Вирок № 38448055, 28.04.2014, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

28.04.2014

№ 336/10509/13-к

1-кп/336/81/2014

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2014 року Шевченківський районний суд м. Запорожжя у складі:

головуючого судді Щасливої О.В.,

при секретарі Морозовій В.М.,

з участю прокурора Мороки М.С.,

захисника адвоката ОСОБА_1,

представника потерпілого і цивільного позивача адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, працюючого менеджером в товаристві з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційному підприємстві «Азот», що зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_1, такого, що не має судимостей,

за ст. 286 ч. 1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

12 жовтня 2013 року, близько 17 години 15 хвилин, обвинувачений, керуючи автомобілем «БМВ 520», реєстраційний НОМЕР_1, рухався по проїзній частині вулиці Садівництва в напрямку автодороги «Харків-Сімферополь» в м. Запоріжжі, в той час як потерпілий ОСОБА_4, керуючи автомобілем «ВАЗ 2110», реєстраційний номер НОМЕР_2, здійснював рух по проїзній частині автодороги «Харків-Сімферополь» в м. Запоріжжі.

На перехресті нерівнозначних доріг, з яких автодорога «Харків-Сімферополь» є головною по відношенню до проїзної частини вулиці Садівництва, ОСОБА_3 всупереч вимог п. 16.11 «Правил дорожнього руху України», згідно із яким на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху, і вимог дорожнього знаку « 2.1» розділу 33 «Правил дорожнього руху України» дорогу транспортному засобу під керуванням ОСОБА_4, який наближався до перехрестя по головній дорозі, не надав, а почав виконувати маневр перетину перехрестя, внаслідок чого скоїв зіткнення лівою боковою частиною свого автомобіля з передньою частиною автомобіля під керуванням потерпілого.

В результаті описаної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий зазнав тілесні ушкодження у вигляді закритих переломів 4,5 п,ясткових кісток правої кісті зі зміщенням кісткових фрагментів, які є тілесними ушкодженнями середнього ступеню тяжкості, не небезпечні для життя, але такі, що потягли за собою тривалий розлад здоров'я, строком більш ніж 21 день. Крім зазначених тілесних ушкоджень потерпілий внаслідок описаних подій зазнав легкі тілесні ушкодження у вигляді синця в області шиї, саден в області чола і правого колінного суглоба, забою і саден м'яких тканин голови.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений повністю визнав винність у вчиненні порушення правил безпеки руху за вказаних в обвинуваченні обставин і дав детальні показання про мотиви і фактичні обставини вчинення кримінально караного діяння.

Пояснив, що о 17-00 годині дня, до якого відноситься подія злочину, керуючи у особистих справах зазначеним транспортним засобом, рухався по проїзній частині другорядної по відношенню до автодороги «Харків-Сімферополь» вулиці Садівництва в м. Запоріжжі. Він має достатній водійський досвід, мешкає в районі, де сталася дорожня пригода, і обізнаний про те, що автодорога «Харків-Сімферополь» є головною. І в описаний час він надав перевагу всім транспортним засобам, які рухалися по головній дорозі, але, припустив безтурботність, не пропустивши автомобіль під керуванням потерпілого, так як вважав, що той буде вчинювати правий поворот. При цьому обвинувачений заявив, що крізь призму свого багаторічного водійського досвіду розуміє, що повинен був надати перевагу транспорту, що рухався по головній дорозі, незалежно від напрямку цього руху. Його описані дії призвели до наслідків у вигляді ушкодження автомобіля потерпілого та спричинення шкоди здоров'ю ОСОБА_4

Заявив, що усвідомлюючи протиправність своїх дій, жалкує про те, що сталося, і кається.

В силу ч. 3 ст. 349 КПК України зі згоди учасників кримінального провадження інші докази при з'ясуванні фактичних обставин справи через те, що ці обставини ніким не оспорюються, не досліджувалися.

