Ухвала суду № 38467829, 03.04.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2014 року

справа № 0870/10748/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Фастовської М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 січня 2013 року у справі №0870/10748/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Данко» до Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Данко» 09.11.2012 року звернулось до суду з позовом до Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби, згідно якого просить визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем 16.10.2012 року податкове повідомлення-рішення №0000022201.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість у загальному розмірі 251083 грн., викладені у акті №542/2201/32692360 від 02.10.2012 року (далі - акт перевірки) на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 січня 2013 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача від 16.10.2012 року №0000022201.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки, про порушення позивачем вимог пп. «а» п. 185.1 ст. 185, пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 187.6 ст. 187, п. 193.1 ст. 193, п. 189.5 ст. 189, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, та ненадання позивачем під час проведення перевірки документів на підтвердження своїх доводів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №542/2201/32692360 від 02.10.2012 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- пп. «а» п. 185.1 ст. 185, пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 187.6 ст. 187, п. 193.1 ст. 193, п. 189.5 ст. 189, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до використання сум ПДВ, що не сплачені до бюджету в розмірі 251083 грн., (ст. 209 ПК України), а саме: у лютому 2011

року на суму 56637 грн., у березні 2011 року на суму 69667 грн., у квітні 2011 року на суму 32781 грн., у травні 2011 року на суму 27282 грн., у листопаді 2011 року на суму 61216 грн., у грудні 2011 року на суму 3500 грн., та зменшено суму податку на додану вартість, яка включається до валових витрат платника за листопад 2011 року на суму 26 грн. та грудні на суму 11 грн. (а.с.10-21).

В акті перевірки також зазначено, що перевіркою правильності відображення показника в рядку 10.1 податкової декларації за період, що перевіряється, «придбання (виготовлення будівництво, спорудження з ПДВ на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій», а саме рядка 10.1 «підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та нульовою ставкою» в сумі 1281601 грн. встановлено його завищення на загальну суму 251083 грн. Перевіркою встановлено, що згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» станом на 30.06.2012 року по ПП ПКФ «Імпторгсервіс» перед ТОВ СГП «Дано» рахується кредиторська заборгованість, за якою минув термін позовної давності у сумі 530586,02 грн., в т.ч. ПДВ 88431 грн., яка виникла в травні 2008 року в сумі 163132 грн., в т.ч. ПДВ 26188,80 грн. та в листопаді 2008 року в сумі 367453,20 грн. в т.ч. ПДВ 61242,20 грн. На підставі наведеного, у акті перевірки зроблено висновок про те, що товари, які отримало ТОВ «СГП «Данко» не сплачені протягом терміну позовної давності, вважаються безоплатно отриманими, оскільки відсутній факт їх придбання, як це передбачено у п.198.3 ст. 198 ПК України, тому право на податковий кредит щодо таких товарів відсутнє. В результаті, на думку перевіряючих, підприємством позивача завищено суму податкового кредиту на суму 88431 грн., в т.ч. з травень 2011 року на суму 27189 грн.

Крім того, при співставленні даних реєстрів виданих та отриманих податкових накладних з фактичною наявністю встановлено відсутність отриманих накладних. Тому позивачем безпідставно включено до податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 162678 грн. по наступних контрагентах: ТОВ «Агрохімсервіс», ТОВ «ОРЦ Соснова пуща», ТОВ «Донагротрейд», ТОВ «Украгро НПК», ПП «Запорізьке електротехнічне підприємство», ТОВ «АС-ТЕРРА».

На підставі акта перевірки відповідачем 16.10.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення «Р» №0000022201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 251 083 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 16 179 грн. (а.с. 9).

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

В акті перевірки відповідач зазначає про завищення позивачем суми податкового кредиту на 88 431 грн., пов’язуючи це з отриманням позивачем товарів не оплачених протягом терміну позовної давності, тому вважає їх безоплатно отриманими, оскільки відсутній факт їх придбання, як це передбачено п.198.3 ст. 198 ПК України.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже враховуючи положення зазначеної правової норми, якою визначено як визначається податковий кредит, а також інших норм податкового законодавства України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ні ця, не інша норма Податкового кодексу України не містить правила, відповідно до якого платник податку був би зобов'язаний корегувати податковий кредит попередніх податкових періодів у разі несплати вартості придбаних товарів/послуг після спливу терміну позовної давності шляхом зменшення на вартість такого ПДВ суми податкового кредиту у тих податкових періодах, у яких сплинув термін позовної давності.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що відповідачем під час перевірки не було належним чином досліджено і не надано суду відповідних доказів того, що відповідні суми взагалі були віднесені позивачем до податкового кредиту, у якому саме податковому періоді, доказів виникнення кредиторської заборгованості та доказів спливу терміну позовної давності. Посилання відповідача на - оборотно-сальдову відомість по рахунку 631, не може бути єдиним належним та достатнім доказом вищенаведених обставин.

Щодо безпідставного включення позивачем до податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 162 678 грн. по наступних контрагентах: ТОВ «Агрохімсервіс», ТОВ «ОРЦ Соснова пуща», ТОВ «Донагротрейд», ТОВ «Украгро НПК», ПП «Запорізьке електротехнічне підприємство», ТОВ «АС-ТЕРРА», в зв’язку з фактичною відсутністю отриманих накладних.

Суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вірно встановлено судом першої інстанції на підставі наданих позивачем копій податкових накладних ТОВ «Агрохімсервіс», ТОВ «ОРЦ Соснова пуща», ТОВ «Донагротрейд», ТОВ «Украгро НПК», ПП «Запорізьке електротехнічне підприємство», ТОВ «АС-ТЕРРА» та копій реєстрів отриманих податкових накладних за відповідні періоди, які містяться в матеріалах справи, позивач правомірно включив до податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 162 678 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом помилково зроблені висновки про відсутність порушень відображених в акті перевірки, оскільки жодного документу на підтвердження своїх доводів в період проведення перевірки та винесення податкових повідомлень-рішень позивачем не було надано, суд апеляційної інстанції зауважує на наступному.

Відповідно до розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПС України від 22.12.2010 року №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

Однак з акта перевірки не вбачається того, що посадові особи відповідача, під час проведення перевірки, вимагали від позивача надати письмові пояснення щодо встановлених порушень (ненадання до перевірки документів), не вбачається того, що позивач відмовився надавати документи, які зазначені в акті перевірки як відсутні, відсутні докази відмови посадових осіб платника надати витребувані документи. Оскільки, відповідачем не надано доказів дотримання вимог зазначено Порядку, в цій частині, то доводи представника відповідача щодо ненадання позивачем до перевірки зазначених вище документів, є безпідставними. Та з цих підстав, колегія суддів вважає обґрунтованим дослідження судом першої інстанції усіх наданих позивачем документів в підтвердження правомірності своїх позовних вимог.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов’язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 січня 2013 року у справі №0870/10748/12 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 04 квітня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко