Постанова № 38443294, 24.04.2014, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2014 року м. ЛуцькСправа № 803/575/14

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, судді Смокович В.І.,

при секретарі судового засідання Литвиненко І.П.,

за участю представників позивача Денісова С.П., Кривої І.В.,

представника відповідача Сала А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Державної фінансової інспекції у Волинській області до Військової частини 1141 внутрішніх військ МВС України про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Державна фінансова інспекція у Волинській області (далі - позивач, ДФІ у Волинській області, інспекція) звернулася в суд з адміністративним позовом до Військової частини 1141 внутрішніх військ МВС України (далі - відповідач, в/ч 1141) про зобов'язання виконати пункти 2, 3, 4 листа-вимоги від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання пункту 1.1.6.1 Плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції у Волинській області на ІІІ квартал 2013 року проведено планову ревізію Військової частини 1141 внутрішніх військ МВС України за період з 01 липня 2011 року по 01 вересня 2013 року, якою виявлено ряд фінансових порушень та недоліків, що викладені у акті ревізії від 13 грудня 2013 року №080-23/21. Акт підписаний із запереченнями, які за результатами розгляду не підтвердилися.

З метою усунення виявлених порушень, попередження їх виникнення в подальшому, керуючись частиною сьомою статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» позивачем направлено на адресу військової частини лист-вимогу від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286 щодо відшкодування та усунення виявлених порушень із встановленням терміну інформування до 16 лютого 2014 року.

Станом на 14 березня 2014 пункти 2, 3, 4 листа-вимоги від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286 не виконані. Зокрема, пунктом 2 вимоги передбачалося відшкодування збитків завданих внаслідок завищення підрядником (ТзОВ «Оріон Будінвест 2») вартості виконаних робіт в загальній сумі 3 234,31 грн, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи.

Крім того, не виконано пункт 3 вимоги, в якому вимагалося відшкодувати зайво компенсований військовослужбовцям та утриманий із грошового забезпечення податок з доходів фізичних осіб в загальній сумі 37 352,68 грн, шляхом проведення відповідного перерахунку нарахованого податку з доходів фізичних осіб.

Зазначена вимога обґрунтована тим, що при відшкодування військовослужбовцям сум податку з доходів фізичних осіб встановлено, що базу оподаткування податку на доходи визначено, як нараховану заробітну плату без зменшення її на суму єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Також військовою частиною не було виконано пункт 4 вимоги, в якому вимагалося для забезпечення відшкодування збитків спричинених покриттям у 2011-2013 роках за рахунок загального фонду кошторису видатків пов'язаних із наданням платних послуг перерахувати в дохід державного бюджету кошти в загальній сумі 411 923,94 грн., який мотивований тим, що ревізією повноти надходження та використання коштів спеціального фонду, встановлено, що військовою частиною 1141 укладено три договори по наданню послуг і забезпечення безпеки (Прокуратура Волинської області, Прокуратура Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, ПП «Продінвестфонд», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»). При укладанні договорів не визначено фактичну вартість послуги з врахуванням вартості утримання одного військовослужбовця, а також встановленої чинним законодавством мінімальної заробітної плати. Калькуляція вартості наданих послуг не складена.

Проведеним розрахунком фактичних витрат на утримання одного військовослужбовця строкової служби, які залучалися до надання платних послуг за договорами із забезпечення безпеки встановлено, що фактичні витрати понесені при надання цих послуг становлять 411 923,94 грн. Таким чином, при розрахунку потреби на покриття видатків за загальним фондом, не враховано надходження доходів спеціального фонду від надання послуг по забезпеченню безпеки на загальну суму 411 923,94 грн, які повинні покриватися за рахунок доходів спеціального фонду, відповідно до укладених в/ч 1141 договорів про наданню вищевказаних послуг. Отримані кошти не спрямовувалися на покриття витрати, понесених по виплаті заробітної плати та нарахувань на заробітну плату, яка проводилася за рахунок коштів загального фонду.

