Постанова № 38443204, 23.04.2014, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/752/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Петренко О.В.,

представників позивача - Вакуленко Т.Є., Максимчук О.В. та Сердюк С.А.,

представника відповідача - Паська Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом державного підприємства "Підприємство Кременчуцької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№ 69)" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

26 лютого 2014 року державне підприємство "Підприємство Кременчуцької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№ 69)" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 24 січня 2013 року № 0000702301/163, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності у розмірі 326693 грн, у тому числі за основним платежем - 283254 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 43439 грн та № 0000722301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (роботах, послугах) у розмірі 9663 грн, у тому числі за основним платежем - 7730 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1933 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що вказане податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом на підставі висновків перевірки про порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та підпунктів 14.1.36, 14.1.27 та 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1. пункту 134 статті 134, пунктів 138.1, 138.4, 138.5 та 138.5 статті 138, а також пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України під час господарських правовідносин із ПП "Таір-1". Позивач вважає такі висновки необґрунтованими з огляду на те, що вказаний контрагент на момент здійснення господарської операції був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, перебував на податковому обліку, позивачем було отримано відповідний товар згідно умов договору купівлі-продажу, що в подальшому використаний у господарській діяльності. Крім того, зазначав про безпідставність висновків перевіряючих щодо обов'язковості сплати податку на прибуток підприємств при наявній податковій пільзі згідно положень Податкового кодексу України.

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити його в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. У долучених до матеріалів справи запереченнях відповідач в обґрунтування правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення зазначав, що перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та підпунктів 14.1.36, 14.1.27 та 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1. пункту 134 статті 134, пунктів 138.1, 138.4, 138.5 та 138.5 статті 138, а також пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України. Вказував, що надані позивачем в ході проведення перевірки документи не підтверджують реальності здійснення господарської операції в частині відсутності підтвердження факту транспортування товару від постачальника до покупця. А тому податковим органом правомірно констатовано заниження податку на додану вартість та донараховано позивачу відповідні податкові зобов'язання. Зауважував про безпідставність посилань позивача на застосування ним податкових пільг, оскільки останній помилково визначив застосування такої пільги при встановленні порушень податкового законодавства.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Державне підприємство "Підприємство Кременчуцької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№ 69)" зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, ідентифікаційний код 08680661, перебуває на податковому обліку у відповідача, у тому числі як платник податку на додану вартість.

У період з 21.12.2013 по 27.12.2013 Кременчуцькою ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2012 у зв'язку з неповним наданням пояснення та документального підтвердження на запит від 24.09.2012 № 28599/10-22-118, за результатами якої складено акт від 04.01.2013 № 18/23-209/08680661 (а.с. 8-23, т.1).

Вказаним актом зафіксовано порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого позивачем завищено суму витрат на загальну суму 154750, у тому числі: за І квартал 2010 року - 75 грн, за ІІ квартал 2010 року - 49719 грн, за ІІІ квартал 2010 року - 108624 грн, за ІV квартал 2010 року - 154750 грн; підпунктів 14.1.36, 14.1.27 та 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134 статті 134, пунктів 138.1, 138.4, 138.5 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму витрат на суму 128504 грн, у тому числі: за ІІ квартал 2011 року - 14720 грн, за ІІІ квартал 2011 року - 40679 грн, за ІV квартал 2011 року - 109501 грн, за ІІ квартал 2012 року - 9755 грн, за ІІІ квартал 2012 року - 19003 грн; пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на суму 7730 грн, у тому числі за серпень 2011 року - 3667грн, за вересень 2011 року - 4063 грн.

На підставі даного акту 24 січня 2013 року відповідачем винесено наступні податкові повідомлення-рішення: № 0000702301/163, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності у розмірі 326693 грн, у тому числі за основним платежем - 283254 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 43439 грн та № 0000722301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (роботах, послугах) у розмірі 9663 грн, у тому числі за основним платежем - 7730 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1933 грн.

Не погодившись з вказаними податковим повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню від 24 січня 2014 року № 0000702301/163, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності у розмірі 326693 грн, у тому числі за основним платежем - 283254 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 43439 грн, суд виходив з наступного.

