Постанова № 38441888, 22.04.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2014 року №810/1620/14

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончевій О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Мухаєв О.С. (за довіреністю)

від відповідача: Кабанов В.І. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до проТовариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Техно-Сервіс-1» Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Техно-Сервіс-1» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 13 серпня 2013 року №0000462301 та №0000472301, визнання незаконним акту від 11 липня 2011 року №433/22-2/37074759 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Техно-Сервіс-1» з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Ривс» за період з 1 травня 2012 року по 31 серпня 2012 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2014 року відкрито провадження у справі щодо вимог позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, оскільки прийняті на основі помилкових висновків про порушення ТОВ «Фірма Техно-Сервіс-1» вимог підпункту 139.1.9 статті 139, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Ривс», у результаті чого відповідач безпідставно дійшов висновку про заниження позивачем зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Позивач стверджує, що придбав послуги у ТОВ «Ривс» правомірно, тому підстави для визнання укладених договорів безтоварними відсутні, господарські операції підтверджені належним чином складеними первинними документами, зокрема договорами, актами надання послуг, податковими накладними.

Звертав увагу, що відповідачем у ході перевірки використано інформацію, яка не мітить жодного доведеного факту, підтвердженого належними доказами щодо недійсності правочинів ТОВ «Фірма Техно-Сервіс-1». За наведених обставин, висновки викладені в акті перевірки від 11 липня 2013 року є необґрунтовані та зроблені на основі припущень, а прийняті на їх основі податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що посадові особи Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що правочини ТОВ «Фірма Техно-Сервіс-1» та його контрагентом вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов'язань. В запереченнях наголошував на ознаках фіктивності ТОВ «Ривс» та не підтвердження показників податкового кредиту за результатами перевірки ДПІ у Бабушкінському районі, отже фактично воно не могло виконати зобов'язань за договором із позивачем.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Техно-Сервіс-1» 8 червня 2010 року зареєстроване Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області як суб'єкт господарювання (т.1, а.с. 60-61). Позивач перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (т.1, а.с. 14).

Відповідно до матеріалів справи, у період з 10 липня 2013 року по 11 липня 2013 року посадовою особою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України та на виконання наказу від 10 липня 2013 року №597, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Фірма Техно-Сервіс-1» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Ривс» за період з 1 травня 2012 року по 31 серпня 2012 року.

Результати перевірки оформленні актом від 11 липня 2013 року №433/22-2/37074759 (далі - акт перевірки)(т.1, а.с. 13-24).

У ході перевірки податковим органом проаналізовано отриманий від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська акт «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ривс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків». Згідно отриманого акту, відповідачем встановлено, що ТОВ «Ривс» за період 2011-2012 рік сформовано податковий кредит від підприємств, якими надано податкову звітність шляхом маніпулювання, а саме задекларувавши податкові зобов'язання контрагенти ТОВ «Ривс» здійснюють повернення предоплати неіснуючим особам.

Використавши зазначену інформацію, дослідивши податкову звітність, дані інформаційних ресурсів податкових органів, первинні документи надані позивачем, відповідач дійшов висновку про порушення ТОВ «Фірма Техно-Сервіс-1»:

-пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого, ТОВ «Фірма Техно-Сервіс-1» занизило суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 22293,00 грн., у тому числі за травень 2012 року в сумі 7315,00 грн., за червень 2012 року в сумі 6775,00 грн., за липень 2012 року в сумі 5702,00 грн., за серпень 2012 року в сумі 2500,00 грн.

-підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 28126,00 грн., у тому числі за перше півріччя 2012 року на суму 9397,00 грн., за третій квартал 2012 року на суму 18729,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління у Київській області прийнято:

податкове повідомлення рішення форми «Р» від 13 серпня 2013 року №0000462301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 35157,00 грн., у тому числі 28126,00 грн. за основними платежем та 7031,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 25-26);

податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 13 серпня 2013 року №0000472301, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 27865,00 грн., у тому числі 22292,00 грн. за основними платежем та 5573,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, ТОВ «Техно-Сервіс-1» оскаржило їх адміністративному порядку. Рішенням Головного управління Міндоходів у Київській області від 6 листопада 2013 року №1273/10/10-36-10-01-206/739 (а.с. 38-42) залишеним без змін рішенням Міністерства доходів і зборів України від 31 січня 2014 року №1802/6/99-99-10-01-15 (а.с.43-45) скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Позивач вважаючи таке рішення протиправним звернувся до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені(нараховані) у зв'язку з таким придбання (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

У силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт) сум до податкового кредиту є факт придбання робіт (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про нікчемність (безтоварність) угод позивача перевірці підлягає власне факт здійснення господарської операції.