На підставі вищевикладеного, позивач просить суд зобов'язати військову частину повністю виконати пункти 2, 3, 4 листа-вимоги від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286.

Представники позивача, суб'єкта владних повноважень, у судовому засіданні та в письмовому відзиві від 23 квітня 2014 року №03-015-07-14/3105 (а.с.113-115) позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити. Додатково пояснили, що на їх переконання грошове забезпечення виплачується лише військовослужбовцям строкової служби, однак військовослужбовці контрактної форми є найманими працівниками, які отримують заробітну плату. Тому, військова частина повинна була зменшувати базу оподаткування податку на доходи фізичних осіб на суму єдиного соціального внеску для військовослужбовців контрактної форми служби.

Заперечили щодо виконання пункту 2 вимоги - відшкодування збитків завданих внаслідок завищення підрядником (ТзОВ «Оріон Будінвест 2») вартості виконаних робіт в загальній сумі 3 234,31 грн, оскільки виставлення претензії підряднику не достатньо і ухвалою господарського суду Волинської області військовій частині повернуто позовну заяву за несплату судового збору. Вважають такі письмові докази необґрунтованими та, на їх думку, вони не можуть бути взяті до уваги судом.

Представник відповідача у судовому засіданні та в письмових запереченнях від 15 квітня 2014 року №1/1-220 (а.с.74-77) проти задоволення адміністративного позову заперечував з тих підстав, що вимога ДФІ у Волинській області, яка викладена у пункті 3 листа-вимоги від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286 є незаконною, оскільки чинним Податковим кодексом України передбачено, що база оподаткування зменшується на суму єдиного соціального внеску виключно у разі виплати заробітної плати найманим працівникам. Однак грошове забезпечення військовослужбовців не є заробітною платою в розумінні Податкового кодексу України, а тому висновки фінансової інспекції про необхідність віднімання ЄСВ від бази оподаткування є помилковими. Також, на думку представника військової частини, фінансова інспекція не має права перевіряти належність сплати податку на доходи фізичних осіб, оскільки це відноситься до компетенції органів доходів і зборів.

Щодо пункту 4 листа-вимоги від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286 пояснив, що державна фінансова інспекція помилково відносить кошти отримані від надання послуг з забезпечення безпеки до основної діяльності військової частини (підгрупа 1 групи 1 частини четвертої статті 13 Бюджетного кодексу України), в той час як відповідно до статті 2 Закону України «Про внутрішні війська МВС України» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) такі послуги не відносяться до основної діяльності внутрішніх військ.

Статтею 8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» передбачено, що кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису. На думку представника в/ч 1141 видатки на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям внутрішніх військ за спеціальним фондом не проводилася у зв'язку з тим, що військовослужбовці знаходяться на штатних посадах у військовій частині і на виплату їм грошового забезпечення передбачені кошти за загальним фондом Державного бюджету України. Крім виконання угод із забезпечення безпеки (інкасації) військовослужбовці виконують також інші службові обов'язки. А оскільки табелювання (погодинний облік) військової служби не передбачений законодавством України, проводити нарахування грошового забезпечення частково по загальному та частково по спеціальному фонду неможливо.

Щодо виконання пункту 2 листа-вимоги від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286 (відшкодування збитків завданих ТзОВ «Оріон Будінвест 2» у сумі 3 234,31 грн) пояснив, що військова частина надіслала контрагенту претензію від 12 лютого 2014 року №1/1-96, однак відповіді на неї не отримала. У зв'язку з цим, до Господарського суду Волинської області була направлена позовна заява від 17 квітня 2014 року №1/1-227, однак ухвалою суду від 18 квітня 2014 року №01-15/903/375/14 позовну заяву було повернуто у зв'язку з несплатою судового збору.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджується, що в період з 23 вересня 2013 року по 12 грудня 2013 року перевіряючими Державної фінансової інспекції у Волинській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності військової частини 1141, що належить до Головного управління внутрішніх військ МВС України за період з 01 липня 2011 року по 01 вересня 2013 року, за результатом якої складений акт від 13 грудня 2013 року №080-23/21 (а.с.6-36).

