Ухвала суду № 38469241, 24.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2014 р. м. Київ К/800/58028/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.,

суддів Заїки М.М.,

Загороднього А.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції Житомирської області про скасування постанов,

встановила:

У червні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції Житомирської області про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про стягнення витрат на проведення виконавчих дій.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши наведені доводи в касаційних скаргах, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 29.09.2011 Відділом Державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження за виконавчим написом нотаріуса від 23.05.2011 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Укрсиббанк" заборгованості в сумі 96554,09 грн. шляхом звернення стягнення на заставне майно, а саме - транспортний засіб марки FAW CA 1047 2008 року випуску, про що сторонам виконавчого провадження були направлені копії даної постанови відповідно до листа від 30.09.2011.

17 липня 2012 року під час виконавчого провадження у присутності ОСОБА_2 відповідачем був описаний, арештований та вилучений належний позивачу вказаний автомобіль.

Оскільки в добровільному порядку позивачем не було сплачено вказану заборгованість, 01.08.2012 було винесено оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору в сумі 9655,41грн. та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій в сумі 264,49грн.

11 жовтня 2012 року за постановою Відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції Житомирської області ПАТ "Укрсиббанк" було повернуто вказаний виконавчий напис нотаріуса без виконання, а оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій були виділені в окреме провадження та 24.05.2013 для їх виконання було відкрито провадження.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, постанова про відкриття виконавчого провадження прийняті правомірно та обґрунтовано.

Проте колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі написи нотаріусів.

Положеннями статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Разом з цим, приймаючи рішення про обґрунтованість та правомірність дій виконавчої служби суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної оцінки факту підтвердження направлення відповідачем на адресу позивача копії постанови про відкриття виконавчого провадження.

Оскільки, судами попередніх інстанцій при розгляді справи не встановлено чи були дотримані відповідачем вимоги статтей 25, 31 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно висновки про правомірність подальших дій, а саме: прийняття постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, постанови про відкриття виконавчого провадження є передчасними.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Суди попередніх інстанцій названих вимог Кодексу адміністративного судочинства України не виконали, у зв'язку з чим порушили норми процесуального закону. Також судами в порушення норм процесуального права не було з'ясовано та враховано всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій під час прийняття рішень по суті спору у даній справі було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, про передчасність висновків суду першої та апеляційної інстанції, та вбачає необхідність витребування та дослідження нових доказів.

Відповідно до пункту 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з урахуванням положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства щодо відсутності можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, що відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

ухвалила:

Касаційну скаргу позовом ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції Житомирської області про скасування постанов - скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Білуга

Судді А.Ф. Загородній

М.М. Заїка