У відповідності до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, згідно з пункту 1.32 статті 1 цього ж Закону, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 того ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також в період дії спірних правовідносин діяли норми Податкового Кодексу України, відповідно до яких: платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами (підпункт 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 Податкового кодексу України). Об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу (підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України). Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України ). Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України). Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (пункт 44.2 статті 44 Податкового кодексу України).

Відповідно до акту перевірки від 04.01.2013 № 18/23-209/08680661 перевіряючими встановлено наступне.

При визначенні грошових зобов'язань по даному податковому повідомленню-рішенню відповідачем були застосовані норми, що розповсюджуються на приватні підприємства, діяльність яких направлена на отримання доходу.

Натомість, останніми не враховано, що дане підприємство створено з метою залучення засуджених, які відбувають покарання у Кременчуцькій виправній колонії (№69), до суспільно корисної праці і забезпечення їх професійно-технічного навчання. Дана мета чітко визначена статутом позивача та не заперечується відповідачем (а.с. 24-37, т.1).

Згідно зі ст.118 Кримінально-виконавчого кодексу України (надалі - КВК України) засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов'язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.

Відповідно до ч.1 ст.120 КВК України праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Згідно п.6 ч.2 ст.13 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні" від 23.06.2005 №2713-IV підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням таких особливостей, зокрема, трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Відповідно до частини 2.4 статті 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що установи виконання покарань та їх підприємства, слідчі ізолятори, в яких відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України та Закону України "Про попереднє ув'язнення" засуджені та особи, взяті під варту, залучаються до суспільно корисної праці, спрямовують доходи, отримані від діяльності, визначеної центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, на фінансування господарської діяльності таких установ та підприємств з включенням сум таких доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.

Дана норма кореспондується з положеннями пункту 133.5 статті 133 Податкового кодексу України, згідно з якими установи кримінально-виконавчої системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані від діяльності, визначеної центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, на фінансування господарської діяльності таких установ та підприємств, із включенням сум таких доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених зазначеним органом виконавчої влади.

Так, довідниками податкових пільг, затвердженими відповідними органами виконавчої влади, встановлено пільгу для вказаних установ під кодом 11020210.

Також, відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2010 року № 610 "Про порядок відрахування у 2010 році державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу), (чинної станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відрахування у 2010 році державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, в тому числі державними унітарними підприємствами, що є суб'єктами природних монополій, та підприємствами, обсяг чистого прибутку яких у поточному році становить більш як 50000 тис. гривень (далі - підприємства та об'єднання), до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) здійснюються відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2008 р. N 158 (Офіційний вісник України, 2008 р., N 18, ст. 511). Зазначені відрахування здійснюються з урахуванням вимог статті 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", зокрема того, що державними підприємствами енергетичної галузі чистий прибуток, з якого розраховується та сплачується частина чистого прибутку (доходу), зменшується на суму цільових коштів (обсяг інвестиційної складової), що надійшли у складі тарифу і спрямовуються на реалізацію інвестиційних проектів, рішення щодо яких приймаються Кабінетом Міністрів України, та на обсяг повернення кредитних коштів (у складі тарифу), що були запозичені для фінансування капітальних вкладень на будівництво (реконструкцію, модернізацію) об'єктів згідно з відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку відрахування у 2008 році державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 158 від 05.03.2008, визначено, що частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, та розміру відрахувань частини чистого прибутку (доходу), визначеного у Законі України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Відповідно до статті 58 Закону України "Про державний бюджет на 2010 рік" визначено, що державні унітарні підприємства (крім державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух" відповідно до Закону України "Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів", а також державних підприємств "Міжнародний дитячий центр "Артек" і "Український дитячий центр "Молода гвардія") та їх об'єднання сплачують до Державного бюджету України частину чистого прибутку (доходу) у розмірі 15 відсотків, а державні унітарні підприємства, що є суб'єктами природних монополій, та підприємства, обсяг чистого прибутку яких у поточному році складає більше 50.000 тис. гривень, сплачують до Державного бюджету України частину чистого прибутку (доходу) у розмірі 30 відсотків.

Таким чином, проведені Кременчуцькою ОДПІ нарахування податку на прибуток підприємств здійснені з порушення норм діючого законодавства, враховуючи, що останнім здійснено нарахування у розмірі 25 % - за 2010 рік, 23 % - за 2011 рік та 21 % - за 2 та 3 квартал 2012 року.

Також, судом встановлено та не заперечується Кременчуцькою ОДПІ, що діяльність позивача є збитковою і доходів останнім не отримується, що підтверджується відомостями податкової звітності.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що у відповідачем не доведено правомірності його рішення у частині визначення та сплату позивачем суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності у розмірі 326693,00 грн за період, що перевірявся.

Надаючи правову оцінку окремим порушенням, зафіксованим перевіряючими в частині нарахування податку на прибуток підприємств, суд зазначає наступне.

До Кременчуцької ОДПІ до проведення перевірки надійшов лист від Кременчуцької об'єднаної фінансової інспекції від 19 липня 2012 року № 01-14/2125, в якому було повідомлено про проведену планову ревізію фінансово-господарської діяльності Підприємства КВК № 69 з переліком порушень, встановлених в ході проведення перевірки. Відповідно до даного акту обсяг дебіторської заборгованості Кременчуцької виправної колонії № 69 у взаєморозрахунках з підприємством станом на 01 травня 2012 року по нарахованій заробітній платі становив 881089,03 грн, у тому числі прострочена дебіторська заборгованість у сумі 229226,92 грн.

Наявність даної заборгованості, на думку перевіряючих, свідчить про порушення вимог п. 5 Положення бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання" від 31 січня 2000 року, що призвело до відображення в обліку кредиторської заборгованості в розмірах більшу за фактичну. Відповідно до п.п. 14.1.257 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягується після закінчення строку позовної давності вважається безповоротною фінансовою допомогою та відповідно до положень пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПКУ включається до складу інших доходів. Внаслідок викладеного актом перевірки встановлено, що підприємством - позивачем у 4 кварталі 2011 року занижено суму задекларованого показника у розмірі 299227 грн.

Надаючи правову оцінку даним твердженням відповідача, суд виходив з наступного.

Відповідно до пп. 1.22.1 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності, визнається безповоротною фінансовою допомогою. Така допомога, відповідно до пп. 4.1.6 цього Закону, повинна включатися до складу валових доходів. Згідно з п. 1.25 ст. 1 вказаного Закону, під терміном "безнадійна заборгованість" розуміють, зокрема, заборгованість за зобов'язаннями, за якими минув строк позовної давності. Статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлена у три роки.

Викладене вище кореспондується з нормами Податкового кодексу України, так, зокрема, підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 кодексу визначено, що фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

При цьому, суд зауважує, що зазначений порядок податкового обліку безнадійної заборгованості не поширюється на заборгованість з виплати заробітної плати, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, оскільки стосовно заробітної плати не обраховується строк позовної давності, то й заборгованість із заробітної плати не може бути визнано безнадійною. Її не можна на цій підставі списувати і визнавати безповоротною фінансовою допомогою з відповідним включенням до складу валового доходу.

Аналогічного висновку дійшла ДПА України у листі від 02.09.2004 №16873/7/15-1117.

Таким чином, зафіксоване в акті перевірки порушення не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду, інших доказів в обґрунтування відповідачем не було надано, а тому суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Підприємства КВК № 69 у цій частині.

Також, актом перевірки встановлено порушення в частині взаємовідносин Кременчуцької виправної колонії № 69 та позивача щодо надання послуг з виробництва та постачання теплової енергії вказаній установі. За 4 квартал 2010 року Підприємством КВК № 69 надано послуг теплопостачання у кількості 842,85 Гкал, що фактично надані на загальну суму 91230,10 грн (визначено згідно наданих даних бухгалтерського обліку та банківських рахунків на оплату теплопостачання).

Перевіряючими зроблено висновок про реалізацію таких послуг нижче їх собівартості на суму 106376 грн, оскільки згідно акту ревізії Кременчуцької ОДФІ встановлено зміни ціни таких послуг, а саме з розрахунку 259,69 грн за 1 Гкал знижено до 108,240 грн за 1 Гкал.

Надаючи оцінку даним твердженням відповідача, суд виходив з наступного.

Як встановлено в ході судового розгляду та не заперечується сторонами, така зміна ціни була погоджена між самою установою та позивачем, що підтверджується листами від 27 вересня 2010 року № 1554 та від 29 вересня 2010 року №1650 (а.с. 49-50, т.2), та затверджено відповідними розрахунками вартості 1 Гкал тепла, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 150-154, т.1). Також, суду надано звіти про виконання реалізації та залишки готової продукції, відповідно до яких встановлено норму тепла, виробленого для подальшого використання згідно вказаних розрахунків за період 2010 року та з момент такої зміни у жовтні 2010 року та надалі (а.с. 157-169, т.1).