У вказаному акті фінансова інспекція встановила, що у 2011 році відповідно до договору від 22 червня 2011 року №23/КВ-2011 було здійснено капітальний ремонт покрівлі їдальні в/ч 1141 Товариством з обмеженою відповідальністю «Оріон Будінвест 2». При проведенні зустрічної звірки встановлено завищення вартості виконаних будівельних робіт на суму 3 234,31 грн внаслідок включення до акті приймання виконаних будівельних робіт матеріалів по завищеній вартості. Таким чином, в порушення пунктів 3.1.10.8, 3.3.10.1 «Правил визначення вартості будівництва ДБН Д.1.1-1-2000», які затверджені наказом Держбуду України від 27 серпня 2000 року №174, завдано збитків Державному бюджету України на суму 3 234,31 грн (ст.26-27 акту, а.с.31-32).

Крім того, контролюючим органом встановлено, що військовою частиною були укладені договори по наданню послуг по забезпеченню безпеки з Прокуратурою Волинської області, Приватним підприємства «Продінвестфонд» та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль».

Відповідно до наказу командувача ВВ МВС України від 14 березня 2011 року №115 «Про затвердження інструкції про порядок укладання та погодження договорів, обліку та використання коштів отриманих від господарської діяльності військового управління» військовою частиною перераховано на рахунок ГУ ВВ МВС України кошти спеціального фонду, що надійшли за надані послуги по забезпеченню безпеки у розмірі 15 відсотків на суму 182 786,22 грн, чим не дотримано вимоги частини четвертої статті 13, частини дев'ятої статті 51 Бюджетного кодексу України. Аналогічне порушення на суму 11 300,00 було встановлено відповідно до телеграми НР 640 Львівського управління західного ТРК.

В порушення пункту 23 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, частини четвертої статті 13, частини дев'ятої статті 51 Бюджетного кодексу України відповідач не здійснював покриття витрат, пов'язаних з організацією та надання послуг. В ході ревізії встановлено, що послуги по забезпеченню безпеки здійснюються військовослужбовцями контрактної служби. Основними витратами в/ч 1141 по наданню послуг з безпеки є виплата грошового отримання військовослужбовців. Однак виплати не проводилася за рахунок коштів, які надійшли від надання послуг (спеціального фонду), а здійснювалися за рахунок загального фонду Державного бюджету України чим допущені порушення бюджетного законодавства. Витрати понесені військовою частиною по загальному фонду становлять 430 187,34 грн (ст.28-30 акту, а.с.33-35).

Також перевіркою питання використання бюджетних коштів на відшкодування військовослужбовцям сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового на начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 встановлено, що в порушення вимог пункту 164.6 статті 164 Податкового кодексу України базу оподаткування податку на доходи фізичних осіб визначено, як нараховану заробітну плату без зменшення на суму єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у зв'язку з чим зайво нараховано та утримано із грошового забезпечення податок з доходів фізичних осіб та в подальшому зайво відшкодовано військовослужбовцям 37 352,68 грн цього податку, чим завдано шкоди Державному бюджету України (ст.15 акту, а.с.20).

Відповідач з висновками фінансової інспекції стосовно покриття витрат з надання послуг по забезпеченню безпеки та стосовно визначення бази оподаткування з грошового забезпечення військовослужбовців не погодився, а тому подав на адресу ДФІ у Волинській області письмові заперечення від 24 грудня 2012 року (а.с.38-41), однак були відхилені позивачем, про що складений висновок від 14 січня 2014 року (а.с.44-50).

