Рішення № 38443221, 16.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13565/13 16.04.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір"

до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення

про стягнення 1 500 062, 05 грн.

за зустрічним позовом Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Квант-Ефір»

про визнання недійсним договору та стягнення 1 275 951, 30 грн.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Марченко О.В.

Гулевець О.В.

Представники:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір": Губар Є.В.

від Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення: Панамаренко Д.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про стягнення заборгованості за договором № 142/09 від 29.12.2009 р. у розмірі 500 000, 00 грн., 11 027, 14 грн. - відсотків по товарному кредиту, 582 339, 25 грн. - інфляційних втрат та 406 695, 66 грн. - 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення договірних зобов'язань в частині оплати вартості послуг та обладнання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2013 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19.08.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

19.08.2013 р. Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення звернувся до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" про визнання недійсним п. 2.2. договору № 142/09 від 29.12.2009 р., укладеного між сторонами про надання послуги з впровадження багатоканальної цифрової телемережі стандарту DVB-T шляхом встановлення цифрових передавачів в містах: Вінниця, Львів, Миколаїв, Тернопіль, Ужгород, Чернігів в частині сплати відсотків по товарному кредиту та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" надмірно сплачені кошти в сумі 1 823 359, 99 грн. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані зміною істотних умов договору у порівнянні з тендерною документацією що є порушенням вимог законодавства України. Також Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення зазначає, що ним надмірно сплачено кошти на виконання оспорюваного договору у сумі 1 823 359, 99 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2013 р. прийнято зустрічну позовну заяву Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення для спільного розгляду з первісним позовом та призначено судове засідання на 09.09.2013 р.

У процесі провадження у справі Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення подав відзив на первісну позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що сума фактично сплачених Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення коштів на 1 820 959, 99 грн. більше, ніж обумовлено договором № 142/09 від 29.12.2009 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" подало відзив на зустрічну позовну заяву, у якому зазначає, що умови договору № 142/09 від 29.12.2009 р. про нарахування відсотків за користування товарним кредитом цілком відповідає вимогам законодавства та не змінює ціну договору, визначену в тендерній документації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2013р. призначено колегіальний розгляд справи № 910/13565/13.

Розпорядженням Виконуючого обов'язки Голови Господарського суду міста Києва від 09.09.2013 р. визначено склад суду для подальшого розгляду справи № 910/13565/13 - Пригунова А.Б. (головуюча), Ломака В.С. та Гулевець О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2013 р. колегією суддів у складі Пригунова А.Б. (головуюча), Ломака В.С. та Гулевець О.В. справу № 910/13565/13 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

07.11.2013 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення подав заяву про зменшення позовних вимог, у якій просить визнати недійсним п. 2.2. договору № 142/09 від 29.12.2009 р. в частині сплати відсотків по товарному кредиту та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" надмірно сплачені кошти в сумі 1 275 951, 30 грн.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п.п. 3.10., 3.11. постанови Пленуму вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Тож, оскільки вищевказана заява не суперечить вимогами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне прийняти її до розгляду та задовольнити.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Склад суду у даній справі змінювався.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 16.04.2014 р. справу № 910/13565/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Пригунова А.Б. (головуюча), Марченко О.В. та Гулевець О.В.

У даному судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" підтримав первісні вимоги та заперечив проти зустрічного позову.

Представник Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення заперечив проти первісного позову та підтримав зустрічні позовні вимоги.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 16.04.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" та Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення укладено договір № 142/09, за умовами якого позивач за первісним позовом зобов'язався надати послугу з впровадження багатоканальної цифрової телемережі стандарту DVB-T шляхом встановлення цифрових передавачів в містах: Вінниця, Львів, Миколаїв, Тернопіль, Ужгород, Чернігів до 05.01.2010 р., а відповідач за первісним позовом - прийняти послугу та оплатити її вартість.

Відповідно до п. 2.1. договору вартість договору складає 9 980 112, 00 грн., в тому числі: вартість обладнання - 9 371 712, 00 грн. та вартість послуг - 608 400, 00 грн.

Відповідно до п. 2.2. договору відповідач за первісним позовом першочергово з 01.04.2010 р. сплачує заборгованість за послуги, яка виникла після підписання актів приймання-передачі наданих послуг. Заборгованість за послуги (обладнання), що виникла за підписаними видатковими накладними відповідач сплачує щомісячно, рівними частинами, починаючи з 1-го квітня 2010 року протягом 9-ти місяців на умовах товарного кредиту із розрахунку 11 % річних. При цьому, відсотки за надання товарного кредиту нараховується за несплачену суму від дати виникнення заборгованості і є об'єктом обкладання податком на додану вартість.

