Ухвала суду № 38466750, 11.03.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/3235/13-а

Категорія: 3.1 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бойка А.В.,

суддів: Танасогло Т.М.,

Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Ізмаїльської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії про визнання незаконними дій, визнання рішення недійсним та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

22.04.2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Ізмаїльської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії про визнання незаконними дій відповідача в частині не прийняття своєчасно рішення, що передбачено законодавством про МСЕК; визнання недійсним рішення відповідача від 18.12.2012 року; зобов'язання відповідача поновити позивачу статус інваліда з 01.08.2012 року, встановлений у 2010 році.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2013 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленою по справі постановою, 05.06.2013 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2013 року

Апелянт зазначає, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилався на те, судом першої інстанції неправомірно був застосований п. 14 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 про те, що комісія має право направляти осіб, які звернулись для встановлення інвалідності до лікувально-профілактичних установ з метою уточнення діагнозу, оскільки інвалідність йому була встановлена ще у 2010 році, а направлення на консультацію в МСЕК він отримав у 2012 році. Також позивач зазначив, що обласна МСЕК № 2 не є лікувально-профілактичною установою. Таким чином, на думку апелянта, неправомірним є висновок суду першої інстанції стосовно того, що Ізмаїльська МСЕК у передбачений чинним законодавством спосіб направила його на консультацію в обласну МСЕК № 2.

Апелянт вважає, що рішення відповідача від 18.12.2012 року про невизнання його інвалідом є незаконним, а тому підлягає скасуванню.

На підставі викладеного ставиться питання про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2013 року та постановлення нової, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть учать у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що 27.04.2012 року Ізмаїльською МСЕК було проведено огляд гр. ОСОБА_2 для прийняття рішення стосовно встановлення йому інвалідності, що підтверджується актом огляду № 144 від 27.04.2012 року.

Позивач наполягав на встановленні йому третьої групи інвалідності, однак, за результатами його медичного огляду та за наявними медичними документами експерти Ізмаїльської МСЕК не виявили об'єктивних даних щодо наявності у позивача такого розладу функцій організму, які свідчать про необхідність у соціальній допомозі і захисті.

У зв'язку з труднощами, які виникли в оцінці соціальних потреб, визначенні клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, Ізмаїльська міжрайонна медико-соціальна експертна комісія рішення відносно гр. ОСОБА_2 про визнання його інвалідом або відмову у визнанні його інвалідом не приймала.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось самим позивачем, за його згодою він був направлений на консультацію до Обласної МСЕК № 2, куди відповідачем супровідним листом № 97 від 06.08.2012 року також була направлена медична справа позивача.

Згідно акту № 309 від 14.08.2012 року Обласної МСЕК № 2, за наслідками огляду гр. ОСОБА_2 та після вивчення наданих останнім результатів медичних обстежень та досліджень, оцінювання соціальних потреб позивача, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, було встановлено, що наявні у нього порушення функцій організму, обумовлені захворюваннями, не обмежують його життєдіяльність до стану, який би надавав можливість визнати його інвалідом відповідно до вимог п.п. 26 та 27 «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03.12.2009 року (далі - Критерії) (а.с. 19).

Таким чином, Обласна МСЕК № 2 дійшла висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_2 інвалідом.

Даний висновок, викладений Обласною МСЕК № 2 в акті № 309 від 14.08.2012 року, був усно доведений до позивача.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Обласної МСЕК №2, ОСОБА_2 подав на ім'я голови Обласної МСЕК №2 заяву, в якій позивач просив направити його на переогляд в Обласну МСЕК № 1 (а.с. 22).

12.09.2012 року ОСОБА_2 був оглянутий Обласною МСЕК № 1, за результатами чого складено акт № 74 від 12.09.2012 року.

За наслідком проведеного огляду Обласна МСЕК № 1 дійшла висновку про те, що клініко-функціональні порушення стану здоров'я позивача у легкому ступені обмежують життєдіяльність позивача, але не дають підстав визнати його інвалідом.

ОСОБА_2 з вказаним рішенням Обласної МСЕК № 1 також не погодився, у зв'язку з чим йому було рекомендовано пройти обстеження у Дніпропетровському науково-дослідницькому інституті медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України.

З матеріалів справи встановлено, що у періоді з 13.11.2012 року по 16.12.2012 року ОСОБА_2 знаходився на обстеженні у Дніпропетровському науково-дослідницькому інституті медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України, однак повне обстеження він пройти відмовився, у зв'язку з чим на комісію не представлявся, що підтверджується витягом з історії хвороби № 6587 (а.с. 23).

