Рішення № 38455522, 22.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4192/14 22.04.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "КИЇВЩИНА-КАПІТАЛ"

про визнання недійсним договору.

Суддя Шкурдова Л.М.

при секретарі судового засідання Іващенко М.М.,

за участю представників:

від позивача - Шевчук О.І. за дов. № 25/145 від 20.12.2013;

від відповідача - Глушакова Г.В. за дов. № 02-22/04 від 22.04.2014.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Господарським судом міста Києва розглядається справа за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "КИЇВЩИНА-КАПІТАЛ" про визнання недійсним договору.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на дату укладення спірного договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.08.2009 у позивача не існувало зобов'язань перед відповідачем у сумі 182 871 718,88 грн, оскільки договори міни від 13.08.2009, на які містить посилання спірний договір, у судовому порядку були визнані недійсними, а договори відступлення права вимоги від 13.08.2009 - неукладеними. На підставі викладеного договір про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.08.2009, за твердженням позивача, суперечить приписам ст.ст. 11, 509, 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв'язку з чим останній, керуючись ст.ст. 203, 215 ЦК України, просить суд визнати його недійсним.

У судовому засіданні 22.04.2014 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, позов просив задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, у задоволенні позовних вимог просив відмовити, разом з цим надав суду відзив на позовну заяву б/н від 22.04.2014, в якому зазначив, що позивач звернувся до суду за відсутності однієї із правових підстав визнання правочину недійсним - відсутності юридичного факту порушення прав позивача спірним договором, при цьому обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови у задоволені позову. Крім того даний відзив на позовну заяву позивач просив вважати також заявою про застосування позовної давності та відмовити у позові у зв'язку з її спливом.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 13.08.2009 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «КИЇВ» (далі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ» було укладено договір міни, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 2303 (далі - договір міни 1).

Відповідно до п. 1.1 договору міни 1 Банк зобов'язався передати ТОВ «КИЇВЩИНА- ІНВЕСТ» у власність належні їй майнові права на нерухоме майно, а ТОВ «КИЇВЩИНА- ІНВЕСТ» в обмін також зобов'язалось передати Банку у власність належні їй земельні ділянки. Сторони передбачили, що міна проводиться з грошовою доплатою.

Згідно з п. 1.2 договору міни 1 у власність Банку перейшли 2 земельні ділянки, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, ТІЗ «ГРІН-ЗУНД» і цільове призначення (використання) якої: для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до пп. 1.2.7 п. 1.2 договору міни 1 вартість земельних ділянок, з урахуванням висновку суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ «ТАНДЕМ ЕКСПЕРТ» та згідно домовленості сторін складає 176 267 730,00 грн.

Пунктом 1.3 Договору міни визначено, що у власність ТОВ «КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ» переходять майнові права на 6 квартир в будинку під номером 4-Б, шо будується на вулиці Драгомирова в місті Києві, загальною вартістю 13 197 176, 52 грн. Сторони виконали зобов'язання в повному обсязі.

Зважаючи на те, що Договір міни було укладено не на рівних умовах, в силу п. 1.4 Договору міни, Банк до 14.08.2009 зобов'язався доплатити ТОВ "КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ» 163 070 553, 48 грн.

Судом також установлено, що 13.08.2009 між ТОВ «КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КИЇВЩИНА-КАПІТАЛ» (відповідач) було укладено в простій письмовій формі договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого відповідач набув права вимоги до Банку за договором міни 1 у сумі доплати в розмірі 163 070 553, 48 грн.

Крім того 13.08.2009 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк КИЇВ» (Банк) та Акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона-2» було укладено договір міни, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 2304 (далі - договір міни 2).

Відповідно до п. 1.1 договору міни 2 Банк зобов'язався передати Акціонерному товариству «Київська пересувна механізована колона-2» у власність належні йому майнові права на нерухоме майно, а Акціонерне товариство «Київська пересувна механізована колона-2» - передати Банку у власність належні квартири. Сторони також передбачили, що міна проводиться з грошовою доплатою.

Згідно п. 1.2 договору міни 2 у власність Банку перейшли квартири під номерами 3, 4, що знаходяться в будинку під номером 140 по вулиці Старокиївській в смт Козин Обухівського району Київської області загальною вартістю 32 459 429,28 грн.

Пунктом 1.3 договору міни 2 передбачено, що у власність Акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2» переходять майнові права на 6 квартир в будинку, що будується в м. Києві по вул. Старонаводницька, загальною вартістю 12 658 263, 88 грн.

Зважаючи на те, що договір міни було укладено не на рівних умовах, в силу п. 1.4 договору міни 2, Банк до 14.08.2009 зобов'язався доплатити Акціонерному товариству «Київська пересувна механізована колона-2» 19 801 165,40 грн.

Судом також установлено, що 13.08.2009 між Акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона-2» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КИЇВЩИНА-КАПІТАЛ» було укладено договір про відступлення права вимоги 2, відповідно до якого відповідач набув права вимоги до Банку за договором міни 2 у сумі доплати в розмірі 19 801 165,40 грн.

Таким чином, як встановлено судом, загальна сума відступленого права вимоги до Банку за вказаними договорами міни склала 182 871 718,88 грн, що складається із суми відступленого права ТОВ «КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ» на суму 163 070 553,48 грн та відступленого права Акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2» на суму 19 801 165,40 грн.