Для усунення порушень, які виявлені під час ревізії, Державна фінансова інспекція у Волинській області направила військовій частині 1141 лист-вимогу від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286 в якій вимагала:

- у пункті 2 - відшкодувати збитки завдані в/ч 1141 внаслідок завищення підрядником (ТзОВ «Оріон Будінвест 2») вартості виконаних робіт в загальній сумі 3 234,31 грн, в тому числі, шляхом проведення претензійно-позовної роботи; в іншому випадку стягнути з осіб, винних у зайвих грошових виплатах шкоду у порядку та розмірах встановлених статтями 130-136 Кодексу законів про працю України;

- у пункті 3 - відшкодувати зайво компенсований військовослужбовцям утриманий із грошового забезпечення податок з доходів фізичних осіб у загальній сумі 37 352,68 грн, шляхом проведення відповідного перерахунку нарахованого податку з доходів фізичних осіб; в іншому випадку стягнути з осіб, винних у зайвих грошових виплатах кошти у сумі 37 352,68 грн;

- у пункті 4 - для забезпечення відшкодування збитків спричинених покриттям у 2011-2013 роках за рахунок загального фонду кошторису видатків пов'язаних із наданням платних послуг перерахувати в дохід Державного бюджету України кошти в загальній сумі 411 923,94 грн; в іншому випадку стягнути з осіб, винних у зайвих грошових виплатах шкоду у порядку та розмірах встановлених статтями 130-136 Кодексу законів про працю України.

Листом від 14 лютого 2014 року №1/1-100 військова частина надала роз'яснення Головного управління Міндоходів у Волинській області від 13 листопада 2013 року №3049/10/17-08, в якому зазначено, що базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб для військовослужбовців, у тому числі працівників (військовослужбовців), є доходи у вигляді грошового забезпечення без виключення з нарахованої суми відрахування до фондів, які передбачені пунктом 164.6 статті 164 Податкового кодексу України (а.с.53-54, 56).

Крім того, військова частина надала копію претензії від 12 лютого 2014 року №1/1-96, яка була направлена ТзОВ «Оріон Будінвест 2» стосовно відшкодування завданих збитків у розмірі 3 234,31 грн (а.с.55).

Надаючи правову оцінку висновкам ДФІ у Волинській області, які викладені в акті ревізії від 13 грудня 2013 року №080-23/21, а також пунктам 2, 3, 4 листа-вимоги від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286 суд зазначає наступне.

З аналізу пункту 3 листа-вимоги від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286, а також відповідних висновків, які наведені на сторінках 15-16 акту ревізії від 13 грудня 2013 року №080-23/21 слідує, що, на думку Державної фінансової інспекції у Волинській області, базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб для військовослужбовців є доходи у вигляді грошового забезпечення з виключенням з цієї суми єдиного соціального внеску. Однак суд з таким висновком контролюючого органу не погоджується з наступних підстав.

Як визначено у підпункті 14.1.48 пункті 14.1 статті 14 Податкового кодексу України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

За правилами пункту 164.6 статті 164 Податкового кодексу України, під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

З аналізу вищезазначених норм Податкового кодексу України можливо зробити висновок, що база оподаткування для найманих працівників, які отримують заробітну плату зменшується на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Однак, на думку суду, поняття «заробітна плата» та «грошове забезпечення військовослужбовців» не є тотожними та мають різну правову природу.

Зокрема, частиною другою статті 9 Закону України від 20.12.1991 N 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон N 2011) встановлено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 р. N 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Посилання представника позивача на те, що військовослужбовці контрактної служби не отримують грошове забезпечення, а отримують заробітну плату є помилковим, оскільки як визначено у статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовцями є всі громадяни, які проходять військову службу - як строкової, так і контрактної форми. А у статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що всі військовослужбовців отримують саме грошове забезпечення, а не заробітну плату. Аналогічно, Постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 р. N 1294 встановлює єдині засади отримання грошового забезпечення як військовослужбовцями контрактної, так і строкової служби.

У відповідності до статті 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Тобто, можливо зробити висновок, що військовослужбовці не є найманими працівниками в розумінні Кодексу законів про працю України і на них не поширюється трудове законодавство, а тому вони не можуть отримувати винагороду за свою службу у формі заробітної плати.

Крім того, чинний Податковий кодекс України чітко диференціює поняття «заробітна плата» та «грошове забезпечення військовослужбовців». Зокрема, у пункті 168.5 статті 168 цього Кодексу зазначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

З аналізу вищенаведеної норми слідує, що по відношенню до всіх військовослужбовців (як контрактної так і строкової служби) законодавець вживає саме термін «грошове забезпечення», а не «заробітна плата», тому, на переконання суду, ці поняття в розумінні Податкового кодексу України є різними категоріями оподаткованого доходу фізичних осіб.

Таким чином, дохід військовослужбовців, одержуваний у вигляді грошового забезпечення, не відповідає визначенню заробітної плати, наведеному у підпункті 14.1.48 пункті 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, і військовослужбовці не є найманими працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, тому норми пункту 164.6 статті 164 Податкового кодексу України щодо виключення з бази оподаткування сум єдиного соціального внеску не поширюються на вказані доходи.

За таких обставин Військова частина 1141 здійснюючи відрахування податку з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення військовослужбовців без зменшення бази оподаткування на суму єдиного соціального внеску діяла правомірно та у відповідності до норм чинного Податкового кодексу України, а тому пункт 3 листа-вимоги від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286 та відповідні висновки Державної фінансової інспекції, які містяться на сторінках 15-16 акту ревізії від 13 грудня 2013 року №080-23/21 є протиправними та не підлягають до виконання відповідачем.

Надаючи оцінку всім доводам сторін, суд вважає помилковим посилання представника відповідача на те, що фінансова інспекція не наділена повноваженнями на здійснення контролю у сфері сплати податку на доходи фізичних осіб, оскільки встановлені статтею 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» завдання щодо контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, презюмують наділення фінансової інспекції правом проводити перевірки стосовно дотримання законодавства при нарахуванні та виплаті установою державної форми власності заробітної плати (грошового забезпечення) працівникам (військовослужбовцям), в тому числі в частині, що стосується відрахувань на сплату податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску. Аналогічна за змістом правова позиція наведена у постанові Верховного суду України від 13 листопада 2012 року № 21-358а12, яка в силу статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх судів України.

Одночасно, суд вважає правомірним пункт 4 листа-вимоги від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286 та відповідні висновки наведені в акті ревізії від 13 грудня 2013 року №080-23/21 з наступних підстав.

Відповідно до частини третьої статті 13 Бюджетного кодексу України, cкладовими частинами спеціального фонду бюджету є доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування.

Поняття «власні надходження бюджетних установ» визначено у пункті 15 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України та включає кошти, отримані в установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна та іншої діяльності.

Як визначено частиною четвертою статті 13 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету. Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи: перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством; друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ. У складі першої групи виділяються такі підгрупи: підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю; підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності.

При цьому, власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті 51 цього Кодексу) на: покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи); організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи).

З аналізу вищезазначених норм Бюджетного кодексу України слідує, що власні надходження бюджетної установи, які вона отримує від здійснення своєї основної або додаткової діяльності, спрямовуються до спеціального фонду бюджету та використовуються, в першу чергу, на покриття витрат пов'язаних з наданням платних послуг.

В розглядуваному випадку військова частина 1141 є бюджетною установою та надає послуги з забезпечення безпеки, які відповідно до статті 2 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) не входять до основної діяльності внутрішній військ. Таким чином, доходи отримані від надання вказаних послуг відносяться до другої підгрупи першої групи власних надходжень бюджетних установ - «надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності».