Суд погоджується з кваліфікацією дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Цивільний позов в кримінальному провадженні вирішений шляхом отримання пояснень цивільного позивача, його представника, цивільного відповідача - обвинуваченого, його представника, дослідження письмових заперечень цивільного відповідача - страховика.

Представник цивільного позивача суду пояснив, що позовні вимоги, які неодноразово уточнювалися і які він підтримує в редакції заяви від 17 квітня 2014 року (а. с. 113 т. 1), становлять витрати з лікування у сумі 2905 грн. 73 коп.; шкоди, що становить фізичне знищення транспортного засобу, у сумі 16329 грн. 45 коп., які він просить покласти на страховика.

З обвинуваченого представник потерпілого і цивільного відповідача просить стягнути 1256 грн. 97 коп. у відшкодування матеріальної шкоди, яку утворюють вартість франшизи у сумі 500 грн., вартість направлення телеграми для участі обвинуваченого в огляді пошкодженого автомобіля у сумі 48 грн. 60 коп., вартість проходження судово-медичного дослідження у сумі 183 грн. 27 коп., вартість медичного огляду у сумі 25 грн.

Крім того, просить стягнути з відповідача, яким є обвинувачений, моральну шкоду у сумі 10000 грн., яку пояснює психологічними переживаннями свого довірителя з приводу протиправного ушкодження здоров'я, що потягло його тривале поновлення, пов'язане з хірургічним втручанням, яке переніс потерпілий 31 жовтня 2013 року; переживаннями з приводу того, що процес реабілітації є тривалим, а отримані ушкодження і операції з їх поновлення містять в собі загрозу для його фізичного благополуччя в подальшому. Крім того, моральна шкода зумовлена переживаннями потерпілого через погіршення майнового стану, а також стражданнями у зв'язку з небажанням обвинуваченого відшкодувати заподіяну шкоду у позасудовому порядку.

Цивільний позивач (потерпілий) підтримав викладені його представником доводи, просить про задоволення позовних вимог.

Обвинувачений цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди визнав частково, а саме: у сумі франшизи в розмірі 500 грн., пояснивши, що свою цивільно-правову відповідальність він застрахував, тому тягар відшкодування шкоди повинен нести у повному обсязі страховик.

Моральну шкоду не визнав, заявивши про те, що настанню шкоди сприяла необережність потерпілого, не надавши суду фактичних даних в обґрунтування заперечень в цій частині.

Захисник обвинуваченого підтримав позицію свого підзахисного.

Із письмових заперечень другого відповідача - приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» і доповнень до заперечень (а. с. 85-86, 103-104 т. 1) випливає, що по закінченні розрахунків з відшкодування шкоди потерпілому страховик знаходить документально підтвердженими суму у 2905 грн. 73 коп., яка підлягає стягненню у відшкодування шкоди, що заподіяно здоров'ю потерпілого, і суму в 16329 грн. 45 коп. як вартість шкоди, пов'язаної із фізичним знищенням транспортного засобу.

При цьому страховик просить суд покласти відповідальність за шкоду на особу, яка є винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, оскільки особа, чия цивільно-правова відповідальність застрахована, не виконала обов'язку надати страховику письмове повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

В письмових запереченнях, отриманих раніше, а саме: 27 січня 2014 року (а. с. 61-65 т. 1), страховик посилається на те, що підставою для відшкодування шкоди, яка заподіяно джерелом підвищеної небезпеки, є наявність вини застрахованої особи, яка встановлена рішенням суду, і оскільки страхова компанія не володіє відомостями про встановлену вину ОСОБА_3, у неї відсутні правові підстави для виплати відшкодування.

Крім того, заперечуючи проти позову, страхова компанія посилається і на відсутність у неї відомостей про правомірне володіння транспортним засобом особою, яка керувала ним під час дорожньо-транспортної пригоди, оскільки договір страхування укладений не з ОСОБА_3, а з ОСОБА_5, який не є причетним до вказаної події.

Вислухавши пояснення учасників кримінального провадження при розв'язанні цивільного позову у кримінальному провадженні, суд вважає, що цивільний позов підлягає задоволенню як в частині вимог до ОСОБА_3, так і в частині вимог до страховика, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а в силу ст. 6 зазначеного закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та (або) майну потерпілого.