В свою чергу, 18.12.2012 року, після повернення медичної справи позивача, Ізмаїльською МСЕК було прийнято рішення про невизнання ОСОБА_2 інвалідом, яке відображено у протоколі № 8 від 18.12.2012 року.

Позивача було повідомлено про прийняте рішення та 09.01.2013 року він отримав довідку № 15 з експертним рішенням про невизнання його інвалідом.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Ізмаїльської МСЕК та діями відповідача по несвоєчасному прийняттю рішення про визнання або невизнання його інвалідом, ОСОБА_2 звернувся з відповідним позовом до суду першої інстанції.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, зважаючи на наступне:

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" медико-соціальна експертиза - це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

Статтею 3 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1317 затверджено Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.

Відповідно до пункту 3 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу покладається на керівника лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я (пункти 17, 18 Положення про медико-соціальну експертизу).

Відповідно до п.11 Положення міські, міжрайонні, районні комісії визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; потребу інвалідів у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу інвалідів, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті інваліда або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого; медичні показання на право одержання інвалідами спеціального автотранспорту і протипоказання до керування ним.

Згідно з абз.2 п.14 Положення комісії мають право направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, до лікувально-профілактичних закладів для проведення огляду з метою уточнення діагнозу і призначення відповідного лікування.

Відповідно до п. 12 Положення до повноважень Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії віднесено надання лікарям комісій консультаційної допомоги з питань проведення медико-соціальної експертизи; проведення у складних випадках огляду осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленнями районних, міжрайонних, міських комісій.

Слід зазначити, що Ізмаїльською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією було направлено ОСОБА_2 на огляд до Обласною МСЕК № 2 саме у зв'язку з виниклими складнощами у визначенні комісією наявності у позивача інвалідності.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач був направлений на огляд до Обласною МСЕК № 2 у відповідності до положень чинного законодавства та у межах визначених повноважень відповідача, з метою більш повного, ґрунтовного та кваліфікованого обстеження ОСОБА_2

Згідно з пунктом 1.10 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.09.2011 р. № 561, при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.

Таким чином, рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення необхідних досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичної документації, яка обов'язково включає направлення на МСЕК (форма № 088/о), та за результатами об'єктивного обстеження особи членами комісії.

В свою чергу, за результатами проведених Обласними МСЕК № 1 та № 2 обстежень позивача та дослідження медичної документації було встановлено, що виявлені функціональні порушення ОСОБА_2 не дають змоги встановити йому інвалідність.

Таким чином, медико-соціальні експертні комісії дійшли висновку про відсутність підстав для визнання позивача інвалідом саме за результатами медичного обстеження позивача та на підставі медичної документації, в тому числі документації лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я.

Як вже зазначалось вище, ОСОБА_2 було запропоновано також пройти обстеження у Дніпропетровському науково-дослідницькому інституті медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України, однак від проходження повного обстеження у вказаній установі позивач відмовився.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно необґрунтованості вимог позивача щодо визнання неправомірними дій Ізмаїльської МСЕК по неприйняттю своєчасно рішення про визнання його інвалідом або відмову у визнанні його інвалідом.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 не встановленого конкретного строку, протягом якого таке рішення має бути прийнято.

П. 15 вказаного Положення встановлено, що комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.

Судами як першої, так і апеляційної інстанції не було встановлено фактів несвоєчасного огляду позивача з питання встановлення йому інвалідності.

Також, матеріалами справи підтверджено дотримання Ізмаїльською МСЕК процедури проведення медико-соціальної експертизи, з урахуванням фактичних обставин, встановлених відповідачем при огляді ОСОБА_2, а рішення про невизнання ОСОБА_2 інвалідом було прийнято одразу після повернення медичної справи позивача з Дніпропетровського науково-дослідницького інституту медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання неправомірними дій відповідача в частині не прийняття своєчасно рішення про встановлення або відмову у встановленні інвалідності, а також щодо визнання недійсним рішення Ізмаїльської МСЕК від 18.12.2012 року про відмову у встановленні інвалідності.

В свою чергу, необґрунтованими є позовні вимоги і про зобов'язання відповідача поновити позивачу статус інваліда з 01.08.2012 року, встановлений у 2010 році, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, повноваження щодо встановлення інвалідності належать лише уповноваженим на те чинним законодавством органам, зокрема, органам Медико-соціальної експертизи.

Зважаючи на все вищезазначене колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, правильно по суті вирішено справу, та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 184, 185, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: А.В. Бойко

Суддя: Т.М. Танасогло

Суддя: О.В. Яковлєв