Згідно з п. 5.3. договору якщо відповідач за первісним позовом порушує умови оплати, передбачені договором, він виплачує пеню у розмірі 0, 03 % від несплаченої суми за кожен день затримання виконання зобов'язань.

Договір, відповідно до п. 10.5., вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2010 р., а в частині виникнення фінансових зобов'язань - до їх повного виконання.

Додатковою угодою № 1 від 01.11.2010 р. до договору № 142/09 від 29.12.2009 р. сторони встановили відсоткову ставку по товарному кредиту на рівні 8 % річних.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами, 04.01.2010 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" передало, а Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення прийняв обладнання на загальну суму 9 371 712, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 01-01 від 04.01.2010 р., засвідчена копія якої міститься в матеріалах справи.

Також 04.01.2010 р. сторонами підписано акти приймання-передачі наданих послуг з організації доставки обладнання на об'єкт, перевірки та доведення його параметрів до норм технічних умов на загальну суму 608 400, 00 грн.

Наявними у матеріалах справи виписками з банківського рахунку підтверджується здійснення Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення оплати на суму 9 980 112, 00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" що відповідач за первісним позовом неналежним чином виконує зобов'язання за договором № 142/09 від 29.12.2009 р. в частині розрахунків за обладнання, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 500 000, 00 грн., яку позивач за первісним позовом просить стягнути в судовому порядку.

Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в свою чергу стверджує, що п. 2.2. договору № 142/09 від 29.12.2009 р. в частині зобов'язання сплачувати заборгованість за послуги (обладнання), що виникла за підписаними видатковими накладними на умовах товарного кредиту із розрахунку 11 % річних суперечить нормам законодавства України, чинного на час укладення вказаного договору, що тягне наслідком визнання вказаного пункту договору недійсним у судовому порядку відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України.

При цьому, Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення зазначає про надмірно сплачені кошти Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" на суму 1 275 951, 30 грн.

Приймаючи до уваги взаємопов'язаність первісного та зустрічного позовів, виходячи з того, що вимоги за первісним позовом обґрунтовані договором № 142/09 від 29.12.2009 р., а за зустрічним позовом оспорюється дійсність вказаного договору, суд вважає за доцільне в першу чергу розглянути по суті зустрічні позовні вимоги Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про що визнання недійсним п. 2.2. договору № 142/09 від 29.12.2009 р., а потім - первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір".

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як вбачається з матеріалів справи, Міністерством економіки України погоджено процедуру закупівлі в одного учасника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" послуг з впровадження багатоканальної цифрової телемережі стандарту DVB-T шляхом встановлення цифрових передавачів в містах: Вінниця, Львів, Миколаїв, Тернопіль, Ужгород, Чернігів очікуваною вартістю 10 076 112, 00 грн. (лист-погодження № 1751 від 24.12.2009 р.).

При цьому, у вказаному листі Міністерства економіки України № 1751 від 24.12.2009 р. зазначається, що останній не є погодженням ціни предмета закупівлі.

Проаналізувавши положення укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що останній містить ознаки договору поставки та договору про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 2.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у разі вирішення спору про недійсність правочину (договору), зміст якого містить елементи різних договорів, господарському суду слід виходити з такого: якщо в законі не передбачено вид договору, то господарюючі суб'єкти вправі самостійно визначати свої взаємовідносини через договори, що містять елементи різних договорів, і навіть таких, що не передбачені чинним законодавством, але оптимально регулюють їх права і обов'язки. У таких випадках господарському суду необхідно дати оцінку усім умовам договору, з'ясувати законність застосування актів законодавства, елементи яких складають зміст договору, та обставини їх виконання, і, приймаючи рішення, застосувати законодавство, яке відповідає умовам договору та діям сторін й вирішити питання щодо законності частин договору за правилами, що стосуються визнання правочинів недійсними.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно норм ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення стверджує, що оспорюваний пункт договору № 142/09 від 29.12.2009 р. суперечить Положенню про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 р. № 921 (чинний на момент укладення договору), яким передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника - переможця процедури закупівлі; істотні умови договору про закупівлю не повинні змінюватися після підписання договору до повного виконання зобов'язань сторонами.

З приводу наведеного суд відзначає, що відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У відповідності до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Тобто, ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю.

В той же час, у Цивільному кодексі України окремо визначені норми, що регулюють порядок розрахунків за договором.