В такому випадку дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти здачі прийняття робіт, проектно-кошторисна документація, використання у господарській діяльності товарів та послуг, тощо.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 2 червня 2011 року.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції. При цьому, суд має виходити з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту або формування валових витрат, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Надаючи правову оцінку господарським відносинам між ТОВ «Фірма Техно-Сервіс-1» та ТОВ «Ривс» при укладанні та виконанні договорів підряду, які на переконання відповідача вчинені без мети настання реальних наслідків, суд зазначає наступне.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом економічної діяльності ТОВ «Фірма Техно-Сервіс-1» є роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через Інтернет (47.91)(т.1, а.с. 60-61).

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що підприємство, реалізовуючи різну побутову та іншу техніку споживачам - фізичним та юридичним особам через мережу Інтернет, за бажанням покупців, укладає з ними договори на додаткове гарантійне та інше обслуговування придбаного товару, шляхом продажу сертифікатів та заключення договорів-замовлень (т.3, а.с. 56-173).

Наявними у матеріалах справи договорами-замовлення (підряду) передбачено, що роботи за цими договорами здійснюються позивачем із залученням третьої особи - виконавця.

Необхідність залучення третьої особи, представник позивача пояснив відсутністю у ТОВ «Фірма Техно-Сервіс-1» засобів та кваліфікованого персоналу для забезпечення виконання обумовлених сертифікатами робіт з встановлення та обслуговування техніки, а також віддаленість місця виконання робіт від місця здійснення основної господарської діяльності, оскільки продаж техніки позивач здійснює засобами мережі Інтернет.

Так, ТОВ «Фірма Техно-Сервіс-1» 25 квітня 2012 року було укладено договір субпідряду №0410/12, у силу умов якого, Замовник (позивач) доручає, а Виконавець (ТОВ «Ривс») приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт по підключенню, технічному обслуговуванню та ремонту побутової техніки в порядку і на умовах визначених договором, з метою забезпечення нормальної роботи (застосування, використання) Техніки (т.1, а.с. 29-33).

Умовами договору передбачено, що замовлення позивачем підряднику на виконання робіт здійснюються на умовах субпідряду, у межах виконання взятих ТОВ «Фірма Техно-Сервіс-1» на підставі Сертифікатів Додаткового обслуговування, Сертифікатів програми «Додатковий рік сервісного обслуговування» зобов'язань.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що для виконання зобов'язань за договором, ТОВ «Фірма Техно-Сервіс-1» залучає ТОВ «Ривс» як третю сторону.

Територія виконання робіт - адреса, вказана споживачем-власником товару у замовлені та(або) на території сервісного центру ТОВ «Ривс».

Представник позивача у ході розгляду справи пояснив, що купуючи техніку та укладаючи договір-замовлення (підряду), споживачі звертались із заявками на виконання робіт з підключення безпосередньо до ТОВ «Ривс», яке перевіряло наявність сертифікату і в подальшому виконувало роботи з підключення побутової техніки, зокрема, кондиціонерів.

Відповідно до пункту 2.6 договору, виконання вказаних робіт повинно супроводжуватись складанням акту приймання-передачі, що підписується споживачем - власником сертифікату та ТОВ «Ривс». Один примірник такого акту підрядник надає позивачу, форма акту приймання-передачі затверджена додатком 2 до договору (т.1, а.с. 31).

Пунктом 2.7 договору встановлено, що об'єми робіт по кожній одиниці товару вказується у звіті виконаних робіт за місяць та підписаних актів прийому-передачі виконаних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Ривс» у травні-серпні 2012 року виконувало роботи обумовлені договором субпідряду від 25 квітня 2012 року, що підтверджується:

-щомісячними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0003240 на суму 36575,00 грн. за травень 2012 року, №3935 на суму 33875,00 грн. за червень 2012 року, №4880 на суму 28508,33,00 грн. за липень 2012 року, №5553 на суму 12500,00 грн. за серпень 2012 року (т.1, а.с. 34-37).