Разом з цим судом установлено, 13.08.2009 між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КИЇВЩИНА-КАПІТАЛ», було укладеного договір про відступлення права вимоги 3, згідно з яким Банк відступив відповідачу право вимоги за рядом кредитних договорів, що були укладені між Банком та позичальниками Банку, що перелічені в п.п. 1.2-1.7 даного договору про відступлення.

Згідно із п. 6 договору про відступлення 3 за відступлення права вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КИЇВЩИНА-КАПІТАЛ» сплачує Банку винагороду в сумі 182 871 718,88 грн.

У відповідності із п. 7.1 договору про відступлення 3 строк оплати складає 1 банківський день з моменту укладання цього договору.

З урахуванням п. 7.2 договору про відступлення 3 оплата здійснюється шляхом взаємних однорідних вимог грошових коштів, а саме: право вимоги Банку коштів у сумі 182 871 718,88 грн; на суму 163 070 553, 48 грн; на суму 19 801 165,40 грн.

Судом установлено, що внаслідок існування взаємних однорідних зобов'язань між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КИЇВЩИНА-КАПІТАЛ» на суму 182 871 718,88 грн, 13.08.2009 між Банком та відповідачем було укладено договір про зарахування зустрічних однорідних вимог (далі - договір про зарахування).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач стверджує, що на дату укладення договору про зарахування зустрічних однорідних вимог у Банку не існувало зобов'язань перед відповідачем у сумі 182 871 718,88 грн, оскільки договори міни та відступлення права вимоги, на які містить посилання спірний договір, у судовому порядку були визнані недійсними та неукладеними, у зв'язку з чим відповідно до приписів ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.08.2009 підлягає визнанню недійсним.

Судом установлено, що постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2011 у справі № 6/151 договір міни від 13.08.2009, укладений між Банком та ТОВ «КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ», визнано недійсним; у рішенні Господарського суду міста Києва від 17.06.2011 у справі № 41/117, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2011, встановлено, що договір відступлення права вимоги від 13.08.2009, сторонами якого є ТОВ «КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ» та ТОВ «ФК «КИЇВЩИНА-КАПІТАЛ», є неукладеним; рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2012 у справі № 5011-62/7737-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2012, договір міни від 13.08.2009, укладений між Банком та АТ «Київська пересувна механізована колона-2», визнано недійсним; у рішенні Господарського суду міста Києва від 18.07.2011 у справі № 51/140, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2012, встановлено, що договір відступлення права вимоги від 13.08.2009, сторонами якого є АТ «Київська пересувна механізована колона-2» та ТОВ «ФК «КИЇВЩИНА-КАПІТАЛ», є неукладеним.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою - третьою, п'ятою ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином наведеними вище нормами чинного законодавства передбачено перелік підстав для визнання правочину недійсним.

Судом установлено, що на момент вчинення спірного правочину (13.08.2009) судових рішень, з якими позивач пов'язує недійсність договору про зарахування зустрічних однорідних вимог (постанови Вищого господарського суду України від 13.12.2011 у справі № 6/151, рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2011 у справі № 41/117, рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2012 у справі № 5011-62/7737-2012, рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2011 у справі № 51/140), не існувало. Відтак договір про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.08.2009 було укладено сторонами на підставі чинних договорів міни від 13.08.2009 та відступлення права вимоги від 13.08.2009.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У абз. 5 п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз'яснено, що у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

У зв'язку з викладеним вище визнання договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.08.2009 недійсним за заявленими позивачем підставами є неможливим. Будь-яких інших підстав для визнання недійсним спірного договору позивачем суду не наведено.

За своєю юридичною природою правочин зарахування однорідних вимог є самостійним правочином, волевиявлення сторін якого спрямоване на припинення відповідних зобов»язань Сторона, яка незгодна з існуванням відповідної вимоги у іншої сторони, має право звернутися з вимогою про стягнення заборгованості за правочином, за яким виникло право вимоги.

Правовою підставою для визнання правочину недійсним є одночасне настання двох юридичних фактів: по перше, невідповідності правочину вимогам чинного законодавства та, по друге, порушення прав позивача. Разом з тим правові наслідки укладення правочину зарахування зустрічних однорідних вимог настають для його сторін не за цим правочином, а за правочином, за яким припинялося грошове зобов'язання відповідача перед позивачем. З огляду на зазначене, порушення прав та інтересів Позивача могли наступити у зв'язку із відсутністю дійсних зустрічних однорідних вимог за Договором відступлення 3, а не за Договором про зарахування.

Враховуючи вищевикладене, порушення прав Позивача за Договором про зарахування не настало.

Згідно із ст. 15 ЦК України право на захист має особа, права якої порушені, невизнані або оспорюються. Тотожні умови захисту прав та інтересів встановлені у ст.. 20 ГК України. Разом з тим, право на звернення до господарського суду відповідно до ст.. 1 ГПК України виникає у особи внаслідок порушення або оспорювання її прав або охоронюваних законом інтересів.

Таким чином позивачем належними засобами доказування не доведено факту, з яким Закон пов'язує недійсність вчиненого сторонами правочину,та наявність порушеного права за договором про зарахування, з приведенням сторін у попереднє становище у разі скасування за яким відновить права позивача, на підставі чого суд вважає, що позов про визнання недійсним договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.08.2009 з підстав, визначених ст..203 Цивільного кодексу України , є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз'яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про відмову в позові по суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 35, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 25.04.2014.

Суддя Л.М. Шкурдова