Так, відповідно до ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Між тим, відповідно до ст. 531 Цивільного кодексу України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Тобто, за змістом наведеної норми, Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення не позбавлений можливості виконання зобов'язання щодо оплати обладнання та послуг у проміжок часу менший, ніж встановлено умовами договору № 142/09 від 29.12.2009 р.

Тож, виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що пунктом 2.2. договору № 142/09 від 29.12.2009 р. встановлено не ціну договору, а саме порядок розрахунків між сторонами за вищевказаним договором, що не суперечить загальним вимогам Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Тож, здійснивши оцінку наявних у справі доказів за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення щодо недійсності п. 2.2. договору № 142/09 від 29.12.2009 р.

Таким чином, у суду відсутні правові підстави для задоволення зустрічних позовних вимог в цій частині.

При цьому, зустрічні позовні вимоги Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про стягнення надмірно сплачених коштів у сумі 1 275 951, 30 грн. ґрунтуються на недійсності п. 2.2. договору № 142/09 від 29.12.2009 р. із посиланням на норми ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України та 217 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, що у разі визнання недійсним зобов'язання кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин, враховуючи висновки суду про відповідність п. 2.2. договору № 142/09 від 29.12.2009 р. положенням чинного законодавства України та відсутність підстав для визнання вищевказаного пункту договору недійсним, суд вважає вимоги Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про стягнення грошових коштів у сумі 1 275 951, 30 грн. необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню судом.

Розглядаючи вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" про стягнення з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про стягнення заборгованості за договором № 142/09 від 29.12.2009 р. у розмірі 500 000, 00 грн. суд відзначає наступне.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи, що відповідачем не надано доказів належного виконання ним зобов'язань перед позивачем за договором № 142/09 від 29.12.2009 р. щодо оплати вартості обладнання, суд дійшов висновку про обґрунтованість первісних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" про стягнення заборгованості у розмірі 500 000, 00 грн.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" просить стягнути з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення 11 027, 14 грн. - відсотків по товарному кредиту, що передбачено п. 2.2. договору договором № 142/09 від 29.12.2009 р.

Приймаючи до уваги обов'язковість договірних зобов'язань, враховуючи недоведеність відповідачем наявності поважних причин невиконання умов договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" в частині стягнення відсотків по товарному кредиту у розмірі 11 027, 14 грн.

Також Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" заявлені вимоги про стягнення 582 339, 25 грн. - інфляційних втрат та 406 695, 66 грн. - 3 % річних.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про застосування відповідальності у вигляді нарахування 3 % річних від простроченої суми та інфляційних втрат за час прострочення.

Згідно розрахунку позивача розмір 3 % річних за період з 01.05.2010 р. (дата виникнення заборгованості за договором) до 27.06.2013 р. (дата визначена позивача самостійно) становить 406 695, 66 грн., розмір інфляційних втрат за період з 01.05.2010 р. дата виникнення заборгованості за договором) до 13.06.2013 р. (дата визначена позивачем самостійно) - 582 339, 25 грн.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідальність за порушення відповідачем грошового зобов'язання застосовується виходячи з відповідної суми заборгованості на певну календарну дату, з урахуванням визначеного п. 2.2. договору № 142/09 від 29.12.2009 р порядку розрахунків та розраховується за весь період заборгованості.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат за вказані періоди, судом встановлено, що 3 % річних Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" розраховано арифметично правильно та дійсно становить суму 406 695, 66 грн.

В той же час, здійсненим судом перерахунком інфляційних втрат, судом визначено суму меншу, ніж заявлено до стягнення позивачем та згідно розрахунку суду становить 524 150, 85 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір".

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України за первісним позовом покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, за зустрічним позовом - на Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" задовольнити частково.

2. Стягнути з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 10, код ЄДРПОУ 01190043), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 11, код ЄДРПОУ 16398080) заборгованість у розмірі 500 000, 00 (п'ятсот тисяч грн. 00 коп.) грн., 11 027, 14 (одинадцять тисяч двадцять сім грн. 14 коп.) грн. - відсотків по товарному кредиту, 406 695, 66 (чотириста шість тисяч шістсот дев'яносто п'ять грн. 66 коп.) грн. - 3 % річних, 524 150, 85 (п'ятсот двадцять чотири тисячі сто п'ятдесят грн. 85 коп.) грн. та 28 837, 47 (двадцять вісім тисяч вісімсот тридцять сім грн. 47 коп.) грн. - судового збору.

3. В іншій частині у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Квант - Ефір"відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. У задоволенні зустрічного позову Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.04.2014 р.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Марченко О.В.

Гулевець О.В.