Ціна у вказаних актах приймання-передачі формувалась сторонами на основі додатку 4 до договору субпідряду від 25 квітня 2012 року (т.1, а.с. 32), яким затверджено тарифи на встановлення кондиціонерів та враховуючи кількість здійснених підключень, про які свідчать акти приймання-передачі виконаних робіт, що складались між споживачем - власником техніки і ТОВ «Ривс» відповідно до додатку 2 договору субпідряду (т.2, а.с. 23-70, 72-173). Вказані акти є свідченням безпосереднього виконання ТОВ «Ривс» робіт з підключення кондиціонерів, містять відомості що розкривають зміст та обсяг здійснених робіт, зокрема відомості щодо споживачів, серійні номери та моделі кондиціонерів, що кореспондують укладеним позивачем договорам замовлення (підряду) (т.3, а.с. 56-173).

На підставі актів приймання-передачі виконаних робіт ТОВ «Ривс» формувало щомісячні звіти, обумовлені пунктом 2.7 договору субпідряду від 25 квітня 2012 року (т.3, а.с. 21,71), що свідчать про об'єми робіт за місяць по кожній одиниці товару.

У судовому засіданні судом також було отримано усне підтвердження одного із покупців кондиціонеру про здійснення у травні 2012 році робіт з його підключення.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на недоліки актів приймання-передачі виконаних робіт, зокрема, відсутність вказівки за яким саме тарифом, відповідно до додатку 4 договору субпідряду від 25 квітня 2012 року, здійснювались роботи. Дослідивши зміст вказаних актів судом встановлено, що кожен акт містить підставу здійснення робіт з підключення, а саме - договір-замовлення (підряду), що укладався між споживачем та позивачем із зазначенням дати та номеру. При цьому, матеріали справи містять копії договорів-замовлення(підряду), де і передбачено комплекс робіт, що зобов'язане було здійснити ТОВ «Ривс» відповідно до додатку 4, як то «підключення кондиціонеру спліт «Мінімум», «підключення кондиціонера спліт «Стандарт».

Отже акти приймання-передачі містять вичерпні відомості щодо виду, обсягу та вартості робіт.

В оплату за надані послуги позивач перерахував на рахунок ТОВ «Ривс» кошти на загальну суму 133750,00 грн., факт перерахування коштів підтверджується випискою з банківського рахунку позивача (т.2, а.с. 6-12), платіжними дорученнями (т.2 ,а.с. 13-16), рахунками-фактурами (т.2, а.с. 17-20).

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни послуг сум податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями, позивач отримав від ТОВ «Ривс» податкові накладні №367 від 31 травня 2012 року на суму 43890,00 грн., у тому числі ПДВ 7315,00 грн., від 30 червня 2012 року №318 на суму 40650,00 грн., у тому числі ПДВ 6775,00 грн., від 31 липня 2012 року №506 на суму 34210,00 грн., у тому числі ПДВ 5701,67 грн., від 31 серпня 2012 року №374 на суму 15000,00 грн., у тому числі ПДВ 2500,00 грн. (т.2, а.с. 2-5).

Суми податку на додану вартість (22291,67 грн.), що підтверджена податковими накладними, виданими ТОВ «Ривс», позивач включив до складу податкового кредиту, а суми перераховані контрагенту в якості оплати робіт, віднесені позивачем до складу валових витрат.

У ході розгляду справи, представник відповідача наголошував на відсутності документального підтвердження оплати робіт за договором з ТОВ «Ривс», однак дані висновки спростовуються наявними у матеріалах справи копіями рахунків-фактур, банківських виписок, платіжних доручень. Зміст акту перевірки, між іншим, також свідчить про те, що інспекторами досліджувались копії рахунків-фактур, банківських виписок, оборотно- сальдові відомості (аркуш 3 акту перевірки), отже до перевірки вони також надавались, втім акт перевірки не містить зауважень щодо безоплатності відносин позивача з контрагентом.

Обґрунтовуючи законність донарахування сум податку на додану вартість та податку на прибуток, відповідач виходив з того, що ТОВ «Ривс» не виконувало своїх обов'язків з встановлення кондиціонерів, крім того, відповідач стверджує що контрагент позивача незаконно сформував податковий кредит за результати господарської діяльності з суб'єктами господарювання, що перелічені в акті ДПІ у Бабушкінському районі м Дніпропетровська від 21 грудня 2012 року №7211/224/34914473 (т.3, а.с. 11-55).

