Ухвала суду № 38467964, 24.04.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

24 квітня 2014 рокусправа № 804/13236/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВАТ"

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року по справі № 804/13236/13-а за позовом Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВАТ" про стягнення податкового боргу, -

в с т а н о в и В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року частково задоволено позов Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВАТ" податковий борг у сумі 118172грн.

Постанова суду мотивована наявністю у відповідача податкового боргу, який становить суму самостійно узгоджених але не сплачених у встановлений законом строк податкових зобов'язань - авансові внески з податку на прибуток.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, просив скасувати постанову та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову повністю. Апеляційна скарга обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо наявності у підприємства заборгованості із сплати авансових внесків з податку на прибуток. Заявник апеляційної скарги вказує на те, що ним у встановленому законом порядку було подано до ДПІ декларацію, в якій за результатами діяльності підприємства, було зазначено про відсутність обов'язку щомісяця сплачувати авансові платежі з податку на прибуток. Вказана декларація неправомірно не була прийнята ДПІ, при цьому державна податкова служба надала на адресу підприємства Лист, в якому не зазначено причини не прийняття податкової звітності, у зв'язку з чим такий лист не може розцінюватися як рішення про відмову у прийнятті декларації. Зазначені обставини, на думку заявника апеляційної скарги, залишені судом першої інстанції поза увагою, що призвело до неправильного вирішення справи. Тобто, позиція відповідача полягає у тому, що ним було подано податкову звітність до ДПІ, яка свідчить про відсутність у підприємства обов'язку сплачувати авансові платежі з податку на прибуток, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність податкового боргу, який становить суму самостійно узгоджених але не сплачених у встановлений законом строк податкових зобов'язань - авансові внески з податку на прибуток.

Позивач своїм процесуальним правом щодо оскарження постанови суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позову, не скористався.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 57.1. ст. 57 ПК України платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань.

При цьому дванадцятимісячний період для сплати авансових внесків визначається починаючи з березня поточного звітного (податкового) року по лютий наступного звітного (податкового) року включно.

Податкова декларація та розрахунок щомісячних авансових внесків за базовий звітний (податковий) рік подаються протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що відповідачем було подано до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за № 5088 від 11.02.2013р., в якій визначено розмір авансових платежів, що сплачуються щомісячно, у сумі 29543,0грн. (а.с.20).

Самостійно узгоджені відповідачем податкові зобов'язання - авансові платежі з податку на прибуток, у 2-4 кварталі 2013 року у розмірі 118172,0грн. сплачені не були, у зв'язку з чим набули статусу податкового боргу.

Таким чином, встановивши обставини, які свідчать про наявність у відповідача податкового боргу, який у добровільному порядку підприємством не сплачується, та прийнявши до уваги заходи, які вживалися ДПІ щодо погашення податкового боргу (направлення податкової вимоги), суд першої інстанції, враховуючи повноваження ДПІ, які визначено п.95.1 - 95.3 ст.95 ПК України, дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову в цій частині.

Не заперечуючи встановлені судом першої інстанції обставини, які свідчать про подання підприємством декларації за № 5088, в якій, у тому числі, визначені щомісячні суми авансових платежів з податку на прибуток, відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що судом не враховано ті обставини, які свідчать про уточнення показників податкових зобов'язань у поданій до ДПІ декларації 24.04.2013р.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що відповідачем до ДПІ, засобами електронного зв'язку, 24.04.2013р. подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємств, в якій зазначено про відсутність обов'язку щомісяця сплачувати авансові платежі з податку на прибуток, у зв'язку з отриманням підприємством збитків за результатами першого квартал 2013 року.

Факт надходження вказаної декларації до ДПІ не заперечувався позивачем. Натомість, у прийнятті вказаної податкової звітності ДПІ було відмовлено з тих підстав, що подана декларація не відповідала вимогам п.48.3 та п.48.4 ст.48 ПК України. Про вказані обставини відповідача повідомлено листом від 29.04.2013р. (а.с.97).

Відповідно до п.49.11 ст.49 ПК України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

У разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації платник податків має право: подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання; оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу (пп..49.12.1, 49.12.2 п.49.12 ст.49 ПК України).

Отже, ст..49 ПК України як визначено право ДПІ відмовити у прийнятті поданої декларації, за наявності для цього підстав, так і дії платника, у разі отримання такої відмови.

Відповідач отримав повідомлення ДПІ, в якому фактично зазначено про відмову у прийнятті декларації, але своїм право щодо подання нової декларації або оскарження рішення контролюючого органу не скористався, надавши на адресу ДПІ листа (а.с.98), в якому фактично висловив свою незгоду з аргументами, які наведені ДПІ в рішенні про неприйняття податкової звітності.

Встановивши такі обставини справи, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскільки декларація від 22.04.2013р. є не прийнятою, то відповідач не звільнявся від обов'язку сплатити самостійно узгодженні податкові зобов'язання визначені у декларації від 11.02.2013р.

Посилання відповідача на фактичну дату отримання повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації, що на його думку свідчить про порушення ДПІ строків направлення такого повідомлення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ст..49 ПК України встановлено строки, в які таке повідомлення має бути направлено платнику податків, а не строки, в які таке повідомлення має бути отримано платником податків.

Не мають правового значення для вирішення питання щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції доводи заявника апеляційної скарги про те, що ним повторно 26.02.2014р. направлялася до ДПІ декларація за І квартал 2013 року, оскільки така декларація подавалася після ухвалення судом рішення (20.02.2014р.), яке оскаржується відповідачем.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1, ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВАТ" залишити без задоволення, в постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року по справі № 804/13236/13-а - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 25.04.2014р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк