до компетенції адміністративних судів віднесено справи щодо захисту прав, свобод та інтересів осіб від дій суб'єктів владних повноважень щодо управління цими особами чи здійснення інших владних функцій щодо них.

Разом з тим, в даному випадку акт відповідача є службовим документом, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, та не створює для позивача прямих правових наслідків.

В даному випадку саме податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій), а не акт є тим рішенням в розумінні п. 1 частини першої ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, яке в випадку порушення прав, свобод та інтересів платника податку (позивача у справі) підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову законним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи повно і правильно встановив обставини справи, та при ухваленні судового рішення не допустив порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелбудальянс» залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2011 у справі № 2а-2479/10/0870 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.