Такі доводи відповідача не були доведені належними доказами, адже відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Зміст наданого відповідачем акту перевірки свідчить про те, що перевірка ТОВ «Ривс» проводилась за період березень, червень, вересень, листопад, січень 2011 року, у той же час висновок інспектора про незаконність формування ТОВ «Ривс» податкового кредиту за 2012 рік ґрунтується цілком на даних інформаційних баз даних податкових органів. Первинних документів, складених між ТОВ «Фірма Техно-Сервіс-1» та ТОВ «Ривс» ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська вказаною перевіркою не досліджувало. Висновки щодо фіктивності ТОВ «Ривс» та неможливість виконання робіт, обумовлених договором підряду, зроблений на основі висновків про безтоварність операцій контрагентів ТОВ «Ривс»

Суд звертає увагу на те, що змістом господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ривс» є здійснення робіт по підключенню, технічному обслуговуванню та ремонту побутової техніки. Як встановлено судом, відповідачем не досліджувався зміст господарських операцій між ТОВ «Ривс» та його контрагентами.

Відповідач, посилаючись на наявність ознак фіктивності контрагента ТОВ «Фірма Техно-Сервіс-1» не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також, не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

У такому випадку, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій позивача з недобросовісним постачальником робіт з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника, чи сприяння ухиленню постачальниками робіт від виконання податкових зобов'язань, може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та невизнання понесених витрат. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, та повинні бути підтвердженими належними і достатніми доказами.

Водночас, суд зазначає, що висновки відповідача про відсутність у ТОВ «Ривс» необхідних умов для досягнення результатів фінансово-господарської діяльності не відповідають матеріалам справи, позаяк жодними доказами вони не підтверджені, а судом встановлено отримання кінцевими споживачами робіт з встановлення кондиціонерів.

Тому, твердження про безтоварність операції між ТОВ «Ривс» та його контрагентами за інший період не є беззаперечним доказом безтоварності господарських операцій позивача і не може бути підставою для коригування податкового кредиту та валових витрат.

Хоча сам факт оплати або постачання послуг(робіт) вже є достатньою та правомірною підставою для формування на підставі податкових накладних податкового кредиту та віднесення до складу валових витрат сплачених сум, суд вважає за необхідне зазначити, що сукупність досліджених під час розгляду справи первинних документів, дає підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаного договору дійсно відбулися, спричинили реальні зміни у майновому стані сторін, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності як ТОВ «Фірма Техно-Сервіс-1» так і його контрагента. Складені на користь позивача акти здачі-прийняття робіт і податкові накладні не суперечать вимогам чинного законодавства, містять вичерпні дані щодо переліку виду робіт, у повній мірі розкривають зміст та обсяг господарських операцій. Відомості зазначені у первинних документах відповідають умовам укладених договорів, як із ТОВ «Ривс», так і з покупцями техніки та не суперечать їм.

Також судом враховано, що відповідачем не спростовано доводів ТОВ «Фірма Техно-Сервіс-1» про те, що на час виписки податкових накладних за договорами підряду ТОВ «Ривс» було зареєстроване у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, знаходилось за юридичною адресою та перебувало на обліку як платник податку на додану вартість.

Таким чином, відповідач при здійснені перевірки ТОВ «Фірма Техно-Сервіс-1» не надав належної оцінки первинним документам, що складені за операціями з ТОВ «Ривс», а встановлені порушення податкового законодавства ґрунтуються лише на припущеннях щодо протиправної діяльності контрагента позивача.

Натомість, досліджені судом докази та встановлені у ходу розгляду справи факти, свідчать про реальність здійснення операцій з встановлення та обслуговування техніки, що, в свою чергу, спростовує доводи відповідача про безтоварність вчиненого правочину.

Отже, висновки відповідача про порушення ТОВ «Фірма Техно-сервіс-1» пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено суми податку на додану вартість на суму 22293,00 грн. та підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 28126,00 грн., є необґрунтованими.

Тому, податкове повідомлення рішення від 13 серпня 2013 року №0000462301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 35157,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 13 серпня 2013 року №0000472301, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 27865,00 грн. є протиправними і підлягають скасуванню.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували твердження позивача не надав. Доказами, наданими позивачем, спростовуються висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що органом державної податкової служби не доведено законність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 13 серпня 2013 року №0000462301 та №0000472301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Техно-Сервіс-1» судовий збір у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 28 квітня 2014 року.