Постанова № 38447041, 23.04.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2014 р. Справа№ 911/15/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Дайнеко І.А. - представник, дов. № 19 від 01.01.2014;

від відповідача: Жидкий А.М. - представник, дов. № 182 від 22.04.2014;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Енергобуд"

на рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2014

у справі № 911/15/14 (суддя Кошик А.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівторг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Енергобуд"

про стягнення 33 552,42 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.02.2014 у справі № 911/15/14 позовні вимоги задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 20 823,13 грн. основного боргу, 19,10 грн. пені, 6 705,78 грн. штрафу, 4,41 грн. 3% річних, 1 720,50 грн. судового збору; в частині стягнення 6 000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинено.

Рішення мотивоване тим, що на виконання умов основного договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Севен Систем" був поставлений, а відповідачем був отриманий товар на загальну суму 70 823,13 грн., однак, відповідач своєчасно та в повному обсязі за отриманий товар не розрахувався, сплативши частково 44 000,00 грн., у зв'язку з чим, за ним виникла заборгованість в сумі 26 823,13 грн.; два останні платежі на суму 1 000,00 грн. та 5 000,00 грн. здійснені відповідачем після подання позову, тобто з простроченням; 01.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Севен Систем" та позивачем був укладений договір про відступлення права вимоги № 227/П-13; відповідач не виконав зобов'язання належним чином, внаслідок чого, станом на 30.12.2013 за ним залишилась заборгованість в сумі 26 823,13 грн.; умови договору про відступлення права вимоги не містять обмежень щодо прав первісного кредитора за основним договором, які переходять до нового кредитора; новий кредитор набув також право на стягнення передбачених чинним законодавством та основним договором штрафних санкцій за порушення основного зобов'язання.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2014 у справі № 911/15/14 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, в частині стягнення з відповідача коштів в розмірі 6 705,78 грн., як штрафу в розмірі 25% від вартості поставлених, але не оплачених товарів.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що сторони при укладенні договору про відступлення права вимоги № 227/П-13 чітко зафіксували обсяг грошового зобов'язання боржника перед новим кредитором в розмірі 26 823,13 грн., отже, сума штрафу в розмірі 6 705,78 грн., що виходить з права первісного кредитора по стягненню з боржника штрафу в розмірі 25% від вартості поставлених, але не оплачених товарів, не є зобов'язанням боржника, що передається новому кредитору згідно з п.п. 1.2, 1.4 договору про відступлення права вимоги № 227/П-13, та має іншу правову природу, оскільки право особи на стягнення штрафу не є в той самий час обов'язком іншої особи сплатити даний штраф.

На думку скаржника, дана сума коштів в розмірі 6 705,78 грн. не увійшла в об'єм грошових зобов'язань боржника, переданих новому кредитору, відповідно до п.п. 1.2, 1.4 договору про відступлення права вимоги № 227/П-13 та дана вимога позивача не підлягає задоволенню.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її доводів, посилаючись, зокрема, на те, що предметом договору про відступлення права вимоги № 227/П-13 від 01.11.2013 є право нового кредитора вимагати належного виконання грошового зобов'язання за основним договором, яке по своїй природі є подільним, але за вищевказаним договором права первісного кредитора перейшли в повному обсязі, отже, в повному обсязі перейшло і право на неустойку, як субсидіарне право.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду Київської області позовну заяву про стягнення з відповідача 26 823,13 грн. основного боргу, 19,10 грн. пені,6 705,78 грн. штрафу, 4,41 грн. 3% річних; судового збору.

01.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Севен Систем", позивачем та відповідачем укладено договір про відступлення права вимоги № 227/П-13, відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.4, 1.5 якого, Товариство з обмеженою відповідальністю "Севен Систем", за договором первісний кредитор, відступає, а позивач, за договором новий кредитор, набуває право вимоги, належне Товариству з обмеженою відповідальністю "Севен Систем" відповідно до договору поставки № 130 від 22.10.2012, за цим договором - основного договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Севен Систем" та відповідачем, за договором боржником; за цим договором позивач одержує право (замість Товариства з обмеженою відповідальністю "Севен Систем") вимагати від відповідача належного виконання всіх зобов'язань за основним договором; сторони засвідчують, що сума грошових зобов'язань відповідача за основним договором, які передаються за цим договором від Товариства з обмеженою відповідальністю "Севен Систем" до позивача, становить 26 823,13 грн.; відповідач має сплатити позивачу грошове зобов'язання у сумі 26 823,13 грн. у строк до 27.12.2013, включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Як вбачається із матеріалів справи, 22.10.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Севен Систем" та відповідачем укладено договір поставки № 130, відповідно до п. 1.1 якого, Товариство з обмеженою відповідальністю "Севен Систем", за договором постачальник, зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити та передати у власність відповідачу, за договором покупцю, товар (партію товару), в асортименті, кількості та цінами, вказаними у видаткових накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від Товариства з обмеженою відповідальністю "Севен Систем" до відповідача та є невід'ємними частинами даного договору, а відповідач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити вказаний товар.

