Ухвала суду № 38469470, 10.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/64785/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шкіряник»

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.02.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012

у справі № 2а-4129/10/0970 Івано-Франківського окружного адміністративного суду

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Шкіряник»

до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області

за участю прокурора Івано-Франківської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.02.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПП «Шкіряник» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача за липень, серпень 2010 року сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, донарахування податкових зобов`язань із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 18.10.2010 № 2749/234/22173327, про порушення позивачем норм пункту 1.8 ст. 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищено податковий кредит у податковому обліку за липень, серпень 2010 року на 595218,00 грн. та 150590,00 грн. відповідно та завищено заявлені суми бюджетного відшкодування за вказані податкові періоди на 843703,00 грн. та 682084,00 грн. відповідно; завищено залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 1169565,00 грн. та занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, на 362281,00 грн.

За наслідками висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.10.2010: № 0002531542/0 - про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у податковому обліку за липень, серпень 2010 року на 843703,00 грн. та 682084,00 грн. відповідно; № 0000162320/0 - про визначення податкового зобов`язання із податку на додану вартість у сумі 434737,00 грн., у тому числі: 362281,00 грн. - за основним платежем та 72456,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У судовому процесі встановлено, що у податковому обліку за липень, серпень 2010 року позивач сформував податковий кредит за податковими накладними, виписаними ТОВ «Метвторпром», ТОВ «Карпатська Агропромислова компанія», ТОВ «БІГОР», ТОВ «Ледер - Плюс», ТОВ «ЮГУКРБІЗНЕС» з посиланням на виконання операцій з поставок позивачу шкур великої рогатої худоби, а ТОВ «ЛУКСОР», ТОВ «ГАЗТОРГ УКРАЇНА» - з посиланням на виконання операцій з поставки позивачу природного газу.

Підпунктом 1.7 ст.1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (пункту 1.8 цієї статті).

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на додану вартість на включення сум податку, сплачених постачальнику у складі ціни за товари (послуги), до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів (пункт 11.1 цих Правил). Один із екземплярів товарно-транспортної накладної, як встановлено пунктом 11.7 цих Правил (у редакції наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 22 травня 2006 року № 493), передається вантажоодержувачу, і служить для оприбуткування вантажу (товару). За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності у покупця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Відповідно до частини 1 ст. 32 Закону України «Про ветеринарну медицину» одержання ветеринарних документів для переміщення тварин, продукції тваринного походження, інших об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду здійснюється з метою охорони території України від занесення хвороб тварин з території інших держав або карантинних зон та захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей, а також недопущення наявності залишкових кількостей ветеринарних препаратів та забруднюючих речовин у продуктах тваринного походження і кормах.

Об'єкти державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду супроводжуються такими ветеринарними документами: ветеринарні свідоцтва (для України - форми N 1 та N 2) - при переміщенні за межі території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, міст (підпункт 2 пункту 2 цієї статті).

Відповідно до пункту 3.2 Порядку видачі ветеринарних документів, який затверджений наказом Державного комітету ветеринарної медицини України від 13 квітня 2009 року № 85 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2009 року за № 519/16535, при відправленні товарів чи при переміщенні тварин автомобільним транспортом ветеринарний документ передається водію (експедитору) як додаток до товарно-транспортних документів з подальшою передачею його одержувачу в пункті призначення.

З огляду на відсутність доказів транспортування шкур від ТОВ «Метвторпром», ТОВ «Карпатська Агропромислова компанія», ТОВ «БІГОР», ТОВ «ЮГУКРБІЗНЕС» до позивача; не відповідність товарно-транспортних накладних, наданих як підтвердження перевезення цього товару від ТОВ «Ледер - Плюс», нормам наказу № 363 ( відсутність в них підписів водія та відміток щодо додатків до цих накладних - ветеринарних свідоцтв, що унеможливлює встановлення зв`язку між доданими товарно-транспортними накладними та ветеринарними свідоцтвами, наданими позивачем на підтвердження поставки шкур ТОВ «Ледер - Плюс» ), оцінка яких судом відповідає нормам ст. 86 КАС України, а також враховуючи відсутність у вказаних постачальників необхідних умов для поставки вказаної продукції, зокрема трудових ресурсів та основних засобів (транспорт, складські приміщення, виробничі потужності), суди зробили правильний висновок про не підтвердження реального характеру господарських операцій з поставки позивачу шкур цими постачальниками. У зв'язку з цим податковий орган правомірно виключив з податкового обліку позивача суми податкового кредиту, сформовані за податковими накладними, виписаними ТОВ «Метвторпром», ТОВ «Карпатська Агропромислова компанія», ТОВ «БІГОР», ТОВ «Ледер - Плюс», ТОВ «ЮГУКРБІЗНЕС», та зменшив суми бюджетного відшкодування, у декларуванні яких були враховані ці суми податкового кредиту.

Таке правозастосування судів попередніх інстанцій відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій, зокрема в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Що ж до висновків податкового органу у частині завищення позивачем податкового кредиту за податковими накладними, виписаними ТОВ «ЛУКСОР», ТОВ «ГАЗТОРГ УКРАЇНА» з посиланням на поставку природного газу позивачу, то у межах судового процесу позивачем не оспорювались ці висновки, що свідчить про правомірність відмови у задоволенні позову у цій частині судами попередніх інстанцій. Не містить доводів позивача на підтвердження правомірності його дій щодо включення сум ПДВ за наслідками цих господарських операцій до податкового кредиту і касаційна скарга.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шкіряник» залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.02.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: Н.Є. Блажівська М.В. Сірош