Згідно із ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Вирішуючи позов на користь потерпілого, суд знаходить неспроможними твердження представника цивільного відповідача-страховика про необхідність відмови у задоволенні позову до нього через відсутність процесуального рішення суду, яке констатувало б вину застрахованої особи в дорожньо-транспортній пригоді, оскільки зазначений цивільний позов розглядається в кримінальному провадженні відповідно до правил кримінального процесуального законодавства про право особи, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та моральної шкоди і яка визнана потерпілим від порушень правил безпеки руху, що утворюють склад кримінально караного діяння, пред'явити цивільний позов до особи, чия цивільно-правова відповідальність застрахована.

Так як відповідно до завдань кримінального провадження суд одночасно с вирішенням питання про винуватість особи вирішує питання про цивільно-правові наслідки її дій, суд не може погодитися з ґрунтовністю цих доводів.

Дійшовши зазначеного висновку, суд, крім наведених міркувань, враховує і зміст ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», п. 35.2 якої містить вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про страхове відшкодування, в якому немає вимоги про надання процесуального документу, яким встановлено вину застрахованої особи.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку.; вчинення страхувальником, водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку; невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, що призвело до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода, заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Крім того, суд враховує і зміст наведеної статті 37 Закону, яка не містить такої підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, на яку посилається представник.

Вирішуючи доводи страхової компанії про її неналежність як відповідача у зв'язку тим, що нею застраховано цивільно-правову відповідальність не ОСОБА_3, а іншої особи, суд не може з ними погодитися, виходячи з такого.

Із преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випливає, що він регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а в силу ст. 6 зазначеного закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та (або) майну потерпілого.

Згідно наданих в статті 1 Закону понять особи, чия відповідальність застрахована, - це страхувальники та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, а забезпечений транспортний засіб - це транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Судом встановлено, що згідно із договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/7040287 від 11. 10.2013 року (а. с. 66 т. 1), укладеним між приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» та ОСОБА_5, застраховано цивільно-правову відповідальність останнього, а страховим випадком за цим полісом є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).

Визначення поняття страхового випадку узгоджується з поняттям цієї події, наведеним в статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Виходячи з наведених положень закону і договору між цивільними відповідачами, обов'язок страховика з відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, настає за умови його експлуатації лише страхувальниками або іншими особами, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом.

Як випливає з нотаріально посвідченої довіреності від 08.09.2010 року (а. с. 52 т. 2), строк дії якої обчислюється п'ятьма роками, ОСОБА_5 уповноважує ОСОБА_3 розпоряджатися належним йому автомобілем «БМВ 520», реєстраційний НОМЕР_1, що включає відшкодування завданої шкоди, і це означає правомірність володіння забезпеченим транспортним засобом.

Що стосується заяви про необґрунтованість вимог через неподання страхувальником заяви про настання страхового випадку, за змістом ст. 33 Закону таку заяву повинен подавати не виключно страхувальник, а водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди.

Так як цей обов'язок виконаний потерпілим, який 21 жовтня 2013 року повідомив страхову компанію про дорожньо-транспортну пригоду з участю забезпеченого транспортного засобу (а. с. 67), і ці обставини підтверджує у своїх письмових поясненнях представник страхової компанії, суд не вбачає підстав для звуження права особи, що є потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди, на отримання відшкодування шкоди.

При цьому суд враховує передбачене ст. 38 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика після виплати страхового відшкодування звернутися з регресним позовом до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, за умови невиконання ними вимог закону.

