Ухвала суду № 38442306, 03.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2014 року м. Київ К/9991/39369/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Вербицької О.В.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.11.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011

у справі № 2а-2732/08

за позовом Кооперативно-державного проектно-вишукувального інституту

„Чернігівагропроект"

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Кооперативно-державний проектно-вишукувальний інститут „Чернігівагропроект" звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного від 07.11.2008 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.11.2008 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.12.2007 та складено акт № 267/23/14235764 від 01.04.2008.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення: № 0001642320/0 від 11.04.2008, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 162711 грн.; № 0001632320/0 від 11.04.2008, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на прибуток на податок підприємств у сумі 9855 грн.

В порядку адміністративного оскарження, скарги позивача були залишені без задоволення, а рішення - без змін та прийняті податкові повідомлення - рішення: № 0001642320/1 від 03.06.2008; № 0001632320/1 від 03.06.2008; № 0001642320/2 від 10.07.2008 та № 0001632320/2 від 10.07.2008.

Перевіркою встановлено завищення скоригованого валового доходу за 2005 рік у розмірі 34.9 тис. грн., за 2006 рік - у розмірі 42081 грн., за 2007 рік - 12094 грн. у період з 01.01.2005 по 31.12.2007 та занижено розмір податку на додану вартість на суму 108474 грн. в результаті здавання в оренду частини належних йому приміщень за ціною, що є нижчою ніж справедлива ринкова ціна.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарської діяльності.

Згідно з пп. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми безнадійної заборгованості в частині, яка не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи по стягненню таких боргів не привели до позитивного наслідку.

В пп. 12.1.1 п. 12.1 ст. 12 Закону зазначено, що платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості).

Відповідно до пп. 12.1.4 п. 12.1 ст. 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що повідомлення про збільшення валових витрат або валового доходу, з посиланням на відповідні положення підпунктів 12.1.1 та 12.1.2 цього пункту, платник податку - продавець надає податковому органу разом з декларацією за звітний період. Однак, стосовно покупця вказаний Закон такої вимоги не встановлює.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про задоволення позову, оскільки податкова інспекція незаконно нарахувала позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток, в зв'язку з відсутністю законних підстав вимагати проводити коригування валових витрат.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

При визначенні звичайної ціни на об'єкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, пп. 1.20.3 п. 1.20 ст. 1 Закону, встановлено спеціальне правило, за яким звичайною визнається ціна, що міститься у такому оголошенні, а відповідно до пп. 1.20.4 п. 1.20 цієї статті якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або їх продаж здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажу.

Таким чином, платник податку - продавець, незалежно від оплати виконаних послуг, вже сплатив податок на додану вартість до бюджету в момент реалізації послуг, а йому, згідно п. 4.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", не дозволено скоригувати податкові зобов'язання по податку на додану вартість, то це є його витрати.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну Державної податкової інспекції у м. Чернігові на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.11.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 у справі № 2а-2732/08 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові відхилити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.11.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 у справі № 2а-2732/08 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді О.В. Вербицька С.Е. Острович