Постанова № 38456905, 28.04.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2014 р. Справа № 906/17/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Миханюк М.В.

суддя Савченко Г.І. ,

суддя Павлюк І. Ю.

при секретарі судового засідання Кушніруку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Житомирської області від 06.03.14 р. у справі № 906/17/14

за позовом Приватного підприємства "Адлєр"

до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Спіка"

про стягнення 70360,04 грн

за участю представників сторін:

позивача - Бонтлаба В.В., дов. б/н від 13.05.2013 р. (в режимі відеоконференції)

відповідача - не з'явився

Судом роз'яснено представнику позивача права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 06 березня 2014 року у справі № 906/17/14 (суддя Шніт А.В.) задоволено позов Приватного підприємства "Адлєр" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" про стягнення 70360,04 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" на користь Приватного підприємства "Адлєр" 54260,00 грн. заборгованості, 1488,06 грн. пені, 3433,99 грн. 30% річних, 325,99 грн. інфляційних нарахувань, 10852,00 грн. 20% штрафу, 1827,00 грн. витрат по сплаті судового збору. Повернуто позивачу 74 грн. зайво сплаченого судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 06 березня 2014 року у справі № 906/17/14 в частині стягнення пені, 30% річних, штрафу, інфляційних нарахувань.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення. Пояснює, що позивач 30% фактично застосував не як за прострочення виконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України), а як за користування коштами продавця (ст.536 ЦК України), що не є тотожними поняттями в розумінні цивільного законодавства. Скаржник також вважає, що умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст.61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Вказує про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій, оскільки вимогу про їх стягнення не було заявлено.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.04.2014 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" на рішення господарського суду Житомирської області від 06 березня 2014 року у справі № 906/17/14 прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує доводи апеляційної скарги, вважає їх необгрунтованими та такими, що не узгоджуються з чинним законодавством України. Оскаржуване рішення просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. На підтвердження своєї правової позиції зазначає, що пунктом 5.3 договору поставки сторони визначили та погодили порядок та строки виконання оплати. Пояснює, що, враховуючи умови п.5.3. договору, п.1.7., 1.8. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та ч.1 ст.530 ЦК України, приватне підприємство "Адлєр" не зобов'язане надсилати будь-яких вимог на адресу відповідача, адже строки оплати вартості товару, сторони погодили ще при укладенні договору. Позивач зазначає, що п. 8.6. договору передбачає, що Сторони згідно п. 2 ст. 625 ЦПК України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних, тому посилання відповідача на ряд інших статей вважає не вірним. Пояснює, що сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів. Також позивач зазначає, що п.8.2. договору сторони передбачили можливість нарахування пені, що узгоджується з ст.549 ЦК України та Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" та постановою пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а п.8.6. договору сторони передбачили можливість нарахування 30% річних, що узгоджується зі ст.625 ЦК України.

10.04.2014 року до Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника позивача № 17/14 від 08.04.2014 р. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.04.2014 року судове засідання 28.04.2014 року вирішено провести в режимі відеоконференції та доручено забезпечити його проведення господарському суду міста Києва.

Представник позивача Приватного підприємства "Адлєр" в судовому засіданні 28.04.2014 р. (в режимі відеоконференції) надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки відповідач суд не повідомив. При цьому з матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що стверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.146).

Також ухвалою суду від 04.04.2014р. про прийняття апеляційної скарги до провадження участь учасників судового процесу в судовому засіданні визначалась на власний розсуд, нові докази не витребовувались та повідомлено, що неявка уповноважених представників сторін в судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача (скаржника).

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 05.08.2013 р. між Приватним підприємством "Адлєр" (продавець) та ТОВ СП "Спіка" (покупець) укладено договір поставки № 279/Н (далі - договір), згідно п.1.1 якого визначено умови купівлі-продажу насіння (товар) (а.с.18-20)

Відповідно до п.2.1 договору асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжності даних у додатках щодо найменування, кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна.

Пункт 2.2 договору передбачає, що всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є його невід'ємною частиною.

Товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних (п.3.2 договору).

Пунктом 3.3 договору сторони узгодили, що прийом-передача товару від постачальника до покупця проводиться шляхом виписки накладної та/або акту, де зазначається дата передачі товару покупцю. Разом із товаром постачальник передає покупцю оригінальні товаросупровідні документи. Покупець зобов'язаний передати постачальнику оригінал довіреності та/або оформити відповідні документи згідно генерального доручення.

У відповідності до п.5.1. договору, покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору зазначені у додатках і визначені у національній валюті України в сумі, еквівалентній курсу долару США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного договору.

Пунктом 5.2. договору сторонами домовлено, що товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно цін, вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару.

У пункті 5.3 договору узгоджено, що оплата товару здійснюється не пізніше кінцевого строку, визначеного в додатках до даного договору; без виставлення рахунку-фактури.

Згідно п.6.1. договору, покупець зобов'язаний, зокрема, провести оплату за товар в строк і на умовах, вказаних в ст. 5 цього договору; при перерахуванні коштів обов'язково вказувати в платіжному дорученні номер і дату укладення даного договору. У випадку відсутності в платіжному документі цих реквізитів, продавець самостійно визначає напрями зарахування отриманих сум в рахунок погашення існуючих зобов'язань покупця.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцю згідно умов договору (п.6.2 договору).

Відповідно до п.8.2. договору за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Сторони, відповідно до ст.259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить 5 років з моменту підписання даного договору (п.8.3 договору)

Пунктом 8.4 сторонами узгоджено, що покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

В силу п. 8.6. договору сторони згідно п.2 ст.625 ЦК України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Договір діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами до повного виконання сторонами обов'язків по договору (п.11.1 договору).