Згідно із статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт постачання Товариством з обмеженою відповідальністю "Севен Систем" товару відповідачу згідно із умовами договору № 130 та одержання товару відповідачем підтверджується наявними у матеріалах справи підписаними представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Севен Систем" та відповідача копіями видаткових накладних, а саме: № 21018604 від 08.08.2013 на суму 68 753,13 грн., № 21020116 від 22.08.2013 на суму 300,00 грн., № 21020017 від 22.08.2013 на суму 770,00 грн., № 21021047 від 03.09.2013 на суму 1 000,00 грн. та копіями довіреностей № 216 від 01.08.2013 та № 231 від 02.09.2013.

Відповідно до п. 6.1 договору № 130 відповідач зобов'язаний оплатити Товариству з обмеженою відповідальністю "Севен Систем" вартість (ціну) кожної партії товару не пізніше 21-го календарного дня з дати поставки товару, шляхом безготівкового або готівкового перерахування суми грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Як вбачається із платіжних доручень № 6497 від 15.08.2013 на суму 4 000,00 грн., № 6654 від 28.08.2013 на суму 20 000,00 грн. та № 818 від 10.09.2013 на суму 20 000,00 грн., відповідачем було сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю "Севен Систем" грошові кошти за поставлений товар у розмірі 44 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Із положень норми ст. 514 ЦК України вбачається, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вже зазначалось, згідно із п.п. 1.4, 1.5 договору про відступлення права вимоги № 227/П-13, сума грошових зобов'язань, які передані до позивача становила 26 823,13 грн.

Як вбачається із акту звіряння взаємних розрахунків (а.с. 70), за даними позивача, станом на 03.02.2014 заборгованість відповідача перед позивачем становила 20 823,13 грн., у зв'язку із сплатою відповідачем 22.01.2014 та 23.01.2014 грошових коштів у розмірі 1 000,00 грн. та 5 000,00 грн., відповідно.

Заборгованість у розмірі 20 823,13 грн. не заперечується відповідачем.

Позовна заява до Господарського суду Київської області була подана позивачем 31.12.2013, згідно із відбитком поштового штемпелю на конверті.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи положення п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України та сплату відповідачем заборгованості на суму 6 000,00 грн. після подання позову до Господарського суду Київської області, провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 6 000,00 грн. підлягає припиненню, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Отже, враховуючи викладене та часткову сплату відповідачем грошових коштів у розмірі 6 000,00 грн., заборгованість відповідача перед позивачем склала суму у розмірі 20 823,13 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У статті 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктами 7.3, 7.4 договору № 130 сторони погодили, що за порушення терміну оплати вартості (ціни) поставленого товару, встановленого п. 6.1 цього договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Севен Систем" має право стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення винною стороною грошового зобов'язання, від суми боргу за кожний день прострочки; штрафна санкція, передбачена цим пунктом договору, нараховується та стягується понад строк, передбачений п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України в межах 3-ох річного строку; в разі порушення грошових зобов'язань за договором Товариство з обмеженою відповідальністю "Севен Систем" також має право стягнути з відповідача штраф в розмірі 25% від вартості поставлених, але не оплачених товарів.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши розрахунок, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо штрафу, пені та 3% річних у розмірах 6 705,78 грн., 19,10 грн. та 4,41 грн., відповідно, є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

У випадку заміни кредитора у зобов'язанні до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у зобов'язанні, якщо інше не встановлено договором або законом; до нового кредитора в тому числі переходить в повному обсязі і право на неустойку як субсидіарне право (п. 29 листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").

Таким чином, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Севен Систем" було передано позивачу згідно із договором № 227/П-13 право дійсної вимоги, зокрема, щодо стягнення з відповідача штрафу згідно із п. 7.4 договору № 130, тобто такої, яка підтверджена матеріалами справи, а саме договором № 130, то позовна вимога щодо стягнення 6 705,78 грн. штрафу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а твердження відповідача, що сума коштів в розмірі 6 705,78 грн. не увійшла в об'єм грошових зобов'язань боржника, переданих новому кредитору, відповідно до п.п. 1.2, 1.4 договору про відступлення права вимоги № 227/П-13, у зв'язку із чим дана вимога позивача не підлягає задоволенню, є безпідставним.

У п. 1.2 договору № 227/П-13 зазначено, що за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, відповідач є боржником щодо виконання зобов'язань за договором № 130 внаслідок укладання договору № 227/П-13, перед позивачем, а оскільки у позивача є право на застосування штрафних санкцій, то, відповідно, у відповідача виникає обов'язок їх сплатити.

Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2014 у справі № 911/15/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Енергобуд" без задоволення.

2. Справу № 911/15/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Л.О. Кондес

В.І. Рябуха