Крім того, суд зауважує, що висновок відповідача про порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства України ґрунтується головним чином на аналізі акту ревізії Кременчуцької ОДФІ, що в свою чергу не може бути розцінений як належний та єдиний доказ такого порушення, тим паче в частині встановлення невідповідності нормам податкового законодавства. При цьому інших належних та достатніх доказів на підтвердження такого порушення Кременчуцькою ОДПІ не було надано.

У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення від 24 січня 2014 року № 0000702301/163, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності у розмірі 326693,00 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню від 24 січня 2014 року № 0000722301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (роботах, послугах) у розмірі 9663 грн, у тому числі за основним платежем - 7730 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1933 грн, суд виходив з наступного.

Відповідно до акту перевірки від 04.01.2013 № 18/23-209/08680661 зафіксовано завищення суми податку на додану вартість на суму 7730 грн по взаємовідносинах з приватним підприємством "Таір-1".

Так, в акті перевірки зазначено, що працівниками Кременчуцької ОДПІ складено акт від 19.10.2012 № 4378/15-22/34451048 ПП "Таір-1" з питань правильності, повноти та нарахування сум податку на додану вартість та податку на прибуток, відповідно до якого встановлено неможливість даного підприємства здійснювати господарські операції у зв'язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів економічно необхідних для здійснення операцій та відсутність необхідних трудових ресурсів, складських приміщень, транспорту. Також, актом перевірки зазначено про відсутність даного контрагента за його місцезнаходженням.

Надаючи оцінку даним твердженням відповідача, суд зауважує наступне.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З огляду на викладене, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пункт 201.5 ст. 201 Податкового кодексу України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 182 цього Кодексу.

Суд також враховує, що статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

З огляду на викладене, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними податковими накладними, первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, протягом періоду, що перевірявся, між позивачем та ПП "Таір-1" було укладено договір поставки від 12 серпня 2012 року № Т/126, відповідно до якого Продавець (ПП "Таір-1") зобов'язується передати належний йому товар у власність Покупцеві (Підприємство Кременчуцької виправної колонії № 69), а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору. Ціна кожної партії товару та його асортимент встановлюються Продавцем на момент передачі товару та зазначається у накладних. Продавець здійснює постачання кожної партії товару з наданням необхідних документів на товар: видаткова накладна та податкова накладна (а.с. 109, т.1).

Підставою для формування позивачем податкового кредиту були податкові накладні, видані ПП "ТАір-1", а саме: від 16 серпня 2011 року № 70, від 20 вересня 2011 року № 93 та від 28 вересня 2011 року № 145, належним чином завірені копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. 51-53, т.1).

Зазначені податкові накладні містять всі необхідні реквізити, підписані та скріплені печаткою ПП "Таір-1", яке мало статус платника ПДВ, що не заперечується відповідачем.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем долучено до матеріалів справи належним чином завірені копії наступних документів:

- специфікації від 12 серпня 2011 року № 1, від 20 вересня 2011 року № 2 та від 28 вересня 2011 року № 3, відповідно до яких встановлено найменування та кількість товару, що поставлявся, а саме: бікроеласт КП 10 м. кв. 4,0 сірий сланець; цемент ПЦ-Ш-400; бікроеласт ХПП 15 м. кв. 2,5 на загальну суму 46378 грн, у тому числі ПДВ - 7729,67 грн (а.с. 110-112, т.1);

- видаткові накладні від 17 серпня 2011 року № РН-0000070, від 20 вересня 2011 року № РН-0000093 та від 28 вересня 2011 року № РН-00000145 (а.с. 96, 93, 95, т.1);

- акти приймання від 17 серпня 2011 року № 142, від 20 вересня 2011 року № 171, від 28 вересня 2011 року № 180 (а.с. 97, 92, 94, т.1);

- рахунки-фактури від 12 серпня 2011 року № СФ-0001040, від 13 вересня 2011 року № СФ-0001210, від 28 вересня 2011 року № СФ-0001314 (а.с. 171, 173, 175, т.1).