Оскільки позивач просить стягнути із страховика саме ту суму, яка внаслідок розслідування страхового випадку визнана страховою компанією документально підтвердженою, суд, не погоджуючись з твердженнями страхової компанії про неналежність відповідача і враховуючи обов'язок страховика відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок керування забезпеченим транспортним засобом, як вже зазначено, знаходить позов до другого відповідача таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи позов до обвинуваченого, суд погоджується з його обґрунтованістю в частині вимог про стягнення матеріальної шкоди, оскільки вони пов'язані із шкодою внаслідок ДТП, документально підтверджені, і так як відповідно до ст. 23 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, відповідальність за яку можна покласти на страховика, є лише: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з втратою ним працездатності (тимчасовою або стійкою); моральна шкода у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; а також шкода, пов'язана із смертю потерпілого, суд вважає, що вартість франшизи, направлення кореспонденції, а також вартість медичного дослідження, які пов'язані з подією ДТП, але не передбачені наведеною статтею, належить стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого.

Вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд виходить з того, що така шкода зумовлена психологічними стражданнями через протиправне ушкодження здоров'я, яке потягло за собою його тривале поновлення і негативно відбилося на звичному засобі життя потерпілого та його емоційному і майновому стані, а також переживаннями через протиправне знищення майна, і знаходить розмір цих вимог домірним глибині емоційних переживань, таким, що відповідає засадам розумності і справедливості.

При призначенні покарання суд виходить із тяжкості і суспільної небезпечності вчиненого діяння, особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують його покарання, враховує думку потерпілого про міру покарання для обвинуваченого.

ОСОБА_3 скоїв кримінально каране діяння невеликої тяжкості.

Обвинувачений активно сприяв суду у встановленні істини, що суд визнає як обставину, що пом'якшує покарання ОСОБА_3, і не вбачає обставин, що обтяжують її покарання.

При цьому суд не може констатувати в якості пом'якшуючої обставини щире каяття винної особи, так як заява обвинуваченого про таке каяття наповнена лише формальним змістом, про що свідчать його твердження при вирішенні вимог про стягнення моральної шкоди про необачливу поведінку на дорозі самого потерпілого.

З урахуванням обставини, що пом'якшую покарання, а також даних про винного, який не має судимостей, має усталені соціальні зв'язки, постійне місце проживання, роботи, за якими позитивно характеризується, суд при призначенні мінімального покарання у вигляді обмеження волі вбачає всі підстави для звільнення обвинуваченого від покарання з випробуванням, що, на думку суду, не зашкодить реалізації цілей покарання.

Перелічені судом обставини, а також тривалий водійський стаж обвинуваченого, необхідність постійної експлуатації транспортного засобу, дають підстави для незастосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, яке передбачене санкцією статті обвинувачення як альтернативне.

Речові докази - автомобілі «БМВ 520», реєстраційний НОМЕР_1, переданий на зберігання обвинуваченому, «ВАЗ 2110», реєстраційний номер НОМЕР_2, переданий на зберігання потерпілому, - підлягають поверненню за належністю.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд

З А С У Д И В:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, що передбачений ст. 286 ч. 1 КК України, та призначити покарання у вигляді одного року обмеження волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнити, якщо обвинувачений протягом іспитового строку тривалістю в один рік не скоїть нового злочину і виконає покладені на нього в силу ст. 76 КК України обов'язки з'являтися до кримінально-виконавчої інспекції для реєстрації; повідомляти кримінально-виконавчій інспекції про зміни в місці проживання та роботи.

Запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання до набрання вироком законної сили не змінювати.

Цивільний позов до приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» задовольнити.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (ЄДРПОУ 20602681, р/р № 26504172 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335) на користь ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, у відшкодування майнової шкоді 19235 грн. 18 коп. (2905 грн. 73 коп. витрат з лікування, 16329 грн. 45 коп. шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу).

Цивільний позов до ОСОБА_3 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, на користь ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, 1256 грн. 97 коп. у відшкодування матеріальної, 10000 грн. - у відшкодування моральної шкоди.

Речові докази - автомобіль «БМВ 520», реєстраційний НОМЕР_1, переданий на зберігання обвинуваченому ОСОБА_3, «ВАЗ 2110», реєстраційний номер НОМЕР_2, переданий на зберігання потерпілому ОСОБА_4, - повернути володільцям за належністю.

На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Щаслива