Отримавши кошти від надання послуг з забезпечення безпеки, військова частина 1141 на підставі частини четвертої статті 13 Бюджетного кодексу України зобов'язана спрямувати їх до спеціального фонду бюджету на покриття витрат, пов'язаних з наданням цих послуг, тобто на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, закупівлю амуніції, пального тощо.

Одночасно, як визначено у статті 8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України.

Проте у даному випадку, на думку суду, відсутня суперечність між правилами використання власних надходжень бюджетних установ, які визначені у Бюджетному кодексі України, та правилами використання коштів військових частин, які визначені у статті 8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», оскільки спрямування військовою частиною власних надходжень на грошове забезпечення військовослужбовців презюмує спрямування їх на потребу національної оборони, як це передбачено Законом.

Фінансовою інспекцією під час ревізії встановлено та підтверджено під час судового розгляду, що грошове забезпечення військовослужбовцям, які залучаються до надання платних послуг, виплачується відповідачем за рахунок коштів загального фонду бюджету, а не за рахунок спеціального фонду, що є порушенням приписів частини четвертої статті 13 Бюджетного кодексу України та призвело до надмірного бюджетного запиту за загальним фондом.

Суд не приймає доводи представника військової частини, що розмежувати грошове забезпечення між загальним та спеціальним фондом неможливо через відсутність табелювання робочого часу військовослужбовців з наступних підстав.

У пункті 8.2 Інструкції про порядок укладення та погодження договорів, обліку та використання коштів, отриманих від господарської діяльності військової частини, яка затверджена Наказом Командувача внутрішній військ Міністерства внутрішніх справ України від 14 березня 2011 року №115 (далі - Інструкція) передбачено ведення обліку наданих послуг на підставі табелів та інших документів, які підтверджують обсяг виконаних робіт (послуг) (а.с.105)

В пункті 1.12 Інструкції вказано, що облік особового складу, який виділяється на виконання робіт (послуг) здійснюється у: книзі особового складу; книзі вечірньої перевірки; відомості про наявність і місце знаходження особового складу роти; книзі бойової служби в патрульно-постових відомостях (за угодами із забезпечення безпеки); контрольних листах військових нарядів(за угодами із забезпечення безпеки) (а.с.88).

На думку суду, здійснивши співставлення табелів, про які вказано у пункті 8.2 Інструкції та які мають містити інформацію про обсяг наданих послуг (в тому числі в людино-годинах), а також інформацію, щодо особового складу військової частини, який залучався до надання цих робіт (пункт 1.12 Інструкції), можливо достовірно розрахувати частку грошового забезпечення, яку слід покривати за рахунок доходів спеціального фонду бюджету по кожному військовослужбовцю.

Таким чином, у військової частини 1141 відсутні перешкоди для здійснення належного розмежування грошового забезпечення, яке повинно виплачуватися за рахунок загального та спеціального фондів бюджету, а тому вона зобов'язана виконати пункт 4 листа-вимоги від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286, а саме відшкодувати до загального фонду бюджету грошове забезпечення, яке повинно було покриватися за рахунок спеціального фонду.

Щодо пояснення представника військової частини на пункт 8.4 Інструкції про порядок укладення та погодження договорів, обліку та використання коштів, отриманих від господарської діяльності військової частини, яка затверджена Наказом Командувача внутрішній військ Міністерства внутрішніх справ України від 14 березня 2011 року №115 (а.с.105) в якому вказано, що 15 відсотків від отриманих доходів повинні перераховуватися до Головного управління внутрішній військ Міністерства внутрішніх справ України, то суд зазначає, що у пункті 4 листа-вимоги від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286 фінансова інспекція не вимагає повернення цих коштів до військової частини, а, натомість, вимагає від відповідача відшкодувати до загального фонду бюджету грошове забезпечення військовослужбовців, яке мало б виплачуватися за рахунок спеціального фонду. Тобто, питання правомірності перерахування 15 відсотків доходів на рахунок ГУ ВВ МВС України не є предметом розгляду у даній справі, оскільки ДФІ у Волинській області усунення цього порушення в листі-вимозі від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286 не вимагала.