05.08.2013 р. сторонами підписано додаток №1 до договору поставки від 05.08.2013 р. № 279/Н, в якому останні узгодили найменування товару, кількість, одиницю виміру, ціну, загальну вартість товару, термін поставки, тощо (а.с.21).

На виконання умов договору поставки № 279/Н від 05.08.2013 р. ПП "Адлєр" поставило ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" товар на загальну суму 54260,00 грн. що підтверджується видатковою накладною від 05.08.2013 р. № РН-0000838, виданою відповідачем довіреністю від 05.08.2013 р. №109, актом приймання-передачі продукції від 05.08.2013 р. № РН-0000838 (а.с.22-24).

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару не виконав, внаслідок чого станом на день пред'явлення позову створилась заборгованість в сумі 54260,00 грн.

За вказаних обставин, ПП "Адлєр" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" про стягнення 70360,04 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач посилається на ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 549, 610, ч.1 ст. 612, 625-629, 655, 692-694 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 231, 232 Господарського кодексу України.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Житомирської області від 06 березня 2014 року у справі № 906/17/14 позов задоволено (а.с.99-100).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Приписами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Нормами ст.525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За умовами п.п.5.1, 6.1 договору поставки № 279/Н від 05.08.2013 р. покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору зазначені у додатках і визначені у національній валюті України в сумі, еквівалентній курсу долару США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного договору; покупець зобов'язаний, зокрема, провести оплату за товар в строк і на умовах, вказаних в п.5 цього договору; при перерахуванні коштів обов'язково вказувати в платіжному дорученні номер і дату укладення даного договору. У випадку відсутності в платіжному документі цих реквізитів, продавець самостійно визначає напрями зарахування отриманих сум в рахунок погашення існуючих зобов'язань покупця.

Згідно додатку № 1 до договору поставки № 279/Н від 05.08.2013 р. покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість товару, згідно даного додатку в наступні строки: 30% вартості товару (шістнадцять тисяч двісті сімдесят вісім гривень 00 копійок) оплачується покупцем по факту поставки. 70% вартості товару (тридцять сім тисяч дев'ятсот вісімдесят дві гривні 00 копійок) оплачується покупцем в строк до 10 жовтня 2013 р.

Факт поставки товару на суму 54260,00 грн. підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною від 05.08.2013 р. №РН-0000838 на суму 54260,00 грн., актом приймання-передачі продукції від 05.08.2013 р. №РН-0000838, що підписані представниками сторін та скріплені відтисками їх печаток.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наявної у матеріалах довідки вбачається, що сума основного боргу відповідача за отриманий товар становить 54260,00 грн.

В матеріалах справи відсутні докази повного або часткового виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем, водночас останній не спростовує її наявність у апеляційній скарзі.

Отже, отриманий товар вартістю 54260,00 грн. згідно договору поставки № 279/Н від 05.08.2013 р. відповідач не оплатив, а тому з урахуванням наведеного вище, вимоги позивача про стягнення з відповідача 54260,00 грн. боргу правильно задоволені судом першої інстанції.

В силу ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 610 та 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, що включає у себе його виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст.ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У п.8.2 договору сторони передбачили, що за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Крім того, п.8.4 сторонами узгоджено, що покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

У відповідності до п. п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Перевіривши розрахунок пені, яка нарахована позивачем за період прострочення платежів з 11.10.2013р. по 26.12.2013р. в розмірі 1488,06 грн. та розмір 20% штрафу за неоплачений товар в сумі 10825,00 грн., суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ця сума пені та штрафу підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.6. договору обумовлено, що сторони згідно п.2 ст.625 ЦК України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Згідно п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

В п.п.4.1 - 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові; сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Перевіривши правильність нарахування 30% річних в період з 11.10.2013 р. по 26.12.2013 р. та інфляційних втрат в період з 11.10.2013 р. по 26.12.2013 р., колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що задоволенню підлягає вимога позивача про стягнення з відповідача 3433,99 грн. 30% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та 325,99 грн. інфляційних за вищевказаний період.

Пунктом 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу не пред'явленою.

Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України.

Також, попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог (п.1.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

А тому, враховуючи вище зазначене, доводи скаржника в апеляційній скарзі про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій, оскільки вимогу про їх стягнення не було заявлено є безпідставними.

Згідно вимог ст.33 Господарського-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ПП "Адлєр" є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Інші доводи ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Спіка", наведені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, наведеним вище, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 06.03.2014 р. у справі № 906/17/14 прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Крім того, з матеріалів апеляційної скарги вбачається, що ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір згідно квитанції № ПН525834С1 від 21.03.2014 р. в сумі 914,00 грн., однак, розмір судового збору, який підлягав до сплати відповідачем за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Житомирської області від 06.03.2014 р. у справі № 906/17/14 становив 913,50 грн., тобто скаржником надлишково сплачено 50 коп. судового збору, який колегія суддів вважає за необхідне йому повернути на підставі ст.7 Закону України "Про судовий збір", про що винести відповідну ухвалу.

Керуючись ст.7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 06.03.2014 р. у справі № 906/17/14 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" на рішення господарського суду Житомирської області від 06.03.2014 р. у справі № 906/17/14 залишити без задоволення.

3. Ухвалою суду повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" (13415, Житомирська обл., Андрушівський р-н, с.Глинівці, пл.Леніна, буд.1, ідентифікаційний код 33168020) 50 коп. надлишково сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги згідно квитанції № ПН525834С1 від 21.03.2014р.

4. Матеріали справи № 906/17/14 повернути до господарського суду Житомирської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Павлюк І. Ю.