- корінцем перепустки № 372 від 18.08.2011 року на ввезення на територію виправної колонії № 69 товарно-матеріальних цінностей (а.с. 98, т. 1).

На підтвердження здійснення позивачем оплати отриманих від спірного контрагента товарів, позивачем надано належним чином завірені копії платіжних доручень від 16 серпня 2011 року № 268, від 14 вересня 2011 року № 304, від 29 вересня 2011 року (а.с. 170, 172, 174, т.1).

Судом встановлено, що придбані будівельні матеріали були використані позивачем при проведенні ремонтних робіт на об'єкті, що перебуває на балансі підприємства, а саме на поточний ремонт покрівлі виробничої котельні, що підтверджується витягом з матеріального звіту, актами списання від 25 жовтня 2011 року № 57 та № 58, актами приймання робіт, дефектними актами, кошторисами виконаних робіт, розціненим описом робіт, належним чином завірені копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 176-187, т.1).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача зі спірним контрагентом у перевіряємий період мали реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку, тому формування позивачем податкового кредиту з ПДВ на підставі належним чином оформлених податкових накладних ПП "Таір-1" ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України.

Доводи відповідача стосовно того, що у контрагента позивача не має власних виробничих, складських торгових приміщень, устаткування та транспортних засобів, необхідних для здійснення господарської діяльності, суд вважає необґрунтованими, оскільки зазначені висновки не враховують нічим не обмежені права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди (користування) приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Таким чином, сукупність наданих представниками позивача документів дають достатні підстави дійти висновку про фактичне виконання умов договору поставки із спірним контрагентом, окрім того, зі змісту первинних документів, долучених до матеріалів, в діяльності позивача та його контрагента наявні розумні економічні та організаційно-адміністративні причини для укладання договору, а також наявні чинники, з якими закон пов'язує можливість формування позивачем податкового кредиту за спірними операціями, зокрема, витрати позивача за цими договорами повною мірою пов'язані з його господарською діяльністю.

Таким чином, в ході судового розгляду справи в повному обсязі доведено реальність господарських операцій з придбання товарів, встановлено факт понесення позивачем витрат та сплати у ціні придбаних товарів податку на додану вартість, а також використання таких товарів у подальшій господарській діяльності позивача.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування (Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби").

В той же час, позивач є відокремленою юридичною особою від свого контрагента -юридичної особи, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування, чи формувати валові витрати.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", "якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту".

Відтак, всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки податкового органу у спірних правовідносинах базуються не на аналізі змісту договірних відносин між позивачем та його контрагентом, а на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування (збільшення) суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість, а саме побудовані на аналізі фінансово-господарської діяльності контрагента позивача та на висновках Акту перевірки ПП "Таір-1".

Таким чином, згідно Акту перевірки від 04.01.2013 № 18/23-209/08680661 відповідач покладає на позивача відповідальність, внаслідок можливого порушення норм податкового законодавства його контрагентом, що є неприпустимим відповідно до статті 61 Конституції України.

Суд, проаналізувавши фактичні обставини та матеріали справи, оцінивши докази, надані сторонами, не знайшов у діях платника податків (позивача) порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і прийшов до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на його припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача протирічать вимогам закону та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Зважаючи на те, що податкове повідомлення-рішення є правовим актом індивідуальної дії, та згідно частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі його неправомірності, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне, згідно частини другої статті 11 Кодексу, визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 24 січня 2013 року № 0000702301/163 та № 0000722301.

Крім того, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду належних доказів, як і не зазначено будь-яких інших обґрунтованих обставин, які б підтверджували правомірність його рішень.

В даній адміністративній справі Кременчуцькою ОДПІ, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього законом обов'язку щодо доведення правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, та не надано належних доказів, які б підтверджували викладені в Акті перевірки висновки.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши матеріали адміністративної справи та вимоги чинного податкового законодавства, суд дійшов висновку про те, що викладені в Акті перевірки висновки відповідача є неповними та такими, що не ґрунтуються на аналізі всіх фактичних обставин спірних правовідносин, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов державного підприємства "Підприємство Кременчуцької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№ 69)" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 24 січня 2013 року № 0000702301/163 та № 0000722301/164.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь державного підприємства "Підприємство Кременчуцької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№ 69)" витрати зі сплати судового збору у розмірі 458,80 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 28 квітня 2014 року.

Суддя І.Г. Ясиновський