Що стосується пункту 2 листа-вимоги від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286 про відшкодування збитків у розмірі 3 234,31 грн завданих ТзОВ «Оріон Будінвест 2», то представник в/ч 1141 у судовому засіданні визнав його правомірність та пояснив, що військовою частиною вживалися заходи для його виконання, а саме: виставлено претензію контрагенту та подано до суду позовну заяву.

Однак вжиті відповідачем заходи, а саме направлення претензії від 12 лютого 2014 року №1/1-96 та позовної заяви до господарського суду від 17 квітня 2014 року №1/1-227 не призвели до фактичного відшкодування заборгованості (а.с.117-119).

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що позовна заява військової частини була повернута ухвалою Господарського суду Волинської області від 18 квітня 2014 року №01-15/903/375/14 у зв'язку з несплатою судового збору та невмотивованістю клопотання про відстрочення його сплати, тобто з неповажних причин (а.с.120-121).

У даному випадку, на думку суду, військова частина повинна вжити всіх залежних від неї заходів для виконання пункту 2 вимоги, а саме: повторно ініціювати відповідне звернення до господарського суду (безпосередньо або через органи прокуратури, які звільнені від сплати судового збору), або відшкодувати витрати з винних службових осіб, як це передбачено статтями 130-136 Кодексу законів про працю України.

У судовому засіданні таких письмових доказів представник відповідача суду не надав.

Як передбачено частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивач, Державна фінансова інспекція у Волинській області, належними та допустимим доказами довела обґрунтованість та правомірність пунктів 2,4 листа-вимоги від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286, а також невжиття військовою частиною 1141 вичерпних заходів щодо їх виконання. Разом з тим, позивач не довів суду правомірність та обґрунтованість пункту 3 листа-вимоги від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286, а тому у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача виконати його.

Оскільки вимоги Державної фінансової інспекції у Волинській області, які викладені у пунктах 2, 4 листа-вимоги від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286 є обґрунтованими, правомірними, ґрунтуються на належних доказах та не виконані відповідачем у повному обсязі, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

В задоволенні решти позовних вимог - про зобов'язання виконати пункт 3 листа-вимоги від 17 січня 2014 року №№03-080-14-14/286, слід відмовити з огляду на безпідставність та недоведеність.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162-163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Бюджетного кодексу України, Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державної фінансової інспекції у Волинській області до Військової частини 1141 внутрішніх військ МВС України про зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Військову частину 1141 (43023, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Карпенка-Карого, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 14323416) повністю виконати пункти 2, 4 листа-вимоги Державної фінансової інспекції у Волинській області від 17 січня 2014 року №03-080-14-14/286 а саме:

пункт 2 - відшкодувати збитки завдані в/ч 1141 внаслідок завищення підрядником (ТзОВ «Оріон Будінвест 2») вартості виконаних робіт в загальній сумі 3 234,31 грн (три тисячі двісті тридцять чотири гривні тридцять одна копійка), в тому числі, шляхом проведення претензійно-позовної роботи; в іншому випадку стягнути з осіб, винних у зайвих грошових виплатах шкоду у порядку та розмірах встановлених статтями 130-136 Кодексу законів про працю України;

пункт 4 - для забезпечення відшкодування збитків спричинених покриттям у 2011-2013 роках за рахунок загального фонду кошторису видатків пов'язаних із наданням платних послуг перерахувати в дохід Державного бюджету України кошти в загальній сумі 411 923,94 грн (чотириста одинадцять тисяч дев'ятсот двадцять три гривні дев'яносто чотири копійки); в іншому випадку стягнути з осіб, винних у зайвих грошових виплатах шкоду у порядку та розмірах встановлених статтями 130-136 Кодексу законів про працю України.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст постанови виготовлений 29 квітня 2014 року.